Історія справи

Постанова КЦС ВП від 10.01.2024 року у справі №727/5461/23

Постанова

Іменем України

10 січня 2024 року

м. Київ

справа № 727/5461/23

провадження № 61-17096св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - Акціонерне товариство «Таскомбанк»,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 02 листопада 2023 року в складі колегії суддів: Лисака І. Н., Литвинюк І. М., Перепелюк І. Б.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У травні 2023 року акціонерне товариство «Таскомбанк» (далі - АТ «Таскомбанк», банк) звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту.

Первісний позов мотивований тим, що 07 серпня 2020 року між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 укладено заяву-договір № 8394875_RESTRUCT про надання кредиту в розмірі 47 613,32 грн, строк кредиту 60 місяців, проценти за користування кредитом 0,001 % річних, комісія за обслуговування кредиту 2,90% на місяць від основної суми кредиту.

У пункті 1.2.1 розділу першого кредитного договору позичальник доручив банку перерахувати зараховані кредитні кошти для погашення заборгованості за кредитним договором №3063965485 від 21 червня 2019 року в сумі 8 987,40 грн з його поточного рахунку № НОМЕР_1 , відкритого в АТ «Таскомбанк», на рахунок № НОМЕР_2 в АТ «Таскомбанк».

У пункті 1.2.2 позичальник доручив банку перерахувати зараховані кредитні кошти для погашення заборгованості за кредитним договором № 6084313280 від 14 листопада 2019 року у сумі 38 625,92 грн з його поточного рахунку № НОМЕР_1 , відкритого в АТ «Таскомбанк», на рахунок № НОМЕР_3 відкритий в АТ «Таскомбанк».

У розділі другому кредитного договору позичальник акцептував публічну пропозицію АТ «Таскомбанк», яка розміщена на веб-сайті банку. Погодився з тим, що зобов`язаний повертати кредит щомісячно, згідно графіку платежів: додатку № 1 до договору та підтвердив, що ознайомлений та розуміє суть фінансової послуги про споживчий кредит, а також, що отримав від банку інформацію, визначену статтею 9 Законом України «Про споживче кредитування».

Кредитні кошти були надані банком у спосіб, визначений в кредитному договорі, що підтверджується випискою, чим виконав свої обов`язки за кредитним договором. Однак, ОСОБА_1 перестала виконувати умови кредитного договору, а саме перестала сплачувати заборгованість за кредитом, відсотками та комісією.

У зв`язку з неналежним виконання грошового зобов`язання у відповідача виникла заборгованість за договором про надання споживчого кредиту у розмірі 60 999,54 грн, в тому числі заборгованість по тілу кредиту у розмірі 36 144,87 грн; заборгованість за відсотками - 0,45 грн; заборгованість по комісії - 24 854,22 грн.

Банк просив:

стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання кредиту №8394875_RESTRUCT від 07 серпня 2020 року у сумі 60 999,54 грн, в тому числі заборгованість по тілу кредиту у розмірі 36 144,87 грн; заборгованість за відсотками - 0,45 грн; заборгованість по комісії - 24 854,22 грн та понесені судові витрати.

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася з зустрічним позовом до АТ «Таскомбанк» про захист прав споживачів та просила зобов`язати здійснити перерахунок заборгованості.

Зустрічний позов мотивований тим, що 07 серпня 2020 року між ОСОБА_1 та АТ «Таскомбанк» було укладено договір про надання кредиту №8394875_RESTRUCT.

Згідно зазначеного договору їй було надано кошти у розмірі 47 613,32 грн строком на 60 місяців, із відсотковою ставкою 0,001 % річних та комісією за обслуговування кредиту у розмірі 2,90% на місяць від основної суми договору.

У додатку № 1 до заяви-договору про надання кредиту встановлюється детальний опис складових загальної вартості кредиту та графік платежів. У цьому додатку відсутнє розшифрування складової частини комісії за обслуговування кредиту.

ОСОБА_1 не заперечує проти суми нарахованого основного боргу та нарахованих відсотків за користування кредитом, але не погоджується із комісією за обслуговування кредиту, вважаючи цей пункт договору нікчемним. Посилалась на те, що така умова договору є нікчемною.

ОСОБА_1 просила:

зобов`язати АТ «Таскомбанк» здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 за заявою-договором №8394875_RESTRUCT від 07 серпня 2020 року з огляду на нікчемність пункту 1.1.5 цієї заяви.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці в складі судді: Одовічен Я. В., від 11 серпня 2023 року позов АТ «Таскомбанк».

Стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання кредиту № 8394875_RESTRUCT від 07 серпня 2020 року у сумі 36 145,32 грн.

У задоволенні інших позовних вимог банку відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до АТ «Таскомбанк» про захист прав споживача відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

як вбачається з дослідженого судом розрахунку заборгованості, банком було нараховано до сплати заборгованість станом на 14 травня 2023 року у розмірі 60 999,54 грн, в тому числі заборгованість по тілу кредиту у розмірі 36 144,87 грн; заборгованість за відсотками - 0,45 грн; заборгованість по комісії - 24 854,22 грн;

із поданої до суду зустрічної позовної заяви встановлено, що ОСОБА_1 позовні вимоги визнає частково, а саме в частині тіла кредиту та відсотків. Натомість, відповідач не визнає позовні вимоги про стягнення заборгованості із комісії та вважає їх необґрунтованими;

ОСОБА_1 порушила свої зобов`язання щодо сплати належних з неї коштів за кредитним договором, АТ «ТаскомБанк», реалізуючи свої права, що випливають із положень частини другої статті 1050 ЦК України , визнав строк повного виконання зобов`язання таким, що настав (змінив строк виконання зобов`язання), та 14 квітня 2023 року надіслав відповідачу вимогу про дострокове погашення усієї суми боргу, а тому кредитор має право на стягнення з боржника заборгованості по сплаті кредиту та процентів за користування кредитними коштами за договором;

комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19;

у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»;

судом установлено, що умовами кредитного договору від 07 серпня 2020 року передбачено сплату позичальником щомісячної комісії за супроводження кредиту, яка складає 2,90 % від суми кредиту. Необхідність внесення плати за обслуговування кредиту, передбачена в Графіку платежів. Розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості складає 1 380,79 грн щомісяця. При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). На підставі викладеного, суд зробив висновок, що АТ «Таскомбанк» не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, а тому положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Тому позовна вимога про стягнення комісії в розмірі 24 854, 22 грн є необґрунтованою та задоволенню не підлягає;

ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою після звернення АТ «Таскомбанк» до суду з позовом про стягнення заборгованості, і судом під час вирішення позову АТ «Таскомбанк» було захищено право відповідача, оскільки вимогу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості з комісії судом визнано необґрунтованою, а отже у даному спорі відсутнє порушене право відповідача, що є підставою для відмови в зустрічній позовній заяві.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 02 листопада 2023 року апеляційну скаргу АТ «Таскомбанк» задоволено, рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 серпня 2023 року в оскаржуваній частині скасовано та ухвалено нову постанову про задоволення позовної вимоги АТ «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по комісії.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Таскомбанк» заборгованість по комісії за Заявою-договором від 07 серпня 2020 року №8394875_RESTRUCT в розмірі 24 854,22 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

вирішальним для віднесення кредиту до споживчого є не ознайомлення боржника в тексті заяви-договору із інформацією про споживче кредитування, так як договір може бути універсальним, а встановлення мети кредитування та цілі, на які його використовують. У цьому випадку метою отримання кредиту було погашення попередніх кредитів, а не отримання такого на споживчі цілі, що, в свою чергу свідчить про нерелевантність застосованих судом першої інстанції висновків ВС у постановах від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 та від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5530/19;

відповідно до частини чотирнадцятої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги. Отже, встановлення за домовленістю сторін в Заяві-договорі комісії за обслуговування кредиту (пункт 1.1.5. кредитного договору) є законним. Уумова Договору про комісію за обслуговування кредиту не суперечить, а відповідає вимогам законодавства України, не порушує права позичальника як споживача банківських послуг, суд не має підстав вважати таке положення Договору нікчемним (яке чітко відповідає вимогам законодавства);

позовні вимоги АТ «Таскомбанк» в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по комісії в розмірі 24 854,22 грн підлягають до задоволення, оскільки, при укладенні кредитного договору сторонами було досягнуто згоди з усіх його істотних умов, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі. Підписавши договір ОСОБА_1 засвідчила, що вона погодилася з його умовами, засвідчила факт ознайомлення з його умовами та дала свою згоду на отримання кредиту на цих умовах. В подальшому, позичальник виконувала умови кредитного договору та сплачувала відповідні кошти, що підтверджується випискою по особовому рахунку з 07 серпня 2020 року по 14 травня 2023 року(а. с.13-47).

Аргументи учасників справи

У листопада 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу на постанову Чернівецького апеляційного суду від 02 листопада 2023 року, в якій просила:

постанову апеляційного суду скасувати;

залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

ВП ВС у пункті 25 постанови по справі №363/1834/17 зауважила, що сторони не можуть у договорі визначати взаємні права й обов`язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим статтею З ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті). Домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення. Тому підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням, (висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 1 червня 2021 року у справі № 910/12876/19 (пункти 7.6-7.10));

Банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку (п. 29 постанови у справі №363/1834/17).

Враховуючи те, що позичальнику встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що положення пунктів кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними (пункт 32.8 постанови ВП ВС у справі №496/3134/19).

У грудні 2023 року АТ «Таскомбанк» подало відзив на касаційну скаргу, підписаний представником Астаф`євою І. В., в якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - залишити без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що:

боржник протягом певного періоду часу сплачувала банку платежі, передбачені кредитним договором, у тому числі комісію за обслуговування кредиту, підтверджуючи тим самим наявність між сторонами договірних правовідносин, які продовжуються у відповідності до цього договору. Враховуючи обставини спору та поведінку боржника, яка займає взаємовиключні правові позиції, зокрема, з однієї сторони, оплачує комісію за обслуговування кредиту, з іншої - ставить під сумнів умови заяви-договору, банком та боржником на власний розсуд погоджено всі умови заяви-договору та погоджено розмір та строки сплати боржником комісії за обслуговування кредиту;

комісія в 0% встановлена за надання кредиту, а за обслуговування кредитної заборгованості встановлена комісія в розмірі 2,90% (від суми кредиту), що підтверджується Заявою-договором від 07 серпня 2020 року та детальним розписом складових загальної вартості кредиту та графіків платежів;

укладаючи заяву-договір про надання кредиту, ОСОБА_1 була ознайомлена із умовами договору та графіком погашення, шо включає в себе детальний розпис складових загальної вартості кредиту та чітку інформацію про види та обсяги послуг, що надаватимуться позичальнику;

вирішальним для віднесення кредиту до споживчого є не ознайомлення боржника в тексті заяви-договору із інформацією про споживче кредитування, так як договір може бути універсальним, а встановлення мети кредитування та цілі, на які його використовують. У даному випадку метою отримання кредиту було погашення попередніх кредитів, а не отримання такого на споживчі цілі. Так, у відповідно до частини 14 статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги. Отже, встановлення за домовленістю сторін в Заяві-договорі комісії за обслуговування кредиту (пункт 1.1.5. кредитного договору) є абсолютно законним. Отже, умова Договору про комісію за обслуговування кредиту не суперечить, а відповідає вимогам законодавства України, не порушує права Позичальника як споживача банківських послуг.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

02 січня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 02 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 08 грудня 2023 року вказано, що:

аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що вона може стосуватися питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України), а тому судове рішення у справі підлягає касаційному оскарженню;

наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у справі № 363/1834/17; у справі № 496/3134/19; від 01 червня 2021 року у справі № 910/12876/19.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 07 серпня 2020 року між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 було підписано заяву-договір № 8394875_RESTRUCT про надання кредиту.

ОСОБА_1 надано кредит шляхом безготівкового перерахування на поточний рахунок у сумі 47 613,32 грн строком на 60 місяців до 07 серпня 2025 року. Сторонами було погоджено сплату процентів за користування кредитом у сумі 0,001 % річних та комісію за обслуговування кредиту у розмірі 2,90% на місяць від основної суми кредиту (пункт 1 договору).

У заяві-договорі № 8394875_RESTRUCT про надання кредиту сторони домовилися про те, що:

позичальник доручив банку перерахувати зараховані кредитні кошти для погашення заборгованості за кредитним договором № 3063965485 від 21 червня 2019 року в сумі 8 987,40 грн з його поточного рахунку № НОМЕР_1 , відкритого в АТ «Таскомбанк», на рахунок № НОМЕР_2 в АТ «Таскомбанк» (пункт 1.2.1);

позичальник доручив банку перерахувати зараховані кредитні кошти для погашення заборгованості за кредитним договором № 6084313280 від 14 листопада 2019 року у сумі 3 8625,92 грн з його поточного рахунку № НОМЕР_1 , відкритого в АТ «Таскомбанк», на рахунок № НОМЕР_3 відкритий в АТ «Таскомбанк» (пункт 1.2.2);

Клієнт просив надати кредит, згідно інформації, наведеної в Заяві-договорі та зобов`язався повертати кредит щомісячно згідно графіку, передбаченого Додатку № 1 до цієї Заяви договору, що є її невід`ємною частиною, та який був підписаний ОСОБА_1 . Платежі з повернення заборгованості за кредитом та сплати процентів та комісій за користування ним, оплата вартості усіх супутніх послуг та інших фінансових зобов`язань Позичальника здійснюються у сумах та в терміни, що передбачені графіком платежів, розрахунком сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх послуг, що передбачені в Додатку №1 до цієї Заяви договору (пункти 2.22, 2.3.);

підписанням цієї заяви-договору позичальник підтвердила, що дана заява-договір та додаток до неї є невід`ємною частиною договору (пункт 2.4);

ОСОБА_1 підтвердила, що ознайомлена зі змістом цієї Заяви-договору, Договору зі всіма додатками до нього та повністю з ними згодна. Умови Заяви-договору та Договору є зрозумілими для неї, обов`язковими для виконання та заперечення щодо них відсутні(пункт 2.5).

З дослідженого судом розрахунку заборгованості, встановлено, що банком було нараховано до сплати заборгованість станом на 14 травня 2023 року у розмірі 60 999,54 грн, в тому числі заборгованість по тілу кредиту у розмірі 36 144,87 грн; заборгованість за відсотками - 0,45 грн; заборгованість по комісії - 24 854,22 грн.

Оскільки ОСОБА_1 порушила свої зобов`язання щодо сплати належних з неї коштів за кредитним договором, АТ «ТаскомБанк» визнав строк повного виконання зобов`язання таким, що настав (змінив строк виконання зобов`язання), та 14 квітня 2023 року надіслав відповідачу вимогу про дострокове погашення усієї суми боргу.

У матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії заяви-договору № 8394875_RESTRUCT про надання кредиту від 07 серпня 2020 року, детальний розпис складових загальної вартості кредиту та графік платежів.

Суди встановили, що:

розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості складає 1 380,79 грн щомісяця;

в договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).

Позиція Верховного Суду

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої удової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18)).

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20)).

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21)).

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.

Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України).

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина перша статті 634 ЦК України).

Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 11 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування»).

Тобто, споживчим є будь-який кредит наданий споживачу для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини перша та друга статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»).

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 740/3852/19 (провадження № 61-7745св21) зазначено, що: «відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред`явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв`язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) зазначено, що:

«31.14. 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

31.15. Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».

31.16. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

31.17. Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

31.18. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

31.19. На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит(далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

31.20. Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, -щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

31.22. Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

31.23. Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

31.24. Додатком 2 до протоколу Комітету з управління активами, пасивами і тарифами ПАТ «Ідея Банк» № 119.2 від 02 жовтня 2017 року (діяв на момент укладення оспорюваного договору) затверджено тарифи банку, у тому числі щодо послуг з кредитування. Тарифи передбачають такі послуги за обслуговування кредитної заборгованості: обслуговування кредитної лінії (визначення вартості послуги обумовлено умовами договору), видача довідок про кредитну заборгованість (50 грн), надання довідки про рух по рахунку (виписка по одному рахунку) (50 грн), надання довідки про рух по всіх рахунках кредитної угоди (історія договору) (75 грн), детальна розшифровка заборгованості за кредитом (150 грн), зміна дати щомісячного чергового платежу (100 грн), надання нового графіку щомісячних платежів за зверненням позичальника (100 грн), видача завірених печаткою банку копій кредитних договорів та додатків на них (за кожну), які зберігаються в архіві (50 грн), надання термінової послуги (200 грн).

31.25. У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.

31.29. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

32.3. Розмір плати за обслуговування кредиту визначений у пункті 6 кредитного договору (у графіку щомісячних платежів) та змінюється залежно від погашення кредиту: перший платіж за обслуговування кредиту становить 1 923 грн 49 коп., останній - 118 грн 61 коп.

32.2. Пунктом 1.4 кредитного договору ОСОБА_1 встановлено плату за надання інформації щодо кредиту без уточнення систематичності запиту такої інформації споживачем.

32.4. Надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов`язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено.

32.8. Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата дійшла висновку про те, що положення пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк», щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.

33.5. Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.

34.3. З огляду на встановлені у справі обставини, а також сформульовані у цій постанові висновки щодо нікчемності пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне у порядку застосування наслідків виконання нікчемного правочину зобов`язати ПАТ «Ідея Банк» здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від

19 червня 2018 року № Р24.00301.004034055 з огляду на нікчемність пунктів 1.4 та 6 цього договору, що забезпечує захист інтересу позивача у правовій визначеності».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) зазначено, що :

«згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Необхідність внесення плати за додаткові, супутні послуги банку, пов`язанні з розрахунково-касовим обслуговуванням, передбачена в розділі 4 «Графік платежів/розрахунок загальної вартості кредиту для клієнта та реальної процентної ставки» кредитного договору (колонка 8 графіка). Розмір комісії за розрахунково-касове обслуговування складає 18 вересня 2019 по 18 грудня 2020 року - 4 336,07 грн; з 18 січня 2021 по 18 березня 2022 року - 3 613,39 грн; з 18 квітня 2022 по 18 червня 2023 року - 2 168,03 грн; з 18 липня 2023 по 18 вересня 2024 року - 1 336,95 грн.

При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).

Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

суд першої інстанції встановив, що в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія, а тому АТ «Таскомбанк» не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, а тому положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»;

апеляційний суд не врахував, що споживчим є будь-який кредит наданий споживачу для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника; надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов`язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено;

поза увагою апеляційного суду залишилось те, що, якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»;

суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що положення договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними, а позовна вимога про стягнення комісії в розмірі 24 854,22 грн необґрунтована та задоволенню не підлягає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що постанова апеляційного суду ухвалена з порушенням норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, касаційний суд вважає, що: касаційну скаргу слід задовольнити; постанову апеляційного суду скасувати; рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовної вимоги банку про стягнення комісії залишити в силі.

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 02 листопада 2023 року скасувати.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 серпня 2023 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по комісії в розмірі 24 854,22 грн залишити в силі.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Чернівецького апеляційного суду від 02 листопада 2023 року втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук