Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.02.2021 року у справі №242/3822/19

Постанова

Іменем України

07 червня 2021 року

м. Київ

справа № 242/3822/19

провадження № 61-1733св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Донецького апеляційного суду від 26 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Мироненко І. П., Баркова В. М., Мальцевої Є. Є.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_6, про стягнення заборгованості за договорами позики.

Позовна заява мотивована тим, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 були укладені договори позики, за умовами яких ОСОБА_6 передав у борг ОСОБА_4 грошові кошти, які вона зобов'язалася повернути, а саме 01 лютого 2010 року - на суму 4 500,00 дол. США, 04 січня 2009 року - на суму 56 050,00 дол. США та 01 лютого 2010 року - на суму 28 000,00 дол. США, про що сторонами було складено відповідні розписки.

Зазначав, що ОСОБА_6 на підставі відповідних договорів від 01 лютого 2017 року відступив йому право вимоги до ОСОБА_4 за вказаними договорами позики.

10 червня 2018 року між ним та ОСОБА_3 були укладені договори поруки, за умовами яких остання зобов'язалася у повному обсязі відповідати перед кредитором за зобов'язаннями ОСОБА_4 за договорами позики від 04 січня 2009 року і від 01 лютого 2010 року.

ОСОБА_4 свої зобов'язання за договорами позики не виконала, позику в установлений строк не повернула. Поручитель ОСОБА_3 частково виконала зобов'язання з повернення грошових коштів по 10 000,00 грн за кожним із договорів позики, решта коштів залишається неповернутою.

На підставі вказаного ОСОБА_1 просив суд стягнути солідарно з боржника ОСОБА_4 і поручителя ОСОБА_3 заборгованість за договорами позики, на виконання яких були надані розписки від 04 січня 2009 року і від 01 лютого 2010 року у розмірі 2 164
373,50 грн та за договором позики, на виконання якого була надана розписка від 01 лютого 2010 року, у розмірі 106 415,00 грн, а також судові витрати у розмірі 20 668,15 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 27 грудня 2019 року у складі судді Черкова В. Г. позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договорами позики, на виконання якого були надані розписки від 04 січня 2009 року і від 01 лютого 2010 року, у розмірі 2 164 373,50 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики, на виконання якого була надана розписка від 01 березня 2011 року, у розмірі 106 415,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 20
668,15 грн, а саме по 10 334,08 грн з кожного.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до статей 526, 530, 554 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору, тому, встановивши, що зобов'язання за договорами позики не виконано, суд стягнув заборгованість солідарно з позичальника і поручителя.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 26 листопада 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 задоволено частково.

Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 27 грудня 2019 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договорами позики, а також судових витрат скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 04 січня 2009 року у розмірі 720 029,15 грн.

Відмовлено у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договорами позики від 01 лютого 2010 року на суму 4 500,00 дол. США та 28 000,00 дол. США.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судові витрати у розмірі 6 793,13 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджує як його укладення, так і умови договору, а також засвідчує отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Таким чином, встановивши, що наданий позивачем оригінал розписки про отримання коштів є належним й допустимим доказом виникнення боргового зобов'язання, цей договір позики сторони уклали відповідно до вимог статті 1047 ЦК України, суд вважав, що наявність у позивача оригіналу розписки згідно з положенням частини 3 статті 545 ЦК України свідчить про неповернення боргу відповідачем позивачу.

Разом з тим, відсутні підстави для стягнення заборгованості за договорами позики від 01 лютого 2010 року, оскільки умовами цих договорів був визначений строк виконання зобов'язання, а саме до 01 березня 2011 року, однак із позовом до суду кредитор звернувся лише у липні 2019 року, тобто з пропуском строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якого заявлено відповідачем у справі, що згідно з частиною 4 статті 267 ЦК України є підставою для відмови у задоволенні цих вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У лютому 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_4 на постанову Донецького апеляційного суду від 26 листопада 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу, надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу та зупинено виконання постанови Донецького апеляційного суду від 26 листопада 2020 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні вказаних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Підставою касаційного оскарження є відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Крім того, підставою касаційного є порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції невірно застосував положення частини 3 статті 49 ЦПК України, внаслідок чого справа розглянута не за тим позовом, який був прийнятий судом до розгляду, а за іншим позовом, предмет і підстава якого були одночасно змінені позивачем вже після відкриття провадження у справі.

Суд апеляційної інстанції невірно застосував положення частин 1 та 4 статті 51 ЦПК України, внаслідок чого судом вирішено спір щодо ОСОБА_4, яка не була залучена до участі у справі в якості співвідповідача.

Судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення абзацу другого частини 1 статті 1049 ЦК України, внаслідок чого з ОСОБА_4 стягнуто заборгованість за договором позики, у якому не встановлений строк повернення, вимогу за яким пред'явлено не було.

Судом апеляційної інстанції встановлено обставини, що мають суттєве значення для вирішення спору, а саме щодо наявності у позивача права вимоги до ОСОБА_4 за договором позики від 04 січня 2009 року, на підставі недопустимого доказу - договору про відступлення права вимоги від 01 лютого 2017 року.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

21 квітня 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваного судового рішення немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом допущено порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. Також звертає увагу, що Верховний Суд вже викладав висновок щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного у касаційній скарзі, що відповідно до статті 396 ЦПК України є підставою для закриття провадження у справі.

Цього ж дня, 21 квітня 2021 року, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду клопотання про розгляд справи за участю позивача та/або його представника та про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки ця справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до розписки від 04 січня 2009 року ОСОБА_7 і ОСОБА_4 взяли у борг у ОСОБА_6 грошові кошти у розмірі 56 050,00 дол. США під 2 % щомісячно.

Згідно з договором відступлення права вимоги від 01 лютого 2017 року № 1, укладеного між ОСОБА_6 (первісний кредитор) і ОСОБА_1 (новий кредитор), первісний кредитор відступив, а новий кредитор прийняв на себе право вимоги і став кредитором за договором займу від 04 січня 2009 року, укладеного між ОСОБА_7, ОСОБА_4 і ОСОБА_6 на суму основного зобов'язання у розмірі 56 050,00 дол. США.

Відповідно до розписки від 01 лютого 2010 року ОСОБА_4 отримала у борг від ОСОБА_6 грошові кошти у розмірі 28 000,00 дол. США, які зобов'язалася повернути у строк до 01 березня 2011 року.

Згідно з договором відступлення права вимоги від 01 лютого 2017 року № 2, укладеного між ОСОБА_6 (первісний кредитор) і ОСОБА_1 (новий кредитор), первісний кредитор відступив, а новий кредитор прийняв на себе право вимоги і став кредитором за договором займу від 01 лютого 2010 року, укладеного між ОСОБА_4 і ОСОБА_6 на суму основного зобов'язання у розмірі 28 000,00 дол. США.

Відповідно до розписки від 01 лютого 2010 року ОСОБА_4 отримала у борг від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 4 500,00 дол. США, які зобов'язалася повернути у строк до 01 березня 2011 року.

Відповідно до договору поруки від 10 червня 2018 року № 1, укладеного між ОСОБА_1 (кредитор) і ОСОБА_3 (поручитель), поручитель зобов'язався перед кредитором за виконання всіх зобов'язань, що виникли за договором займу від 01 лютого 2010 року, укладеного між кредитором та ОСОБА_4, у сумі, що дорівнює 4 500,00 дол. США відповідно до перерахунку в національній валюті на день здійснення платежу, а також за відшкодування кредитору збитків та сплату неустойки.

З доповнення до договору поруки від 11 червня 2018 року № 1 вбачається, що поручитель ОСОБА_3 частково виконала перед кредитором ОСОБА_1 зобов'язання за договором займу від 01 лютого 2010 року у розмірі 10 000,00 грн.

Відповідно до договору поруки від 10 червня 2018 року № 2, укладеного між ОСОБА_1 (кредитор) і ОСОБА_3 (поручитель), поручитель зобов'язався перед кредитором на виконання всіх зобов'язань, що виникли за договором займу від 04 січня 2009 року, укладеного між кредитором та ОСОБА_4 у сумі, що дорівнює 56 050,00 дол. США відповідно до перерахунку в національній валюті на день здійснення платежу, а також за відшкодування кредитору збитків та сплату неустойки.

З доповнення до договору поруки від 11 червня 2018 року № 2 вбачається, що поручитель ОСОБА_3 частково виконала перед кредитором ОСОБА_1 зобов'язання за договором займу від 04 січня 2009 року у розмірі 10 000,00 грн.

Відповідно до договору поруки від 10 червня 2018 року № 3, укладеного між ОСОБА_1 (кредитор) і ОСОБА_3 (поручитель), поручитель зобов'язався перед кредитором на виконання всіх зобов'язань, що виникли за договором займу від 01 лютого 2010 року, укладеного між кредитором та ОСОБА_4 у сумі, що дорівнює 28 000,00 дол. США відповідно до перерахунку в національній валюті на день здійснення платежу, а також за відшкодування кредитору збитків та сплату неустойки.

З доповнення до договору поруки від 11 червня 2018 року № 3 вбачається, що поручитель ОСОБА_3 частково виконала перед кредитором ОСОБА_1 зобов'язання за договором займу від 01 лютого 2010 року у розмірі 10 000,00 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини 2 статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_4 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскільки постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 не оскаржується, тому відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України в указаній частині у касаційному порядку не переглядається.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення в частині, що є предметом касаційного перегляду, є законним і обґрунтованим та підстав для його скасування немає.

Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статей 526, 530, 598, 599 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У частині 1 статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог частині 1 статті 627 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах: від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 і від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Відповідно до частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином, установивши, що укладений сторонами письмовий договір позики є не лише фактом укладення договору, а й передачі позикодавцем грошової суми позичальнику, суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про виникнення між сторонами боргового зобов'язання.

При цьому наявність оригінала розписки від 04 січня 2009 року у позивача (позикодавця) згідно з положеннями статті 545 ЦК України свідчить, що зобов'язання з повернення позики позичальником не виконано. На підставі вказаних обставин суд апеляційної інстанції ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за цим договором позики від 04 січня 2009 року.

Твердження заявника, що справа розглянута не за тим позовом, який був прийнятий судом до розгляду, а за іншим позовом, предмет і підстава якого були одночасно змінені позивачем вже після відкриття провадження у справі, є безпідставним як і посилання заявника на те, що судом вирішено спір щодо ОСОБА_4, яка не була залучена до участі у справі.

Так, із матеріалів справи вбачається, що у липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договорами позики від 04 січня 2009 року і від 01 лютого 2010 року.

Таким чином, предметом позову, пред'явленого ОСОБА_1, у липні 2019 року є стягнення заборгованості за договорами позики від 04 січня 2009 року і від 01 лютого 2010 року.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 03 жовтня 2019 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та призначено у справі підготовче судове засідання на 08 листопада 2019 року.

08 листопада 2019 року ОСОБА_1 подав до суду уточнену позовну заяву, в якій просив стягнути солідарно ОСОБА_4 і поручителя ОСОБА_3 заборгованість за договорами позики, на виконання яких були надані розписки від 04 січня 2009 року і від 01 лютого 2010 року.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 15 листопада 2019 року закрито підготовче провадження у справі та розпочато розгляд справи по суті.

Згідно з частиною 1 статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

У статті 50 ЦПК України визначено, що позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов'язки.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина 3 статті 13 ЦПК України).

Відповідно до частини 3 статті 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 189 ЦПК України завданнями підготовчого провадження, зокрема, є остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу.

З указаного вбачається, що позивач, скориставшись своїм процесуальним правом, визначеним у частині 3 статті 49 ЦПК України, до закінчення підготовчого засідання подав заяву про уточнення підстав позову, визначивши в якості співвідповідача ОСОБА_4, при цьому предмет позову залишився незмінним, а саме стягнення заборгованості за договорами позики.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення абзацу другого частини 1 статті 1049 ЦК України внаслідок чого з ОСОБА_4 стягнуто заборгованість за договором позики, у якому не встановлений строк повернення, вимогу за яким пред'явлено не було.

Так, в абзаці другому частини 1 статті 1049 ЦК України визначено, що якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Встановивши, що грошові кошти відповідач взяв у позивача у борг, проте у розписці від 04 січня 2009 року не зазначено строк повернення цих коштів, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що борг має бути повернутий у порядку та строки, що встановлено частиною 1 статті 1049 ЦК України, тобто протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, різновидом якої є подання кредитором до суду відповідного позову, оскільки сторонами цього договору не погоджено іншого порядку пред'явлення такої вимоги.

За положеннями частини 1 статті 510 ЦК України сторонами в зобов'язанні є боржник і кредитор. Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов'язанні.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з частиною 1 статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Таким чином, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що позивач не мав права вимоги до ОСОБА_4 за договором позики від 04 січня 2009 року, оскільки у матеріалах справи є належні та допустимі докази, зокрема договір відступлення права вимоги від 01 лютого 2017 року № 1, укладений між ОСОБА_6 і ОСОБА_1.

Договір відступлення права вимоги є чинним, в установленому законом порядку недійсним не визнавався. Отже, позивач надав докази, які підтверджують факт передачі права вимоги заборгованості ОСОБА_4 до ОСОБА_1. Доказів того, що зазначені докази були одержані з порушенням порядку, встановленого законом, відповідачем не надано, тому відсутні підстави для висновку про недопустимість цих доказів.

Крім того, в силу положень частини 1 статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції позбавлений можливості вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу.

Таким чином, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженої постанови суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Оскільки підстави, визначені у частині 1 статті 396 ЦПК України, на які посилається представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, за наслідками касаційного перегляду справи не знайшли свого підтвердження, то підстав для закриття касаційного провадження та задоволення відповідного клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 немає.

Клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про розгляд справи за участю позивача та/або його представника не може бути задоволено, оскільки положення частини 1 статті 401 ЦПК України не передбачають повідомлення сторін під час розгляду справи у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження. Крім того, підстави для призначення справи до судового розгляду відсутні.

Також відсутні підстави для задоволення клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Частиною 5 статті 403 ЦПК України визначено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, із обґрунтуванням підстав, визначених у Частиною 5 статті 403 ЦПК України.

Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

Заявником у клопотанні не наведено, у чому саме полягає виключна правова проблема у цій справі, аналіз судової практики, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду не свідчить про наявність протилежних і суперечливих судових рішень та глибоких і довгострокових розбіжностей у судовій практиці у справах із аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами.

Зважаючи на наведене, суд касаційної інстанції не встановив достатніх та обґрунтованих підстав для направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

У частині 3 статті 436 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись статтями 400, 401, 403, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні клопотань представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про закриття касаційного провадження, про розгляд справи за участю позивача та/або його представника у судовому засіданні і про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного суду від 26 листопада 2020 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Донецького апеляційного суду від 26 листопада 2020 року

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. М. Осіян

В. В. Шипович