Історія справи

Постанова КЦС ВП від 09.10.2024 року у справі №753/16257/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 753/16257/23

провадження № 61-9076св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , інтернет-видання «Цензор.НЕТ» в особі головного редактора ОСОБА_7,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , від імені яких діє адвокат Горбачов Олег Олександрович, на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 08 березня 2024 року у складі судді Осіпенко Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2024 року у складі колегії суддів: Кулікової С. В., Музичко С. Г., Болотова Є. В.,

і виходив з наступного.

Зміст позовної заяви та її обґрунтування

1. У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , інтернет-видання «Цензор.НЕТ» в особі головного редактора ОСОБА_7. про захист честі, гідності та ділової репутації.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 , на вебсайті « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (ІНФОРМАЦІЯ_5) у публікації під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_6» (посилання:

ІНФОРМАЦІЯ_3 ) оприлюднено інформацію такого змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_7». Авторами цієї публікації є відповідачі

ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , які адресували це запитання голові Національного агентства з питань запобігання корупціїОСОБА_5 .

3. Посилався на те, що зазначена розповсюджена інформація є загальнодоступною для невизначеного кола осіб, безпосередньо стосується його та за своїм характером є недостовірною, бо не ґрунтується на жодних фактах. Акцентував увагу, що така інформація принижує його честь і гідність, з огляду на те, що текст публікації сформульований таким чином, що може викликати у стороннього спостерігача думку про вчинення ним діянь, які містять ознаки кримінального правопорушення.

4. Зазначав, що розповсюджена недостовірна інформація негативно впливає на його репутацію та авторитет, з огляду на те, що він є адвокатом, Заслуженим юристом України, має науковий ступінь доктора юридичних наук та кандидата економічних наук, раніше був обраний народним депутатом V-VI скликань, членом Вищої ради юстиції, заступником Глави Адміністрації Президента з питань судової реформи та судоустрою, членом вчених рад державних вищих навчальних закладів, що свідчить про його значний досвід як політичної, так і правової діяльності.

5. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: 1) визнати недостовірною і такою, що порочить його честь, гідність та ділову репутацію, інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 на вебсайті « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ( ІНФОРМАЦІЯ_4 у публікації під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_6» за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_3 у такій фразі: «ІНФОРМАЦІЯ_8 »; 2) зобов`язати

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту набрання рішенням у цій справі законної сили спростувати поширену

ІНФОРМАЦІЯ_1 у публікації під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_6» за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_9, недостовірну інформацію про нього шляхом розміщення на головній сторінці вебсайту «Бізнес.Цензор» (ІНФОРМАЦІЯ_5) вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «Спростування»; 3) зобов`язати головного редактора інтернет-видання «Цензор.НЕТ» ОСОБА_7 протягом

5 (п`яти) календарних днів з моменту набрання рішенням у цій справі законної сили, спростувати поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 у публікації під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_6» за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_10, недостовірну інформацію про нього шляхом розміщення на головній сторінці вебсайту «Бізнес.Цензор» (ІНФОРМАЦІЯ_5) вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «Спростування».

Стислий виклад позиції відповідачів

6. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заперечували проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , посилаючись на їх безпідставність. Зауважували, що поширена інформація є лише думкою, яка не містить жодної деталізації і жодних фактичних даних, критики чи оцінки щодо колабораціоністських та зрадницьких дій позивача, у зв`язку з чим інформацію належить кваліфікувати як оціночне судження, виражене в образливій формі. Відповідно до практики національних судів та Європейського суду з прав людини оціночні судження не підлягають спростуванню. Більш того, поширена інформація за своєю суттю є питанням, адресованим голові НАЗК і стосується проблеми застосування персональних санкцій щодо фізичних осіб, тобто інформації, якою володіє співрозмовник інтерв`ю - голова ОСОБА_8 у зв`язку з тим, що він обіймає відповідну посаду. Причетність позивача до тематики поставленого запитання є другорядною, оскільки саме питання стосується механізму застосування персональних санкцій. На обґрунтування зазначеного посилалися на відповідь голови ОСОБА_9 , яка не містить згадки про позивача в контексті поставлених питань, що безпосередньо впливає на сприйняття читачем оспорюваного словосполучення. Зауважували, що предметом обговорення були теми, які не пов`язані з позивачем, а стосувалися інших питань. Крім цього, з огляду на те, що позивач є публічною особою, оцінка доводів сторін має здійснюватися через призму ширшої межі допустимої критики щодо публічної особи відповідно до практики Європейського суду з прав людини.

7. Відповідач інтернет-видання «Цензор.НЕТ» в особі головного редактора ОСОБА_7., заперечуючи проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , посилався на неправильну інтерпретацію позивачем змісту вжитої фрази під час інтерв`ю з головою НАЗК. Зазначав, що оспорюване словосполучення не спрямоване на дискредитацію позивача. Водночас зауважував, що він не є належним відповідачем у цій справі, оскільки позови у такій категорії справ можуть бути пред`явленні до власників вебсайтів, на яких розміщено інформацію, що підлягає перевірці на предмет її достовірності в рамках відповідного судового провадження. Проте, в матеріалах справи відсутні фактичні дані, що свідчать про особу-власника інтернет-видання, в якому було поширено оспорюване словосполучення. Додатково зауважував, що на вебсайті «Бізнес.Цензор» міститься застереження про те, що редакція «Цензор.НЕТ» може не поділяти позицію авторів, а тому, на його думку, єдиними належними відповідачами у цій справі є автори публікації. Водночас вимоги позивача вважав безпідставними.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

8. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 08 березня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та інтернет-видання «Цензор.НЕТ» в особі головного редактора ОСОБА_7 про захист честі, гідності та ділової репутації задоволено частково.

9. Визнано недостовірною і такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 на вебсайті « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ( ІНФОРМАЦІЯ_4 у публікації під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_6» за адресою в мережі Інтернет:

ІНФОРМАЦІЯ_3 , у такій фразі: «ІНФОРМАЦІЯ_8 ».

10. Зобов`язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту набрання рішенням у цій справі законної сили спростувати поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 у публікації під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_6» за адресою в мережі Інтернет:

ІНФОРМАЦІЯ_3 недостовірну інформацію про ОСОБА_1 шляхом розміщення на головній сторінці вебсайту «Бізнес.Цензор» (ІНФОРМАЦІЯ_5) вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «Спростування».

11. Відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до інтернет-видання «Цензор.НЕТ» в особі головного редактора ОСОБА_7 про захист честі, гідності та ділової репутації.

12. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

13. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що за змістом оприлюдненої інформації автори публікації - відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 - стверджувально охарактеризували позивача як «колаборанта» та «зрадника», чим фактично прирівняли його до осіб, які вчинили діяння, що містять ознаки кримінального правопорушення за кримінальним законодавством України. Втручання у право позивача на недоторканність його честі та гідності було свавільним, неправомірним та нелегітимним, оскільки не містило жодного фактичного підґрунтя, які підлягають перевірці виключно судом відповідно до регламентованої кримінальним процесуальним законодавством процедури.

14. Водночас, з огляду на те, що відсутні докази того, що ОСОБА_7 є автором оспорюваної інформації або власником вебсайту, на якому ця інформація розповсюджена, суд відмовив у задоволенні позовних вимог до вказаного відповідача.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

15. Постановою Київського апеляційного суду від 29 травня 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 08 березня

2024 року в частині задоволених позовних вимог залишено без змін.

16. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання спірної інформації недостовірною, такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 . Зауважено, що у спірних висловлюваннях відповідачів міститься інформація про причетність позивача до вчинення кримінальних правопорушень, яку можна перевірити на предмет дійсності, що спростовує твердження про її оціночний характер. Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 стверджувально охарактеризували позивача як «колаборанта» та «зрадника», тобто публічно назвали позивача злочинцем. Доказів на підтвердження дійсності поширеної відповідачами інформації про причетність позивача до вчинення кримінальних правопорушень матеріали справи не містять.

Узагальнені доводи касаційних скарг

17. 24 червня 2024 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , від імені яких діє адвокат Горбачов О. О., через систему «Електронний суд» звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами, в яких просять скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 08 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2024 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у решті оскаржувані рішення залишити без змін.

18. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та

апеляційної інстанцій заявники зазначають неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 757/15638/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 446/1953/16-ц, від 22 вересня 2021 року у справі № 742/512/17, від 29 березня 2023 року у справі № 201/10970/21 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

19. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив та не врахував контекст, у якому були сказані висловлювання, що є предметом спростування в цій справі, а також належним чином не застосував критерій публічності особи позивача, який становить ширші межі його допустимої критики.

20. Заявники зазначають, що висловлювання, які є предметом спростування, мають аналізуватися обов`язково в системному зв`язку з тематикою та змістом всієї інформації, частиною якої такі спірні висловлювання є.

21. Стаття, в якій міститься оспорюване ОСОБА_1 словосполучення, викладена у формі інтерв`ю з головою ОСОБА_10 , який відповідав на поставлені запитання. Так, оспорюване словосполучення було сказане авторами статті у ході інтерв`ю в одному із запитань співрозмовнику - ОСОБА_5 . Загальний контекст запитання, в якому міститься оспорюване словосполучення, стосується передусім питання застосування персональних санкцій щодо фізичних осіб, тобто інформації, якою, в силу займаної посади, володіє співрозмовник інтерв`ю. Водночас причетність ОСОБА_1 до тематики поставленого запитання є другорядною, оскільки саме запитання стосується механізму застосування персональних санкцій.

22. Відповідь співрозмовника інтерв`ю ОСОБА_11 не містить

будь-яких коментарів стосовно особи ОСОБА_1 .

23. В контексті спірної статті на вебсайті «Бізнес.Цензор» в цілому, оспорювана інформація, яка стосується позивача, носить другорядний характер, а отже, не спрямована на створення в читачів вебсайту негативного враження про ОСОБА_1 . Більш того, оспорюване словосполучення не висвітлено у спосіб, що привертав би до нього увагу читачів вебсайту. Натомість, спірна стаття, в тому числі запитання, яке містить оспорюване словосполучення, спрямована на доведення до читачів окремих аспектів функціонування реєстру спонсорів війни, механізму накладення на осіб персональних обмежувальних заходів (санкцій), відносин з урядами іноземних країн щодо санкційної політики України, декларування, реєстру корупціонерів, інших питань, віднесених до компетенції НАЗК.

24. Акцентують увагу на тому, що оспорюване словосполучення, яке є предметом цього спору, є власним баченням авторів спірної публікації особи позивача, що ґрунтується на загальнодоступних у медіа даних, що, враховуючи встановлену публічність особи ОСОБА_1 та наведені висновки Верховного Суду щодо допустимості вживання тотожних слів (зокрема «зрадник») у контексті меж дотримання особистих немайнових прав публічної особи, вказує на оціночний характер оспорюваного словосполучення та правомірність дій авторів публікації.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

25. Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 753/16257/23, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції, задоволено клопотання ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 , від імені яких діє адвокат Горбачов О. О., про зупинення дії оскаржуваних рішень, зупинено дію рішення Дарницького районного суду

м. Києва від 08 березня 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 29 травня 2024 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

26. 24 липня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

27. Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий зміст відзиву на касаційні скарги

28. 24 липня 2024 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат

Косінова Г. В., через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду відзив на касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів зазначених касаційних скарг, просив суд відмовити у їх задоволенні.

29. Відзив на касаційну скаргу обґрунтований посиланням на те, що судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що оспорювана у справі інформація, поширена заявниками, відображає застосування до нього твердження, що він «колаборант та зрадник». Така інформація не містить

будь-яких стилістичних конструкцій, які б вказували на те, що поширена інформація є суб`єктивною думкою та особистим поглядом на певні події, і відображає особисту точку зору авторів, а тому не може кваліфікуватися як оціночні судження.

30. Позивач акцентує увагу на тому, що він немає жодного процесуального статусу, передбаченого Кримінальним процесуальним кодексом України в жодному кримінальному провадженні та ніколи не притягувався до кримінальної відповідальності. Більш того, займає однозначну та принципову позицію щодо війни в Україні, вважаючи, що президент рф, російські чиновники, російські війська та громадяни рф вчинили та продовжують вчиняти щодо нашої держави та громадян України жахливі військові злочини.

31. Вважає, що посилання заявників на те, що голова ОСОБА_8 не згадував про нього у відповіді на запитання, в якому було поширено недостовірну інформацію, не звільняє відповідачів від відповідальності за поширення неправдивої та негативної інформації. Контекст у запитанні авторів оспорюваного словосполучення не є знеособленим, а застосований безпосередньо до нього, що, на його думку, свідчить, що автори свідомо та умисно в тій частині інтерв`ю, яка стосується застосування персональних санкцій до росіян, їх поплічників, колаборантів, як приклад назвали саме його прізвище, ствердивши, що він є колаборантом та зрадником. Зазначене не є суб`єктивною критикою його діяльності, а сказане в контексті нібито наявності підстав для застосування до нього санкцій.

32. Зосереджує увагу на тому, що навіть ті особи, які залучені до політичних баталій, повинні виявляти принаймні мінімальний рівень стриманості та пристойності. Незважаючи на градус критики, вона є допустимою допоки базується на фактах, а не на безпідставних обвинуваченнях.

33. Зазначає про нерелевантність наведеної заявниками судової практики Верховного Суду.

34. 14 вересня 2024 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , від імені яких діє адвокат Горбачов О. О., через підсистему «Електронний суд» подали до Верховного Суду додаткові пояснення щодо підстав касаційної скарги на підставі пунктів 2, 3, частини першої статті 43 ЦПК України. Зазначають, що загальний контекст запитання, в якому міститься оспорюване словосполучення, стосується передусім питання застосування персональних санкцій щодо фізичних осіб, тобто інформації, якою в силу займаної посади володіє співрозмовник інтерв`ю. Причетність ОСОБА_1 до тематики поставленого запитання є другорядною, оскільки саме запитання стосується механізму застосування персональних санкцій. Посилаються на те, що ні тематика спірної статті в цілому, ні тематика інтерв`ю, ні тематика запитання, яке містить оспорюване словосполучення, не стосується особи ОСОБА_1 .

35. 18 вересня 2024 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат

Косінова Г. В., через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду заперечення на додаткові пояснення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у яких посилався на безпідставність подання заявниками зазначених пояснень. Вважає, що подання заявниками додаткових пояснень на підставі статті 43 ЦПК України поза межами строку на касаційне оскарження є штучним намаганням доповнити та уточнити підстави касаційних скарг, що суперечить нормам ЦПК України. З урахуванням наведеного, посилається на те, що оскаржувані судові рішення у цій справі повинні бути переглянуті в касаційному порядку лише у межах тих доводів і вимог касаційних скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які були підставою для відкриття касаційного провадження у справі. Додатково зауважує про нерелевантність наведеної у додаткових поясненнях постанови Верховного Суду від 15 травня 2024 року у справі № 757/17241/21-ц. Посилання заявників на другорядність оспорюваної інформації у загальному контексті інтерв`ю, що підтверджує відсутність факту порушення такою інформацією його особистих немайнових прав, не відповідає статтям 28 32 68 Конституції України, статтям 201 297 299 Цивільного кодексу України, судовій практиці у дифамаційних спорах, якими гарантується захист особистих немайнових прав внаслідок поширення недостовірної інформації про особу.

36. 20 вересня 2024 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат

Косінова Г. В., через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду додаткові пояснення у справі, у яких посилається на законність та обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності у спірному висловлюванні твердження про факт, який не підтверджений жодними доказами. Додатково на підтвердження зазначеного наводить судову практику Верховного Суду, сформовану після подання касаційної скарги.

37. У контексті посилань позивача на відсутність правових підстав для прийняття додаткових пояснень ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , поданих

14 вересня 2024 року через підсистему «Електронний суд», колегія суддів зауважує наступне.

38. Право на надання пояснень суду, у тому числі письмових додаткових пояснень, закріплене цивільним процесуальним законодавством як загальні процесуальні права учасника справи (стаття 43 ЦПК України).

39. Положення розділу «Загальні положення» ЦПК України поширюються на усі стадії цивільного процесу, у тому числі на стадію касаційного провадження.

40. З огляду на те, що зазначені вище додаткові пояснення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подані на підставі пункту 3 частини першої статті 43 ЦПК України, з викладом позиції щодо необхідності оцінки контексту поширеної інформації та критерію публічності особи позивача, про що зазначено і у касаційних скаргах, колегія суддів не вбачає підстав для залишення їх без розгляду.

41. Посилання у додаткових поясненнях на судову практику Верховного Суду, сформовану після подання касаційних скарг, колегія суддів з урахуванням положень частини першої статті 398 та частини першої статті 400 ЦПК України, не оцінює як додаткову підставу касаційного оскарження.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

42. ОСОБА_1 є адвокатом, був народним депутатом Верховної Ради України, Указом Президента України від 02 квітня 2010 року № 472/2010 був призначений на посаду заступника Глави Адміністрації Президента України - керівником Головного управління з питань судової реформи та судоустрою, Указом Президента України від 24 січня 2014 року № 39/2014 був призначений на посаду першого заступника Глави Адміністрації Президента України, Указом Президента України від 16 січня 2013 року № 26/2013 був призначений на посаду радника Президента України.

43. 25 серпня 2023 року о 13:49 год в розділі «Публікації» категорії «Регуляторна політика» теми «Корупція» на вебсайті «БізнесЦензор» (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 оприлюднено статтю із заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_6».

44. Авторами статті є відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

45. Стаття викладена у формі інтерв`ю з головою ОСОБА_10 , який відповідав на поставлені запитання.

46. Серед інших, інтерв`юер поставили голові ОСОБА_12 запитання такого змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_11?»

47. Станом на день пред`явлення позову зазначену публікацію переглянуло

13 223 осіб.

48. Відповідно до інформації, розміщеної на вебсайті WHOIS, який містить публічні бази реєстраторів ІР та доменних імен, вебсайт http://biz.censor.net

не зареєстрований як окремий домен, а є субдоменом (піддоменом) вебсайту http://censor.net.

49. Відповідно до звіту за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту вебсторінки у мережі Інтернет від 30 серпня 2023 року № 210/2023-3В, складеного ДП «ЦЕНТР компетенції адресного простору мережі інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес», вебсайт http://biz.censor.net адресується субдоменом biz.censor.net доменного імені censor.net.

50. Доменне ім`я censor.net є приватним доменним іменем другого рівня (не публічним доменом, в якому можлива реєстрація доменних імен).

Позиція Верховного Суду

51. Перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

52. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

53. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

54. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

55. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

56. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

57. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

58. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

59. Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

60. У Преамбулі Конституції України йдеться про європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського та євроатлантичного курсу України.

61. Згідно з частинами другою та третьою статті 34 Конституції України і статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

62. У той же час статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на повагу до приватного життя.

63. Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

64. Статтею 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

65. Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

66. Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

67. Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

68. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

69. Під поширенням інформації слід розуміти, зокрема, опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет.

70. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).

71. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачами, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

72. Суду необхідно надати оцінку балансу права особи на свободу вираження поглядів та права особи на повагу до його гідності і честі, на недоторканність ділової репутації та на приватність.

73. Підставою для втручання у право на свободу вираження поглядів, для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

74. Одним з основних питань, яке підлягає вирішенню у цій категорії справ, є визначення характеру поширеної інформації та з`ясування, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням. При цьому підлягає врахуванню зміст поширеної інформації, її значення для суспільної дискусії, важливість посади, яку обіймає особа, щодо якої поширена інформація, достовірність інформації, наслідки її поширення.

75. Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

76. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує право на свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

77. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним.

78. У справах про захист гідності, честі та ділової репутації суд повинен розмежовувати відомості, які принижують честь та гідність особи, від думок, поглядів, критичних висловлювань, ідей, оцінок, висловлених у порядку реалізації конституційного права на свободу думки і слова (постанова Верховного Суду

від 20 березня 2019 року у справі № 758/14324/15-ц).

79. Для захисту честі, гідності та ділової репутації суду необхідно чітко визначити предмет доказування у справі і яка інформація була поширена, тобто, чи є об`єктивні підстави для відповідальності за статтею 277 ЦК України. Для цього слід визначитися з діями, явищами, фактами, на які направлений матеріал, а також безпосередній чи опосередкований зв`язок мають ці дії, явища, факти з особою позивача. Тобто, чи поширена інформація від імені автора стосується безпосередньо особи позивача, чи цим самим опосередковано висвітлюються події, що стосуються позивача, у суспільному житті через призму думок автора. Це можливо зробити лише проаналізувавши весь контекст поширеної інформації, а не «вирвані» з нього фрази чи поняття.

80. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 446/1953/16-ц, на яку містяться посилання у касаційних скаргах.

81. Особисте трактування отриманої з інших джерел інформації в формі коментаря слід вважати оціночним судженням, а не твердженням, тому не може бути ані спростоване, ані підтверджене (схожий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року в справі № 757/22307/17-ц, від 02 червня 2022 року в справі № 757/55559/20-ц, від 29 березня 2023 року у справі № 201/10970/21).

82. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення ЄСПЛ Karpyuk and others v. Ukraine, № 30582/04, 32152/04, § 188, 06 жовтня 2015 року).

83. Для того, щоб відрізнити фактичне твердження від оціночного судження, необхідно враховувати обставини справи і загальний тон висловлювань (рішення ЄСПЛ Brasilier v. France, № 71343/01, § 37, 11 квітня 2006 року; Balaskas v. Greece, № 73087/17, § 58, 05 листопада 2020 року), маючи на увазі, що твердження щодо питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не констатацію фактів (рішення ЄСПЛ Paturel v. France, № 54968/00, § 37, 22 грудня 2005 року).

84. ЄСПЛ, розглядаючи дифамаційні справи по суті, перевіряє дотримання балансу між правом, передбаченим статтею 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя), та правом, передбаченим статтею 10 (свобода вираження поглядів) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод..

85. У таких справах необхідно враховувати дві ключові обставини: 1) ступінь суспільного інтересу до поширеної інформації і 2) ступінь публічності особи, щодо якої поширена інформація.

86. Значний суспільний інтерес має місце тоді, коли інформація безпосередньо впливає на суспільство в значній мірі і суспільство проявляє законний інтерес до цієї інформації (рішення ЄСПЛ Sunday Times v. the United Kingdom, № 6538/74, § 66, 26 квітня 1979 року), особливо, якщо це стосується добробуту населення (рішення ЄСПЛ Barthold v. Germany, № 8734/79, § 58, 25 березня 1985 року).

87. Відповідно до пункту 3 Рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8рп/2003 у справі про офіційне тлумачення положення частини першої статті 7 Цивільного кодексу Української РСР (справа про поширення відомостей), проблеми, пов`язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду Європейського суду з прав людини. Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод в рішеннях у справах «Нікула проти Фінляндії»

від 21 березня 2002 року, «Яновський проти Польщі» від 21 січня 1999 року та інших, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.

88. У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, враховує положення Декларації Комітету Міністрів Ради Європи про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя.

89. У вказаній Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). Публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, у більшості випадків з власної ж волі, автоматично збільшує рівень тиску на їхню приватність.

90. У статтях 3, 4, 6 Декларації від 12 лютого 2004 рокувказано, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

91. Оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики в засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. Водночас зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи або органу державної влади є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Указані особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їхніх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

92. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 127/24530/16-ц.

93. Таким чином, межа допустимої критики щодо публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкривають свої слова і вчинки для ретельної уваги всього суспільства, повинні це усвідомлювати і мають виявляти більшу терпимість до висловленої критики, сатири, провокацій.

94. Разом з тим публічні особи, які спричиняють жваву суперечку чи гарячі дебати щодо їхньої поведінки і публічних виступів, не повинні потерпати від публічного звинувачення у вчиненні злочинів без підтвердження таких заяв фактами.

95. Хоча повідомлення про правдиві факти про приватне життя політиків чи інших публічних осіб може бути прийнятним за певних обставин, навіть особи, відомі суспільству, мають законні очікування щодо захисту та поваги до свого приватного життя (рішення ЄСПЛ Standard Verlags GmbH v. Austria (№ 2),

№ 21277/05, § 53, 4 червня 2009 року).

96. Умовою захисту права журналістів поширювати інформацію про справи загального значення є добрі наміри журналістів та їх дія на ґрунті точних фактів. Тобто йдеться про зобов`язання журналістів надавати «надійну і точну інформацію» відповідно до вимог журналістської етики. Свобода вираження поглядів супроводжується «обов`язками та відповідальністю». І це правило застосовується також у ситуаціях, коли йдеться про важливі громадські питання. Більше того, ці «обов`язки та відповідальність» набувають підвищеного значення, коли зачіпається репутація конкретної особи чи виникає питання пропорушення «прав інших». Натомість звільнення від обов`язку підтверджувати заяви про факти, які визнані наклепницькими, можливе лише за особливих підстав.

97. Якщо твердження є оціночним судженням, має існувати достатня фактична підстава для його підтвердження, інакше воно буде надмірним.

98. Також доцільно враховувати поведінку публічної особи до моменту публікації відповідної інформації.

99. Суд касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій не дотрималися належним чином вказаних вище норм матеріального права та прецедентної практики ЄСПЛ. Суди попередніх інстанцій достатнім чином не дослідили зміст оспорюваної інформації, тематику та контекст її викладу та без належного фактичного й правового мотивування, без надання належної оцінки балансу конкуруючих прав та інтересів дійшли висновку, що поширена інформація про позивача є фактичним твердженням про вчинення ним злочинних дій та підлягає спростуванню.

100. Суди залишили поза увагою, що не слідпорівнювати стандарт точності, який має бути застосований судом до оцінки обґрунтованості кримінальних звинувачень проти особи, з тим підходом, яким доцільно скористатися, оцінюючи висловлювання журналіста щодо питань суспільного значення. Адже у випадку оцінювання журналістських висловлювань послуговуються категоріями моралі (рішення ЄСПЛ Unabhangige Initiative Informationsvielfalt v. Austria № 28525/95, § 46, 26 травня 2002 року; Karman… № 29372/02, § 42, 14 грудня 2006 року).

101. Колегія суддів зауважує, що стаття, яка містить спірні висловлювання, викладена у формі інтерв`ю журналістів інтернет-видання «БізнесЦензор» ОСОБА_13 та ОСОБА_14 (інтерв`юери) та голови ОСОБА_9 (респондент).

102. Інтерв`ю? - це бесіда або письмове надання інформації, вибудована за певним планом через безпосередній контакт інтерв`юера з респондентом з обов`язковою фіксацією відповідей. У журналістиці інтерв'ю є самостійним жанром, що представляє суспільно вагому новину у вигляді відповідей особи на запитання журналіста. У журналістиці інтерв`ю використовується як метод збору інформації та як жанр.

103. Запитання - це фактично звернення, яке потребує відповіді.

104. Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, проте її обов`язком є передавати у спосіб, сумісний з її обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Крім того, межа допустимої критики щодо такої публічної особи, як політик є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об`єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (рішення ЄСПЛ Gazeta Ukraina-Tsentr v. Ukraine, № 16695/04, § 46, 15 липня 2010 року).

105. У цій справі встановлено, що позивач є адвокатом, був народним депутатом Верховної Ради України, Указом Президента України від 02 квітня 2010 року № 472/2010 був призначений на посаду заступника Глави Адміністрації Президента України - керівника Головного управління з питань судової реформи та судоустрою, Указом Президента України від 16 січня 2013 року

№ 26/2013 був призначений на посаду радника Президента України. Указом Президента України від 24 січня 2014 № 39/2014 був призначений на посаду першого заступника Глави Адміністрації Президента України.

106. У мережі Інтернет активно обговорювалася та обговорюється політична діяльність позивача, його причетність до анексії Криму, виїзд за межі України, наявність майна на території рф, а також проросійській напрям його політичної діяльності, застосування санкцій державними органами США та Канади.

107. У статті 2 Закону України «Про електронні комунікації» визначено, що мережа Інтернет - це глобальна електронна комунікаційна мережа, що призначена для передачі даних та складається з фізично та логічно взаємоз`єднаних окремих електронних комунікаційних мереж, взаємодія яких базується на використанні єдиного адресного простору та на використанні інтернет-протоколів, визначених міжнародними стандартами. Електронна комунікаційна мережа загального користування - це електронна комунікаційна мережа, доступ до якої відкритий для всіх кінцевих користувачів послуг.

108. Рівень посад, які обіймав позивач, його політична діяльність, а також суспільний інтерес щодо питання застосування санкцій до осіб, які пов`язані з державою-агресором у період воєнного стану, дають підстави для висновку, що позивач є відомою особою, політиком і рівень критики щодо нього з боку преси може бути достатньо високим з метою сприяння дискусії у демократичному суспільстві, коли преса виконує свою важливу роль «сторожового пса» демократії. Потреба й актуальність такої дискусії викликана визначеною Преамбулою Конституції України європейською ідентичністю Українського народу, незворотністю європейського та євроатлантичного курсу, а також боротьбою Українського народу за свою незалежність з державою-агресором (державою-терористом).

109. Статтею 2 Закону України «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії російської федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну» визначено, що рф є державою-терористом, однією з цілей політичного режиму якої є геноцид Українського народу, фізичне знищення, масові вбивства громадян України, вчинення міжнародних злочинів проти цивільного населення, використання заборонених методів війни, руйнування цивільних об`єктів та об`єктів критичної інфраструктури, штучне створення гуманітарної катастрофи в Україні або окремих її регіонах.

110. Суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки інформації, наявній у відкритому доступі, щодо особи позивача, його політичної діяльності, не врахували рівень допустимої критики щодо нього, як публічної особи, не проаналізували форму викладення інформації, контекст оспорюваних висловлювань журналістів, порядок їх викладу (запитання інтерв`юера у контексті застосування передбачених законом санкцій до публічних осіб), суспільний інтерес піднятої у статті теми загалом, змістовне та стилістичне значення оспорюваних висловів у розкритті такої теми.

111. Крім того, ні суд першої, ні суд апеляційної інстанцій, констатуючи, що оспорюваний вислів відповідачів є твердженням про вчинення протиправної діяльності, не зазначили, які саме фактичні дані щодо дій чи бездіяльності позивача поширені інтерв`юєрами, не надали оцінки доводам відповідачів, що не може бути оцінений як факт лише вирваний з контексту вислів, а поширені відомості у вказаному контексті можуть вважатися їхньою суб`єктивною думкою щодо особи позивача (ймовірно з перебільшенням), а також способом збору інформації від респондента під час інтерв`ю посадової особи, яка володіє такою інформацією.

112. ЄСПЛ неодноразово повторював, що журналістська свобода охоплює можливе використання певної міри перебільшення або навіть провокації (рішення ЄСПЛ Prager and Oberschlick v. Austria, № 15974/90, § 38, 26 квітня 1995 року). Зокрема, він повторював, що свобода вираження поглядів також застосовується до «інформації» або «ідей», які ображають, шокують або викликають занепокоєння (рішення ЄСПЛ Janowski v. Poland [ВП], № 25716/94, § 30, 21 січня 1999 року).

113. Гарантії, надані статтею 10 Конвенції журналістам щодо висвітлення питань, які становлять загальний інтерес, залежать від умови, що вони діють добросовісно з метою надання точної та достовірної інформації відповідно до журналістської етики. У ситуаціях, коли, з одного боку, робиться констатація факту і не надається достатніх доказів для його підтвердження, а з іншого боку, журналіст обговорює питання, що становить справжній суспільний інтерес, перевірка того, чи діяв журналіст професійно і добросовісно, набуває першочергового значення (рішення ЄСПЛ Flux v. Moldova (№ 7)», № 25367/05, § 41, 24 листопада 2009 року, рішення ЄСПЛ Tavares de Almeida Fernandes and Almeida Fernandes v. Portugal, № 31566/13, § 56, 17 січня 2017 року).

114. Хоча преса не повинна переступати певні межі, що стосуються, зокрема, захисту репутації та прав інших осіб, її обов`язком, проте є поширення - у спосіб, що відповідає її зобов`язанням та відповідальності - інформації та ідей з усіх питань, що становлять суспільний інтерес, які громадськість має право отримувати, включаючи висвітлення та коментування судових процесів (рішення ЄСПЛ Axel Springer AG v. Germany [ВП], 39954/08, § 79, 07 лютого 2012 року).

ЄСПЛ також підкреслив важливість проактивної ролі преси, яка полягає у розкритті та доведенні до відома громадськості інформації, здатної викликати такий інтерес і спричинити таку дискусію в суспільстві (рішення ЄСПЛ Couderc and Hachette Filipacchi Associes v. France [ВП], № 40454/07, § 114, 10 листопада

2015 року).

115. Суд апеляційної інстанції, пославшись лише на те, що відповідачами поширена інформація про причетність позивача до вчинення кримінальних правопорушень, не звернув належної уваги на доводи апеляційних скарг щодо необхідності комплексної оцінки спірного висловлювання відповідачів, необхідності урахування загального змісту публікації, її суспільної значимості в умовах воєнного стану та підвищеного інтересу суспільства до діяльності публічних осіб, які могли здійснювати проросійську політику, а також зв`язок між оспорюваним висловлюванням, змістом запитання до голови ОСОБА_9 і його відповіддю.

116. У цьому контексті колегія суддів додатково зауважує, що однією з тем інтерв`ю було застосування персональних санкцій. Частиною першою статті 5-1 Закону України «Про санкції» визначено дії осіб, які можуть виступати підставами для застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), а журналісти задавали голові ОСОБА_12 запитання (у випадку з позивачем - у доволі провокативній формі) щодо застосування таких санкцій, зокрема до ОСОБА_1 .

117. Сама лише різка чи навіть образлива форма висловлювання не є перешкодою для віднесення певного висловлювання до оціночного судження. Певні висловлювання не можуть бути спростовані за позовом про спростування недостовірної інформації (постанови Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 541/349/20, від 19 лютого 2024 року у справі № 370/1604/21).

118. З огляду на наведене, колегія суддів вважає немотивованими і передчасними висновки суду апеляційної інстанції про залишення без змін рішення суду першої інстанції у частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації з посиланням значною мірою лише на презумпцію невинуватості.

119. Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду справи з урахуванням повноваження Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.

120. Згідно з пунктом 1 частини третьої і частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

121. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

122. За викладених обставин, враховуючи передчасні висновки суду апеляційної інстанції щодо поширеної спірної інформації як твердження про факт, з огляду на строк розгляду справи судами, повноваження суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

123. Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу у розумний строк з додержанням норм матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити докази, надати правову оцінку доводам і запереченням сторін спору, врахувати баланс між конкуруючими інтересами, визначити, чи спірні висловлювання за контекстом можуть бути кваліфіковані як оціночні і чи не є вони надмірними.

Керуючись статтями 402 403 409 411 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , від імені яких діє адвокат Горбачов Олег Олександрович, задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2024 року скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович