Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.09.2019 року у справі №278/1396/19

Постанова

Іменем України

08 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 278/1396/19

провадження № 61-16587св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В. (суддя-доповідач), суддів:Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Станишівська сільська рада Житомирського району Житомирської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на додаткову постанову Житомирського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Миніч Т. І., Трояновської Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, у якому просила усунути порушення житлових прав та зобов`язати Станишівську сільську раду Житомирського району Житомирської області зареєструвати місце проживання наймача житлового приміщення ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 на підставі договору житлового найму від 02 червня 2015 року № 63; стягнути із відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн та судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 26 червня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 13 серпня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено. Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 26 червня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Зобов`язано Станишівську сільську раду Житомирського району Житомирської області зареєструвати місце проживання наймача житлового приміщення ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 на підставі договору житлового найму від 02 червня 2015 року № 63. Стягнуто із Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області на користь ОСОБА_1 1 921,00 грн судових витрат.

13 серпня 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до суду апеляційної інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення, у якій просив стягнути із Станишівської сільської ради 768,40 грн судового збору за звернення до суду першої інстанції із позовною заявою та 8 000,00 грн документально підтверджених витрат на професійну правничу допомогу.

Додатковою постановою Житомирського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року відмовлено у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення.

Відмовляючи у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що під час розгляду справи в апеляційній інстанції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 не надавав доказів про розмір витрат, понесених на правничу допомогу, та не робив до закінчення судових дебатів про це відповідної заяви. Вимоги у частині стягнення судових витрат у сумі 768,40 грн не підлягають задоволенню, оскільки з відповідача на користь позивача стягнуто судові витрати в сумі 1 921,00 грн (768,40 грн + 1 152,60 грн).

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У вересні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на додаткову постанову Житомирського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення про задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач із дотриманням вимог ЦПК України надала суду докази понесених витрат на правничу допомогу та своєчасно заявила про необхідність ухвалення додаткового рішення, тоді як апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, що призвело до порушення норм процесуального законодавства та прав позивача.

У жовтні 2019 року від Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , уякому заявник просить відхилити указану касаційну скаргу та залишити без змін оскаржуване судове рішення, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню. Заявник зазначає, що надані позивачем розрахунки понесених витрат на правову допомогу не мають відношення до цієї справи, а тому не можуть прийматися як доказ.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню із таких підстав.

Нормативно-правове обґрунтування

Положеннями статті 59 Конституції Українизакріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Аналіз змісту наведеної частини статті дає підстави для висновку, що можливість подання сторонами доказів в підтвердження понесених судових витрат, в тому числі і витрат на професійну правничу допомогу у відповідній інстанції, процесуальний закон ставить у залежність від процесуальної стадії розгляду справи у конкретній інстанції.

Тобто докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції подаються до закінчення судових дебатів у справі саме в суд першої інстанції, або протягом п`яти днів після ухвалення рішення судом першої інстанції за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, відповідно подаються до закінчення судових дебатів під час перегляду справи у суді апеляційної інстанції, або протягом п`яти днів після ухвалення рішення апеляцією за умови, що до закінчення судових дебатів у суді апеляційної інстанції сторона зробила про це відповідну заяву. Повторне подання доказів в суді апеляційної (касаційної) інстанції в підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, процесуальний закон не вимагає.

Положення частини тринадцятої статті 141 ЦПК України зобов`язують суд апеляційної чи касаційної інстанції змінити розподіл судових витрат, якщо відповідний суд не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове.

Тобто, апеляційний (касаційний) суд, ухвалюючи нове рішення у справі, зобов`язаний здійснити новий розподіл судових витрат, враховуючи також витрати, понесені під час розгляду справи у суді першої (та апеляційної) інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відмовляючи у задоволенні заява про ухвалення додаткового рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що під час розгляду справи в апеляційній інстанції сторона позивача не надала доказів розміру витрат, понесених на правову допомогу, та не робила до закінчення судових дебатів про це відповідної заяви.

Верховний Суд не може погодитися із таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Апеляційним судом у цій справі ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено, відповідно на виконання вимог частини 13 статті 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції був зобов`язаний здійснити новий розподіл судових витрат, проте апеляційним судом вирішено питання лише щодо відшкодування позивачу судових витрат у вигляді судового збору, проте не враховано, що позивачем під час розгляду справи у суді першої інстанції понесено також судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу.

Із матеріалів справи вбачається, що до позовної заяви додані докази на підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу, а саме: належним чином засвідчені копії договору про надання професійної правничої допомоги від 17 травня 2019 року, квитанції до прибуткового касового ордера від 20 травня 2019 року № 10 на суму 8 000,00 грн, розрахунок понесених витрат та обґрунтування їх розміру за надання професійної правничої допомоги адвокатом згідно з договором від 17 травня 2019 року № 26/19 (а.с 23 - 27). Тобто під час розгляду справи судом першої інстанції відповідні докази подані суду стороною позивача.

Вказані докази подані стороною позивача суду першої інстанції у передбачені частиною восьмою статті 141 ЦПК України строки.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами, суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував наданих стороною позивача суду першої інстанції доказів про підтвердження понесених витрат на правову допомогу, помилково обґрунтовуючи свою відмову в ухваленні додаткової постанови неподанням таких доказів до суду апеляційної інстанції.

Наведене свідчить, що апеляційний суд, відмовляючи в ухваленні додаткової постанови в частині розподілу судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу не врахував усіх положень процесуального закону.

Разом з цим у силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати обставини щодо обґрунтованості та доведеності понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, та надавати оцінку доказам.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване судове рішення про відмову в ухваленні додаткового рішення - скасуванню з передачею справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення (постанови).

Під час розгляду заяви суду апеляційної інстанції необхідно надати належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам понесених позивачем витрат на правову допомогу під час розгляду справи у суді першої інстанції та прийняти відповідне процесуальне рішення щодо розподіл судових витрат у вигляді витрат на професійну допомогу між сторонами.

Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Додаткову постанову Житомирського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний А. С. Олійник В. В. Яремко