Постанова

Іменем України

08 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 553/954/17

провадження № 61-36816св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Оптторг-15»,

третя особа - управління Держпраці у Полтавській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Оптторг-15», подану директором Шакало К. І., на рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 02 лютого 2018 року у складі судді

Парахіної Є. В. та постанову апеляційного суду Полтавської області від

16 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Лобова О. А., Дорош А. І.,

Триголова В. М.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Оптторг-15» (далі -

ТОВ «Оптторг-15»), третя особа - управління Держпраці у Полтавській області, про встановлення факту перебування в трудових відносинах, зобов?язання внести записи до трудової книжки, стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати та упущеної вигоди.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 з кінця січня 2017 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем. Протягом двох місяців працювала на посаді продавця, проте трудовий договір не підписувала, на своє відповідне прохання отримувала відповідь про те, що він буде укладений пізніше, обумовлену заробітну плату не отримувала, частково заробітну плату отримала на картковий рахунок, відкритий на її ім'я після припинення трудових відносин.

ОСОБА_4, з урахуванням уточнень, просила:

- встановити факт трудових відносин її з ТОВ «Оптторг-15» та перебування на посаді продавця у магазині «Делві» по вулиці Небесної Сотні, 88, в місті Полтаві, який належить відповідачу, з 22 січня 2017 року до 22 лютого

2017 року включно;

- зобов'язати директора ТОВ «Оптторг-15» протягом одного місяця з моменту набуття судовим рішенням чинності внести до трудової книжки у встановленому законом порядку записи про прийняття її на роботу на посаду продавця з 22 січня 2017 року та про звільнення з посади продавця за власним бажанням з 22 лютого 2017 року;

- стягнути з відповідача на її користь невиплачену заробітну плату за період з 23 січня 2017 року по 22 лютого 2017 року, виходячи з середньої заробітної плати по регіону в сумі 6 255,00 грн з урахуванням утримання належних податків та зборів у розмірі 5 035,27 грн, компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати за період з часу звільнення по день постановлення судового рішення, виходячи з розміру середньоденного заробітку 167,84 грн, упущену вигоду у виді неотриманої соціальної допомоги за період з квітня 2017 року, яка призначається на дорослих у 2017 році 336,00 грн як 21 % прожиткового мінімуму для дорослих та у розмірі 1 435,65 грн як 85 % прожиткового мінімуму на дитину від шести до вісімнадцяти років.

Рішенням Ленінського районного суду міста Полтави від 02 лютого 2018 року позовні вимоги задоволено частково.

Встановлено факт трудових відносин ОСОБА_4 з ТОВ «Оптторг-15» та роботи на посаді продавця у магазині «Делві» по вулиці Небесної Сотні, 88, в місті Полтаві, в період з 23 січня 2017 року до 22 лютого 2017 року.

Зобов'язано директора ТОВ «Оптторг-15» внести до трудової книжки ОСОБА_4 запис про прийняття на роботу на посаду продавця з

23 січня 2017 року та запис про звільнення з посади продавця за власним бажанням з 22 лютого 2017 року.

Стягнуто з ТОВ «Оптторг-15» на користь ОСОБА_4 невиплачену заробітну плату в сумі 3 964,30 грн та компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати в сумі 25 000,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ТОВ «Оптторг-15» на користь держави судовий збір в сумі

2 560,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір в сумі

640,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю факту перебування ОСОБА_4 у трудових відносинах з відповідачем у зв?язку із чим невиплачена заробітна плата за фактично відпрацьований час підлягає стягненню з відповідача на користь позивача відповідно до приписів статі

116 КЗпП України. При цьому суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до положень статті 117 КЗпП України.

Постановою апеляційного суду Полтавської області від 16 квітня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_4 та ТОВ «Оптторг-15» залишено без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 02 лютого 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційні скарги ОСОБА_4 та ТОВ «Оптторг-15», суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

17 травня 2018 року директором ТОВ «Оптторг-15» - Шакало К. І. через засоби поштового зв?язку подано до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 02 лютого 2018 року та постанову апеляційного суду Полтавської області від 16 квітня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Аргументи касаційної скарги зводяться до того, що судами попередніх інстанцій надана неналежна правова оцінка наявним в матеріалах справи доказам, що призвело до не вірного вирішення спору.

У липні 2018 року матеріали цивільної справи № 553/954/17 надійшли до Верховного Суду.

30 липня 2018 року представник ОСОБА_4- ОСОБА_8 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ТОВ «Оптторг-15» залишити без задоволення, а постанову рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 02 лютого 2018 року та постанову апеляційного суду Полтавської області від 16 квітня 2018 року залишити без змін.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи викладені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Основною ознакою, яка відрізняє трудові відносини є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організації, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. На відміну від працівника, виконавець не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує і виконує свою роботу.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сумм (стаття 116 КЗпП України).

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів встановили, що ОСОБА_4 перебувала у трудових відносинам з відповідачем, що також підтверджується показами свідків, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Оптторг-15» з 23 січня 2017 року по 22 лютого 2017 року. Оскільки при звільненні відповідач не провів з нею повного розрахунку тому, встановивши факт трудових відносин позивача з відповідачем, суди попередніх інстанцій правильного виходили з приписів статей 116, 117 КЗпП України про стягнення неотриманої заробітної плати та компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів, що в силу приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист пав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE,

№ 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Ленінського районного суду міста Полтави від

02 лютого 2018 року та постанову апеляційного суду Полтавської області від 16 квітня 2018 року - без змін, оскільки підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2018 року зупинено виконання рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 02 лютого 2018 року, яке залишено без змін постановою апеляційного суду Полтавської області від 16 квітня 2018 року,до закінчення касаційного провадження.

Враховуючи те, що касаційна скарга директора ТОВ «Оптторг-15» підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховних Суд поновлює виконання рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 02 лютого 2018 року, яке залишено без змін постановою апеляційного суду Полтавської області від 16 квітня 2018 року.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Оптторг-15», подану директором Шакало К. І., залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 02 лютого 2018 року та постанову апеляційного суду Полтавської області від 16 квітня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Ленінського районного суду міста Полтави від

02 лютого 2018 року, яке залишено без змін постановою апеляційного суду Полтавської області від 16 квітня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В. М. Коротун

М. Є. Червинська