Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.03.2020 року у справі №233/1557/19

Постанова

Іменем України

09 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 233/1557/19

провадження № 61-3149 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - приватне акціонерне товариство «АПК-Інвест»;

представник позивача - Гнатенко Юлія Євгеніївна;

відповідач - ОСОБА_1 ;

третя особа - ОСОБА_2 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «АПК-Інвест» на постанову Донецького апеляційного суду від 22 січня 2020 року у складі колегії суддів: Мальованого Ю. М., Агєєва О. В., Канурної О. Д.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року приватне акціонерне товариство «АПК-Інвест» (далі - ПрАТ «АПК-Інвест») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про переукладення договору.

Позовна заява мотивована тим, що від 01 квітня 2014 року між ПрАТ «АПК-Інвест» та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної частки (паю), який зареєстровано 01 липня 2014 року у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Білокузьминівської селищної ради Костянтинівського району Донецької області, відповідно до умов якого товариству в оренду строком на 20 років передана земельна частка (пай) (рілля), розміром 4,66 умовних кадастрових гектарів, згідно сертифіката на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_1 , виданого 20 квітня 1999 року Костянтинівською районною державною адміністрацією.

ПрАТ «АПК-Інвест» виконує умови договору, використовує земельну частку (пай) та сплачує на користь ОСОБА_1 орендну плату.

В подальшому ПрАТ «АПК-Інвест» стало відомо про факт виділення в натурі ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 3,898 га, якій було присвоєно кадастровий номер 1422481500:23:000:0063, та яка фактично використовується товариством на підставі укладеного договору оренди земельної частки (паю) від 01 квітня 2014 року.

Зазначало, що 01 березня 2019 року ПрАТ «АПК-Інвест» стало відомо про зміну власника земельної ділянки з кадастровим номером 1422481500:23:000:0063, площею 3,898 га, яким з 28 листопада 2018 року стала ОСОБА_3 .

Вказувало, що у порушення вимог пунктів 3.1. укладеного договору, частини п`ятої статті 31 Закону України «Про оренду землі» ОСОБА_1 не повідомив ПрАТ «АПК-Інвест» про отримання ним правовстановлюючого документа, який підтверджує його право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 1422481500:23:000:0063, чим протиправно вчинив односторонню відмову від взятого на себе зобов`язання з переукладення договору оренди та порушив законні інтереси ПАТ «АПК-Інвест», як орендаря цієї земельної ділянки.

Ураховуючи викладене, ПрАТ «АПК-Інвест» просило суд визнати переукладеним договір оренди земельної частки (паю) від 01 квітня 2014 року, укладений між ПрАТ «АПК-Інвест» та ОСОБА_1 , на договір оренди землі (кадастровий номер 1422481500:23:000:0063, площею 3,898 га), на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю), починаючи з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно відповідача на вказану земельну ділянку, в запропонованій редакції.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 28 жовтня 2019 року у складі судді Малінова О. С., позов ПрАТ «АПК-Інвест» задоволено.

Визнано переукладеним договір оренди земельної частки (паю) від 01 квітня 2014 року між «АПК-Інвест» та ОСОБА_1 на договір оренди землі (кадастровий номер земельної ділянки 1422481500:23:000:0063, площею 3,898 га) на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю), починаючи з дати державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, кадастровий номер 1422481500:23:000:0063, площею 3,898 га, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - з 03 травня 2018 року, зазначивши:

- в пункті 1.1. договору предметом договору земельну ділянку, розміром 3,898 га, кадастровий номер 1422481500:23:000:0063, яка розміщена на території Білокузьминівської селищної ради Костянтинівського району Донецької області, в тому числі за складом угідь: рілля 3,898 га, сіножатні - 0,0000 га, пасовища - 0,0000 га;

- виклавши абзац 1 пункту 2.2. договору в такій редакції - «за користування зазначеною в договорі земельною ділянкою орендар сплачує орендодавцю щороку орендну плату (в розрахунку на одну земельну ділянку) в розмірі 4 823,53 грн. Починаючи з 01 січня 2019 року розмір орендної плати (в розрахунку на одну земельну ділянку), відповідно до умов чинного законодавства з урахуванням індексації орендної плати, складає 7 815 грн»;

- виклавши абзац 1 пункту 2.3. договору в такій редакції - «договір укладено сторонами терміном на 20 років. Загальний строк оренди обчислюється з моменту реєстрації договору оренди земельної частки (паю) від 01 квітня 2014 року, укладеного між орендарем та орендодавцем, а саме з 01 липня 2014 року»;

- виключивши абзац 6 пункту 2.3. договору, та підпункт 4 абзацу 1 пункту 3.1. договору;

- змінивши по всьому тексту договору слова «земельна частка (пай)» у відповідних відмінках на «земельна ділянка» у відповідних відмінках.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявні правові підстави для визнання переукладеним договору оренди земельної частки (паю) від 01 квітня 2014 року, укладеного між ПрАТ «АПК-Інвест» та ОСОБА_1 , на тих самих умовах, що і раніше, передбачених договором оренди земельної частки (паю), з дати реєстрації права власності на земельну ділянку, площею 3,898 га, кадастровий номер 1422481500:23:000:0063, в державному реєстрі речових прав, тобто з 03 травня 2018 року. Суд виходив з того, що договір оренди земельної частки (паю) від 01 квітня 2014 року між сторонами укладено строком на 20 років, тому вказаний договір оренди автоматично не припинив своєї дії у зв`язку з реєстрацією ОСОБА_1 03 травня 2018 року права власності на земельну ділянку, площею 3,898 га, кадастровий номер 1422481500:23:000:0063. При цьому, дійшовши висновку про наявність підстав для визнання переукладеним договору на тих самих умовах, що і раніше, передбачених договором оренди земельної частки (паю) від 01 квітня 2014 року, суд першої інстанції не визнав за доцільне наводити в судовому рішенні повний зміст договору, викладений в позовній заяві, обмежившись лише зазначенням в якості предмету договору кадастрового номеру земельної ділянки 1422481500:23:000:0063 з площею 3,898 га, розміру орендної плати та строку дії договору - терміном на 20 років, який обчислюється з моменту реєстрації договору оренди земельної частки (паю), укладеного між сторонами 01 квітня 2014 року, реєстрація якого відбулася 01 липня 2014 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 22 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено. Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 28 жовтня 2019 року скасовано, й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «АПК-Інвест» відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ПрАТ «АПК-Інвест» уклав договір оренди від 01 квітня 2014 року з ОСОБА_1 , як з власником сертифікату на право на земельну частку (пай). Вказаний сертифікат вважався правовстановлюючим документом при реалізації ним права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства та був дійсним до моменту виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки та отримання ОСОБА_1 свідоцтва про право власності на нерухоме майно - земельну ділянку, загальною, площею 3,898 га, кадастровий номер 1422481500:23:000:0063, що відповідає пункту 17 Розділу X «Перехідні положення» ЗК України. Разом з тим, з моменту отримання ОСОБА_1 права приватної власності на землю, він набув статусу власника земельної ділянки, тобто змінився предмет оренди та статус сторін договору оренди, тому договір оренди земельної частки (паю) від 01 квітня 2014 року, укладений між ПрАТ «АПК-Інвест» та ОСОБА_1 , слід вважати припиненим. При цьому суд зауважив, що зміст пункту 2.3. укладеного між ПрАТ «АПК-Інвест» та ОСОБА_1 договору оренди земельної частки (паю) від 01 квітня 2014 року щодо переукладання договору у разі виділення земельної ділянки в натурі не може бути розцінений як примус для власника земельної ділянки і передбачає право, а не обов`язок на переукладення договору оренди.

При ухваленні рішення суд посилався на відповідні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2020 року ПрАТ «АПК-Інвест» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 05 березня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 233/1557/19 із Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області.

У березні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано застосував до спірних правовідносин висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 233/4198/18, та не врахував правовий висновок щодо застосування абзацу 2 розділу IX Перехідних положень Закону України «Про оренду землі» у подібних правовідносинах, викладений у постановах Верховного Суду від 19 березня 2018 року у справі 924/468/14, від 22 травня 2019 року у справі 904/3558/18. Зокрема у постанові від 19 березня 2018 року у справі 924/468/14 Верховний Суд дійшов висновку, що факт оформлення державного акту на право власності на землю, дію раніше укладених їх власниками договорів оренди земельних паїв автоматично не припиняє, а такі договори підлягають переукладенню. Отже, припинення дії договорів оренди земельних паїв має місце тільки після їх переукладення відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку або з підстав, передбачених статтею 31 Закону України «Про оренду землі». У постанові від 22 травня 2019 року у справі 904/3558/18 Верховний Суд дійшов висновку, що виділення земельних ділянок на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) не припиняє зобов`язання сторін за такими договорами. Вважав правильним висновок суду першої інстанції про те, що сам факт оформлення державного акту на право власності на землю автоматично не припиняє дію раніше укладеного їх власником договору оренди земельного паю і такий договір підлягає переукладенню.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2019 року представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, у зв`язку з тим, що доводи скарги є безпідставними, а судове рішення апеляційної інстанції є мотивованим, законним й ґрунтується на належних та допустимих доказах, судом апеляційної інстанції вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 01 квітня 2014 року між ПрАТ «АПК-Інвест» та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної частки (паю), відповідно до пунктів 1.1., 2.2., 2.3. якого орендодавець ОСОБА_1 передає, а орендар приймає у володіння та користування (оренду) земельну частку (пай) (рілля), розміром 4,66 умовних кадастрових га, яка розміщена в межах земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом, терміном на 20 років.

Сторони узгодили розмір орендної плати - 4 823,53 грн та її виплату два рази на рік рівними частками у червні-грудні поточного року.

Відповідно до пункту 2.3. договору оренди земельної частки (паю), у разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), договір оренди землі переукладається відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Договір оренди землі переукладається сторонами за цим договором не пізніше ніж в строк до двох місяців з дати виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та отримання державного акту на право власності на земельну ділянку. Припинення дії договору оренди допускається у випадках, визначених цим договором та чинним законодавством.

Договір зареєстровано у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Білокузьминівської селищної ради Костянтинівського району Донецької області за № 190 від 01 липня 2014 року (а. с. 8-11).

01 квітня 2014 року між ОСОБА_1 та ПрАТ «АПК-Інвест» підписано акт приймання-передачі земельної частки (паю) відповідно до умов укладеного договору оренди земельної частки (паю) від 01 квітня 2014 року (а. с. 12).

03 травня 2018 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 3,898 га, кадастровий номер 1422481500:23:000:0063 (а. с. 13).

28 листопада 2018 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності зареєстровано право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 3,898 га, кадастровий номер 1422481500:23:000:0063 (а. с. 14).

Підтвердження про повідомлення ПрАТ «АПК-Інвест» відповідачем ОСОБА_1 про реєстрацію права власності на земельну ділянку, площею 3,898 га, кадастровий номер 1422481500:23:000:0063, та про відсутність у нього наміру переукладати договір оренди земельної частки на договір оренди земельної ділянки матеріали справи не містять.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ПрАТ «АПК-Інвест» задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною другою статті 792 ЦК України встановлено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно із частиною першою статті 93 ЗК України, статтею 1 Закону України «Про оренду землі», право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з пунктом 17 Перехідних положень ЗК України, сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Статтею 125 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

У справі встановлено, що позивач уклав договір оренди з ОСОБА_1 як з власником сертифікату на право на земельну частку (пай). Вказаний сертифікат вважався правовстановлюючим документом при реалізації відповідачем права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства та був дійсним до моменту виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки та отримання ОСОБА_1 права власності на землю, що відповідає пункту 17 Розділу X «Перехідні положення» ЗК України.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 14 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно статті 630 Цивільного кодексу України договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку. Якщо у договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту, якщо вони відповідають вимогам статті 7 цього Кодексу.

У пункті 2.3. Типового договору оренди земельної частки (паю), затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 січня 2000 року № 5, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 23 лютого 2000 року за № 101/4322, визначено, що у разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) зобов`язання сторін припиняються відповідно до чинного законодавства.

При відмові орендаря розірвати цей договір та припинити користування земельною ділянкою право власника земельної ділянки (орендодавця) на землю підлягає захисту в загальному порядку.

Згідно з частинами другою-четвертою статті 31 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз`яснено, що при розгляді спорів про переукладення договорів оренди землі суди повинні враховувати, що згідно з пунктом 2.3. Типового договору оренди земельної частки (паю), затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 січня 2000 року № 5, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 23 лютого 2000 року за № 101/4322, після виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акту на право приватної власності на землю зобов`язання сторін припиняються відповідно до чинного законодавства. З часу отримання особою державного акту на право приватної власності на землю вона набуває статусу власника земельної ділянки, у зв`язку з чим змінився предмет оренди та статус сторін договору оренди, а тому договір оренди земельної частки (паю) припиняється. Враховуючи вимоги статей 203, 215 ЦК України про недійсність правочину, переукладення договору оренди земельної частки (паю) після виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки і одержання власником земельної частки (паю) державного акту на право власності на земельну ділянку можливе лише за наявності волевиявлення на те сторін.

Ураховуючи наведені норми, а також те, що з моменту отримання ОСОБА_1 вказаного свідоцтва про право власності на нерухоме майно - земельну ділянку, загальною площею 3,898 га, кадастровий номер 1422481500:23:000:0063, він набув статусу власника земельної ділянки, тобто змінився предмет оренди та статус сторін договору оренди, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що договір оренди земельної частки (паю) від 01 квітня 2014 року, укладений між ПрАТ «АПК-Інвест» та ОСОБА_1 , слід вважати припиненим.

При цьому зміст пункту 2.3. укладеного між ПрАТ «АПК-Інвест» та ОСОБА_1 договору оренди земельної частки (паю) від 01 квітня 2014 року щодо переукладання договору у разі виділення земельної ділянки в натурі не може бути розцінений як примус для власника земельної ділянки і передбачає право, а не обов`язок на переукладення договору оренди.

Зазначені висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 27 березня 2007 року у справі № 6-7167сво06, постановах Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 484/4135/18, від 30 жовтня 2019 року у справі № 233/4198/18, від 11 листопада 2019 року у справі № 484/4067/18.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що правові підстави для визнання договору оренди земельної частки (паю) від 01 квітня 2014 року між ПрАТ «АПК-Інвест» та ОСОБА_1 переукладеним на договір оренди земельної ділянки, площею 3,898 га, кадастровий номер 1422481500:23:000:0063, на тих самих умовах, що і раніше, передбачених договором оренди земельної частки (паю), відсутні.

При цьому неповідомлення орендаря про набуття орендодавцем права власності на земельну ділянку, тобто, невиконання ОСОБА_1 обов`язку, визначеного пунктом 3.1. договорів про оренду земельної частки (паю), згідно з яким він зобов`язався протягом п`яти робочих днів з дати виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та отримання державного акту на право власності на земельну ділянку письмово повідомити про це орендаря, не впливає на зміну юридичного статусу земельної ділянки та його наслідки.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Посилання в касаційній скарзі ПрАТ «АПК-Інвест» про те, що сам факт оформлення державного акту на право власності на землю автоматично не припиняє дію раніше укладеного їх власником договору оренди земельного паю, а такий договір підлягає переукладенню, є необґрунтованими і фактично зводяться до помилкового тлумачення вищенаведених правових норм.

Доводи касаційної скарги ПрАТ «АПК-Інвест» про те, що в порушення вимог земельного законодавства після набуття права власності на земельну ділянку орендодавець не повідомив про набуття такого права, не заслуговують на увагу, оскільки неповідомлення орендаря про набуття орендодавцями права власності на земельну ділянку не впливає на зміну юридичного статусу земельної ділянки та його наслідки.

Доводи касаційної скарги щодо неврахування відповідної судової практики Верховного Суду є безпідставними, оскільки у наведених заявником справах інші фактичні обставини та висновки судів стосуються інших правовідносин.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи та переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо клопотання про передачу справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Клопотання про направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, із обґрунтуванням підстав, визначених у частині п`ятій статті 403 цього Кодексу.

Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

Заявником у клопотанні не наведено, у чому саме полягає виключна правова проблема у цій справі, аналіз судової практики не свідчить про наявність протилежних і суперечливих судових рішень та глибоких і довгострокових розбіжностей у судовій практиці у справах із аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами.

Зважаючи на наведене, колегія суддів не встановила достатніх та обґрунтованих підстав для направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити приватному акціонерному товариству «АПК-Інвест» у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «АПК-Інвест» залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного суду від 22 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара