Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.09.2018 року у справі №310/8206/17

Постанова

Іменем України

09 червня 2020 року

м. Київ

справа №310/8206/17

провадження № 61-43941св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, Бердянський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , подану представником - адвокатом Корнієнком Максимом Олександровичем, на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 14 травня 2018 року у складі судді Дубровської Н. М. та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 08 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Кочеткової І. В., Подліянової Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

22 листопада 2017 року ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, Бердянський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (далі - Бердянський відділ РАЦС ГТУЮ у Запорізькій області), в якій просить встановити факт того, що батьком дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Бердянська Запорізької області, є ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Бердянську. Внести зміни до актового запису від 27 листопада 2002 року № 796 про народження дитини ОСОБА_2 , а саме змінити запис про батька « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

Позов обґрунтований тим, що з 1996 року вони із ОСОБА_4 мешкали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, спільно робили покупки, необхідні для сім`ї, купували одяг та інші побутові речі. Згодом вона завагітніла та ІНФОРМАЦІЯ_1 народила від ОСОБА_4 сина - ОСОБА_2 ; реєстрація народження відбулася 27 листопада 2002 року . Запис про батька дитини в актовому записі № 796 був здійснений за її вказівкою. Не зважаючи на те, що ОСОБА_4 не звернувся до відділу РАЦС із заявою про своє батьківство, він завжди визнавав себе батьком дитини. Протягом усього часу вагітності ОСОБА_4 виявляв турботу про неї, допомагав у господарстві, купував фрукти та ліки, одяг для майбутньої дитини, відвідував її та дитину у пологовому будинку. Після виписки з пологового будинку ОСОБА_4 забрав її з дитиною та привіз до своїх батьків, які мешкали на АДРЕСА_1 . У 2003 році вони разом переїхали на постійне місце проживання на АДРЕСА_2 , де мешкали разом до моменту смерті ОСОБА_4 . Чоловік займався вихованням сина, опікувався ним, цікавився його успіхами у школі, купував іграшки та дитячі книжки, утримував матеріально. Батьківство померлого ОСОБА_4 стосовно ОСОБА_2 підтверджується також висновком молекулярно-генетичного аналізу ДНК. Встановлення факту батьківства необхідно для прийняття спадщини неповнолітнім ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_4 . З огляду на спір про право подана позовна заява.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 14 травня 2018 року, залишеним без зміни постановою Апеляційного суду Запорізької області від 08 серпня 2018 року, позов задоволено. Встановлено факт того, що батьком дитини ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Бердянську Запорізької області, є ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Бердянську.

Зобов`язано Бердянський відділ РАЦС ГТУЮ у Запорізькій області внести зміни до актового запису від 27 листопада 2002 року № 796 про народження дитини ОСОБА_2 , а саме: змінити запис про батька « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянство України»; змінити прізвище дитини з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_2 ».

Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати, а саме: витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 280,00 грн, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 710,41 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 , подана адвокатом Корнієнком М. О., на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 14 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 08 серпня 2018 року, у якій просила судові рішення скасувати та постановити нове судове рішення про відмову в позові.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Зупинено дію рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 14 травня 2018 року до закінчення касаційного провадження.

У травні 2019 року цивільна справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судові рішення постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: ОСОБА_3 не є належним відповідачем у справі.

Суд неправильно визначив розмір витрат на правничу допомогу.

Аргументи інших учасників справи

17 жовтня 2018 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

22 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про встановлення факту батьківства ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 і якого вона вважає батьком дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 1996 року проживали однією сім`ю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, піклувались один про одного. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 народила сина - ОСОБА_2 , що відомо з копії свідоцтва про народження (а. с. 10).

У графі «відомості про батька» актового запису від 27 листопада 2002 року № 796 про народження, складеного відділом РАЦС, при державній реєстрації народження батьком дитини записано: громадянин України, « ОСОБА_5 », відомості про батька були внесені за заявою матері, відповідно до статті 55 КпШС України.

ОСОБА_4 у період вагітності цивільної дружини і після народження дитини визнавав себе батьком ОСОБА_2 . Забрав дружину разом з сином з пологового будинку, опікувався сином, займався його вихованням, забезпечував матеріально.

З 2003 року до його смерті ОСОБА_4 разом з ОСОБА_1 і сином ОСОБА_2 мешкали на АДРЕСА_2 .

Встановлені обставини, які не заперечує відповідач ОСОБА_3 , наведені в акті вуличного комітету № 33 м. Бердянська (а. с. 39).

З посмертного епікризу історії хвороби від 19 травня 2015 року № 5284 відомо, що ОСОБА_4 було госпіталізовано до травматологічного відділення Бердянської міської лікарні з діагнозом: відкрита черепно-мозкова травма, де ІНФОРМАЦІЯ_3 він помер (а. с. 8, 13).

02 червня 2015 року за ініціативою ОСОБА_1 проведено забір біологічних матеріалів у ОСОБА_4 і ОСОБА_2 для проведення тесту ДНК на батьківство. За наслідками проведеного тесту 26 вересня 2015 року експертна установа Естонії « ASPER BIOTECH » склала звіт, відповідно до якого ОСОБА_4 є біологічним батьком ОСОБА_2 з вірогідністю 99,99% (а. с. 14).

Між позивачем, що діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , і відповідачем ОСОБА_3 існує спір про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 , зазначене вбачається з інформаційної довідки Бердянської державної нотаріальної контори від 25 січня 2018 року № 313/02-14 (а. с. 66-68).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у вересні 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі № 1-7/99 в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності.

Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення також в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 7).

Верховний Суд зазначає, що за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року.

Таким чином, спірні правовідносини регулюються нормами КпШС України, що був чинний на час народження дитини - ОСОБА_2 , народженого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17 вересня 2018 року у справі № 757/36468/16-ц (провадження № 61-33593св18), від 19 грудня 2018 року у справі № 336/2362/16-ц (провадження № 61-19794св18).

Подібні правові висновки щодо застосування до спірних правовідносин законодавства, чинного станом на момент їх виникнення, викладено у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-4163св18), від 29 серпня 2018 року у справі № 641/9147/15-ц (провадження № 61-26210св18), від 21 листопада 2018 року у справі № 225/6301/15-ц (провадження № 61-30047св18).

Відповідно до частини другої статті 53 КпШС України у разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повнолітя.

Згідно з частиною третьою статті 53 КпШС України при встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.

Отже, визначено чотири юридично значимі обставини встановлення батьківства, кожна з яких є необхідною і достатньою для задоволення позову: а) спільне проживання та ведення спільного господарства батьками дитини до її народження; б) спільне виховання батьками дитини; в) спільне утримання батьками дитини; г) визнання батьківства відповідачем.

Верховний Суд зазначає, що підставою для встановлення батьківства (факту батьківства) може бути не сам по собі факт біологічного походження дитини, а фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері й особи, яку та вважає батьком дитини, ведення ними спільного господарства до народження останньої, або спільне її виховання чи утримання, або ж докази, що достовірно підтверджують визнання особою батьківства. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття. У необхідних випадках суд для з`ясування питань, пов`язаних із походженням дитини, може з урахуванням обставин справи призначити відповідну судову експертизу.

Передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства є запис про батька дитини у книзі записів народжень за вказівкою матері.

Суди встановили, що в графі «відомості про батька» актового запису від 27 листопада 2002 року № 796 про народження, складеного відділом РАЦС по м. Бердянську, під час державної реєстрації народження, батьком дитини записаний: « ОСОБА_5 », громадянин України, відомості про батька були внесені за заявою матері, відповідно до статті 55 КпШС України. Наведене підтверджується інформаційним листом Бердянського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану від 16 грудня 2017 року № 4534/17.9-04-42 (а. с. 26).

Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства.

Відповідно до статей 2, 81, 89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини.

Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття.

Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір`ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї.

Під спільним утриманням дитини необхідно розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-4163св18), від 29 серпня 2018 року у справі № 641/9147/15-ц (провадження № 61-26210св18), від 21 листопада 2018 року у справі № 225/6301/15-ц (провадження № 61-30047св18).

Суди встановили, і це не заперечують сторони у справі, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 1996 року проживали однією сім`ю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, піклувались один про одного. ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач народила сина - ОСОБА_2 .

ОСОБА_4 у період вагітності цивільної дружини і після народження дитини визнавав себе батьком ОСОБА_2 . Забрав дружину разом з сином з пологового будинку, опікувався сином, займався його вихованням, забезпечував матеріально, наведене відомо з фототаблиць та не спростовується сторонами справи, показаннями свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_10

З 2003 року ОСОБА_4 до його смерті разом з ОСОБА_1 та сином ОСОБА_2 мешкали на АДРЕСА_2 .

Як випливає з матеріалів справи та встановлених фактичних обставин справи, визнання померлим ОСОБА_4 свого батьківства щодо ОСОБА_2 підтверджено показаннями свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_10 .

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_3 не є належним відповідачем у справі, суд касаційної інстанції відхиляє з огляду на те, що встановлення факту батьківства позивачу необхідно для оформлення спадщини неповнолітнього сина після смерті батька. Суди встановили, що між позивачем, що діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , і відповідачем ОСОБА_3 існує спір про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 , зазначене випливає з інформаційної довідки Бердянської державної нотаріальної контори від 25 січня 2018 року № 313/02-14.

Вирішуючи спір, суди надали належну правову оцінку доказам у справі, зокрема письмовим доказам й показанням свідків та висновку тесту ДНК на батьківство від 26 вересня 2015 року, за результатами якого ОСОБА_4 є біологічним батьком ОСОБА_2 з вірогідністю 99,99% (а. с.14), та дійшли обґрунтованого висновку про те, що батьком дитини ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Бердянську Запорізької області, є ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Бердянську.

Отже, ОСОБА_3 було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги щодо неправильного розрахунку витрат на правову допомогу не заслуговують на увагу, оскільки суди при визначенні розміру врахували як існування доказів оплати таких витрат, так і наявність акта виконаних робіт з детальним описом робіт, виконаних адвокатом, та навели детальний розрахунок. Касаційна скарга не містить доказів, що спростовують розрахунок суду, свого розрахунку відповідач не надала.

Суди на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановили фактичні обставини справи та правильно застосували норми матеріального права.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Оскільки ухвалою Верховного Суду 17 вересня 2018 року зупинено дію рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 14 травня 2018 року до закінчення касаційного провадження, виконання судового рішення за результатами їх перегляду підлягає поновленню відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , подану представником - адвокатом Корнієнком Максимом Олександровичем,залишити без задоволення.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 14 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 08 серпня 2018 рокузалишити без змін.

Поновити виконання рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 14 травня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

О. В. Ступак

Г. І. Усик