Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.01.2021 року у справі №321/404/19

Постанова

Іменем України

01 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 321/404/19

провадження № 61-19237св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 05 березня 2020 року у складі судді Кравченко Н. О. та постанову Запорізького апеляційного суду від 08 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Дашковської А. В., Кримської О. М.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про стягнення відсотків за депозитним договором, пені та 3 % річних.

Позов мотивовано тим, що 11 грудня 2011 року у відділенні Банку, розташованому у місті Севастополі, АР Крим, сторонами було укладено договір № SAMDNWFD 0070032673300 "Вклад "Депозит плюс" на суму 42 350,00 доларів США на строк до 11 грудня 2014 року зі сплатою 9,5 % річних. По закінченні строку дії договору позивач неодноразово звертався до Банку із заявою про виплату депозитних коштів і передбачених договором відсотків, проте Банк належні йому кошти не виплатив, тому він у січні 2017 року звернувся до суду із відповідним позовом, який рішенням апеляційного суду Запорізької області від 05 червня 2018 року був задоволений, з Банка на його користь була стягнута сума депозиту та проценти, нараховані станом на 27 січня 2017 року, у загальному розмірі 1 494 351,60 грн.

Посилаючись на те, що до теперішнього часу Банк не повернув йому ні депозитні кошти, ні передбачені умовами договору проценти, ОСОБА_1 просив на підставі статей 625 1058 1060 ЦК України, статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" стягнути з відповідача проценти за депозитом за ставкою, передбаченою умовами договору, - 9,5 % річних за період з 27 січня 2017 року по 07 березня 2019 року, а всього за 761 день у розмірі 8 388,02 доларів США, що за курсом НБУ становить 225 031,08 грн, 3 % річних за цей же період часу у розмірі 2 648,91 доларів США, а також пеню за період з 11 грудня 2014 року по

07 вересня 2019 року за 1181 день прострочення у розмірі 1 500 460,50 доларів США, що за курсом НБУ становить 40 253 003,88 грн, а всього стягнути

40 549 097,41 грн. Крім того, просив стягнути з відповідача 50 000,00 грн на відшкодування судових витрат із надання правничої допомоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 05 березня 2020 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 1 090 040,07 грн.

Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь держави судові витрати в сумі

1 868,35 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, та стягуючи з банку на користь ОСОБА_1 1 090 040,07 грн, суд першої інстанції виходив із того, що банк не повернув вкладнику за його вимогою депозит, судовим рішенням в іншій справі на користь вкладника стягнута сума депозиту і передбачені договором проценти, нараховані станом на 26 січня 2017 року, отже позивач має право на отримання процентів, нарахованих на суму неповернутого депозиту за період з 27 січня 2017 року по 07 березня 2019 року тобто за 761 день за ставкою, передбаченою договором (9,5 % річних), що становить 8 388,20 доларів США, а за курсом НБУ на день пред'явлення позову становить 208 789,01 грн.

У зв'язку із простроченням банку виконання грошового зобов'язання з повернення депозитних коштів на підставі частини 2 статті 625 ЦК України на користь вкладника підлягають стягненню 3 % річних від суми депозиту за період з 27 січня 2017 по 07 березня 2019 року у розмірі 2 648,91 доларів США, що за курсом НБУ на час ухвалення судового рішення складає 65 933,49 грн.

За порушення строків виконання грошового зобов'язання на підставі частини 5 статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" з банку на користь вкладника підлягає стягненню пеня в межах річного строку позовної давності у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення, що становить

32 755,78 доларів США або 815 317,57 грн в гривневому еквіваленті.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 08 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено.

Рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 05 березня

2020 року змінено.

Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 відсотки за договором банківського вкладу № SAMDNWFD 0070032673300 від 11 грудня 2013 року за період з 27 січня 2017 року по 07 березня 2019 року у розмірі 119,19 доларів США, що за курсом НБУ на час пред'явлення позову становить 3 197,52 грн.

Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 пеню за період з

19 березня 2018 року по 19 березня 2019 року у розмірі 255 570,50 грн.

Рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 05 березня

2020 року в частині розподілу судових витрат скасовано.

