Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.06.2019 року у справі №310/4171/17

Постанова

Іменем України

06 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 310/4171/17

провадження № 61-11032св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: фізична особа-підприємець ОСОБА_4, приватний нотаріус Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області Степаненко Тетяна Анатоліївна, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Кримської О. М., Дашковської А. В., Бєлки В. Ю., від 16 квітня 2019 року.

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: фізична особа-підприємець ОСОБА_4, приватний нотаріус Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області Степаненко Т. А., ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, про визнання договору дарування удаваним, переводу прав та обов'язків покупця та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, щовін проживає у АДРЕСА_1, та є власником 3/20 частин цього будинку. Будинок поділений на 8 власників, які теж мають частки у спільній частковій власності у різних розмірах. Одним з цих власників є його рідний брат - ОСОБА_2, який володіє часткою у спільній частковій власності у розмірі 1/4 будинку за адресою: АДРЕСА_2, що складається з: 1/10 частини, яка належить йому на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 30 серпня 2008 року НОМЕР_1; 3/20 частини на підставі договору дарування частини житлового будинку від 28 жовтня 2010 року.

06 квітня 2017 року ОСОБА_1 стало відомо, що ОСОБА_2 було продано квартиру за адресою: АДРЕСА_2, без його відома, у зв'язку з чим, він звернувся до Бердянського відділу поліції Головного управління національної поліції у Запорізькій області з приводу проведення перевірки сумнівної угоди.

За результатами перевірки стало відомо, що ОСОБА_2 вирішив продати частину будинку за адресою: АДРЕСА_2, без відома ОСОБА_1, у зв'язку з чим ОСОБА_2 звернувся за допомогою з реалізації частини домоволодіння до агентства нерухомості "Азовекспресс", яке зареєстроване за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4.

У день угоди ОСОБА_2 приїхав з ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Степаненко Т. А. та вирішив укласти договір дарування з цілком сторонньою людиною - ОСОБА_3, щоб навмисно позбавити позивача права на переважну купівлю цієї частини будинку, оскільки це передбачено чинним законодавством України.

Після укладання угоди ріелтор ОСОБА_10 засвідчила перед дільничним, що ОСОБА_2 розрахувався з нею за надані послуги у повному обсязі, після чого вона поїхала і більше вони не бачились. У ході перевірки було встановлено з наданих пояснень дільничному офіцеру ОСОБА_2 та ОСОБА_3 факт укладання договору купівлі-продажу частини будинку за адресою: АДРЕСА_2.

Наприкінці цих пояснень відповідачі вказали, що з їх слів записано все вірно, таким чином відповідачі самі засвідчили факт укладання договору купівлі-продажу частини будинку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, який вони приховали під договір дарування.

Також позивач вказував, що звернувся до свого квартального з особистого питання та йому випадково стало відомо, що ОСОБА_2 нещодавно теж звертався до неї з питанням про виписку його з квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, а коли вона його запитала навіщо йому це треба, ОСОБА_2 пояснив, що буде продавати цю квартиру іншій особі.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у родинних та приятельських відносинах не перебувають, підстави дарування сторонній людині майна, яке належало йому, нікому не відомі, що також ставить під сумнів дійсність цієї угоди саме як договору дарування.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати договір дарування № 556 від 05 квітня 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області Степаненко Т. А., удаваним правочином, вчиненим з метою приховання іншого правочину - договору купівлі-продажу 3/20 частини житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2;

- перевести на нього, ОСОБА_1, права та обов'язки покупця 3/20 частини житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2;

- скасувати рішення приватного нотаріуса Степаненко Т. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ОСОБА_3, індексний номер запису у реєстрі 34629119 від 05 квітня 2017 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області, у складі судді Черткової Н. І., від 25 вересня 2018 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1

Визнано договір дарування № 556 від 05 квітня 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області Степаненко Т. А., удаваним правочином, вчиненим з метою приховання іншого правочину - договору купівлі-продажу 3/20 частин житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2.

Переведено на ОСОБА_1 права та обов'язки покупця 3/20 частини житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2.

Скасовано рішення приватного нотаріуса Степаненко Т. А про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ОСОБА_3, індексний номер запису у реєстрі 34629119 від 05 квітня 2017 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, місцевий суд дійшов висновку про удаваність договору дарування від 05 квітня 2017 року, взявши до уваги письмові пояснень відповідачів, наданих представникам поліції у межах перевірки матеріалів ЄО № 5580 від 11 квітня 2017 року, пояснень працівників агентства нерухомості "Азовекспресс" та оголошення у газеті "Ринг Експресс № 13 (1697)" від 29 березня 2017 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 16 квітня 2019 року скасовано рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25 вересня 2018 року та ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заявлених позовних вимог.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірний договір дарування частки житлового будинку від 05 квітня 2017 року є удаваним. Матеріали справи не містять письмових доказів на підтвердження доводів позивача, а рішення місцевого суду ґрунтується виключно на поясненнях сторін по справі та свідків, які були допитані у суді першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2019 року ОСОБА_1 подано касаційну скаргу, в якій заявник просить скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 16 квітня 2019 року та залишити в силі рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25 вересня 2018 року, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції повно і всебічно не з'ясовано обставини справи. Апеляційний суд не врахував положення статті 235 ЦК України, не надав належної оцінки доказам, зібраним у справі, поясненням свідків, дійшов необґрунтованого висновку про те, що воля сторін спірного правочину була спрямована на укладення договору дарування.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

03 липня 2019 року ухвалою Верховного Суду ОСОБА_1 поновлено строк на касаційне оскарження постанови Запорізького апеляційного суду від 16 квітня 2019 року та відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Зупинено дію постанови Запорізького апеляційного суду від 16 квітня 2019 року до закінчення касаційного провадження.

Доводи відзивів на касаційну скаргу

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у відзивах на касаційну скаргу вказують на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просять касаційну скаргу залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з відомостями Реєстру прав власності на нерухоме майно житловий будинок АДРЕСА_3 належить на праві спільної часткової власності: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7-3/60 частин будинку; ОСОБА_8, ОСОБА_9-29/280 частин будинку; ОСОБА_1-3/20 частин будинку; ОСОБА_2 - ј частина будинку (т.1, а. с. 27-29).

Відповідно до договору дарування, укладеного 05 квітня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, останній отримав у дар від ОСОБА_2 3/20 частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_3), з належними до нього господарськими спорудами (т.1, а. с.24-26).

З тексту договору дарування частини житлового будинку вбачається, що сторонам укладеного правочину було роз'яснено зміст статей 717, 727 ЦК України, які регулюють права, обов'язки сторін, правові наслідки прийняття дарунка.

Зі змісту договору дарування, який підписано сторонами, вбачається, що сторони підтвердили, що вони не є недієздатними чи обмежено дієздатними; укладений договір відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним і усвідомленим та відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі та відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені в ньому.

Після укладення договору дарування у квітні 2017 року ОСОБА_3 (обдарований) відкрив у КП "Бердянськводоканал" на своє ім'я особовий рахунок щодо надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення.

На підтвердження удаваності договору дарування позивачем надано копії матеріалів ЄО № 5580 від 11 квітня 2017 року за заявою ОСОБА_1 щодо незаконних, на його думку, дій ОСОБА_2 при реалізації домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 (т.1 а. с. 31-39).

Апеляційним судом встановлено, що показання ріелторів ОСОБА_10 та ОСОБА_11, надані під час проведення органами поліції перевірки вказаної заяви, та у суді першої інстанції не є суперечливими.

Ріелтор ОСОБА_10 у своїх поясненнях зазначила, що наприкінці січня 2017 року до агентства звернувся ОСОБА_2 з метою реалізації частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2. Агентство виставило даний об'єкт на продаж, чим підтвердила розміщення оголошення в газеті. Також вона зазначила, що ОСОБА_2 просив агентство допомогти йому підготувати документи для дарування іншої частини домоволодіння і підтвердила, що у подальшому угода купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 не відбулася, навпаки ОСОБА_2 подарував іншу частину домоволодіння своєму знайомому - ОСОБА_3 (т.1, а. с.38-39). Аналогічні пояснення надані ОСОБА_10 і у суді першої інстанції, в яких вона також пояснювала, що була присутньою при укладенні договору дарування у нотаріуса, воля сторін була спрямована саме на укладення договору дарування, передачі грошових коштів не відбувалося (т.1, а. с.137-139).

Ріелтор ОСОБА_11 працівникам поліції надав пояснення, згідно з якими супроводжував угоду купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5, проте присутнім при укладенні угоди у нотаріуса не був (т.1, а. с. 37). У суді першої інстанції ОСОБА_11 пояснював, що проходив стажування в агентстві та займався лише підготовкою документів, для якої саме угоди йому не було відомо, всі документи передав ріелтору, яка була присутньою під час укладення угоди у нотаріуса (т.1, а. с. 217-219).

Працівник поліції ОСОБА_12, який здійснював відібрання пояснень ріелторів ОСОБА_11 та ОСОБА_10, у суді першої інстанції підтвердив надання ними саме таких пояснень під час здійснення перевірки заяви ОСОБА_1 (т.1, а. с. 173-175).

Працівник поліції ОСОБА_13 у суді першої інстанції зазначав, що здійснював опитування ОСОБА_2, проте зміст опитування добре не пам'ятає (т.1, а. с. 172,174-175).

Як встановлено апеляційним судом, пояснення, надані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 під час перевірки органами поліції заяви ОСОБА_1, щодо незаконних, на його думку, дій ОСОБА_2, не є допустимими доказами, оскільки відсутні відомості про попередження їх під час опитування про кримінальну відповідальність.

Надане позивачем на підтвердження удаваності договору дарування оголошення у газеті "Ринг Експресс №13 (1697)" від 29 березня 2017 року не є належним та достатнім доказом у розумінні статей 80 ЦПК України, оскільки у тексті оголошення не зазначено номер будинку, який продається (т.1, а. с. 30, т.2, а. с. 205).

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

За положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно із частиною 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За змістом частини 1 статті 16 ЦК України, частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених статей 12, 81 ЦПК України.

Згідно із статтями 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог статтями 6, 11 та 12 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

У сенсі положень статті 202 ЦК України під правочином розуміються дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дії як юридичні факти мають вольовий характер і можуть бути правомірними та неправомірними. Правочини належать до правомірних дій, спрямованих на досягнення правового результату.

Відповідно до частини 1 статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

За положеннями частин 1 та 2 статті 362 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів. Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.

Згідно із частиною 4 статті 362 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець. До таких вимог застосовується позовна давність в один рік.

Частиною 1 статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п'ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є удаваним (стаття 235 ЦК України).

У разі встановлення, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Згідно із частиною 1 статті 202, частиною 3 статті 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з'ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача.

Лише за відсутності належних обґрунтувань відповідачів (дарувальника та обдаровуваного) щодо дійсного наміру укладення саме договору дарування можна дійти висновку про те, що позивач не обґрунтував удаваності правочину.

Апеляційний суд, ухвалюючи нове рішення у справі, врахувавши обставини укладення спірного правочину, дослідивши питання дійсної спрямованості волі сторін, дійшов правильного висновку про необґрунтованість висновків місцевого суду.

При цьому судом апеляційної інстанції враховано, що позивач не обґрунтував удаваності договору дарування квартири з метою приховання договору купівлі-продажу цієї квартири, не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами правочину виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором дарування квартири, та, що воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними правочином.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених статей 12, 81 ЦПК України.

Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, заявник має довести: факт укладання правочину, що, на його думку, є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, та обґрунтовано залишив без задоволення позовні вимоги ОСОБА_1

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 16 квітня 2019 року залишити без змін.

Поновити дію постанови Запорізького апеляційного суду від 16 квітня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. В. Сердюк А. І. Грушицький І. М. Фаловська