Постанова

Іменем України

08 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 654/3462/17

провадження № 61-41323св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - Управління державної міграційної служби у Херсонській області в особі Голопристанського районного сектору,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Херсонської області від 10 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Майданіка В. В., Кутурланової О. В., Орловської Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту проживання в Україні, заінтересована особа - Управління державної міграційної служби України в Херсонській області в особі Голопристанського районного сектору.

Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 народився в місті Туманян Вірменської РСР. У 1983 році переїхав з Вірменії до України та з лютого

1983 року по теперішній час проживає на території Голопристанського району Херсонської області в селі Бехтери. У 1985 році закінчив Бехтерську середню школу та отримав атестат про середню освіту. З 1983 по 1991 роки працював у Побуткомбінаті в селі Бехтери Голопристанського району Херсонської області. Встановлення факту проживання в Україні необхідне для оформлення належності до громадянства України відповідно пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області

від 08 грудня 2017 року заву задоволено.

Встановлено юридичний факт постійного проживання ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Задовольняючи заяву, суд виходив з доведеності заявником факту його постійного проживання станом на 24 серпня 1991 року на території України.

Постановою апеляційного суду Херсонської області від 10 квітня 2018 року апеляційну скаргу Управління державеної міграційної служби України в Херсонській області задоволено.

Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області

від 08 грудня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні заяви відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Управління державної міграційної служби України в Херсонській області судові витрати в розмірі 881,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні заяви, апеляційний суд виходив із того, що заявником не надано належних і допустимих доказів того, що він є особою, яка: 1) постійно проживала на момент 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України»; 2) була іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство; 3) була особою без громадянства, яка подала заяву про набуття громадянства України; 4) була громадянином держави, законодавство якої передбачає автоматичне припинення особою громадянства цієї держави одночасно з набуттям громадянства іншої держави. Крім того, до територіального підрозділу ОСОБА_1 із заявою про встановлення належності до громадянства України не звертався, а звернувся відразу до суду, чим порушив процедуру, визначену

Порядком № 215/2001.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

23 липня 2018 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду Херсонської області від 10 квітня 2018 року та залишити в силі рішення Голопристанського районного суду Херсонської області

від 08 грудня 2017 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що вирішуючи спір, апеляційний суд вийшов за межі доводів апеляційної скарги, оскільки питання подачі заяви про прийняття громадянства на стадії набуття громадянства, не має значення і не ким не оскаржується її відсутність. Предметом судового розгляду є встановлення факту постійного проживання особою на території України станом на 24 серпня 1992 року. Необхідність судового рішення визначеного і положенням Порядку (пункт 44), і саме цей документ подається до органів міграційної служби разом із заявою про набуття громадянства.

Доводи інших учасників справи

13 вересня 2018 року представник Управління державної міграційної служби України в Херсонській області - Раєнко В. В. через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду Херсонської області від 10 квітня 2-018 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2018 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови апеляційного суду Херсонської області від 10 квітня 2018 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Голопристанського районного суду Херсонської області.

У вересні 2018 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Херсонської області від 10 квітня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заявник просить встановити вказаний факт з метою отримання права громадянства за пунктом 1 частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство».

У статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, що прямо передбачено у частині першій статті 8, статті 21, частині першій статті 24 Конституції України.

У частині першій статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

З указаного вбачається, що законом передбачено вставлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на набуття громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.

Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України

«Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.

Відповідно до пункту 25 Порядку для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону), подає документи, передбачені підпунктами «а», «в» пункту 24 цього Порядку, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях.

У пункті 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

Порядок № 215 відповідно до Закону України «Про громадянство України» визначає перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.

Абзацом першим пункту 1 Порядку № 215 передбачено, що для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, виходу з громадянства України особа подає заяву, а також інші документи, передбачені розділом II цього Порядку.

Згідно з абзацом другим пункту 4 Порядку № 215 заяви та інші документи з питань громадянства подаються особою, яка проживає в Україні на законних підставах, - до територіального підрозділу Державної міграційної служби України за місцем проживання особи в Україні.

Підпунктом «а» пункту 7 Порядку № 215 передбачено, що встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року, в тому числі: осіб, які за станом на 13 листопада 1991 року проходили строкову військову службу на території України і після її проходження залишилися проживати на території України; осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або за станом на 13 листопада 1991 року відбували покарання в місцях позбавлення волі на території України та перебували у громадянстві колишнього СРСР і до набрання вироком суду законної сили постійно проживали відповідно на території УРСР або проживали на території України;

Згідно з пунктом 9 Порядку № 215 для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» особа, яка проживала на території України за станом на 13 листопада 1991 року і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її проживання в Україні на зазначену дату, подає: а) заяву про встановлення належності до громадянства України; б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на

13 листопада 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт); в) судове рішення про встановлення юридичного факту проживання особи на території України за станом на 13 листопада 1991 року.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 1 постанови № 5

від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Оскільки заявником не надано доказів того, що він звертався до відповідного територіального органу Державної міграційної служби України із заявою та іншими документами для встановлення належності до громадянства України, або доказів того, що йому було відмовлено у встановленні належності до громадянства України, то апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що заява ОСОБА_1 про встановлення факту проживання на території України є передчасною.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини справи встановлені судом апеляційної інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто апеляційний суд дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду Херсонської області від 10 квітня 2018 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Херсонської області від 10 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун В. П. Курило