Постанова

Іменем України

02 червня 2021 року

м. Київ

справа № 155/1584/18

провадження № 61-10364св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Горохівського районного суду Волинської області від 31 січня 2020 року в складі судді Адамчук Г. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 11 червня 2020 року в складі колегії суддів: Киці С. І., Данилюк В. А., Федонюк С.

Ю., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

В жовтні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини за заповітом в порядку спадкової трансмісії після смерті діда ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дід позивача - ОСОБА_3, після смерті якого залишилося спадкове майно. ОСОБА_3 залишив на користь батька позивача ОСОБА_4 заповіт на все своє майно, в тому числі житловий будинок в селі Бистровиця і грошові заощадження, що будуть йому належати на день смерті.

Після смерті ОСОБА_3 батько позивача почав хворіти та в 2008 році йому встановлено третю групу інвалідності.

Крім того, позивач хворів в період 2006-2007 років та йому встановлено другу групу інвалідності.

Зважаючи на вказані обставини, батько позивача не встиг прийняти спадщину за заповітом після смерті свого батька з поважних та об'єктивних на те причин у встановлений законом строк.

Рішенням Горохівського районного суду від 11 березня 2008 року за батьком позивача - ОСОБА_4 визнано право власності на спадкове майно, а саме: земельну ділянку площею 2,90 га на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ВЛ № 074742, майновий пай в сумі 18 625,00 грн та грошові кошти, що знаходяться на рахунках Ощадбанку.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер батько позивача - ОСОБА_4. Позивач є спадкоємцем майна померлого батька за законом. Інші спадкоємці - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 від належної їм частки у спадковому майні після смерті ОСОБА_4 відмовились на користь позивача. Позивач отримав свідоцтво про право на спадщину на зазначену земельну ділянку. У зв'язку із відсутністю правовстановлюючих документів на житловий будинок позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину.

ІНФОРМАЦІЯ_4 померла бабуся позивача, дружина ОСОБА_3 - ОСОБА_7. Після її смерті відкрилась спадщина на земельну ділянку, призначену для особистого селянського господарства, та на частину житлового будинку, що розташований в селі Бистровиця Горохівського району, який належав їй на праві спільної сумісної власності з ОСОБА_3. Спадкоємцями майна померлої ОСОБА_7 є позивач та відповідач. Інші спадкоємці - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відмовились від спадщини після смерті бабусі за право представленням на користь позивача.

Водночас, дядько позивача - відповідач звернувся із апеляційною скаргою на рішення Горохівського районного суду від 11 березня 2008 року, яким за батьком позивача - ОСОБА_4 визнано право власності на спадкове майно. Рішенням апеляційного суду від 16 липня 2018 року, вищевказане рішення Горохівського районного суду від 11 березня 2008 року скасовано у зв'язку із незалученням відповідача та відсутністю доказів про прийняття спадщини ОСОБА_4 після смерті батька ОСОБА_3.

Оскільки батька позивача - ОСОБА_4 вже після його смерті було позбавлено права власності на спадкове майно та він не може захистити свої права, то позивач вважає, що має право на визначення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті діда ОСОБА_3 в порядку аналогії закону та спадкової трансмісії.

Посилаючись на зазначене, позивач просив суд визначити йому додатковий строк для подання заяви в нотаріальну контору про прийняття спадщини за заповітом в порядку спадкової трансмісії після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, строком на три місяці, після набрання рішенням суду законної сили.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 31 січня 2020 року у задоволенні позову про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що батько позивача - ОСОБА_4, спадщину після смерті свого батька ОСОБА_3 не прийняв, оскільки не проживав постійно із спадкодавцем та із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори у визначений законом шестимісячний строк не звертався. На думку суду, юридична необізнаність батька позивача ОСОБА_4 щодо строку та порядку прийняття спадщини після смерті свого батька ОСОБА_3, подання ним позову до суду про визнання права власності на спадкове майно, при цьому не прийнявши спадщину, а також його хвороба, не є переконливим та достатніми доказами поважності причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини. Крім того, зважаючи, що ОСОБА_4 помер у 2016 році, а спадкодавець ОСОБА_3 у 2006 році, то доводи позивача про те, що до нього переходить право на пред'явлення позову про визначення додаткового строку в порядку спадкової трансмісії після смерті батька ОСОБА_3, суд визнав безпідставними. Оскільки цивільна правоздатність батька позивача припинилась у момент його смерті, спадкова трансмісія у цих правовідносинах не може бути застосована.

Постановою Волинського апеляційного суду від 11 червня 2020 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення. Рішення Горохівського районного суду Волинської області від 31 січня 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що оскільки ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, його син - спадкоємець за заповітом ОСОБА_4 - помер ІНФОРМАЦІЯ_3, тобто майже через 10 років після смерті свого батька і після спливу строку, встановленого для прийняття спадщини, то у цьому випадку трансмісія не застосовується.

Оскільки позивач не є спадкоємцем померлого діда ОСОБА_3 і не має права на подання заяви про прийняття спадщини, ОСОБА_4 (батько) не прийняв спадщину у встановлений строк, то підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини немає, незалежно від причин пропуску такого строку.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

10 липня 2020 року позивач ОСОБА_4 засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить, з урахуванням уточненої касаційної скарги, скасувати рішення Горохівського районного суду Волинської області від 31 січня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 11 червня 2020 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

Позивач зазначає, що чинне процесуальне законодавство надає суду повноваження захистити порушені права навіть у спосіб, який прямо не передбачено законом, але є ефективним для захисту порушених прав та інтересів особи.

Батько позивача ОСОБА_4 помер у 2016 році, а тому він не може звернутися із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3. Звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини є одним із способів прийняття спадщини, і якби батько був живий, він би скористався цим правом.

Однак, оскільки він помер, то за аналогією закону і в порядку спадкової трансмісії право на пред'явлення такого позову перейшло до позивача.

Право на спадкування не відноситься до тих прав, які відповідно до статті 1219 ЦК України є особистими і щодо яких правонаступництво недопустиме, оскільки здійснення цього права не пов'язане з певною особою, а тому може здійснюватися і спадкоємцями цієї особи на передбачених законом умовах.

Ні позивач, ні батько позивача не повинні нести відповідальність за помилку органу судової влади, який у 2008 році визнав за його батьком право на спадкове майно без з'ясування обставин прийняття ним спадщини та не роз'яснив, що перед пред'явленням такого позову необхідно було поновити строки для прийняття спадщини.

Позивач як спадкоємець після смерті батька мав легітимні (законні) очікування у правомірному переоформленні та набутті права власності на спадкове майно, що належало йому на момент смерті.

Суди залишили поза увагою той факт, що після смерті діда, його батько вчиняв певні дії щодо спадкового майна (земельної ділянки), оформив її, і що ніким за його життя не оспорювалось.

Також як підставу касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо можливості звернення спадкоємця померлого з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті батька (дід позивача) померлого, в порядку аналогії закону та спадкової трансмісії (статті 8, 1272, 1276 ЦК України), оскільки ОСОБА_4 позбавлено спадкових прав вже після його смерті і він не може їх самостійно відновити.

Доводи інших учасників справи

У листопаді 2020 року відповідач подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди попередніх інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків судів не спростовують. Тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи з Горохівського районного суду Волинської області.

Справа надійшла до Верховного Суду у жовтні 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Бистровиця Горохівського району Волинської області помер ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3) і після його смерті відкрилася спадщина (а. с. 7).

Із заповіту, посвідченого 05 липня 2005 року приватним нотаріусом Горохівського районного нотаріального округу Павлюк І. І., ОСОБА_3 усе своє майно, що буде йому належати на день смерті, в тому числі належний йому житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в селі Бистровиця Горохівського району Волинської області, і грошові заощадження з відповідними до них процентами, що знаходяться в АТ "Ощадбанк" № 6304 в місті Горохів на рахунку № НОМЕР_1, а також все те, що за законом буде мати право заповів ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4) (а. с. 8).

З матеріалів спадкової справи № 214/2018, заведеної 22 травня 2018 року Горохівською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_3, встановлено, що крім відповідача ОСОБА_2, із заявою про прийняття спадщини ніхто не звертався (а. с. 106-111).

Із довідки Скобелківської сільської ради від 05 квітня 2018 року № 369 встановлено, що спадкодавець ОСОБА_3 до дня смерті проживав разом із дружиною ОСОБА_7 (далі - ОСОБА_7), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 та сином ОСОБА_2, який продовжує проживати у житловому будинку. Заповіт посвідчувався 22 грудня 2003 року № 574. Спадкоємцем по закону є ОСОБА_2, який вступив у фактичне володіння майном шляхом спільного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини (а. с. 112).

На підставі поданої 05 лютого 2008 року позовної заяви до суду, рішенням Горохівського районного суду від 11 березня 2008 року, позов ОСОБА_4 про визнання права власності задоволено та за ОСОБА_4 визнано право власності на земельну ділянку площею 2,90 га на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ВЛ № 074742, на майновий пай в сумі 18 625,00 грн на підставі свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства серії ВЛ № 0207246 та визнано право власності на грошові кошти, які знаходяться на рахунках № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 Горохівської філії Ощадного банку України (а. с. 9,10).

Із лікарсько-консультативного заключення поліклінічного відділення Волинської обласної клінічної лікарні та виписки № 1600 Волинської обласної клінічної лікарні встановлено, що ОСОБА_4 у зв'язку із захворюванням проходив обстеження, перебував на лікуванні в період з 30 січня 2008 року до 15 лютого 2008 року (а. с. 24,28).

03 травня 2012 року МСЕК ОСОБА_4 встановлена довічно третя група інвалідності загального захворювання (а. с. 28).

Із медичного заключення обласної лікарсько-консультативної комісії від 02 квітня 2008 року № 5649, виписки із медичної картки встановлено, що позивач ОСОБА_1 хворів, медичний профіль: дитяча онкологія, може бути визнаний інвалідом з дитинства до 10 липня 2008 року, з 11 березня 2006 року перебував на "Д" обліку у ВООД (а. с. 25).

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 і після його смерті відкрилася спадщина (а. с. 88).

З матеріалів спадкової справи № 19/2017, заведеної 23 січня 2017 року після смерті ОСОБА_4, встановлено, що із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 звернувся ОСОБА_1 (син). Дружина померлого ОСОБА_5 (далі - ОСОБА_5) та його дочка ОСОБА_6 (далі ОСОБА_6) від належної їм частки у спадщині відмовились на користь позивача ОСОБА_1 05 грудня 2017 року ОСОБА_1 у виданні свідоцтва про право на спадщину за законом, яка складається: із земельної ділянки площею 2,8983 га, кадастровий номер 0720887400:01:003:0218; із земельної ділянки площею 0,2960 га, кадастровий номер 0720887400:00:001:0095; із земельної ділянки площею 0,1500 га кадастровий номер 0720887400:00:001:0094 - відмовлено (а. с. 86-104).

Згідно з постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії, виданої 23 лютого 2018 року державним нотаріусом Горохівської державної нотаріальної контори, ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку із відсутністю правовстановлюючих документів на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1, що належав ОСОБА_3, спадкоємцем якого по заповіту був син ОСОБА_4, який прийняв спадщину, однак не встиг оформити її.

ОСОБА_7 (дружина ОСОБА_3, бабуся позивача) померла ІНФОРМАЦІЯ_5 (а. с. 109).

Постановою Апеляційного суду Волинської області від 16 липня 2018 року рішення Горохівського районного суду від 11 березня 2008 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_4, правонаступником якого є ОСОБА_1, до Скобелківської сільської ради про визнання права власності відмовлено (а. с. 21-23).

Постановою Верховного Суду від 27 березня 2019 року, касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково та постанову Апеляційного суду Волинської області від 16 липня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Волинського апеляційного суду від 20 травня 2019 року рішення Горохівського районного суду від 11 березня 2008 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_4, правонаступником якого є ОСОБА_1, до Скобелківської сільської ради про визнання права власності відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 08 серпня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 як правонаступника ОСОБА_4 залишено без задоволення, постанову Волинського апеляційного суду від 20 травня 2019 року залишено без змін (а. с. 65-68).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно з частинами 1 , 2 статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у частинами 1 , 2 статті 1223 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина 1 статті 1270 ЦК України).

За змістом частини 3 статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого частини 3 статті 1268 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Згідно з частиною 1 статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини. У разі відсутності такої згоди, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (стаття 1272 ЦК України).

Відповідно до статті 1276 ЦК України, якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.

Спадкова трансмісія - цеперехід права на прийняття спадщини від померлого спадкоємця, який не встиг реалізувати своє право на прийняття спадщини до його спадкоємців, тобто - перехід права, а не виникнення права на спадкування після смерті першого спадкодавця.

Право на прийняття спадщини за трансмісією у разі його виникнення реалізується на загальних підставах, із урахуванням строків, встановлених статтею 1270 ЦК України.

Спадщина може бути прийнята в порядку спадкової трансмісії після спливу строку для прийняття спадщини за письмовою згодою спадкоємців або в судовому порядку, якщо суд визнає причини пропуску цього строку поважними (частини 2 , 3 статті 1272 ЦК України).

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого частини 2 , 3 статті 1272 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина 1 статті 1272 ЦК України).

Частиною 3 статті 1272 ЦК України передбачено, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Аналіз вищезазначеної норми закону свідчить про те, що поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Отже, правила частини 3 статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через власну пасивну поведінку, то правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини немає.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16.

Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, тимчасова непрацездатність, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини.

Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини визнаються, зокрема: тривала хвороба спадкоємця, складні умови праці, які пов'язані із тривалими відрядженнями, у тому числі закордонними, перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України, відбування покарання, з чим пов'язана неможливість прийняття спадщини тощо.

Отже, право на прийняття спадщини в порядку спадкової трансмісії може бути здійснене у строк, який не сплив на момент смерті спадкодавця. Тобто смерть спадкоємця, який би мав право на спадщину, має наступити в межах шестимісячного строку з дня відкриття спадщини після смерті першого спадкодавця. Право на прийняття спадщини за спадковою трансмісією переходить до спадкоємців цієї особи у межах строків для прийняття спадщини.

Як встановлено судами ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, його син - спадкоємець за заповітом ОСОБА_4 - помер ІНФОРМАЦІЯ_3, тобто майже через 10 років після смерті свого батька і після спливу строку, встановленого для прийняття спадщини. ОСОБА_4 спадщину не прийняв, оскільки не проживав постійно із спадкодавцем - ОСОБА_3 та із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори у визначений законом шестимісячний строк не звертався.

Оскільки батько позивача не прийняв спадщину і помер після спливу строку, встановленого для її прийняття, спадкова трансмісія не застосовується.

Посилання позивача на подання його батьком - ОСОБА_4 позову до суду про визнання права власності на спадкове майно, при цьому не прийнявши спадщину, а також на свою хворобу та хворобу батька, не є переконливими та достатніми доказами поважності причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки статтею 1276 ЦК України передбачено перехід права на прийняття спадщини спадкоємця, який не встиг її прийняти внаслідок смерті в межах строку для прийняття спадщини, а не перехід права на подання позову про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Посилання в касаційній скарзі на висновки, зроблені судами у справі № 143/885/18 (провадження 61-1992св19), не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, оскільки в зазначеній справі з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини звернувся сам спадкоємець на загальних підставах, а не в порядку трансмісії.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду у судах попередніх інстанцій, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За наслідками розгляду касаційної скарги встановлено, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно із частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Горохівського районного суду Волинської області від 31 січня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 11 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О. С. Ткачук