Історія справи

Постанова КЦС ВП від 09.08.2023 року у справі №2-320/11
Постанова КЦС ВП від 09.08.2023 року у справі №2-320/11
Постанова КЦС ВП від 09.08.2023 року у справі №2-320/11

Постанова

Іменем України

09 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 2-320/11

провадження № 61-5116св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та в інтересах ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа: Служба у справах неповнолітніх Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - Акціонерне товариство «Універсал Банк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» на ухвалу Київського апеляційного суду від 16 березня 2023 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Борисової О. В., Ратнікової В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2010 року ОСОБА_1 , діючи у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на квартиру.

Позов мотивовано тим що 19 квітня 2008 року між сторонами було укладено договір купівлі-продажу квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до умов якого позивачка продала відповідачу 52/300 частин квартири, а її донька ОСОБА_4 - 248/300 частин квартири. Обов`язковою умовою укладення указаного договору було дарування відповідачем на користь доньки частини житлового будинку з належними будівлями і спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та збереження житлових та майнових прав їх спільної дитини. Однак, у подальшому було виявлено, що будинок знаходиться в аварійному стані та є непридатним для проживання. Відчужуючи квартиру на користь відповідача, позивачка була впевнена, що житлові права дитини не будуть порушені, а проживання у будинку буде безпечним, проте помилилась щодо обставин, які мають істотне значення.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 , укладений між сторонами, який посвідчено приватним нотаріусом КМНО Новохатньою Н. С. та зареєстровано в реєстрі за № 3344;

- визнати за нею право власності на 52/300 частин квартири та за донькою ОСОБА_4 на 248/300 частин указаної квартири.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 27 січня 2011 року затверджено мирову угоду у вказаній цивільній справі в наступній редакції:

1. Квартира АДРЕСА_3 є власністю ОСОБА_1 , якій належить 52/300 частин квартири, та ОСОБА_4 , якій належить 248/300 частин квартири.

2. Право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_3 підлягає державній реєстрації в Реєстрі прав власності на нерухоме майно в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна.

3. ОСОБА_3 не має майнових претензій до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у зв`язку із поверненням їм квартири АДРЕСА_3 , а так само і ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не мають майнових претензій до ОСОБА_3 .

4. Витрати на сплату судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи несе позивач та не відшкодовуються відповідачем.

Провадження у цивільній справі № 2-320/11 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах неповнолітніх Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, про визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на квартиру закрито.

Затверджуючи мирову угоду, суд першої інстанції виходив з того, що мирова угода на зазначених умовах не порушує будь-чиїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Не погодившись із вказаною ухвалою, 11 січня 2023 року АТ «Універсал Банк» подав до суду апеляційну скаргу, в якій посилався на те, що не брав участі у розгляді справи, незважаючи на те, що предметом спору була квартира, яка є предметом іпотеки відповідно до договору іпотеки, укладеного 27 серпня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_3 , та на яку було накладено заборону відчуження.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року поновлено АТ «Універсал Банк» строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ «Універсал Банк» на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 27 січня 2011 року.

Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 березня 2023 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ «Універсал Банк» на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 27 січня 2011 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскаржуваною ухвалою про затвердження мирової угоди питання про права та інтереси АТ «Універсал Банк» не вирішувалося, тому провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Узагальнені доводи касаційної скарги

06 квітня 2023 року АТ «Універсал Банк» засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 16 березня 2023 року та направити справу до апеляційного суду для подальшого розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції судове рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Заявник вказує, що ОСОБА_3 належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання за кредитним договором та в подальшому, знаючи про наявність заборгованості, з метою уникнення відповідальності за договором іпотеки, вчинив дії з відчуження предмету іпотеки на підставі мирової угоди, за якою право власності перейшло до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Вважає, що ухвалення рішення, яке стосується іпотечного майна, у будь-якому випадку стосується прав та обов`язків іпотекодержателя, оскільки безумовно впливає на можливість кредитора звернути стягнення на іпотечне майно.

Доводи інших учасників справи

15 травня 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 через представника - адвоката Гудзеру Т. С. засобами електронного поштового зв`язкунадіслали на адресу Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просять суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

17 травня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що 19 квітня 2008 року між ОСОБА_3 (покупець) та ОСОБА_1 , яка діяла від свого імені та як законний представник малолітньої ОСОБА_4 (продавці), укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Новохатньою Н. С., відповідно до умов якого ОСОБА_3 набув право власності на квартиру, що розташована у АДРЕСА_1 .

27 червня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 010-2008-2171, згідно умов якого останній отримав від банку на споживчі потреби кредит у розмірі 97 300 доларів США, зі строком повернення до 10 червня 2028 року та сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 14,95% річних.

На забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним договором, 27 червня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 010-2008-2171-Р, відповідно до умов якого остання зобов`язалася відповідати за невиконанням ОСОБА_3 усіх його зобов`язань перед кредитором, що виникли з кредитного договору № 010-2008-2171 від 27 червня 2008 року в повному обсязі, як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.

Крім того, 27 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семенюк Л. О., відповідно до умов якого ОСОБА_3 передав в іпотеку ВАТ «Універсал Банк» двокімнатну квартиру, загальною площею 44,50 кв. м, житловою площею 29,50 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 19 квітня 2008 року.

Згідно з наявною в матеріалах справи копією заяви ОСОБА_1 від 27 червня 2008 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семенюк Л. О., остання дала згоду на укладення її чоловіком ОСОБА_3 договору на отримання кредиту з ВАТ «Універсал Банк» на будь-яку суму та на умовах на його розсуд та укладання іпотечного договору в забезпечення виконання ним зобов`язань по кредитному договору з цим банком на квартиру АДРЕСА_3 , придбану ними в зареєстрованому шлюбі на умовах на його розсуд.

Встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 27 листопада 2013 року у справі № 2-1070/11 задоволено позов ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення боргу та стягнуто з останніх у солідарному порядку на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 010-2008-2171 від 27 червня 2008 року у розмірі 1 229 768,53 грн, суму сплаченого державного мита в розмірі 1823,20 грн та збору на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн, а всього - 1 231 711,73 грн.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 18 лютого 2015 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 листопада 2013 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором № 010-2028-2171 від 27 червня 2008 року у розмірі 1 229 768,53 грн, судового збору у розмірі 1823,20 грн та збору на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн скасовано і ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні вказаних позовних вимог відмовлено.

З метою примусового виконання вказаного судового рішення Дніпровським районним судом м. Києва 03 серпня 2016 року видано виконавчий лист № 2-1070/11.

19 лютого 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Телявським А. М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 58425326 з виконання виконавчого листа № 2-1070/11 від 03 серпня 2016 року про стягнення боргу з ОСОБА_3 , спірна квартира була виставлена на торги.

06 серпня 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 звернувся до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського А. М. із заявою, в якій просив зняти з реалізації ДП «Сетам» квартиру АДРЕСА_4 , посилаючись на те, що на даний час власниками указаної квартири є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 27 січня 2011 року про затвердження мирової угоди.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського А. М. від 19 серпня 2020 року зазначений виконавчий лист, а також авансовий внесок у розмірі 20 634,23 грн на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» повернуто стягувачу.

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (станом на 10 серпня 2020 року) вбачається, що 28 квітня 2011 року за ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на підставі мирової угоди від 10 грудня 2010 року, затвердженої ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 27 січня 2011 року, зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_3 . Частка власності ОСОБА_4 складає 248/300 частин квартири, а ОСОБА_1 - 52/300 частин квартири.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржена ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті другій Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункт 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Отже, з вищевикладеного вбачається, що судові процедури повинні бути справедливими, а тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням передбаченого статтею 6 Конвенції права на справедливий суд.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи.

Ухвалюючи 16 березня 2023 рокусудове рішення про закриття апеляційного провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, суд апеляційної інстанції виходив з мотивів недоведеності банком факту порушення оскарженою ухвалою суду першої інстанції про затвердження мирової угоди його прав, свобод та інтересів, як іпотекодержателя, у спорі між подружжям щодо нерухомого майна.

З таким висновком апеляційного суду колегія суддів Верховного Суду не погоджується з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

У справі, яка переглядається, встановлено, що 11 січня 2023 року АТ «Універсал Банк» подав до суду апеляційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 16 березня 2023 року, в якій, зокрема, посилався на те, що не брав участі у справі, незважаючи на те, що предметом спору була спірна квартира, яка є предметом іпотеки відповідно до договору іпотеки від 27 серпня 2008 року, укладеного між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_3 та на яку було накладено заборону відчуження.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною шостою статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Отже, ухвалення судового рішення щодо зміни власника іпотечного майна стосується прав та обов`язків іпотекодержателя, оскільки впливає на можливість реалізації прав іпотекодержателя.

Про порушення прав іпотекодержателя у подібних правовідносинах зазначено у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2513св16, постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 522/3901/16-ц (провадження № 61-20786св18), від 11 вересня 2019 року у справі № 2-1905/1/2010 (провадження № 61-15857св18) та від 18 березня 2020 року у справі № 667/3883/15-ц (провадження № 61-45004св18).

Крім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 липня 2023 року у справі № 523/8641/15 (провадження № 61-9085сво21) дійшов висновків, що «іпотекодержатель залежно від конкретних обставин справи може мати процесуальний інтерес до участі у справі про поділ майна подружжя, який може бути реалізований через його залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (статті 52 53 ЦПК України). Такими обставинами є, зокрема: існування матеріально-правового зв`язку зі стороною, на боці якої виступає третя особа, при обов`язковій відсутності спору про право з протилежною стороною у справі; можливість виникнення у майбутньому у третьої особи права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Суд залучає іпотекодержателя у справі за позовом одного з подружжя до іншого з подружжя про визнання права на частку в праві спільної власності на майно, яке перебуває в іпотеці, до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, за умови, якщо з урахуванням конкретних обставин справи встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов`язки іпотекодержателя».

Під час розгляду цієї справи ні іпотекодавець, ні нові власники предмета іпотеки не повідомили про необхідність залучення до участі у справі іпотекодержателя спірного майна -АТ «Універсал Банк».

Постановляючи ухвалу про затвердження мирової угоди, суд першої інстанції не перевірив правовий статус спірного майна як предмета іпотеки, не з`ясував коло учасників справи, які повинні брати участь у її розгляді та ухвалив судове рішення, яке стосується зміни власника іпотечного майна та впливає на права та обов`язки іпотекодержателя.

Апеляційний суд на наведені порушення норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і дійшов помилкового висновку, що ухваленим судовим рішенням місцевого суду права банку не порушені.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 16 березня 2023 року скасувати, справу направитидля продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов