Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.10.2019 року у справі №755/3670/18

Постанова

Іменем України

08 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 755/3670/18

провадження № 61-16775св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

третя особа (за первісним та зустрічним позовами) - служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 лютого 2019 року у складі судді Виниченко Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 30 липня 2019 року у складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Сушко Л. П., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею.

Позовна заява мотивована тим, що з 05 червня 1998 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 19 квітня 2016 року було розірвано. Мають двох дочок: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Посилався на те, що після розірвання шлюбу з відповідачкою, діти залишилися проживати з матір`ю, яка перешкоджала йому у спілкуванні з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

На неодноразові прохання надати йому можливість бачитися з дитиною ОСОБА_2 відмовляла.

Також посилався на те, що він розумів свій батьківський обов`язок приймати участь у вихованні дитини та має бажання виховувати свою дитину і спілкуватися з нею, віддаючи своє тепло і батьківську любов.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд зобов`язати

ОСОБА_2 не чинити перешкоди у спілкуванні з дочкою ОСОБА_6 та визначити способи участі у спілкуванні та вихованні дитини, встановивши систематичні побачення з дочкою у першу та третю суботу місяця та в день народження дитини з 12 год. 00 хв. до 16 год. 00 хв.

У травні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 ще до народження другої дочки ОСОБА_4 почав систематично зловживати спиртними напоями, довів сім`ю до зубожіння витрачаючи усі кошти на алкогольні напої, оскільки ситуація тільки погіршувалась, вона змушена була вивезти дітей із спільної квартири.

Також посилалась на те, що ОСОБА_1 не виконував своїх обов`язків щодо виховання та розвитку дітей, не піклувався про них, жорстоко поводився з дітьми.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_2 просила суд позбавити

ОСОБА_1 батьківських прав щодо ОСОБА_8 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 17 травня 2018 року вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - служба у справах дітей Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, про позбавлення прав об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Дніпропетровської районної у м. Києві, про визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 19 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визначено ОСОБА_1 , як спосіб участі у спілкуванні та вихованні малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , періодичні побачення з дочкою кожної першої суботи місяця з 14 год. 00 хв. до 16 год. 00 хв. у присутності матері ОСОБА_2 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що первісний позов підлягає частковому задоволенню, оскільки права ОСОБА_1 , як батька порушуються відповідачкою за первісним позовом, тому слід усунути йому перешкоди у спілкуванні з дочкою та визначити спосіб участі батька у вихованні і спілкуванні з дитиною шляхом встановлення систематичних побачень.

При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що зустрічний позов не підлягає задоволенню, оскільки відсутні підстави для застосування до ОСОБА_1 такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав відносно неповнолітньої дочки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 30 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 лютого 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінив докази у їх сукупності та ураховуючи те, що права ОСОБА_1 , як батька неповнолітньої дочки порушуються відповідачкою за первісним позовом, тому дійшов правильного висновку, що слід усунути йому перешкоди у спілкуванні з дочкою та визначити спосіб участі батька у вихованні і спілкуванні з дитиною шляхом встановлення систематичних побачень.

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, оскільки позивачкою за зустрічним позовом не доведено належними та допустимими доказами жорстоке поводження

ОСОБА_1 з дітьми, а наявні у матеріалах справи докази не можуть бути підставою для позбавлення батьківських ураховуючи те, що зазначене є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька, так і для дитини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2019 року до Верховного Суду,

ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми процесуального та матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

ОСОБА_2 посилалась на те, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки наданим нею доказам вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства стосовно дитини та за її присутності, які повинні обов`язково враховуватись судами під час розгляду справи щодо позбавлення батьківських прав.

ОСОБА_1 не сплачував аліменти, чинив фізичні розправи над нею у присутності дітей, чинив психологічне насилля над самими дітьми, а також позбавив дітей можливості проживання у квартирі, де вони, як вона вважала, мали б вирости.

Вважала, що до спірних правовідносин мали застосовуватися норми Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2019 року поновлено

ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 лютого 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 30 липня 2019 року. Відкрито касаційне провадження у вказаній справі. Витребувано із Дніпровського районного суду м. Києва зазначену цивільну справу.

У листопаді 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 березня 2020 року указану справу призначено до розгляду.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі

з 05 червня 1998 року, який розірваний рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 19 квітня 2016 року (а. с. 56, 57).

Від шлюбу сторони мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 9-10).

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Дніпровської районної державної адміністрації в м. Києві від 17 серпня 2018 року № 7578/41/3/103 визначено недоцільним позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно його дітей ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 133, 134).

Згідно із висновком органу опіки та піклування Дніпровської районної державної адміністрації у м. Києві від 17 серпня 2018 року № 7577/41/3/103, доцільно визначити участь батька ОСОБА_1 у вихованні малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , один раз на місяць за бажанням дитини (а. с. 135, 136).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня

2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції частково не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно з частин першої, другої, шостої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини

(стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня

2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі - Постанова) роз`яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Пунктом 15 Постанови визначено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини у справі «Савіни проти України» (заява

від 18 грудня 2008 року № 39948/06) вказує, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява

№ 31111/04) суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Таким чином, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу при доведеності винної поведінки одного із батьків. Достатні підстави для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відсутні, оскільки позивачкою за зустрічним позовом належними та допустимими доказами не підтверджено факт умисного ухилення ОСОБА_1 від виховання дитини, свідомого нехтування ним батьківськими обов`язками, жорстокого поводження з дитиною, його винної поведінки щодо дитини.

При цьому, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про часткове задоволення первісного позову, оскільки права ОСОБА_1 , як батька дитини, порушуються відповідачкою за первісним позовом, тому слід усунути йому перешкоди у спілкуванні з дочкою та визначити спосіб участі батька у вихованні і спілкуванні з дитиною шляхом встановлення систематичних побачень.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки судів першої та апеляційної інстанцій, які знайшли обґрунтовану оцінку у мотивувальній частині рішень, та переважно зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанцій, перевірені під час касаційного перегляду, відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, доказам у справі надана належна правова оцінка.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи («Проніна проти України»,

№ 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович