Історія справи

Постанова КЦС ВП від 10.01.2024 року у справі №753/7242/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2024 року

м. Київ

справа № 753/7242/21

провадження № 61-3809 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 липня 2022 року у складі судді Фінагеєвої І. О. та постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Соколової В. В., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю, поділ спільного сумісного майна подружжя, визнання майна особистою приватною власністю, стягнення грошових коштів, усунення перешкод у користуванні власністю та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовна заява мотивована тим, що з 11 липня 1987 року по 02 листопада 2020 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . За час шлюбу ними за спільні кошти було набуто нерухоме майно, яке частково було подаровано спільним дітям. Проте ще залишилося рухоме та нерухоме майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя та яке перебуває у користуванні відповідача і підлягає поділу, оскільки дійти згоди щодо поділу майна подружжя між ними у добровільному порядку не вдалося.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати спільним сумісним майном подружжя і поділити у рівних частках грошові заощадження, а також кошти, які були інвестовані в майнові права та відображені у декларації відповідача за 2020 рік, а саме:

- грошові заощадження у розмірі: 386 898 (триста вісімдесят шість тисяч вісімсот дев`яносто вісім) грн, розміщені на банківському рахунку; 7 509 (сім тисяч п`ятсот дев`ять) доларів США, розміщені на банківських рахунках; 105 тис. (сто п`ять тисяч) доларів США; 81 тис. (вісімдесят одна тисяча) Євро; 4 020 000 (чотири мільйони двадцять тисяч) грн; 719 тис. (сімсот дев`ятнадцять тисяч) грн - дохід від відчуження рухомого майна; 936 тис. (дев`ятсот тридцять шість тисяч) грн - дохід від відчуження рухомого майна;

- кошти у сумі 1 013 320 (один мільйон тринадцять тисяч триста двадцять) грн, що інвестовані в майнові права на нерухомість до публічного акціонерного товариства «ЗНВКІФ «Збалансовані інвестиції» (далі - ПАТ «ЗНВКІФ «Збалансовані інвестиції»); кошти у сумі 461 448 (чотириста шістдесят одна тисяча чотириста сорок вісім) грн, що інвестовані в майнові права на нерухомість до товариства з обмеженою відповідальністю «Каппіно-Буд» (далі -ТОВ «Каппіно-Буд»).

Позивачка просила визнати спільним сумісним майном та визнати за нею право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 45 кв. м, житловою площею 15,6 кв. м, і зобов`язати відповідача не чинити їй перешкод у користуванні цією квартирою та передати їй ключі від вхідних дверей вищевказаної квартири.

Визнати спільним сумісним майном подружжя наступне рухоме майно:

- колекцію фарфорових статуеток виробництва іспанської компанії «LLadro», загальною вартістю 150 тис. (сто п`ятдесят тисяч) доларів США;

- зібрання (бібліотека) книг, вартістю 5 млн (п`ять мільйонів) доларів США, що містить в собі: антикварні книги «Біблія Гутенберга» видавництва XVI століття; зібрання Уільяма Шекспіра (Фоліо) видавництва XVII століття, зібрання П`єра Гассенді; зібрання Вольтера видавництва XIX століття; зібрання Мольєра видавництва XVIII століття;

- колекцію гобеленів міста Обюссон (Aubusson), вартістю 85 тис. (вісімдесят п`ять тисяч) доларів США;

- колекцію картин, загальною вартістю 40 тис. (сорок тисяч) доларів США, що складається із репродукцій картин Віктора Васнецова , Івана Пелевіна , Валентина Сєрова , Івана Хруцького (картина « Квіти і плоди »), Ісака Левітана (картина « Лілії »), репродукцій картин «Тайна вечеря», «Створення Адама», «Сікстинська мадонна», «Народження Венери»;

- колекцію ікон вартістю 470 тис. (чотириста сімдесят тисяч) доларів США, що складається із антикварної ікони «Триптих», розмірами 1 м на 1 м, виготовлена у XV столітті, вартістю близько 200 тис. (двісті тисяч) доларів США, антикварної Ікони «Пантелеймон цілитель», виготовлена на латунному листі розмірами 2,5 м на 1 м у XVII столітті, вартістю близько 100 тис. (сто тисяч) доларів США, 12 (дванадцять) антикварних ікон з образами Святих, виконаних на дереві та латуні у XV-XIX столітті, вартістю близько 120 тис. (сто двадцять тисяч) доларів США, та 12 (дванадцять) сучасних ікон, розмірами 50 см на 40 см, з позолоченими окладами, із образами: «Божої матері», «Миколи чудотворця» та Святих, вартістю близько 50 тис. (п`ятдесят тисяч) доларів США;

- колекцію китайських ваз у кількості 7 (сім) штук, вартістю 10 тис. (десять тисяч) доларів США;

- предмети побуту, декору та меблі, а саме: ваза «Ангел» із бронзи, вартістю 470 (чотириста сімдесят) Євро; бокали «Bicos» у формі кубка, вартістю 480 (чотириста вісімдесят) Євро; диван «Theodore Alexander», зі шкіри та англійського сукна, вартістю 7 700 (сім тисяч сімсот) Євро; комод «Монтерей» дерево, вартістю 4 200 (чотири тисячі двісті) Євро; стійка-вішалка «Theodore Alexander», дерево, вартістю 2 300 (дві тисячі триста) Євро; крісло шкіряне, «Theodore Alexander», вартістю 5 400 (п`ять тисяч чотириста) Євро; годинник бронза, вартістю 2 300 (дві тисячі триста) Євро; столик для сервіровки «Авеню», «Theodore Alexander», вартістю 2 700 (дві тисячі сімсот) Євро; столик «Весткод», «Theodore Alexander», дерево, вартістю 1 300 (одна тисяча триста) Євро; крісло шкіряне, кабінетне, вартістю 4 800 (чотири тисячі вісімсот) Євро; крісло шкіряне, «Maitland-Smith», вартістю 5 тис. (п`ять тисяч) Євро; диван «Черчіль» шкіряний, «Theodore Alexander», вартістю 7 700 (сім тисяч сімсот) Євро; кабінетна консоль, із дерева «Theodore Alexander», вартістю 3 100 (три тисячі сто) Євро; бар-книги з графином та стаканами, вартістю 650 (шістсот п`ятдесят) Євро; годинник у вигляді птиці «Сова» із бронзи зі сріблом, «Theodore Alexander», вартістю 2 300 (дві тисячі триста) Євро; настільна, кабінетна лампа, «Fabian Smith», вартістю 450 (чотириста п`ятдесят) Євро; диван шкіряний із зігнутими підлокітниками «Fabian Smith», вартістю 7 700 (сім тисяч сімсот) Євро; диван шкіряний з подушками «Fabian Smith», вартістю 8 600 (вісім тисяч шістсот) Євро; ваза, оброблена позолотою, антикваріат, вартістю 1 800 (одна тисяча вісімсот) Євро; приставний столик (до дивану), дерево, «Fabian Smith», вартістю 2 300 (дві тисячі триста) Євро; бронзова статуетка «Сова», «Theodore Alexander», вартістю 1 100 (одна тисяча сто) Євро; бронзовий компас, настільний, «Theodore Alexander», вартістю 700 (сімсот) Євро; італійські скульптурні бокали «Capriccio» «VETRERIE DI ENPOLI», вартістю 1 800 (одна тисяча вісімсот) Євро; бронзова статуетка «Кінь», вартістю 230 (двісті тридцять) Євро; диван шкіряний «Constable TETRAD», вартістю 7 700 (сім тисяч сімсот) Євро; письменний стіл «Theodore Alexander», дерево, вартістю 4 800 (чотири тисячі вісімсот) Євро; диван шкіряний у вітальні, вартістю 4 400 (чотири тисячі чотириста) Євро; позолочений набір, вартістю 1 900 (одна тисяча дев`ятсот) Євро; консоль, дерево «Theodore Alexander», вартістю 1 900 (одна тисяча дев`ятсот) Євро; подарунковий набір, в шкіряному портфелі з приналежностями, вартістю 1 900 (одна тисяча дев`ятсот) Євро; бінокль, вартістю 340 (триста сорок) Євро; підзорна труба, вартістю 760 (сімсот шістдесят) Євро; підставки для книг, вартістю 430 (чотириста тридцять) Євро; диван шкіряний, вартістю 9 800 (дев`ять тисяч вісімсот) Євро; антикварне крісло (із спальні), вартістю 5 тис. (п`ять тисяч) доларів США; антикварний прожектор із Сінгапуру, вартістю 10 тис. (десять тисяч) доларів США; спортивний інвентар, тренажери «Matrix» вартістю 15 тис. (п`ятнадцять тисяч) доларів США, еліптичний, велотренажер, бігова доріжка, багатофункціональний тренажер, гребний тренажер.

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділити їй таке рухоме майно:

- 63 (шістдесят три) штуки великих фарфорових статуеток (скульптурних фігурок) виробництва «LLadro» за ціною 4 тис. (чотири тисячі) доларів США за одну, загальною вартістю 252 тис. (двісті п`ятдесят дві тисячі) доларів США;

- 95 (дев`яносто п`ять) штук середніх фарфорових статуеток (скульптурних фігурок) виробництва «LLadro» за ціною 1 тис. (одна тисяча) доларів США за одну, загальною вартістю 95 тис. (дев`яносто п`ять тисяч) доларів США;

- 250 (двісті п`ятдесят) штук маленьких фарфорових статуеток (скульптурних фігурок) виробництва «LLadro» за ціною 300 (триста) доларів США за одну, загальною вартістю 75 тис. (сімдесят п`ять тисяч) доларів США;

- антикварна книга «Біблія Гутенберга» видавництва XVI століття; антикварне зібрання книг Уільяма Шекспіра (Фоліо) видавництва XVII століття; антикварне зібрання книг П`єра Гассенді;

- 3 (три) гобелени французького міста Обюссон (Aubusson) розмірами 2,5 м на 1,5 м, вартістю 42 500 (сорок дві тисячі п`ятсот) доларів США;

- репродукції картин Віктора Васнецова ; репродукції картин Івана Пелевіна ; репродукції картин Валентина Серова ; репродукція картини Івана Хруцького (картина «Квіти і плоди»);

- антикварна ікона «Пантелеймон цілитель», виготовлена на латунному листі у XVII столітті, розмірами 2,5 м на 1 м, вартістю 100 тис. (сто тисяч) доларів США;

- 6 (шість) антикварних ікон з образами Святих, виконаних на дереві та латуні, XV-XIX століття, вартістю 60 тис. (шістдесят тисяч) доларів США;

- 6 (шість) сучасних ікон з образами «Божої матері», «Миколи чудотворця» та Святих, з позолоченим окладом, розмірами 50 см на 40 см, вартістю 25 тис. (двадцять п`ять тисяч) доларів США;

- 4 (чотири) китайські вази вартістю 5 тис. (п`ять тисяч) доларів США;

- ваза «Ангел» із бронзи, вартістю 470 (чотириста сімдесят) Євро;

- бокали «Bicos» в формі кубка, вартістю 480 (чотириста вісімдесят) Євро;

- диван «Theodore Alexander», зі шкіри та англійського сукна, вартістю 7 700 (сім тисяч сімсот) Євро;

- комод «Монтерей» дерево, вартістю 4 200 (чотири тисячі двісті) Євро;

- стійка-вішалка «Theodore Alexander», дерево, вартістю 2 300 (дві тисячі триста) Євро;

- крісло шкіряне, «Theodore Alexander», вартістю 5 400 (п`ять тисяч чотириста) Євро;

- годинник бронза, вартістю 2 300 (дві тисячі триста) Євро;

- столик для сервіровки «Авеню», «Theodore Alexander», вартістю 2 700 (дві тисячі сімсот) Євро;

- столик «Весткод», «Theodore Alexander», дерево, вартістю 1 300 (одна тисяча триста) Євро.

- крісло шкіряне, кабінетне, вартістю 4 800 (чотири тисячі вісімсот) Євро;

- крісло шкіряне, «Maitland-Smith», вартістю 5 тис. (п`ять тисяч) Євро;

- диван «Черчіль» шкіряний, «Theodore Alexander», вартістю 7 700 (сім тисяч сімсот) Євро;

- кабінетна консоль, дерево «Theodore Alexander», вартістю 3 100 (три тисячі сто) Євро;

- бар-книги з графином та стаканами, вартістю 650 (шістсот п`ятдесят) Євро;

- годинник у вигляді птиці «Сова» із бронзи зі сріблом, «Theodore Alexander», вартістю 2 300,00 (дві тисячі триста) Євро;

- настільна, кабінетна лампа, «Fabian Smith», вартістю 450 (чотириста п`ятдесят) Євро;

- диван шкіряний із зігнутими підлокітниками «Fabian Smith», вартістю 7 700 (сім тисяч сімсот) Євро;

- диван шкіряний з подушками «Fabian Smith», вартістю 8 600 (вісім тисяч шістсот) Євро.

Зобов`язати відповідача передати їй виділене рухоме майно.

Визнати її особистою приватною власністю коштовності, які їй були подаровані рідними та близькими, а також набуті нею у порядку спадкування, а саме:

- каблучка із платини з діамантом у 2,7 карат, вартістю 52 тис. (п`ятдесят дві тисячі) Євро; годинник наручний із золота прикрашений розсипом діамантів, вартістю 30 тис. (тридцять тисяч) Євро; каблучка «Damiani» із золота прикрашена діамантами, вартістю 17 тис. (сімнадцять тисяч) Євро; годинник наручний «Chopard» із золота прикрашений діамантами, вартістю 28 тис. (двадцять вісім тисяч) Євро; набір «Van Cleef» (сережки та каблучка) із золота, вартістю 27 тис. (двадцять сім тисяч) Євро; годинник наручний «Chanel» із кераміки прикрашений діамантами, вартістю 11 тис. (одинадцять тисяч) Євро; сережки «Van Cleef» із золота, вартістю 9 тис. (дев`ять тисяч) Євро; каблучка «Van Cleef» із золота прикрашена діамантами, вартістю 12 тис. (дванадцять тисяч) Євро; годинник наручний із золота, вартістю 17 тис. (сімнадцять тисяч) Євро; набір «Метелики» (сережки та каблучка) «Van Cleef», із золота прикрашений діамантами та цитрином, вартістю 48 тис. (сорок вісім тисяч) Євро; каблучка «Damiani» із золота прикрашена діамантами, вартістю 17 тис. (сімнадцять тисяч) Євро; годинник наручний «Chanel» із золота прикрашений діамантами, вартістю 38 тис. (тридцять вісім тисяч) Євро; годинник наручний «Chanel» із кераміки та сталі прикрашений діамантами, вартістю 13 тис. (тринадцять тисяч) Євро; наручний годинник «Chanel» із сталі прикрашений діамантами, вартістю 12 тис. (дванадцять тисяч) Євро; сережки «Comete», бренду «Chanel» із золота прикрашені діамантами, вартістю 28 тис. (двадцять вісім тисяч) Євро; каблучка «Chanel» із золота прикрашена діамантами вартістю 24 тис. (двадцять чотири тисячі) Євро; каблучка, «Зірка», бренду «Chanel» із золота прикрашена діамантами, вартістю 38 тис. (тридцять вісім тисяч) Євро; каблучка «Damiani» із золота прикрашена діамантом у 1,4 карати, вартістю 23 тис. (двадцять три тисячі) Євро; сережки «Damiani» із золота з двома діамантами у 0,7 карати, вартістю 19 тис. (дев`ятнадцять тисяч) Євро; каблучка «Palmiero» прикрашена діамантами, сапфірами, рубінами, чорними діамантами - лімітована колекція, вартістю 21 тис. (двадцять одна тисяча) Євро; каблучка «Palmiero» прикрашена діамантами, сапфірами, рубінами, чорними діамантами, вартістю 19 тис. (дев`ятнадцять тисяч) Євро; годинник наручний «Hublot» із золота прикрашений цитринами, вартістю 35 тис. (тридцять п`ять тисяч) Євро; годинник наручний «Hublot» із золота прикрашений діамантами вартістю 26 тис. (двадцять шість тисяч) Євро; кольє із золота прикрашене діамантами, вартістю 50 тис. (п`ятдесят тисяч) Євро.

Вказувала, що зазначені коштовності зберігаються у відповідача, а тому просила суд зобов`язати останнього передати їй коштовності, які є її особистою приватною власністю.

Крім того, просила суд визнати її особистою приватною власністю грошові кошти у розмірі 200 тис. (двісті тисяч) грн та 45 тис. (сорок п`ять тисяч) доларів США, що задекларовані відповідачем у щорічних деклараціях як її особисті кошти. Стягнути з відповідача на її корить вказані грошові кошти у розмірі 200 тис. (двісті тисяч) грн та 45 тис. (сорок п`ять тисяч) доларів США.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 липня 2022 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами з 2019 року фактично припинено шлюбні відносини і вони не вели спільного господарства, що встановлено заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 25 листопада 2019 року та постановою Київського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року у справі № 763/6394/19 про розірвання шлюбу. Отже, подружжя з 2019 року фактично припинили шлюбні відносини, проживали окремо, не вели спільного господарства, не мали спільного бюджету та побуту, тоді як позивачка на підтвердження наявності спірного рухомого та нерухомого майна, яке просила визнати спільною сумісною власністю подружжя, посилалася на декларацію про майновий стан відповідача за 2020 рік, що подавалася ним, як особою уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Суду не надано доказів, що джерелом грошових заощаджень, які відображені у декларації відповідача станом на 31 грудня 2020 року, були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя, а тому відсутні підстави для задоволення вимоги про визнання спільним сумісним майном подружжя та їх поділ грошових заощаджень у розмірі 386 898 грн та 7 509 доларів США, які розміщені на банківських рахунках, 105 000 доларів США - готівкові кошти, 719 000 грн - дохід від відчуження рухомого майна, 936 000 грн - дохід від відчуження рухомого майна.

Суд вважав, що не підлягає задоволенню вимога позивачки про визнання спільним сумісним майном подружжя та його поділ кошти у сумі 1 013 320 грн, інвестованих у майнові права на нерухомість до ПАТ «ЗНВКІФ «Збалансовані інвестиції», оскільки вказані майнові права були придбанні відповідачем хоча й у період шлюбу, але за його особисті кошти, джерелом яких було відчуження автомобіля, який належав йому на підставі особистої приватної власності, а саме договору дарування. Крім того, відповідачем доведено, що грошові кошти у сумі 461 448 грн, які інвестовані ним у нерухоме майно до ТОВ «Каппіно-Буд», набуті ним після припинення шлюбних відносин, а тому є його особистою приватною власністю, а відтак, не можуть бути визнані спільним сумісним майном подружжя та в порядку поділу майна стягнуті з відповідача. Суд дійшов висновку, що нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 , була придбана відповідачем за його особисті кошти у період, коли подружжя фактично повністю припинили шлюбні відносини і не вели спільного господарства. Тобто, відповідачем спростовано презумпцію спільної сумісної власності вказаного нерухомого майна.

Суд вважав, що рухоме майно, а також коштовності, які перераховані позивачкою у позовній заяві, не можуть бути предметом поділу між сторонами, оскільки суду не надано належних і допустимих доказів на підтвердження придбання сторонами рухомого майна та коштовностей, перебування їх у власності відповідача або вивезення їх відповідачем. Надані позивачкою електронні докази не містять інформації про події вивезення відповідачем майна, а також інформації про наявність у період подружнього життя рухомого майна, на яке вказує у позові позивачка. Крім того, надане позивачкою відео та фото не може вважатися належним, допустимим та достатнім доказом наявності в спільній сумісній власності перерахованого в позові рухомого майна, їх дійсної вартості, а також вивезення їх відповідачем, оскільки такі докази не містять необхідних реквізитів електронного доказу, як фіксація дати та часу зйомки тощо, а відповідач поставив під сумнів подані позивачкою докази.

Позивачка не довела, що грошові кошти, які відображені у декларації відповідача за 2018-2019 роки у розмірі 200 тис. грн та 45 тис. доларів США є її особистою приватною власністю, які перебувають у відповідача. Оцінюючи докази, які додані позивачкою у підтвердження джерела походження грошових коштів у розмірі 200 тис. грн та 45 тис. доларів США, суд врахував проміжок часу набуття позивачкою особистих грошових коштів, та вважав відсутнім переконливого взаємозв`язку між грошовими коштами, які набуті нею у період 2008-2013 року, та грошовими коштами, які відображені у деклараціях ОСОБА_2 за 2018-2019 роки. Отже, вимога про визнання особистою приватною власністю грошових коштів у розмірі 200 тис. грн та 45 тис. доларів США не підлягає задоволенню. Окрім того, суд вважав безпідставним вимогу про стягнення з відповідача цих грошових коштів, оскільки позивачкою не доведено належними та допустимими доказами, що такі кошти дійсно зберігаються у відповідача чи були ним вивезені із будинку АДРЕСА_2 , а такі твердження позивачки ґрунтуються на припущеннях.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року апеляційну представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 липня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Скасовуючи рішення районного суду, апеляційний суд виходив із того, що позивачка належним чином не була повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, що в силу пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є підставою для обов`язкового скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення, оскільки позивачка обґрунтовувала апеляційну скаргу такою підставою.

Ухвалюючи нове судове рішення, апеляційний суд також вказав, що заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 25 листопада 2019 року у справі № 753/6394/19 шлюб, зареєстрований 11 липня 1987 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , розірвано. Постановою Київського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року вказане заочне рішення скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволено. Шлюб, зареєстрований 11 липня 1987 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , розірвано. У вказаній постанові Київського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року зазначено, що з часу звернення ОСОБА_2 до суду з позовом про розірвання шлюбу у березні 2019 року сторони не примирилися і матеріали справи не містять доказів на підтвердження воз`єднання сім`ї та спільного проживання родини. У судовому засіданні було допитано в якості свідка ОСОБА_10 , який зазначив, що відповідач проживав протягом 2019 року у його квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , без позивачки. При цьому позивачка у судовому засіданні підтвердила, що протягом 2019 року мешкала за кордоном, оскільки проходила курс лікування. Отже, сторони з 2019 року повністю припинили шлюбні відносини і не вели спільного господарства, проживали окремо, у зв`язку з цим відповідач виявив бажання розірвати укладений між сторонами шлюб.

Позивачка на підтвердження того факту, що за час шлюбу сторонами за спільної згоди були заощаджені грошові кошти у розмірі 386 898 грн, які розміщені на банківському рахунку, та 7 509 доларів США, які розміщені на банківських рахунках, 105 тис. доларів США - готівкові кошти, 719 тис. грн - дохід від відчуження рухомого майна, 936 тис. грн - дохід від відчуження рухомого майна, послалася і надала суду роздруківку декларації відповідача за 2020 рік, що подавалася ним, як особою уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Апеляційний суд вважав, що декларація особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, не може бути розцінена як достовірний доказ існування коштів, що заощаджені сторонами у справі. Декларація відповідача за 2020 рік не доводить, що вказані кошти існували станом на березень 2019 року, тобто на час припинення подружніх стосунків між сторонами, а тому в цій частині суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову. Позивачка не надала суду та не просила витребувати із банківських установ договорів банківських вкладів, які б доводили існування коштів на рахунках відповідача, що відкриті у період шлюбу сторін.

Відповідач спростував презумпцію спільності майна подружжя щодо коштів у розмірі 1 013 320 грн, інвестованих в майнові права на нерухомість до ПАТ «ЗНВКІФ «Збалансовані інвестиції». Щодо коштів у розмірі 461 448 грн, інвестованих в майнові права на нерухомість до ТОВ «Каппіно-Буд», а також квартири АДРЕСА_1 , то ці кошти та майно є особистою приватною власністю відповідача, так як були набуті ним у 2020 році, тобто після припинення шлюбних відносин сторін у справі.

Посилання позивачки на те, що рухоме майно, а також коштовності, які перераховані нею у позовній заяві, перебували у її будинку та були вивезені відповідачем, про що є відеофіксація, не може бути прийняте судом як належний та допустимий доказ, оскільки із вказаного відео не вбачається, яке саме майно та в якій кількості перебувало у будинку, не вбачається вартість цього майна, а також те, що саме зазначене позивачкою майно було вивезено відповідачем, так як згідно з листа слідчого слідчого відділу Бориспільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області від 19 грудня 2021 року у кримінальному провадженні № 42020111100000066 станом на 19 грудня 2021 року підозру про вчинення злочину, у тому числі ОСОБА_2 , не пред`явлено, останній не має статусу підозрюваного чи обвинуваченого у цій справі. Суд також не прийняв до уваги фотографії та показання свідків, як доказ існування рухомого майна, а також коштовностей, які перераховані позивачкою у позовній заяві, оскільки вони не є достовірним доказом належності спірного майна сторонам у справі та вартості такого майна. Будь-яких квитанцій, товарних чеків чи інших доказів позивачкою не надано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Києво-Святошинського районного суду Київської області. Підставами касаційного оскарження зазначено частину другу статті 389 ЦПК України.

У квітні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 листопада 2023 року справу передано судді-доповідачеві та визначено склад колегії суддів у цій справі у зв`язку із звільненням у відставку попереднього судді-доповідача Антоненко Н. О.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2023 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 провизнання майна спільною сумісною власністю, поділ спільного сумісного майна подружжя, визнання майна особистою приватною власністю, стягнення грошових коштів, усунення перешкод у користуванні власністю та зобов`язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що шлюбні відносини між сторонами припинилися з березня 2019 року, оскільки згідно з частиною другою статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Постановою Київського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року у справі № 753/6394/19 шлюб, зареєстрований 11 липня 1987 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , розірвано. Отже, саме 02 листопада 2020 року, тобто дати ухвалення судом апеляційної інстанції судового рішення у справі № 753/6394/19, шлюб між сторонами припинено. Крім того, суди безпідставно не взяли до уваги, що про подання відповідачем позову про розірвання шлюбу позивачка взагалі не була обізнана, що й стало підставою для скасування апеляційним судом заочного рішення Дарницького районного суду міста Києва від 25 листопада 2019 року у справі № 753/6394/19, а перебування позивачка протягом 2019 року за межами України було викликано її хворобою, яка потребувала довготривалого лікування. Водночас, згідно з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 11 лютого 2022 року у справі № 504/1126/19, провадження № 61-18866св21, на майно, набуте дружиною, чоловіком у період шлюбу, але за час окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, поширюється презумпція права спільної сумісної власності подружжя. Тому у разі виникнення спору щодо цього майна спростувати вказану презумпцію має та сторона, яка вважає це майно особистою приватною власністю.

Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, виходили лише із декларації відповідача за 2020 рік, що подана ним, як особою уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Проте судами не було взято до уваги долучені позивачкою до позовної заяви інші декларації відповідача, подані ним з 2017 року. При цьому, суми коштів та майно, задекларовані відповідачем, не підлягають доказуванню, оскільки були попередньо визначенні самим відповідачем у його деклараціях. Зазначене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, які суди безпідставно не врахували.

Крім того, у позові ОСОБА_1 просила суд визнати спільним сумісним майном подружжя і поділити у рівних частках грошові заощадження, які були відображені у декларації відповідача за 2020 рік, а саме грошові заощадження у розмірі: 386 898 (триста вісімдесят шість тисяч вісімсот дев`яносто вісім) грн, розміщені на банківському рахунку; 7 509 (сім тисяч п`ятсот дев`ять) доларів США, розміщені на банківських рахунках; 105 тис. (сто п`ять тисяч) доларів США - готівкові кошти; 81 тис. (вісімдесят одна тисяча) Євро - готівкові кошти; 4 020 000 (чотири мільйони двадцять тисяч) грн - готівкові кошти; 719 тис. (сімсот дев`ятнадцять тисяч) грн - дохід від відчуження рухомого майна; 936 тис. (дев`ятсот тридцять шість тисяч) грн - дохід від відчуження рухомого майна. Проте суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях взагалі не зазначили про 81 тис. (вісімдесят одна тисяча) Євро та 4 020 000 (чотири мільйони двадцять тисяч) грн - готівкових коштів, які підлягали поділу між сторонами.

Зазначено, що відповідачем не спростовано презумпцію спільної сумісної власності подружжя щодо інвестованих коштів у майнові права на нерухомість до ПАТ «ЗНВКІФ «Збалансовані інвестиції», до ТОВ «Каппіно-Буд», а також квартири АДРЕСА_1 .

Суди попередніх інстанцій безпідставно не дослідили фотографії і відео, надані позивачкою як докази, а також не допитали свідків. Посилання суддів на відсутність квитанцій, товарних чеків чи інших доказів, які підтверджують належність спірного майна сторонам у справі та вартості такого майна, є помилковими, оскільки позивачка не просила суд компенсувати вартість цього майна, а просила виділити належну їй законну частку в натурі. Крім того, суди безпідставно відмовили у стягненні з відповідача на користь позивачки грошових коштів у розмірі 200 тис. грн та 45 тис. доларів США.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку доказам та вірно встановили, що шлюбні відносини між сторонами припинилися у 2019 році і з цього часу вони не вели спільного господарства, побуту та проживали окремо. Сам факт набуття майна до розірвання шлюбу між сторонами не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів спільної сумісної власності подружжя. Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, на які є посилання в касаційній скарзі. Суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що роздруківки декларацій відповідача не можуть бути розцінені як належний й достовірний доказ наявності коштів на момент припинення шлюбних відносин між сторонами та жодним чином не підтверджують, що джерелом набуття грошових заощаджень, які відображені в декларації відповідача станом на 31 грудня 2020 року, були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Відповідачем спростовано презумпцію спільної сумісної власності подружжя щодо інвестованих коштів у майнові права на нерухомість до ПАТ «ЗНВКІФ «Збалансовані інвестиції», оскільки вказані майнові права були придбанні відповідачем хоча й у період шлюбу, але за його особисті кошти, джерелом яких було відчуження автомобіля, який належав йому на підставі особистої приватної власності - договору дарування. Щодо інвестованих коштів у майнові права на нерухомість до ТОВ «Каппіно-Буд», а також щодо придбання квартири АДРЕСА_1 , то суди вірно вказали, що вказане майно набуто відповідачем після припинення шлюбних відносин та розірвання шлюбу з позивачкою. Апеляційний суд правильно вказав на неможливість прийняття як доказ існування певного майна та коштовностей фотографії, відео та показання свідків, оскільки вони не є достовірними доказами належності спірного майна сторонам у справі та не підтверджують вартість такого майна, а будь-яких квитанцій, товарних чеків чи інших доказів позивачкою суду не надано. Позивачка не довела, що грошові кошти, які відображені у декларації відповідача за 2018-2019 роки у розмірі 200 тис. грн та 45 тис. доларів США є її особистою приватною власністю.

13, 17 липня 2023 року, 18 грудня 2023 року та 08 січня 2024 року до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , а також додаткові пояснення по справі ОСОБА_2 та його представника - ОСОБА_11 . Разом з тим, відповідно до частини першої статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. За змістом статей 392-395 ЦПК України заявами по суті справи в суді касаційної інстанції є саме касаційна скарга та відзив на касаційну скаргу. Отже, подані до Верховного Суду додаткові пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , а також додаткові пояснення по справі ОСОБА_2 і його представника - ОСОБА_11 підлягають залишенню без розгляду (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду: від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц, провадження № 14-184цс20; від 14 грудня 2022 року у справа № 477/2330/18, провадження № 14-31цс22).

Фактичні обставини справи, встановлені судами

11 липня 1987 року Дніпровським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (актовий запис № 1294).

У шлюбі в сторін народилося двоє дітей: донька - ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; син - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , які є повнолітніми.

У березні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 25 листопада 2019 року у справі № 753/6394/19 шлюб, зареєстрований 11 липня 1987 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , розірвано.

Постановою Київського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року у справі № 763/6394/19 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 листопада 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задоволено. Шлюб, зареєстрований 11 липня 1987 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , розірвано.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення вищезазначеним вимогам закону не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Відповідно до положень статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Стаття 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом із цим, частиною шостою статті 57 СК України передбачено, що суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

При вирішенні питання про правовий режим майна подружжя з`ясуванню підлягають як підстави й час набуття такого майна, так і обставини, що свідчать про окреме проживання подружжя у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин до розірвання шлюбу.

Положення цієї норми стосуються випадків, коли дружина та чоловік спільно не проживають, але без встановлення режиму окремого проживання, передбаченого статтею 119 СК України.

Законодавець розмежовує правовий режим майна, набутого дружиною, чоловіком після встановлення судом режиму сепарації (стаття 119 СК України), і майна, набутого за обставин, визначених у частині шостій статті 57 СК України.

На майно, набуте дружиною, чоловіком у період шлюбу, але за час окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, поширюється презумпція права спільної сумісної власності подружжя. Тому у разі виникнення спору щодо цього майна спростувати вказану презумпцію має та сторона, яка вважає це майно особистою приватною власністю.

Правові підстави для визнання майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка закріплені у статті 57 СК України, у пунктах 1-3 частини першої якої визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що між сторонами з 2019 року фактично припинено шлюбні відносини і вони не вели спільного господарства, побуту та проживали окремо, що встановлено заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 25 листопада 2019 року та постановою Київського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року у справі № 763/6394/19 про розірвання шлюбу.

Зазначені вище судові рішення у справі № 763/6394/19 суди попередніх інстанцій визнали преюдиційними для справи, яка переглядається.

Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

У випадку преюдиційного установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиційного рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відродження у мотивувальній частині судового акта (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17).

Подібні правові висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18), від 08 червня 2021 року у справі №662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21).

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Отже, висновки судів попередніх інстанцій про те, що заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 листопада 2019 року та постанова Київського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року у справі № 763/6394/19 про розірвання шлюбу є преюдиційними для справи, яка переглядається, є помилковими.

Так, предметом позову у справі № 763/6394/19 було розірвання шлюбу, а обставини проживання/непроживання сторін однією сім`єю з певної дати - це були пояснення сторін, які не є встановленими судом преюдиційними обставинами для цієї справи.

Крім того, суди не врахували, що згідно з частиною другою статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Постановою Київського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року у справі № 753/6394/19 шлюб, зареєстрований 11 липня 1987 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , розірвано.

Отже, саме 02 листопада 2020 року, тобто дати ухвалення судом апеляційної інстанції судового рішення у справі № 753/6394/19, шлюб між сторонами припинено.

При цьому, суди передчасно не взяли до уваги, що про подання відповідачем позову про розірвання шлюбу позивачка не була обізнана, що й стало підставою для скасування апеляційним судом заочного рішення Дарницького районного суду міста Києва від 25 листопада 2019 року у справі № 753/6394/19, а перебування позивачки протягом 2019 року за межами України було викликано її хворобою, яка потребувала довготривалого лікування. Це додатково підтверджує те, що обставини проживання/непроживання сторін з певної дати за участю ОСОБА_1 не встановлювалося.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Як зазначалося вище, на майно, набуте дружиною, чоловіком у період шлюбу, але за час окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, поширюється презумпція права спільної сумісної власності подружжя. Тому у разі виникнення спору щодо цього майна спростувати вказану презумпцію має та сторона, яка вважає це майно особистою приватною власністю.

Тому саме на відповідача покладається обов`язок спростувати презумпцію права спільної сумісної власності подружжя.

Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій виходили лише із декларації відповідача за 2020 рік, що подана ним, як особою уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Проте судами безпідставно не було взято до уваги долучені позивачкою до позовної заяви інші декларації відповідача, подані ним з 2017 року.

При цьому, вказуючи на те, що декларація особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, не може бути розцінена як достовірний доказ існування коштів, що заощаджені сторонами у справі, суди не врахували положення стаття 82 ЦПК України, згідно з якими обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Таким чином, суми коштів та майно, задекларовані відповідачем, не підлягають доказуванню, оскільки були попередньо визнані самим відповідачем у його деклараціях.

Це саме стосується й грошових коштів у розмірі 200 тис. грн та 45 тис. доларів США, які відповідачем задекларовані у щорічних деклараціях як особисті кошти позивачки.

Крім того, у позові ОСОБА_1 просила суд визнати спільним сумісним майном подружжя і поділити у рівних частках грошові заощадження, які були відображені у декларації відповідача за 2020 рік, а саме грошові заощадження у розмірі: 386 898 (триста вісімдесят шість тисяч вісімсот дев`яносто вісім) грн, розміщені на банківському рахунку; 7 509 (сім тисяч п`ятсот дев`ять) доларів США, розміщені на банківському рахунку; 105 тис. (сто п`ять тисяч) доларів США - готівкові кошти; 81 тис. (вісімдесят одна тисяча) Євро - готівкові кошти; 4 020 000 (чотири мільйони двадцять тисяч) грн - готівкові кошти; 719 тис. (сімсот дев`ятнадцять тисяч) грн - дохід від відчуження рухомого майна; 936 тис. (дев`ятсот тридцять шість тисяч) грн - дохід від відчуження рухомого майна.

Проте суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях взагалі не зазначили про 81 тис. (вісімдесят одна тисяча) Євро та 4 020 000 (чотири мільйони двадцять тисяч) грн готівкових коштів, які позивачка просила поділити між сторонами.

Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків про неврахування доказів, наданих позивачкою, зокрема, фотографії та відео, що стосуються предметів домашнього вжитку та побуту, оскільки належним чином не обґрунтували, чому такі докази не можуть бути належними, достовірними та допустимими. При цьому, згідно зі статтями 265 382 ЦПК України суди повинні мотивовано відхилити аргументи учасника справи з посиланням на норми ЦПК України, які стосуються як доказування, так і оцінки кожного доказу у сукупності і взаємозв`язку. Суд не повинен забувати і про зміст частини другої статті 13 ЦПК України, згідно з якою збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Крім того, відповідно до частини сьомої статті 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Посилання суддів на відсутність квитанцій, товарних чеків чи інших доказів, які підтверджують належність спірного майна сторонам у справі та вартості такого майна, є передчасними, оскільки позивачка не просила суд компенсувати вартість цього майна, а просила виділити належну їй частку в натурі.

З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, тому судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Щодо судових витрат

У підпункті в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За загальним правилом, при розподілі судових витрат у резолютивній частині судового рішення за результатами розгляду та вирішення справи встановлюється обов`язок сторони, не на користь якої ухвалено таке судове рішення, відшкодувати (компенсувати) іншій стороні понесені судові витрати із вказівкою на чіткий розмір відповідних судових витрат.

У справі, що переглядається, касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 підлягає задоволенню, а справа передається на новий розгляд до суду першої інстанції. Тобто остаточного рішення по суті спору касаційним судом не було прийнято, а тому за таких обставин підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400 402 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець