Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.05.2019 року у справі №310/7029/17

Постанова

Іменем України

09 січня 2020 року

м. Київ

справа № 310/7029/17

провадження № 61-9725св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвоката Амельченка Дем`яна Дем`яновича на постанову Запорізького апеляційного суду від 03 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Полякової О. З.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що вироком Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 28 листопада 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 11 березня 2013 року, ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України та стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_5 в рахунок відшкодування моральної шкоди по 300 000 грн на кожного.

На виконання вироку було видано виконавчі листи, а 17 квітня 2013 року - до Відділу державної виконавчої служби Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області подано заяву про відкриття виконавчого провадження.

18 квітня 2013 року державним виконавцем Пугачовою A. B. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 1/0808/466/2012 та встановлено боржнику строк для добровільного його виконання до 24 квітня 2013 року.

За весь час боржником частково сплачено заборгованість за виконавчим листом в сумі 38 477,27 грн, залишок заборгованості станом на 02 серпня 2017 року становить 261 522,73 грн.

ІНФОРМАЦІЯ_1 боржник ОСОБА_4 помер.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 11 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 11 травня 2016 року, подання державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Бердянського міськрайонного управління юстиції про заміну сторони виконавчого провадження задоволено та замінено сторону у зведеному виконавчому провадженні про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_5 моральної шкоди по 300 000 грн на кожного, замінивши боржника з ОСОБА_4 на його правонаступників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в солідарному порядку в межах вартості майна, одержаного у спадщину.

З часу набрання чинності ухвалою Жовтневого районного суду міста Запоріжжя, а саме з 11 травня 2016 року, обов`язок виконати вирок суду було покладено на правонаступників ОСОБА_4 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , проте на час подання цього позову правонаступники на виконання вироку суду грошові кошти не сплатили.

Таким чином, відповідачі на підставі частини другої статті 625 ЦК України зобов`язані сплатити на його користь 3 % річних від простроченої суми за період часу, починаючи з 28 січня 2014 року до 06 жовтня 2017 року, що складає - 28 954 грн та інфляційні втрати за період з 28 січня 2014 року до 06 жовтня 2017 року в розмірі 306 696,78 грн, всього стягнути з відповідачів на його користь 335 650,78 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 19 березня 2018 року у складі судді Черткової Н. І. в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що частина друга статті 625 ЦК України не підлягає застосуванню, оскільки стягнення грошових коштів за рішенням суду не є грошовим зобов`язанням та не поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку із завданням шкоди, у даному випадку завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 03 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_6 задоволено.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 19 березня 2018 року скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позову.

Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову заборгованість в сумі 28 954 грн - 3 % річних, 306 696,78 грн - інфляційні втрати, а всього 335 651 грн, з кожного по 167 825 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 8 391 грн, з кожного по 4 195 грн.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відповідачі порушили грошове зобов`язання перед позивачем, що підтверджується вироком Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 28 листопада 2012 року, тому у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України за період часу, починаючи з 28 січня 2014 року до 06 жовтня 2017 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2019 року представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвокат Амельченко Д. Д. подав касаційну скаргу на постанову Запорізького апеляційного суду від 03 квітня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд на порушення норм матеріального права не з`ясував обсяг успадкованого майна і помилково поклав обов`язок по відшкодуванню суми боргу на правонаступників в повному обсязі. Відповідачі у спадок не отримали жодного майна, а тому і не могли сплатити заборгованість за рішенням Жовтневого суду. Суд фактично узаконив перехід будь-якої заборгованості у спадок, тому відповідачі фактично повинні сплачувати борг померлого батька не за рахунок спадкового майна, а за особистий рахунок. Позивач пропустив позовну давність, оскільки просив стягнути інфляцію та 3 % річних за період з січня 2014 року, при цьому з цим позовом до суду звернувся у жовтні 2017 року, тобто з пропуском позовної давності.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Вироком Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 28 листопада 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 11 березня 2013 року, ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, та стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_5 в рахунок відшкодування моральної шкоди кошти у розмір 300 000 грн на кожного.

На виконання вироку суду було видано виконавчі листи та 18 квітня 2013 року державним виконавцем Пугачовою A. B. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 1/0808/466/2012 і встановлено боржнику строк для його добровільного виконання до 24 квітня 2013 року.

ОСОБА_4 частково погашено заборгованість за виконавчим листом в сумі 38 477,27 грн, залишок заборгованості станом на 02 серпня 2017 року становив 261 522,73 грн.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 11 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 11 травня 2016 року, задоволено подання державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Бердянського міськрайонного управління юстиції про заміну сторони виконавчого провадження, замінено сторону у зведеному виконавчому провадженні з ОСОБА_4 на його правонаступників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у солідарному порядку в межах вартості майна, одержаного в спадщину.

Судами встановлено, що з часу набрання чинності ухвалою Жовтневого районного суду міста Запоріжжя, а саме з 11 травня 2016 року, обов`язок виконати вирок суду було покладено на правонаступників ОСОБА_4 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , проте останні будь-які грошові кошти не сплатили.

До часу звернення до суду з цим позовом вирок Жовтневого суду міста Запоріжжя від 28 листопада 2012 року відповідачами не виконано.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 05 липня 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Бердянського міськрайонного суду Запорізької області.

22 липня 2019 року справа № 310/7029/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 грудня 2019 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. С уд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини перша, третя статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та оскаржуване судове рішення апеляційного суду у повній мірі не відповідають, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Вищевказане узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду, не знайшовши підстав для відступлення від нього у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Крім того, відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України.

Згідно із статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен зі спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.

У разі смерті фізичної особи, боржника за зобов`язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво у порядку спадкування, обов`язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника у зобов`язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Таким чином, правовідносини, що виникли між ОСОБА_1 та боржником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов`язальні правовідносини, що виникли між кредитодавцем та спадкоємцями боржника і вирішуються у порядку положень статті 1282 ЦК України.

При вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини:

- чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України;

- коло спадкоємців, які прийняли спадщину;

- при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини);

- при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Розглядаючи цей спір як суд першої інстанції, так і апеляційний суд на зазначене вище уваги не звернули та не встановили обсяг спадкового майна і його вартість, встановлення яких необхідне для визначення меж відповідальності спадкоємців за боргами спадкодавця.

Крім того, апеляційний суд, стягуючи з відповідачів на користь позивача інфляційні втрати та 3 % річних, нараховані на суму, стягнуту судовим рішенням, починаючи з 28 січня 2014 рокудо 06 жовтня 2017 року, не звернув уваги на те, що відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Тобто початок перебігу строку позовної давності співпадає з моментом виникнення у особи права на позов та можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідачів на свою користь 3 % річних та індекс інфляції за період з 28 січня 2014 року до 06 жовтня 2017 року.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Із матеріалів справи встановлено, що 04 грудня 2017 року представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвокат Амельченко Д. Д. подав до суду першої інстанції заперечення на позовну заяву, в якому, зокрема просив застосувати позовну давність.

Апеляційний суд на порушення вищенаведених норм матеріального права не надав правової оцінки наявній у матеріалах справи заяві про застосування позовної давності, яка викладена у запереченні на позовну заяву.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-81, 83, 84, 228, 229, 235, 263, 264 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суди попередніх інстанцій не виклали в судових рішеннях в достатній мірі мотиви, на яких вони базуються, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщосуд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що судами не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені ними судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвоката Амельченка Дем`яна Дем`яновича задовольнити частково.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 19 березня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 03 квітня 2019 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Сердюк І. М. Фаловська