Главная Сервисы для юристов ... База решений “Протокол” Постанова КЦС ВП від 09.08.2023 року у справі №493/1115/19 Постанова КЦС ВП від 09.08.2023 року у справі №493...
print
Друк
search Пошук

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

касаційний цивільний суд верховного суду ( КЦС ВП )

Історія справи

Постанова КЦС ВП від 09.08.2023 року у справі №493/1115/19
Постанова КЦС ВП від 09.08.2023 року у справі №493/1115/19

Державний герб України



Постанова


Іменем України



09 серпня 2023 року


м. Київ



справа № 493/1115/19


провадження № 61-1724св23



Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:


головуючого - Синельникова Є. В.,


суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,



учасники справи:


позивач - ОСОБА_1 ,


відповідач - ОСОБА_2 ,



розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду


від 22 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,



ВСТАНОВИВ:



1. Описова частина


Короткий зміст позовних вимог


У червні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про скасування права власності та державної реєстрації на гараж, зобов`язання звільнити гараж.


Позовна заява обґрунтована тим, що 18 червня 1975 року Балтська міська рада Одеської області надала ОСОБА_4 дозвіл на будівництво автогаражу


АДРЕСА_1 .


ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Після його смерті дружина ОСОБА_3 не оформила право власності на спадкове майно у вигляді зазначеного вище автогаражу згідно з вимогами чинного законодавства України.


Вказувала, що підставою набуття права власності ОСОБА_2 на вказаний автогараж та його державної реєстрації стало неіснуюче рішення Балтського районного суду Одеської області б/н від 24 березня 2006 року, що підтверджується довідковим листом Балтського районного суду Одеської області № 01-32/22/2019 від 04 червня 2019 року, проте вона не укладала з ним будь-яких договорів купівлі-продажу автогаражу, не приймала участі у будь-яких судових засіданнях та не отримувала рішення Балтського районного суду Одеської області від 24 березня 2006 року.


Просила скасувати право власності та державну реєстрацію, яка проведена Балтським РБТІ від 24 липня 2006 року за №90, сторінка 50 в Книзі №41 на гараж № НОМЕР_1 за ОСОБА_2 , який розташований за адресою:


АДРЕСА_2 ; зобов`язати


ОСОБА_2 негайно звільнити автогараж АДРЕСА_2 , а також стягнути з останнього судові витрати, які понесені позивачем.


ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла.


Ухвалою Балтського районного суду Одеської області від 18 серпня 2020 року замінено позивача у справі з ОСОБА_3 на ОСОБА_1 , у зв`язку зі смертю первісного позивача.


Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції


Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 02 квітня


2021 року у складі судді Мясківської І. М. позовні вимоги задоволено частково.


Скасовано право власності, державну реєстрацію, яка проведена Балтським районним бюро технічної інвентаризації 24 липня 2006 за № 15484250 на автогараж АДРЕСА_2 , за ОСОБА_2 , набутого на підставі рішення Балтського районного суду Одеської області від 24 березня 2006 року.


Зобов`язано ОСОБА_2 звільнити автогараж АДРЕСА_2.


Вирішено питання про розподіл судових витрат.


Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підставою набуття права власності відповідачем на спірний автогараж та його державної реєстрації стало рішення Балтського районного суду Одеської області від 24 березня 2006 року, яке не існує, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.



Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції


Постановою Одеського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.


Рішення Балтського районного суду Одеської області від 02 квітня 2021 року скасовано.


У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.


Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що позивач ОСОБА_1 як правонаступник ОСОБА_3 , посилаючись на порушення права власності на спірний гараж, підтвердила, що має лише дозвіл на його будівництво, який було видано ОСОБА_4 - чоловіку ОСОБА_3 у 1975 році, спірний гараж в експлуатацію не вводився, жодні правовстановлювальні документи на нього відсутні.



Отже, за відсутністю доказів законності будівництва та прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту гаражу, спірний гараж є об`єктом самочинного будівництва, а тому право на нього захисту не підлягає, відсутні підстави вважати, що державна реєстрація права власності на гараж за відповідачем порушує права позивача. Доказів несення витрат на будівництво ОСОБА_3 за життя також не надано.



Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції



У січні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року.


Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.


Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 липня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.


Аргументи учасників справи


Доводи особи, яка подала касаційну скаргу



У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та передати справу на новий апеляційний розгляд.



Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17, провадження № 14-8цс21, від 10 жовтня 2018 року у справі


№ 557/1209/16-ц, провадження № 61-19875св18, від 10 лютого 2021 року у справі № 495/3009/15-ц, провадження № 61-3261св20, від 26 лютого


2020 року у справі № 607/16873/18, провадження № 61-12451св19,


від 24 квітня 2019 року у справі № 308/6102/16-ц, провадження


№ 61?48594св18, від 19 червня 2019 року у справі № 359/11363/15-ц, провадження № 61-16806св18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).



Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не встановив дату побудови спірного гаражу, неправильно застосував у часі норму статті 376 ЦК України, не врахував, що об`єктом судового захисту прав спадкоємця є не тільки об`єкти нерухомого майна, а й активи, включаючи майнові права, результати будівельних робіт у вигляді будівельних матеріалів, обладнання тощо.



Зазначає, що факт будівництва гаражу у 1975 році підтверджується показами свідків та фотографіями гаражу у кримінальному провадженні №42017160000001285 від 22 вересня 2017 року.



До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності. Законодавство, чинне на зазначений час, не пов`язувало виникнення права власності на прибудови та споруди з державною реєстрацією такого права.



Відтак, застосовуючи до спірних правовідносин норму статті 376 ЦК України від 16 січня 2003 року, апеляційний суд порушив вимоги статті 58 Конституції України та статті 5 ЦК України.



Також вказувала, що якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов`язки як забудовника входять до складу спадщини, а тому вважала, що висновки апеляційного суду про те, що право на успадкований гараж не підлягає судовому захисту, зроблені без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування статей 29 1218 ЦК України у подібних правовідносинах.



Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу



У березні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_2 просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на те, що апеляційний суд правильно застосував норми права, які регулюють спірні правовідносини, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.



Фактичні обставини справи, встановлені судами


Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29 травня 1975 року виконавчим комітетом Балтської міської ради депутатів працюючих ОСОБА_4 було надано дозвіл на проведення робіт на земельній ділянці, розташованій за адресою: АДРЕСА_2 , а саме будівництва автогаража НОМЕР_1, розмірами 6х3,5 м, підтвердженням чого є копія дозволу на проведення робіт від 29 травня 1975 року.


З копії рішення Балтського районного суду Одеської області від 24 березня 2006 року вбачається, що судом було визнано таким, що відбувся договір купівлі-продажу автогаража, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , та за ОСОБА_2 визнано право власності на вищевказаний автогараж, який раніше належав ОСОБА_4 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 .


Згідно з копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №11313856 від 24 липня 2006 року, виданого Балтським районним бюро технічної інвентаризації, за ОСОБА_2 на підставі рішення Балтського районного суду Одеської області від 24 березня 2006 року зареєстровано право власності на автогараж АДРЕСА_2 , номер запису 90 в Книзі № 41, стор. 51.


Згідно обліково-статистичних карток Балтського районного суду Одеської області за 2006 рік цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до


ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу автогаражу таким, що відбувся, не існує, а згідно акту інвентаризації усіх справ за 2014 рік така справа до архіву Балтського районного суду Одеської області не передавалась, що підтверджується копією листа щодо неможливості видачі копії рішення, виданого Балтським районним судом Одеської області від 04 червня 2019 року.


Як вбачається з копії заповіту від 01 листопада 2018 року, ОСОБА_3 заповіла ОСОБА_1 все своє майно.


ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла, до участі у справі залучена спадкоємець ОСОБА_1 .


2. Мотивувальна частина


Позиція Верховного Суду


Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.


Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.


Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права


Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.


Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.


Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.


Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.


Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.


Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.


Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду у повній мірі не відповідає.


Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що спірний гараж в експлуатацію не вводився, жодні правовстановлювальні документи на нього відсутні, а тому він є об`єктом самочинного будівництва.



Колегія суддів суду касаційної інстанції не погоджується з вказаним висновком виходячи з наступного.


Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.


Згідно із частиною четвертою статті 3 зазначеного Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.


Тобто, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.


Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (03 серпня 2004 року) нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, як офіційного визнання державою такого права, а не підставою його виникнення.


Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.


Крім того, згідно з частинами першою та другою статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.


До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.


Порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва вперше встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення» (втратила чинність).


Ураховуючи зазначене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.


Матеріали справи не містять доказів, які дозволяють встановити час побудови спірного гаражу.


Зважаючи на вищевикладене суд касаційної інстанції погоджується з доводами касаційної скарги про помилковість висновків апеляційного суду про те, що спірний гараж є об`єктом самочинного будівництва, оскільки з 1975 року не вводився в експлуатацію.


Разом з тим, звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_3 , а згодом її правонаступник ОСОБА_1 , вважали, що спірний гараж ввійшов до спадкової маси після смерті ОСОБА_4 , а тому державна реєстрація права власності на нього за ОСОБА_2 порушує їх права.


Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.


Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.


Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.


Згідно із положеннями статей 1216 1218 ЦК України спадкування є перехід прав та обов`язків (спадщини від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.


Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 29 травня 1975 року виконавчим комітетом Балтської міської ради депутатів працюючих ОСОБА_4 було надано дозвіл на проведення робіт на земельній ділянці, розташованій за адресою: АДРЕСА_2 , а саме будівництва автогаража НОМЕР_1, розмірами 6х3,5 м, підтвердженням чого є копія дозволу на проведення робіт


від 29 травня 1975 року.


Апеляційним судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , як правонаступник ОСОБА_3 , посилаючись на порушення права власності на спірний гараж, підтвердила, що має лише дозвіл на його будівництво, який було видано ОСОБА_4 - чоловіку ОСОБА_3 у 1975 році.


Разом з тим, порядок оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, на які відсутні акти прийняття їх в експлуатацію, наведено в ДБН А. 3.1-3-94 «Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів» та в листі Державного комітету України з будівництва та архітектури


від 23 березня 1999 року № 12/5-126, у якому, зокрема, роз`яснюється: по об`єктах, що збудовані до 05 серпня 1992 року, тобто до прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складає бюро технічної інвентаризації.


Документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації.


Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.


У матеріалах справи відсутній як технічний паспорт на об`єкт нерухомості, виданий на ім`я спадкодавця ОСОБА_4 , або висновок про технічний стан будинку (будівлі), так і документ, який підтверджував би право власності або право користування спадкодавця на земельну ділянку, на якій він розміщений.


Таким чином, установивши, що позивач не надала належних та допустимих доказів, які б підтвердили право власності на спірний гараж у спадкодавця ОСОБА_4 , відсутні підстави вважати, що це майно увійшло до спадкової маси, а отже й відсутні підстави вважати, що державна реєстрація права власності на спірний гараж за ОСОБА_2 порушує права позивачки ОСОБА_1 .


У постанові Верховного Суду від 29 липня 2021 року в справі № 341/740/18 (провадження № 61-8544св20) зазначено, що «… правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів».


Враховуючи, що позивачкою ОСОБА_1 не доведено належними та обґрунтованими доказами порушення її прав, у задоволенні позову слід було відмовити саме з цих підстав.


За викладених обставин апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову, однак помилився щодо мотивів такої відмови.


Висновки за результатами розгляду касаційної скарги


Частиною першою, четвертою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.


Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, постанову апеляційного суду змінити шляхом викладення її мотивувальної частини у редакції цієї постанови.


Щодо судових витрат


Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.


Оскільки Верховний Суд змінює судове рішення, але виключно в частині мотивів його ухвалення, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.


Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду


ПОСТАНОВИВ:


Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.


Постанову Одеського апеляційного суду від 22 листопада 2022 рокузмінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.


Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.



Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович




logo

Юридические оговорки

Protocol.ua обладает авторскими правами на информацию, размещенную на веб - страницах данного ресурса, если не указано иное. Под информацией понимаются тексты, комментарии, статьи, фотоизображения, рисунки, ящик-шота, сканы, видео, аудио, другие материалы. При использовании материалов, размещенных на веб - страницах «Протокол» наличие гиперссылки открытого для индексации поисковыми системами на protocol.ua обязательна. Под использованием понимается копирования, адаптация, рерайтинг, модификация и тому подобное.

Полный текст

Приймаємо до оплати