Вимоги ОСОБА_1 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу залишено без задоволення.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 відсотки за договором банківського вкладу № SAMDNWFD 0070032673300 від 11 грудня 2013 року, апеляційний суд врахував правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц де зазначено, що згідно з частиною 2 статті 1070 ЦК Українипроценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу, оскільки станом на 27 січня 2017 року договір банківського вкладу розірвано, що встановлено іншим судовим рішенням, умовами договору розмір процентів, які банк повинен сплачувати вкладнику по закінченні строку договору не визначено, а отже у відповідності до частини 2 статті 1070 ЦК України банк має сплатити вкладнику проценти у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу, ставка якого становить 1 % річних.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 пеню за період з 19 березня 2018 року по 19 березня 2019 року у розмірі 255 570,50 грн, апеляційний суд виходив із того, що є правильним висновок суду першої інстанції про те, що відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов'язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19). При цьому апеляційний суд зменшив розмір пені, згідно правил частини 3 статті 551 ЦК України, та вказав, що заявлений позивачем розмір пені значно перебільшує розмір простроченого зобов'язання, визначеного на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Застосувавши принципи пропорційності, розумності та справедливості, апеляційний суд вважав за доцільне стягнути з банку на користь вкладника 255 570,50 грн пені.

Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі

24 грудня 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 05 березня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 08 грудня 2020 року в частині задоволених позовних вимог про стягнення з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 пені та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не було враховано те, що на розгляді Великої Палати Верховного Суду перебуває справа № 320/5115/17 з підстав необхідності відступу від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/26293/16-ц, а також для вирішення виключної правової проблеми, що є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики (щодо правильного застосування частини 5 статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" у депозитних правовідносинах).

Заявник вказує, що у цій справі висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 29 січня 2020 року у справі № 757/53464/18, від 12 лютого

2020 року у справі № 757/42043/18-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 757/49408/18-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 761/6898/17-ц, апеляційним судом застосовані не були, розмір пені було зменшено апеляційним судом на підставі частини 3 статті 551 ЦК України у значно більшому розмірі, а ніж Верховним Судом у вищезазначених справах.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Михайлівського районного суду Запорізької області.

Зупинено виконання рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 05 березня 2020 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 08 грудня 2020 року, до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

05 лютого 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 05 березня

2020 року, в незміненій його частині, та постанова Запорізького апеляційного суду від 08 грудня 2020 року оскаржуються в частині позовних вимог

ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення пені.

В іншій частині рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 05 березня 2020 року та постанова Запорізького апеляційного суду від 08 грудня 2020 року не оскаржуються, а тому згідно частини 1 статті 400 ЦПК України судом касаційної інстанції не перевіряються.

Короткий зміст встановлених фактичних обставин справи

11 грудня 2013 року між ПАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладений договір № SAMDNWFD 0070032673300 вклад "Депозит плюс", на умовах: сума вкладу -

42 350,00 доларів США, строк вкладу - з 11 грудня 2013 року до 11 грудня

2014 року, відсоткова ставка на дату укладення вкладу - 9,5 % річних, особовий рахунок за вкладом - № НОМЕР_1. Договір було укладено у відділенні банку, розташованому у м. Севастополі, АР Крим.

Позивач неодноразово звертався до банку з вимогою про повернення коштів з депозитного вкладу № SAMDNWFD 0070032673300, який був оформлений на території Автономної Республіки Крим, а 27 травня 2016 року надіслав банку письмову заяву про розірвання договору банківського вкладу та видачу суми вкладу з нарахованими відсотками за вкладом.

У зв'язку з відмовою банку повернути кошти, що зберігалися на депозитному рахунку вкладника, та передбачені договором відсотки, у лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення суми депозитного вкладу та процентів.

Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 21 червня

2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою апеляційного суду Запорізької області від 05 червня 2018 року рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 21 червня

2017 року скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову. Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 депозитний вклад у розмірі

1 152 264,69 грн, відсотки у розмірі 342 087,60 грн.

Постановою Верховного Суду від 01 липня 2020 року касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Постанову апеляційного суду Запорізької області від 05 червня 2018 року в частині вирішення вимог про стягнення відсотків за договором банківського вкладу скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. У іншій частині постанову апеляційного суду Запорізької області від 05 червня 2018 року залишено без змін.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 22 вересня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення відсотків за договором банківського вкладу задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 відсотки за договором банківського вкладу № SAMDNWFD 0070032673300 від

11 грудня 2013 у розмірі 252 373,024 грн.

Вищевказаними судовими рішеннями встановлено, що вимогу про дострокове розірвання договору та видачу вкладу вкладник надіслав банку 27 травня

2016 року, отже станом на 27 січня 2017 року договір припинив свою дію. Розмір відсотків, стягнутих за вказаним судовим рішенням на користь вкладника складає 9
278,42 доларів США, що за курсом НБУ становило 252 373,02 грн.

За змістом частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

У частинах 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до положень статей 526 530 598 599 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статей 526 530 598 599 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

За змістом частини 1 статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 частини 1 статті 1058 ЦК України), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

Таким чином, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов'язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з преамбулою Закону України "Про захист прав споживачів" у ньому встановлені загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг. Його метою є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності та розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні.

У частині 2 статті 627 ЦК України передбачено, що у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Позовні вимоги стосуються правовідносин, які виникли з укладення договорів банківського вкладу.

У статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22 цієї статті); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Отже, Законом України "Про захист прав споживачів" врегульовані договірні відносини за участі споживача.

Відповідно до частини 5 статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Отже, пеня, передбачена частиною 5 статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", застосовується в разі порушення виконання договірного зобов'язання на користь споживача.

Такий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від

09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що постановою апеляційного суду Запорізької області від 05 червня 2018 року у справі № 321/196/17 стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 депозитний вклад у розмірі

1 152 264,69 грн, відсотки у розмірі 342 087,60 грн.

Постановою Верховного Суду від 01 липня 2020 року касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Постанову апеляційного суду Запорізької області від 05 червня 2018 року в частині вирішення вимог про стягнення відсотків за договором банківського вкладу скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. У іншій частині постанову апеляційного суду Запорізької області від 05 червня 2018 року залишено без змін.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 22 вересня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення відсотків за договором банківського вкладу задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 відсотки за договором банківського вкладу № SAMDNWFD 0070032673300 від

11 грудня 2013 у розмірі 252 373,024 грн.

Таким чином, після ухвалення судового рішення апеляційним судом Запорізької області від 05 червня 2018 року, яким стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 депозитний вклад, договірні відносин між сторонами є такими, що припинилися.

Після ухвалення рішення про стягнення депозитного вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов'язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання.

Тобто з моменту набрання рішенням законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія Закону України "Про захист прав споживачів", а відтак пеня відповідно до частини 5 статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" не нараховується.

Оскільки між позивачами та банком припинено правовідносини з договору банківського вкладу, то частина 5 статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" не розповсюджується на спірні правовідносини й відповідно рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню в частині стягнення пені згідно із частиною 5 статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" з ухваленням у цій частині нового судового рішення - про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог.

Подібний висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від

09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частини 1 статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 412 ЦПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина 3 стаття 412 ЦПК України).

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з неправильним застосуванням норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 05 березня 2020 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 08 грудня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до АТ
КБ "ПриватБанк" про стягнення пеніз ухваленням в цій частині нового рішення - про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК Українипостанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 05 березня 2020 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 08 грудня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення пені з ухвалення у справі в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, судові витрати у розмірі 11 604,98 грн та 19 210,00 грн, а всього 30 814,98 грн, які АТ КБ "ПриватБанк" понесло у зв'язку з переглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій слід стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк".

Керуючись статтями 141 400 409 412 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити.

Рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 05 березня

2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 08 грудня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про стягнення пені скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про стягнення пені відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) на користь акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (Код ЄДРПОУ 14360570) 30 814,98 грн судових витрат понесених у зв'язку з переглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 05 березня 2020 року та постанова Запорізького апеляційного суду від 08 грудня 2020 року у скасованих їх частинахвтрачають законну силу та подальшому виконанню в цих частинах не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев В. М. Коротун М.

Ю. Тітов