Історія справи

Постанова КЦС ВП від 08.11.2023 року у справі №947/31704/19
Постанова КЦС ВП від 08.11.2023 року у справі №947/31704/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 947/31704/19

провадження № 61-1723 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 січня 2021 року у складі судді Маломуж А. І. та постанову Одеського апеляційного суду від 18 січня 2022 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення грошових коштів.

Позовна заява обґрунтована тим, що з 20 вересня 2003 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який було розірвано заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 09 лютого 2015 року у справі № 520/2119/14-ц.

26 липня 2011 року, в період шлюбу, він взяв у свого брата ОСОБА_3 позику в розмірі 65 000 дол. США на придбання нерухомого майна для подружжя, про що склав боргову розписку.

У подальшому була придбана квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 76,1 кв. м, житловою площею 38, 9 кв. м, право власності на яку було зареєстровано за ним відповідно до свідоцтва про право власності від 25 травня 2013 року, номер НОМЕР_1 .

Вказував, що на час розірвання шлюбу в судовому порядку за рахунок коштів подружжя позикодавцю було повернуто грошові кошти у розмірі 17 400 дол. США.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 05 липня 2018 року у справі № 520/15037/15-ц визнано спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 та визнано право власності на вказану квартиру по 1/2 частці за кожним. До ухвалення цього рішення він помилково вважав, що квартира належить йому на праві приватної власності, та виключно він має нести фінансовий тягар по поверненню запозичених коштів.

Вказував, що після розірвання шлюбу протягом 2015-2018 років він повністю за рахунок власних коштів сплатив борг за позикою. З урахуванням тих обставин, що договір позики був укладений в інтересах сім`ї, вважав, що відповідачка має сплатити на його користь половину грошових коштів, сплачених ним за договором позики, що, з урахуванням раніше сплачених коштів, дорівнює 23 800 дол. США та еквівалентно 554 301 грн.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошові кошти в розмірі 554 302 грн та судові витрати по справі.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 18 січня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суди виходили із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що отримані ним кошти в розмірі 65 000 дол. США за розпискою від 26 липня 2011 року від брата ОСОБА_3 були використані саме для придбання квартири в інтересах сім`ї та за згодою ОСОБА_2 .

Суди визнали необґрунтованими посилання ОСОБА_1 на неврахування обставин, встановлених судовим рішенням у справі № 520/15037/15-ц про поділ майна подружжя, оскільки при розгляді вказаної справи судом не досліджувалась розписка від 26 липня 2011 року, а із пояснень ОСОБА_3 , наданих у вказаній справі, відомо, що останнім періодично здійснювалися перекази на ім`я ОСОБА_1 , що не узгоджується із поясненнями ОСОБА_1 про отримання всієї грошової суми в розмірі 65 000 дол. США за розпискою від 26 липня 2011 року одноразово.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 січня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 січня 2022 року й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказує, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15, постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14, постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 713/285/2012(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 лютого 2023 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 947/31704/19 із Київського районного суду м. Одеси.

У березні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 жовтня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю, не врахували, що для укладення договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя; той з подружжя, хто укладає договір позики (позичає кошти), не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов`язальних правовідносин (постанова Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 713/285/2012).

Крім того, суди не врахували факт отримання позики позивачем в період шлюбу, не надали належної оцінки змісту розписки, у якій зазначено, що позика укладена для придбання житла в інтересах сім`ї. Відповідачем не спростовано належними доказами, що кошти, отримані за договором позики, були використані ОСОБА_1 не в інтересах сім`ї, а на особисті потреби.

Якщо сторони не врахували відповідних боргових зобов`язань при розгляді справи про поділ майна подружжя, то це не може доводити відсутність цих спільних боргових зобов`язань у колишнього подружжя (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15).

Також суди не врахували преюдиціальні обставини, встановлені у справі №520/15037/15-ц про поділ майна подружжя, а саме: що ОСОБА_1 не доведено факт придбання майна за особисті кошти; позичення коштів ОСОБА_1 у свого брата ОСОБА_3 є фактом укладення договору позики в інтересах сім`ї, а майно, придбане за ці кошти, є спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

20 вересня 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, який розірвано заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 09 лютого 2015 року у справі № 520/2119/14-ц (а. с. 1314, т. 1).

26 липня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено в простій письмовій формі договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 отримав у ОСОБА_3 позику в розмірі 65 000 дол. США на придбання нерухомості, ремонт та інші сімейні потреби, що підтверджується розпискою від 26 липня 2011 року (а. с. 12, т. 1).

В розписці містяться записи, зокрема: від 01 березня 2015 року про повернення ОСОБА_1 частини позики із зазначенням, що станом на час здійснення даного запису заборгованість становить 47 600 дол. США; від 10 листопада 2016 року про те, що заборгованість ОСОБА_1 становить 44 000 дол. США; від 10 вересня 2017 року про те, що заборгованість ОСОБА_1 становить 32 000 дол. США; від 08 жовтня 2018 року про підтвердження позикодавцем ОСОБА_3 повернення оригіналу вказаної розписки та повне погашення ОСОБА_1 заборгованості в загальному розмірі 65 000 дол. США.

Відповідно до свідоцтва про право власності серії та номер НОМЕР_1 , виданого 25 травня 2013 року, за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 76, 1 кв. м, житловою площею 38, 9 кв. м.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси 05 липня 2018 року, яке набрало законної сили, у справі № 520/15037/15-ц, визнано спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , реєстраційний номер нерухомого майна 67506751101; нежитлове приміщення № 30к, розташоване по АДРЕСА_3 , реєстраційний номер 37272789; автомобіль марки «Меrcedes-Вenz Vito 112 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2002 року випуску. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку двокімнатної квартири АДРЕСА_2 , реєстраційний номер нерухомого майна 67506751101; 1/2 частку нежитлового приміщення № 30к, розташованого по АДРЕСА_3 , реєстраційний номер 37272789; 1/2 частку марки «Меrcedes-Вenz Vito 112 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2002 року випуску. Залишено за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку двокімнатної квартири АДРЕСА_2 , реєстраційний номер нерухомого майна 67506751101; 1/2 частку нежитлового приміщення № 30к, розташованого по АДРЕСА_3 , реєстраційний номер 37272789; 1/2 частку марки «Меrcedes-Вenz Vito 112 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2002 року випуску (а. с. 15-20, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до вимог статей 525 526 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, визначеному договором і одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (частина третя статті 65 СК України).

Правовий аналіз частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об`єктивний підхід, оскільки він не пов`язує виникнення обов`язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов`язаною особою, якщо об`єктивно цей договір було укладено в інтересах сім`ї та одержане майно було використано в інтересах сім`ї. Такий підхід в першу чергу спрямований на забезпечення інтересів кредиторів.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 639/7335/15-ц, від 15 вересня 2023 року у справі № 466/10235/18.

За правилами доказування, визначеними статтями 12 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд першої інстанції апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що позивачем не надано належних і допустимих доказів про укладення договору позики від 26 липня 2011 року в інтересах сім`ї та використання отриманих позичальником у борг грошових коштів за цим договором для задоволення потреб сім`ї, а саме: для придбання квартири АДРЕСА_2 , а також, що ОСОБА_2 давала згоду на укладення такого договору.

При цьому, отримуючи в позику грошові кошти без згоди другого з подружжя, що не підтверджено згодою ОСОБА_2 , позивач ОСОБА_1 стає учасником зобов`язальних правовідносин, особисто відповідає за повернення грошових коштів реально чи особистим майном.

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, які викладені у постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 713/285/2012.

На підставі належної оцінки наданих сторонами доказів та встановлених на їх підставі обставин, суд першої інстанції апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав кваліфікувати ОСОБА_2 , як зобов`язану особу (боржника) за укладеним ОСОБА_1 договором позики у формі розписки, оскільки згоди на його укладення ОСОБА_2 не надавала, а факт укладення цього правочину в інтересах сім`ї та використання отриманих за ним коштів саме в інтересах сім`ї у цій справі є недоведеним, належними і допустимими доказами не підтверджується.

Доводи касаційної скарги щодо неврахування обставин, встановлених судовим рішенням у справі № 520/15037/15-ц про поділ майна подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , були предметом дослідження судами попередніх інстанцій з наданням відповідної оцінки. Суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що при розгляді справи № 520/15037/15-ц договір позики у формі розписки від 26 липня 2011 року, за яким ОСОБА_1 отримав у ОСОБА_3 позику в розмірі 65 000 дол. США, не був предметом розгляду та дослідження судом, а із пояснень ОСОБА_3 , наданих у вказаній справі, відомо, що останнім періодично здійснювалися перекази на ім`я ОСОБА_1 , що спростовує доводи ОСОБА_1 про отримання всієї грошової суми за договором позики від 26 липня 2011 року одноразово. Крім того, із пояснень ОСОБА_3 не убачається, що перекази коштів на ім`я ОСОБА_1 були здійснені саме на виконання договору позики від 26 липня 2011 року.

Правильно встановивши характер спірних правовідносин та застосувавши норми матеріального права, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов загалом правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Таким чином, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Посилання касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є безпідставним, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявником у касаційній скарзі постановах.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 січня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович