Історія справи

Постанова КЦС ВП від 08.09.2023 року у справі №753/20125/21
Постанова КЦС ВП від 24.12.2024 року у справі №753/20125/21
Постанова КЦС ВП від 08.09.2023 року у справі №753/20125/21

Постанова

Іменем України

08 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 753/20125/21

провадження № 61-6693св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва

від 24 листопада 2021 року у складі судді Заставенко М. О. та постанову Київського апеляційного суду від 06 червня 2022 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики.

Короткий зміст вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики, укладеним між сторонами 11 квітня 2017 року та посвідченим приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Димовим О. С.

за № 619, у розмірі 1 573 684,49 грн, які складаються з: основного боргу - 1 212 300,00 грн, інфляційних втрат - 253 373,49 грн та 3 % річних -

108 011,00 грн.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 24 листопада 2021 року позов залишено без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті

257 ЦПК України.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позовну заяву від імені позивача підписано та подано до суду адвокатом Рабомізо Д. В.

На підтвердження повноважень адвокат надав лише ордер, з якого, на думку суду, неможливо встановити право підписувати позовну заяву від імені ОСОБА_1 .

Постановою Київського апеляційного суду від 06 червня 2022 року ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 24 листопада 2021 року скасовано,

а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ордер на представництво ОСОБА_1 адвокатом Рабомізо Д. В. видано відповідно до вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», документ містить всі належні реквізити, зокрема і посилання на номер і дату договору між сторонами та відсутність застережень, а тому у суду були відсутні правові підстави для залишення позову без розгляду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 24 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 червня 2022 року, а провадження у справі закрити.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2022 року поновлено

ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її матеріали з Дарницького районного суду міста Києва.

У жовтні 2022 року справа № 753/20125/21 надійшла до Верховного Суду.

04 жовтня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявник як на підставу касаційного оскарження судових рішень посилається на порушення судами норм процесуального права, а саме: розгляд позовної заяви у формі представництва без необхідних документів на підтвердження повноважень адвоката, а також з порушенням правил територіальної підсудності.

Так, звертаючись до суду із позовом від імені ОСОБА_1 , адвокат Рабомізо Д. В. не надав передбачених законом документів на підтвердження повноважень, а ордер, який міститься в матеріалах справи, не має посилань про те, що договором про надання правової допомоги повноваження адвоката не обмежуються.

Судами першої та апеляційної інстанцій порушено територіальну підсудність, оскільки на момент звернення до Дарницького районного суду міста Києва із цим позовом відповідач була зареєстрована у місті Одесі, а подані адвокатом докази (договір іпотеки, свідоцтво про право власності ОСОБА_2

на квартиру АДРЕСА_1 ) не є належними

і допустимими, оскільки адвокат Рабомізо Д. В. не мав права посвідчувати

їх («згідно з оригіналом»).

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її прийнято з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням

чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), вказував на те, що судам необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, позаяк доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі

«De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року). Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.

У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та в рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

У справі, що переглядається, встановлено, що позовна заява від імені ОСОБА_1 подана та підписана адвокатом Рабомізо Д. В.

На підтвердження повноважень для представництва інтересів позивача надано ордер серії КВ № 419311 від 30 вересня 2021 року на надання правової допомоги у Дарницькому районному суді міста Києва на підставі договору про надання правової допомоги від 29 вересня 2021 року.

Стаття 59 Конституції України регламентує, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Частиною першою статті 58 ЦПК України визначено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

У частині четвертій статті 62 ЦПК України визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», згідно з пунктом 2 частини першої статті 20 якого під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об`єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами.

Підстави для здійснення адвокатської діяльності передбачені статтею 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», відповідно до частин першої-третьої якої адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.

Отже, спеціальний закон, який визначає правила здійснення адвокатської діяльності регламентує подання на підтвердження повноважень адвоката

не всіх документів, визначених пунктами частини другої статті 26 наведеного Закону, а лише один із запропонованих альтернатив, які підтвердять такі повноваження.

Ордер встановленої форми є обов`язковим для прийняття усіма органами, установами, організаціями на підтвердження правомочності адвоката на вчинення дій, передбачених статтею 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Пунктом 11 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року

№ 41(зі мінами), встановлено, що ордер встановленої цим Положенням форми є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта.

Таким чином, ордер, який видано відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката. Надання договору про правничу допомогу, його копії або витягу разом з ордером чинна редакція ЦПК України не вимагає (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 01 липня

2020 року у справі № 320/5420/18).

Крім того, зі змісту частин першої, третьої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» випливає, що ордер може бути оформлений адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням) лише на підставі вже укладеного договору. Адвокат несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді, а так само умисне невнесення адвокатом до ордера відомостей щодо обмежень повноважень, установлених договором про надання правничої допомоги (стаття 400-1 КК України).

Схожі за змістом правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № П/9901/736/18 (провадження № 11-989заі18), в постановах Верховного Суду від 03 серпня 2020 року у справі № 428/3851/19, від 12 липня 2021 року у справі

№ 750/7902/20-ц, які є релевантними для вирішення спірного процесуального питання.

Таким чином, установивши, що долучена до позовної заяви копія ордеру серії КВ № 419311 від 30 вересня 2021 року на надання правової допомоги

у Дарницькому районному суді міста Києва на підставі договору про надання правової допомоги від 29 вересня 2021 року засвідчена у визначеному законом порядку, містить усі обов`язкові реквізити, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що вказаний документ є належним та таким, що підтверджує право особи, яка підписала позовну заяву, на вчинення відповідної процесуальної дії.

Доводи касаційної скарги про те, що в ордері не зазначено про обмеження повноважень представника, є безпідставними, оскільки відсутність у ордері записів про обмеження повноважень адвоката свідчить про те, що такі обмеження відсутні. Адвокат, який підписав процесуальний документ та долучив до нього на підтвердження своїх повноважень належним чином оформлений ордер, не зобов`язаний доводити наявність у нього повноважень на підписання скарги іншими документами (див. постанову Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 758/19/21).

Посилання касаційної скарги на неналежність та недостовірність доказів, долучених до позовної заяви (копії договору іпотеки, свідоцтва про право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , які в тому числі, указують на територіальну підсудність розгляду справи),

є помилковими, оскільки докази на предмет їх достовірності, достатності та належності є предметом дослідження суду під час розгляду справи по суті.

Доводи касаційної скарги, спрямовані на скасування ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 24 листопада 2021 року колегією суддів відхиляються за їх безпідставність, оскільки вказана ухвала вже скасована

в результаті апеляційного перегляду.

Вищевикладене свідчить про те, що наведені в касаційній скарзі доводи

не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Керуючись статтями 389 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 06 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров