Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.03.2020 року у справі №303/1776/19

Постанова

Іменем України

02 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 303/1776/19

провадження № 61-3440св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В.

Фаловської І. М.,

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Державна казначейська служба України, Головне управління Національної поліції в Закарпатській області,

треті особи: слідчий слідчого відділу Тячівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області Волос Василь Васильович, Мукачівська місцева прокуратура Закарпатської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 грудня 2019 року у складі судді Монича В. О. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Джуги С.

Д., Кожух О. А. у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Закарпатської області, треті особи: слідчий слідчого відділу Тячівського відділу поліції Головного управління поліції в Закарпатській області Волос Василь Васильович, Мукачівська місцева прокуратура Закарпатської області про відшкодування шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів із єдиного казначейського рахунку на свою користь завдану йому матеріальну та моральну шкоду спричинену незаконними діями уповноважених осіб державних органів України, станом на 21 грудня 2018 року у розмірі 787 998 грн, що складається із матеріальної шкоди в розмірі 345 669 грн і моральної шкоди в розмірі 442 338 грн, а також вирішити питання розподілу судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 23 червня 2014 року належний йому та керований ним автомобіль марки "BMW 525", державний номерний знак НОМЕР_1, був неправомірно зупинений працівниками поліції, згодом вилучений і поміщений на майданчик тимчасового утримання транспортних засобів.

Вказував, що 26 червня 2014 року, поза межами будь-якого кримінального провадження, було проведено експертне дослідження, згідно з яким встановлено пошкодження у номерному позначенні кузова.

28 червня 2014 року було зареєстровано кримінальне провадження № 12014070160000952.

04 липня 2014 року ухвалою судді Тячівського районного суду відмовлено в задоволенні клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів ОСОБА_1

07 липня 2014 року слідчим, за відсутності власника (ОСОБА_1), складено протокол огляду місця події, згідно з яким оглянуто та вилучено автомобіль "BMW 525", державний номерний знак НОМЕР_1, який у період із 27 червня 2014 року по 07 липня 2014 року незаконно затриманий в адміністративному порядку.

04 грудня 2018 року Тячівським районним судом у справі № 307/2665/14-к винесена ухвала про задоволення скарги ОСОБА_1 та зобов'язано слідчого повернути тимчасово вилучене майно (автомобіль).

Позивач вказував, що 05 грудня 2018 року слідчим у кримінальному провадженні № 12014070160000952 прийнято постанову про повернення йому речового доказу - автомобіля, однак, останній був знищеним і не підлягає використанню за призначенням.

ОСОБА_1 вважав, що діями органу досудового розслідування йому спричинена матеріальна та моральна шкода.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 24 травня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Мукачівського міськрайонного суду від 24 травня 2019 року без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди.

Суди вказували, що в рамках розгляду цієї справи позивач не навів жодної із підстав, яка передбачена Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" та яка б давала йому право на відшкодування заподіяної шкоди. Стягнення шкоди на підставі вищевказаного нормативного акту можливе лише за наслідками дій, вчинених в рамках кримінального провадження щодо підозрюваної особи, а тому шкода спричинена іншими діями правоохоронного органу не підпадає під дію Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".

Короткий зміст вимог касаційної скарги

24 лютого 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мельник П. П. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 грудня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій було ухвалено судові рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 та у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц; від 15 серпня 2019 року у справі № 823/782/16; від 25 вересня 2019 року у справі № 607/5841/17.

Доводом касаційної скарги є також те, що, на думку заявника, відшкодуванню підлягає шкода, завдана внаслідок не тільки внаслідок незаконного засудження, повідомлення про підозру, арешту, обшуку, виїмки, а й інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Вказував, що тривале позбавлення позивача права користування належним йому транспортним засобом змусило його докладати додаткових зусиль для організації свого життя, а тому він має право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди в заявленому розмірі.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області.

07 липня 2020 року цивільна справа № 303/1776/19 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 листопада 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п'яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2, ОСОБА_1 є власником автомобіля "BMW 525", державний номерний знак НОМЕР_1.

23 червня 2014 року належний позивачу та керований ним автомобіль марки "BMW 525", державний номерний знак НОМЕР_1, був зупинений працівниками поліції, а згодом вилучений і поміщений на майданчик тимчасового утримання транспортних засобів.

28 червня 2014 року було зареєстровано кримінальне провадження № 12014070160000952, яке доручено розслідувати слідчому Волосу В. В., що підтверджується витягом з кримінального провадження № 12014070160000952 від 31 травня 2017 року.

04 липня 2014 року слідчий Волос В. В. звернувся до Тячівського районного суду Закарпатської області з клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів, в якому просив суд надати йому тимчасовий доступ із можливістю вилучення автомобіля марки "BMW 525", державний номерний знак НОМЕР_1, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1.

Ухвалою суду Тячівського районного суду Закарпатської області від 04 липня 2014 року у задоволенні клопотання було відмовлено.

07 липня 2014 року слідчим складено протокол огляду місця події в присутності двох понятих, яким було оглянуто та вилучено автомобіль "BMW 525", державний номерний знак НОМЕР_1, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1.

Відповідно до витягу з єдиного реєстру досудових розслідувань, номер кримінального провадження 12016070160000601, дата реєстрації провадження 04 травня 2016 року, встановлено, що 04 травня 2016 року до Тячівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, із Тячівської місцевої прокуратури надійшла ухвала Тячівського районного суду Закарпатської області, про те, що із належного ОСОБА_1 автомобіля марки "BMW 525" державний номерний знак НОМЕР_1, який знаходиться на майданчику тимчасового утримання транспортних засобів Тячівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, в м. Тячів на вулиці Комсомольській, невідома особа викрала запчастини.

01 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернувся до поліції із заявою про викрадення запчастин з його автомобіля "BMW 525" державний номерний знак НОМЕР_1, який знаходиться на майданчику тимчасового утримання транспортних засобів Тячівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області на загальну суму 200 000 грн, дата внесення до єдиного реєстру досудових розслідувань - 02 лютого 2017 року.

10 вересня 2016 року слідчим складено протокол огляду місця події в присутності двох понятих. Оглянуто автомобіль "BMW 525", державний номерний знак НОМЕР_1, який знаходився на майданчику тимчасового утримання транспортних засобів Тячівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області та виявлено факт крадіжки запчастин автомобіля.

16 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до слідчого судді Тячівського районного суду Закарпатської області із скаргою в порядку пункту 1 частини 1 статті 303 КПК України.

За цією скаргою, 04 грудня 2018 року, Тячівським районним судом Закарпатської області у справі № 307/2665/14-к було прийнято ухвалу про задоволення скарги ОСОБА_1 та зобов'язано слідчого повернути тимчасово вилучене майно - автомобіль "BMW 525", державний номерний знак НОМЕР_1.

05 грудня 2018 року старшим слідчим слідчого відділу Тячівського ВП ГУНП в Закарпатській області Волосом В. В. у кримінальному провадженні № 12014070160000952, відомості про яке внесено до ЄРДР 28 червня 2014 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого статтею 290 КК України, винесено постанову про повернення речового доказу - автомобіля "BMW 525", чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1. Автомобіль повернуто під розписку на зберігання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканцю АДРЕСА_1.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другою цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною 1 статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини 1 статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою.

Втім, цими нормами визначається обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків, а саме: неправомірність дій (бездіяльності) цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою.

Згідно із частинами 2 , 4 статті 100 Кримінального процесуального кодексу України речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов'язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу вона зобов'язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість. У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй документа вона зобов'язана відшкодувати володільцю витрати, пов'язані з втратою чи знищенням документа та виготовленням його дубліката.

У пункті 20 Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року № 1104 "Про реалізацію окремих положень Кримінального процесуального кодексу України", передбачено, що зберігання речових доказів у вигляді автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, здійснюється на спеціальних майданчиках і стоянках територіальних органів Національної поліції для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів.

Схоронність тимчасово вилученого майна забезпечується згідно з пунктами 1-26 цього Порядку до повернення майна власнику у зв'язку з припиненням тимчасового вилучення майна або до постановлення слідчим суддею, судом ухвали про накладення арешту на майно (пункт 27 Порядку).

Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним.

Вирішуючи спір, суди обох попередніх інстанцій на вказане уваги не звернули, та встановивши, що належний позивачу автомобіль зберігався на майданчику тимчасового утримання транспортних засобів, дійшли помилкових висновків про відсутність у Тячівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області обов'язку за схоронність та повернення автомобіля у стані та комплектації, в якій він вилучався після затримання на стоянку територіального органу Національної поліції.

Згідно частин 1 та 2 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3 статті 23 ЦК України).

Отже суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, ухвалюючи рішення про відмову у позові не врахував, що питання наявності між сторонами деліктних зобов'язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин позивача та держави.

Разом із тим, відсутність обвинувального вироку чи будь-яких інших рішень про визнання незаконними дій чи бездіяльності посадових осіб Тячівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області не може ставиться у пряму залежність з наявністю підстав для відшкодування шкоди у цивільних правовідносинах, оскільки суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, оцінює надані сторонами докази, крім того, з огляду на статтю 1174 ЦК України для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади встановлення наявності їх вини не є обов'язковою.

З огляду на зазначене колегія суддів погоджується із доводами касаційної скарги про те, що відшкодуванню підлягає шкода, завдана внаслідок не тільки незаконного засудження, повідомлення про підозру, арешт, обшук, виїмку, а й інших дій внаслідок яких особі було заподіяно шкоду та погоджується із доводами касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій було ухвалено судові рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 в якій зазначено, що за відсутності підстав для застосування частини 1 статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Вищенаведене також узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 740/2921/16-ц (провадження № 61-3002св18) та постанові від 15 березня 2019 року у справі № 216/2150/17 (провадження № 61-11184св18).

Таким чином, постанову суду апеляційної інстанції, підстав вважати такою, що прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права нема.

Щодо вимог касаційної скарги в частині ухвалення свого рішення про задоволення позову в повному обсязі колегія суддів виходить з такого.

Звертаючись до суду із позовом позивач просив стягнути на його користь матеріальну шкоду у розмірі 345 660 грн та моральну шкоду у розмірі 442 338 грн.

Визначаючи розмір матеріальної шкоди позивач вказував, що належний йому на праві власності автомобіль знищений та не підлягає використанню за призначенням.

Одночасно із зверненням із позовом подав клопотання про призначення у справі експертизи, в якому порушував питання щодо встановлення розміру середньоринкової вартості належного йому автомобіля станом на дату вилучення та станом на дату проведення експертизи.

З матеріалів справи вбачається, та судами встановлено, що 10 вересня 2016 року слідчим складено протокол огляду місця події в присутності двох понятих, яким було оглянуто автомобіль "BMW 525", державний номерний знак НОМЕР_1, який знаходився на майданчику тимчасового утримання транспортних засобів Тячівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області та виявлено факт крадіжки запчастин автомобіля.

Враховуючи ту обставину, що судами попередніх інстанцій не було встановлено всіх фактичних обставин справи, не з'ясовано дійсного розміру втрати вартості колісного транспортного засобу, який належить позивачеві та перебуває на майданчику тимчасового утримання транспортних засобів, не встановлено вину, не визначено розмір матеріальної та моральної шкоди, Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити своє рішення у справі.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У силу положень статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а відтак, не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

Згідно з пунктами 1, 2 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи апеляційним судом не встановлені, постанова апеляційного суду не може вважатись законною і обґрунтованою та в силу статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суд має врахувати викладене у цій постанові, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і відзивам сторін; розглянути позов у установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права; встановити вину та розмір матеріальної та моральної шкоди.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд направляє справу на новий судовий розгляд та не ухвалює нове рішення, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

І. М. Фаловська