Історія справи

Постанова КЦС ВП від 08.11.2023 року у справі №466/9242/21
Постанова КЦС ВП від 08.11.2023 року у справі №466/9242/21
Постанова КЦС ВП від 08.11.2023 року у справі №466/9242/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 466/9242/21

провадження № 61-4349св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: державний нотаріус Третьої львівської державної нотаріальної контори Станкевич Вікторія Миколаївна, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Львівської області Ковтун Людмила Богданівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 06 вересня 2022 року у складі судді Єзерського Р. Б. та постанову Львівського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У жовтні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи: державний нотаріус Третьої львівської державної нотаріальної контори Станкевич В. М., приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Львівської області

Ковтун Л. Б., про визнання заповіту нікчемним.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його рідний брат ОСОБА_4 , з яким вони разом проживали за адресою:

АДРЕСА_1 .

Після смерті брата він звернувся до нотаріуса з метою прийняття спадщини, але нотаріусом роз`яснено, що станом на момент звернення позивача вже є заведена спадкова справа приватним нотаріусом, оскільки ОСОБА_4 оформлено заповіт у державного нотаріуса в Третій львівській державній нотаріальній конторі.

Вважає, що вказаний заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення. Обґрунтованих причин для підписання заповіту іншою особою замість заповідача та без особистого прочитання останнім, не було.

Заповідач за життя та на момент вчинення заповіту не мав будь-яких фізичних вад чи хворіб, у тому числі рук чи очей, які б позбавляли його можливості робити письмові записи, читати та підписувати документи. Були відсутні будь-які передбачені законодавством причини для підписання та прочитання заповіту не особисто заповідачем, а іншими особами замість нього.

Також, у тексті заповіту вживається виключно терміни «у зв`язку з хворобою», як на підставу неможливості самостійного прочитання та підписання заповіту заповідачем. При цьому не вказано, у зв`язку з якою саме хворобою заповідач був позбавлений можливості самостійно прочитати та підписати заповіт.

Крім цього, нотаріусом не було прочитано заповідачу заповіт уголос, оскільки про це відсутня відмітка у тексті заповіту, при цьому, за місяць до вчинення заповіту заповідач звертався до органів Державної міграційної служби України у Львівській області для оформлення паспорта громадянина України у зв`язку з втратою паспорта та самостійно підписував документи, що свідчить про його здатність самостійно читати та писати. Відсутні будь-які докази, які б могли підтвердити, що протягом місяця у заповідача розвинулася будь-яка хвороба або фізична вада, яка б позбавила його можливості самостійно читати та підписувати документи.

З огляду на вказане просив визнати нікчемним заповіт ОСОБА_4 , вчинений 21 вересня 2020 року, посвідчений державним нотаріусом Третьої львівської державної нотаріальної контори Станкевич В. М. та зареєстрований в реєстрі за № 5-384, 5-385, номер у спадковому реєстрі 66446005.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 06 вересня

2022 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року, позов задоволено. Визнано нікчемним заповіт

ОСОБА_4 , вчинений 21 вересня 2020 року, посвідчений державним нотаріусом Третьої Львівської державної нотаріальної контори Станкевич В. М. та зареєстрований в реєстрі за № 5-384; 5-385, номер у спадковому реєстрі 66446005. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із встановлених порушень під час вчинення оспорюваного заповіту щодо його форми та посвідчення.

У тексті заповіту відсутні посилання на конкретні фізичні вади, конкретну хворобу або інші конкретні поважні причини, які б унеможливили самостійне підписання ним цього заповіту, що порушує вимоги Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами, оскільки згідно із пунктом 5 глави 9 цього Порядку про причини, з яких фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не мала змоги підписати документ, зазначається у тексті документа та в посвідчувальному написі.

Також, у тексті заповіту відсутня вказівка на те, що нотаріусом було зачитано вголос текст заповіту відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами, відтак нотаріусом було допущено порушення вимог Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами.

Таким чином, суд констатував порушення вимог щодо форми та посвідчення заповіту ОСОБА_4 від 20 вересня 2020 року, оскільки такий підписаний не особисто заповідачем та ним не прочитаний, а тому є нікчемним.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У березні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 06 вересня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2023року у складі колегії суддів: ОСОБА_5. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу. Зупинено дію рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 06 вересня 2022 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Відповідно до розпорядження Заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 30 серпня 2023 року

№ 1040/0/226-23, протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 серпня 2023 року, у зв`язку із відставкою судді ОСОБА_5 , справу призначено судді-доповідачеві Сакарі Н. Ю., судді, які входять до складу колегії: Білоконь О. В., Осіян О. М.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верхового Суду від 04 червня 2019 року у справі

№ 916/3156/17, від 16 червня 2021 року у справі № 620/564/19, від 06 липня 2022 року у справі № 681/196/20, від 20 липня 2022 року у справі

№ 461/2565/20, від 08 лютого 2023 року у справі № 517/129/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому факту, що звертаючись до суду позивач обрав неналежний спосіб захисту, оскільки якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Крім того зазначав, що ОСОБА_4 мав право на складання заповіту; при складанні заповіту було дотримано вимогу про зазначення часу та місця його складання; у зв`язку з хворобою ОСОБА_4 , за його дорученням та у його та нотаріуса присутності заповіт підписаний ОСОБА_6 у присутності двох свідків.

При цьому зазначає, що жодною законодавчою нормою не встановлено обов`язку нотаріуса зазначати у заповіті дані про те, яка конкретно хвороба перешкодила заповідачу особисто підписати заповіт, тобто дані про діагноз заповідача.

Дієздатність спадкодавця ОСОБА_4 та його волевиявлення заповісти майно відповідачу ніким не оспорюється та вказані питання не були предметом судової перевірки. Вважає, що оскаржуваним рішенням виключно з малозначних та формальних підстав відбулося нівелювання волевиявлення особи щодо розпорядження майном після смерті, що є недопустимою ситуацією та ставить під загрозу непорушність заповітів.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують. Позивачем обрано правильний спосіб захисту порушеного права, оскільки між сторонами наявний спір щодо заповіту та відновлення прав та інтересів позивача можливо лише при визнанні заповіту нікчемним, оскільки відмова в позові з посиланням лише в мотивувальній частині рішення на нікчемність заповіту не призведе до відновлення прав позивача, так як заповіт не буде скасований чи визнаний недійсним і залишиться в реєстрі заповітів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 21 вересня 2020 року ОСОБА_4 склав заповіт, відповідно до якого належну йому на праві приватної власності частину квартири АДРЕСА_2 , заповів ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У заповіті зазначено, що у зв`язку з хворобою ОСОБА_4 , за його дорученням в його і нотаріуса присутності заповіт підписаний ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Також зі змісту слідує, що заповіт підписаний у присутності двох свідків. Заповіт прочитаний свідками: ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

Згідно із копією свідоцтва про смерть ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у віці 55 років, актовий запис № 604.

З копій матеріалів спадкової справи № 24-2021, заведеної приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Ковтун Л. Б., після смерті ОСОБА_4 вбачається, що із заявою про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті спадкодавця, до нотаріальної контори звернулася ОСОБА_10 та рідний брат померлого ОСОБА_1 .

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що заповіт його брата від 21 вересня 2020 року складений з порушенням вимог щодо форми та посвідчення, оскільки обґрунтованих причин для підписання заповіту іншою особою замість заповідача та без особистого прочитання останнім не було, заповідач за час життя та на момент вчинення заповіту не мав будь-яких фізичних вад чи хвороб, у тому числі рук чи очей, які б позбавили його можливості робити письмові записи, читати та підписувати документи.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій в повній мірі не відповідають.

Щодо порушення вимог щодо форми та посвідчення заповіту

Згідно із статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1217 ЦК Україниспадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За змістом статті 1233 ЦК Українизаповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

При цьому право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12та стаття 1234 ЦК України).

Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття 1233 ЦК України).

Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.

Згідно із частиною третьою статті 45 Закону України «Про нотаріат» якщо фізична особа внаслідок фізичної вади або хвороби не може власноручно підписати документ, то за її дорученням у її та в нотаріуса присутності цей документ може підписати інша особа. Про причини, з яких фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не могла підписати документ, зазначається у посвідчувальному написі. Правочину за особу, яка не може підписати його, не може підписувати особа, на користь або за участю якої його посвідчено.

Відповідно до статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 ЦК України, згідно якої, якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. При цьому, підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Відповідно до вимог статті 1248 ЦК Українинотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним відповідно до вимог статті 1257 ЦК України.

Аналіз норм Книги шостої ЦК України свідчить, що її нормами визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248 1249 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення.

Так, у частині першій статті 1257 ЦК України встановлено правило про нікчемність заповіту, складеного з порушенням вимог ЦК України щодо особи заповідача, а також заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Зміст частини першої статті 1257 ЦК України у смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, зокрема у статтях 1247-1249 1253 ЦК України.

У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що оспорюваний заповіт посвідчено приватним нотаріусом у присутності заповідача, однак у зв`язку із хворобою останнього та неможливістю самостійно прочитати такий, заповіт було прочитано свідками.

За змістом пунктів 3-8 глави 9 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій), передбачено, якщо фізична особа внаслідок фізичної вади, хвороби або іншої причини (наприклад, неписьменна) не може власноручно підписати документ, то за її дорученням у її присутності та в присутності нотаріуса цей документ може підписати інша особа, яка визначається зазначеною фізичною особою. Про причини, з яких фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не мала змоги підписати документ, зазначається у тексті документа та в посвідчувальному написі.

Якщо фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, має вади зору або з інших причин не має змоги самостійно прочитати документ, нотаріус уголос прочитує їй текст документа, про що на документі робиться відповідна відмітка.

На оскаржуваному заповіті відсутній запис про те, що такий був прочитаний уголос нотаріусом.

Крім того, у порушення Порядку вчинення нотаріальних дій на спірному заповіті міститься лише посилання на хворобу заповідача без зазначення конкретних фізичних вад хвороби заповідача, які б перешкоджали йому самостійно підписати заповіт.

Також судами установлено, що згідно із листом Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи» від 16 червня 2022 року № 160 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проходив медико-соціальну експертну комісію 10 жовтня

2018 року на Шевченківській міжрайонній МСЕК. У результаті проведення медико-соціальної експертизи йому встановлено ІІІ (третю) групу інвалідності від загального захворювання безтерміново. До даного листа була долучена документація медичного характеру.

Проте судами враховано, що даний лист жодним чином не підтверджує те, що ОСОБА_4 не мав змоги самостійно читати чи підписувати документи.

Крім цього, судами враховано отримані дані Головного управління державної міграційної служби України у Львівській області Львівського міського управління Відділу з питань ідентифікації паспортизації та реєстрації, згідно яких ОСОБА_4 у серпні 2020 року звертався у даний Відділ з метою отримання паспорта громадянина України, писав та підписував відповідні документи, а саме: на заяві анкеті № 5028495 від 18 серпня 2020 року міститься у графі «підпис особи» після графи «Прізвище Ім`я» в якій вказано ОСОБА_4 , підпис ОСОБА_4 . В розділі документа «Документ отримано» вказано дату - 28 серпня 2020 року та підпис отримувача документа, у заяві № 1138 про втрату або викрадення паспорта від ОСОБА_4 міститься рукописний текст наступного змісту: «Липень 2020. Втрата з власної необережності, загубив в транспорті. Факт викрадення - заперечую, в заставу не залишив». Датовано 18 серпня

2020 року. Заява від гр. ОСОБА_4 містить рукописний підпис.

Отже, у матеріалах справи наявні належні докази того, що за місяць до посвідчення оспорюваного заповіту ОСОБА_4 самостійно читав та підписував документи, доказів того, що після цього стан здоров`я його змінився і він втратив можливість самостійно писати та проставляти підпис на документах, суду не надано.

Зазначені обставини перебувають у логічному та послідовному зв`язку із показами свідків, які проживали по сусідству із ОСОБА_4 та зазначили, що останній самостійно пересувався, проблем з руками не мав, міг самостійно виконувати побутові справи, відкривав двері ключами, користуючись телефоном, міг самостійно щось шукати в телефоні, набирати номера телефону, читав.

Покази свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , які зазначили, що ОСОБА_4 мав параліч правої сторони тіла, писати або підписувати правою рукою не міг, судами оцінено критично, оскільки такі жодним чином не підтверджені.

З огляду на вказане суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність передбачених законом підстав для підписання заповіту замість заповідача іншою особою, що є порушення вимог щодо його форми.

У тексті заповіту також відсутня вказівка на те, що нотаріусом було зачитано вголос текст заповіту відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами, що свідчить про порушення нотаріусом вимог вказаного Порядку.

Доводи касаційної скарги про дотримання вимог щодо форми та посвідчення заповіту ОСОБА_4 є безпідставними та висновків судів попередніх інстанцій в цій частині не спростовують.

Отже, судами попередніх інстанцій правильно встановлено порушення вимог щодо форми та посвідчення заповіту ОСОБА_4 від 20 вересня 2020 року, а тому вказаний заповіт є нікчемним.

Щодо обрання позивачем неналежного способу захисту

У постанові Верховного Суду від 09 січня 2019 року у справі

№ 759/2328/16 (провадження № 61-5800зпв18) зазначено, що нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) викладено висновок, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі

№ 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Проте у справі, яка переглядається, позивач заявив лише вимогу про встановлення нікчемності заповіту без застосування наслідків такого правочину, у зв`язку з чим позивач обрав неналежний спосіб захисту, а отже позов з цих підстав задоволенню не підлягає.

З таких же висновків виходив Верховний Суд у постановах від 07 квітня

2021 року у справі № 665/103/18 (№ 61-21199св19), від 13 вересня 2021 року у справі № 146/898/20 (провадження № 61-10983св21), від 13 січня 2022 року у справі № 723/4307/20 (провадження № 61-10830св21), від 21 вересня

2023 року у справі № 471/284/22 (провадження № 61-7944св23) про встановлення нікчемності заповіту.

Також зазначене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладених у постановах: від 16 червня 2021 року у справі № 620/564/19, провадження № 61-6254св21; від 28 жовтня 2021 року у справі № 498/606/17, провадження № 61-545св20, а також Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах: від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14, провадження № 14-90цс19; від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, провадження № 12-304гс18.

Обрання позивачем неналежного (неефективного) способу захисту своїх прав також є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19,

від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18. Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити належний позов до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц).

Отже, позовна вимога про визнання заповіту нікчемним не є ефективним способом захисту прав, а тому задоволенню не підлягає.

З огляду на вказане апеляційний суд помилково вважав, що сама лише констатація у мотивувальній частині рішення нікчемності оспорюваного заповіту не буде ефективним способом захисту прав позивача, оскільки не призведе до поновлення його прав та не буде обов`язком вчиняти чи утриматися від певних дій, як і не виключить подальше звернення позивача до суду за захистом порушених прав.

Суд касаційної інстанції зазначає, що відповідно до підпункту 5.1 пункту 5 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України при оформленні спадщини за заповітом нотаріус має надати правову оцінку заповіту, перевірити його реєстрацію у Спадковому реєстрі та чинність на момент смерті заповідача. Якщо наданий спадкоємцем заповіт не відповідає вимогам законодавства, нотаріус відмовляє в його прийомі.

Таким чином, нотаріус при оформленні спадщини надає оцінку заповіту та має право відмовити у його прийнятті, зокрема і з підстав його нікчемності, про які зазначено в мотивувальній частині судового рішення, яке набрало законної сили.

Крім того, відповідно до пункту 8 глави 3 розділу II вказаного Порядку відомості про заповіт, зміни до нього та його скасування підлягають обов`язковій державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, установленому Положенням проСпадковийреєстр, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07 липня 2011 року № 1810/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 11 липня 2011 року за № 831/19569.

Водночас вимог (за наявності перешкод у реалізації права на спадкування) про застосування наслідків нікчемного правочину шляхом виключення із Спадкового реєстру відомостей про реєстрацію заповіту та/або зобов`язання внести відповідну інформацію до Спадкового реєстру позивач не заявляв.

При цьому, особа, яка вважає свої права порушеними, може пред`явити позов про застосування наслідків нікчемного правочину шляхом виключення із Спадкового реєстру відомостей про реєстрацію заповіту, який є ефективним способом захисту (див. постанову Верховного Суду від 30 січня 2023 року у справі №472/566/19 (провадження №61-938св22).

Отже, апеляційний суд не врахував, що позивач заявив вимогу про встановлення нікчемності заповіту без застосування наслідків недійсності правочину, а тому він обрав неналежний спосіб захисту, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Враховуючи наведене доводи касаційної скарги в цій частині знайшли своє підтвердження у ході касаційного розгляду справи, ухвалені у справі рішення судів попередніх інстанцій в повній мірі не можна вважати законними.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову з підстав, викладених у мотивувальній частині цієї постанови.

Керуючись статтями 400 406 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 06 вересня

2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: державний нотаріус Третьої львівської державної нотаріальної контори Станкевич Вікторія Миколаївна, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Львівської області Ковтун Людмила Богданівна, про визнання заповіту нікчемним відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович