Історія справи

Постанова КЦС ВП від 09.03.2023 року у справі №638/4373/18
Постанова КЦС ВП від 09.03.2023 року у справі №638/4373/18
Постанова КЦС ВП від 09.03.2023 року у справі №638/4373/18

Постанова

Іменем України

09 березня 2023 року

м. Київ

справа № 638/4373/18

провадження № 61-11499св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 18 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Дряниці Ю. В., Чумак О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 22 лютого 2021 року просила стягнути з відповідачів солідарно на свою користь заборгованість за договором позики від 30 квітня 2009 року у розмірі 2 675,00 дол. США та 13 225,00 євро, а також 3 % річних у розмірі 633,20 дол. США та 3 130,00 євро.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що 30 квітня 2009 року вона надала в борг ОСОБА_2 грошові кошти, а саме: 2 500,00 дол. США, 11 500,00 євро, 1 725,00 євро та 375,00 дол. США, що у загальному розмірі становить 2 875,00 дол. США та 13 225,00 євро, зі строком повернення до 15 травня 2010 року. Передання цих коштів підтверджується розпискою, написаною позичальником власноручно. Позика надавалася в інтересах сім`ї ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які на той час перебували у зареєстрованому шлюбі, на погашення кредитної заборгованості перед Відкритим акціонерним товариством Акціонерним банком «Укргазбанк». Після настання дати повернення позики ОСОБА_2 своїх зобов`язань за розпискою не виконав, фактично повернувши лише 200 дол. США. у січні та листопаді 2015 року. Вимоги повернути іншу частину коштів ігнорує.

Оскільки під час отримання грошових коштів у позику ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , а грошові кошти, взяті у борг, були витрачені на потреби сім`ї, просила стягнути суму позики з відповідачів солідарно.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Дзержинський районний суд м. Харкова рішенням від 12 жовтня 2021 року позов задовольнив. Стягнув солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 30 квітня 2009 року у розмірі 2 675,00 дол. США та 13 225,00 євро, 3 % річних від простроченої суми у розмірі 633,20 дол. США та 3 130,00 євро. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, оскільки ОСОБА_2 належним чином не виконав взятих на себе за договором зобов`язань, своєчасно не повернувши грошові кошти, отримані в борг. Кошти, отримані в борг ОСОБА_2 , використовувалися в інтересах сім`ї, а тому відповідачі повинні нести солідарну відповідальність за невиконання зобов`язань за договором позики згідно з вимогами позову, включно із 3 % річних від простроченої суми.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Полтавський апеляційний суд постановою від 18 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнив частково. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2021 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив у зв`язку з пропуском позовної давності.

Судове рішення апеляційний суд мотивував обґрунтованістю висновку суду першої інстанції щодо правової природи спірних зобов`язань, а саме, укладення між сторонами договору позики та виникнення у відповідачів заборгованості за вказаним договором з підстав його неналежного виконання. При цьому місцевий суд правильно встановив, що кошти, отримані ОСОБА_2 в борг використовувалися в інтересах сім`ї, а тому відповідачі повинні нести солідарну відповідальність за невиконання зобов`язання, включно зі сплатою 3 % річних від простроченої суми.

Водночас суд помилково обрахував початок перебігу позовної давності не від дати спливу строку виконання зобов`язання - 16 травня 2010 року, а з 18 листопада 2015 року - від дати останнього платежу, вважаючи позовну давність перерваною частковим виконанням зобов`язання. Платежі від 30 січня 2015 року та від 17 листопада 2015 року відбулися поза межами позовної давності, а тому не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності, який сплив 15 травня 2013 року. У зв`язку з цим апеляційний суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити через пропуск позивачкою позовної давності.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 18 серпня 2022 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказувала те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14, від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 та постановах Верховного Суду від 07 березня 2021 року у справі № 306/1549/15, від 18 липня 2018 року у справі № 908/1846/17.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова є незаконною в частині застосування наслідків пропуску позовної давності. Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачка навела, а суд прийняв докази про поважність пропуску позовної давності, зокрема перебування позивачки з відповідачем в дружніх стосунках і тривале зловживання відповідачем довірою позивачки, введення в оману щодо намірів повернути борг; часткове повернення відповідачем суми позики в 2015 році, складні життєві обставини позивачки, що відтермінували звернення до суду: тяжка, довготривала, виснажуюча хвороба матері позивачки, що спричинила як брак вільного часу на інші думки та справи, окрім необхідності піклування про матір, так і брак коштів для звернення до суду та залучення фахового представника. Апеляційний суд безпідставно не врахував зазначених обставин та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову через пропуск позовної давності.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

30 січня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини

Апеляційний суд встановив, що 30 квітня 2009 року ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_1 2 500,00 дол. США, 11 500,00 євро, 1 725,00 євро та 375,00 дол. США та зобов`язався повернути грошові кошти до 15 травня 2010 року, про що складено розписку.

Згідно з відмітками на звороті розписки ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 30 січня 2015 року в рахунок погашення боргу 100 дол. США та 17 листопада 2015 року 100 дол. США.

Грошові кошти, взяті у борг, ОСОБА_2 витратив для потреб сім`ї, зокрема, на погашення заборгованості за кредитним договором від 26 квітня 2007 року № 113, укладеним з Відкритим акціонерним товариством Акціонерним банком «Укргазбанк», із розміром основного зобов`язання 27 650,00 дол. США, строком виконання 25 квітня 2012 року. Кредитний договір забезпечений іпотекою згідно з іпотечним договором від 26 квітня 2007 року № 88, без оформлення заставної.

06 березня 2018 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 був укладений договір поділу майна, за умовами якого сторони домовились розподілити майно набуте у шлюбі, яке є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, зокрема: в особисту власність ОСОБА_3 перейшла квартира АДРЕСА_1 , вартістю 500 000,00 грн; в особисту власність ОСОБА_2 перейшло рухоме майно подружжя загальною вартістю 100 000,00 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Зміст касаційної скарги з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що в скарзі позивачка ставить питання про неправильне, на її думку, застосування апеляційними судом норм матеріального права щодо позовної давності.

Оцінюючи спірні правовідносини в цій частині Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

У статті 264 ЦК Українипередбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також, якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності до нового строку не зараховується.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо є докази, що підтверджують факт такого переривання.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 686/23170/19 (провадження № 61-13802св21) вказано, що «тлумачення статті 264 ЦК України свідчить, що переривання позовної давності можливе виключно в межах самої позовної давності».

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулася у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» («Stubbings and Others v. the United Kingdom») § 51)), рішення ЄСПЛ від 29 січня 2013 року у справі «Золотас проти Греції» (Zolotas v. Greece) § 43)).

Суди встановили, що під час розгляду справи в суді першої інстанції 17 березня 2021 року ОСОБА_2 та 11 жовтня 2021 року ОСОБА_3 подали заяви про застосування позовної давності.

Задовольняючи позов та стягуючи з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 30 квітня 2009 року у розмірі 2 675,00 дол. США та 13 225,00 євро, 3 % річних від простроченої суми у розмірі 633,20 дол. США та 3 130,00 євро суд першої інстанції виходив з обґрунтованості заявлених вимог.

При цьому, місцевий суд перевіряючи доводи ОСОБА_2 щодо пропуску позивачкою позовної давності виходив з того, що визнавши борг та частково повернувши частину грошових коштів отриманих у позику ОСОБА_2 перервав перебіг строку позовної давності. У зв`язку з цим суд вважав, що відлік позовної давності розпочався з 27 листопада 2015 року (дата повернення частини позики). ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою про стягнення боргу 04 квітня 2018 року, тобто в межах позовної давності.

Відмовляючи у задоволенні позову апеляційний суд посилався на те, що договір позики між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 був укладений 30 квітня 2009 року. Цим договором встановлено термін для погашення суми позики до 15 травня 2010 року. Позовна давність за вимогами про стягнення заборгованості за договором позики сплинула 15 травня 2013 року, тоді як позивачка звернулася із позовом до суду лише 04 квітня 2018 року, тобто поза межами позовної давності. При цьому обставини, з якими позивачка пов`язує переривання позовної давності за її вимогами (30 січня та 17 листопада 2015 року), виникли вже після її спливу (15 травня 2013 року).

За таких обставин, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що строк повернення позики настав 15 травня 2010 року. Доказів переривання позовної давності в межах позовної давності позивачка не надала, а з позовом звернулась лише 04 квітня 2018 року, тобтопісля спливу позовної давності.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують зазначених висновків судів попередніх інстанцій, зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

З огляду на конкретні обставини цієї справи, встановлені судом, оскаржуване судове рішення не суперечить правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувана постанова відповідає вимогам закону, і підстав для її скасування немає.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 18 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов