Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.11.2018 року у справі №739/1957/17

Постанова

Іменем України

08 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 739/1957/17-ц

провадження № 61-46308св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

ОлійникА. С. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа - Новгород-Сіверська районна державна адміністрація в особі органу опіки та піклування,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 21 травня 2018 рокуу складі судді Іващенко А. І. та постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 21 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Шарапової О. Л., Бечка Є. М., Євстафіїва О. К.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа - Новгород-Сіверська районна державна адміністрація в особі органу опіки та піклування, про стягнення аліментів та позбавлення батьківських прав.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач є батьком її доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає з позивачем у с. Гремяч Новгород-Сіверського району Чернігівської області. Рішенням Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 18 лютого 2014 року з відповідача стягнуто на її користь аліменти на утримання дочки, проте відповідач аліменти не сплачує, внаслідок чого утворилась заборгованість. Відповідач є працездатним, за станом здоров'я може надавати допомогу дитині, тому просить змінити розмір стягуваних аліментів на тверду грошовому суму. Відповідач протягом останніх п'яти років не несе витрат щодо утримання дитини та з дитиною не спілкується. Дитина відповідача не знає, що свідчить про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 21 травня 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Чернігівської області від 21 вересня 2018 року, позов задоволено частково. Збільшено розмір аліментів, встановлений рішенням Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 18 лютого 2014 року. Стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дочки у розмірі 1 500,00 грн, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно з 30 листопада 2017 року до досягнення дитиною повноліття. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що розмір аліментів на утримання дитини на на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення є недостатнім для належного її утримання, тому підлягає збільшенню. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою і застосовується тоді, коли змінити поведінку батьків неможливо, тому позов у частині позбавлення відповідача батьківських прав задоволенню не підлягає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2018 року ОСОБА_4звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови в позові та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

29 грудня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4

У січні 2019 року матеріали справи передано до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідач не сплачує аліменти на утримання дитини, не спілкується з нею та свідомо не здійснює своїх батьківських обов'язків.

Закон не пов'язує вирішення питання щодо позбавлення батьківських прав особи з тим, чи проводилася органом опіки і піклування попереджувальна робота з відповідачем і чи змінилося його ставлення до виконання батьківських обов'язків.

Орган опіки та піклування не є позивачем у вказаній справі, тому його обов'язок згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 19 СК України обмежено наданням письмового висновку у справі.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено факт ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, тому згідно з статтею 164 СК України є підстави для позбавлення відповідача батьківських прав.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, щоОСОБА_5 та позивач є батьками ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно з довідкою Грем'яцької загальноосвітньої шкоди І-ІІІ ступенів Новгород-Сіверської районної ради від 20 листопада 2017 року ОСОБА_5 жодного разу не був у школі, не відвідує батьківські збори, позашкільних виховних заходів, шкільним життям дитини у класного керівника не цікавився.

Згідно з довідкою Грем'яцької сільської ради від 07 листопада 2017 року № 1117 малолітня ОСОБА_6 проживає разом з позивачем.

Заочним рішенням Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 18 лютого 2014 року з ОСОБА_5 стягнуто на користь позивача на утримання дочки ОСОБА_6 аліменти у розмірі 1/4 частки від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше, ніж 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 20 січня 2014 року і до досягнення дитиною повноліття.

Згідно з довідкою Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби від 01 березня 2017 року позивач у період з 01 вересня 2016 року по 28 лютого 2017 року не отримувала аліменти від ОСОБА_5

Відповідно до акта обстеження житлово-побутових умов від 23 квітня 2018 року, складеного за участю представників Грем'яцької сільської ради, позивач з дитиною проживають у належних умовах, дитина повністю знаходиться на утриманні матері.

Згідно з висновком Новгород-Сіверської районної державної адміністрації в особі органу опіки та піклування від 01 березня 2018 року не є можливим надання висновку як про доцільність, так і про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 щодо малолітньої дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що висновком Новгород-Сіверської районної державної адміністрації в особі органу опіки та піклування від 11 вересня 2018 року встановлено доцільність позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав щодо малолітньої ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другоюстатті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; хронічно зловживають алкоголем або наркотиками; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Верховний Суд виходить з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках, при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи, відмовити в позові про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад.

Згідно із статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Верховний Суд виходить з того, що судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Водночас позбавлення батьківських прав батька щодо неповнолітньої дитини є крайнім заходом впливу.

З урахуванням установлених обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про недостатність доказів та мотивів, які б свідчили про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав щодо малолітньої дитини.

Верховний Суд бере до уваги, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49).

З огляду на встановлені обставини справи щодо поведінки батька дитини, Верховний Суд зауважує, що відсутні підстави для застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення її батьківських прав.

Демократичне суспільство характеризується плюралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Таким чином, держави мають позитивне зобов'язання із забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються статтею 8 Конвенції. Щоб втручання було визнано «необхідним у демократичному суспільстві», воно повинно бути обґрунтовано «гострою соціальною необхідністю». Причини, що наводяться внутрішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи.

Верховний Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність достатніх причин для позбавлення відповідача батьківських прав як гострої соціальної необхідності, тому суди діяли у межах своєї дискреції.

Доводи касаційної скарги про встановлення факту умисного ухилення відповідачем від виконання батьківських обов'язків є необґрунтованим та суперечать встановленим у справі фактичним обставинам.

Зокрема, суди першої та апеляційної інстанцій встановили відсутність подання позивачем доказів, ухилення ним від виховання дитини за умови його винної поведінки та свідомого нехтування ним своїми обов'язками

Апеляційний суд, відхиляючи висновок органу опіки та піклування від 11 вересня 2018 року про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, з урахуванням положень частини шостої статті 19 СК України, виклав відповідні мотиви його відхилення.

Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність достатніх причин для позбавлення відповідача батьківських прав як і гострої соціальної необхідності, тому такий захід впливу не є необхідним у демократичному суспільстві і суд апеляційної інстанції діяв у межах своєї дискреції.

Крім того, Верховний Суд бере до уваги, що Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (справа «Мамчур проти України» (CASE OF MAMCHUR v. UKRAINE)від 16 липня 2015 року).

Судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено, що сім'я батька є особливо непридатною або явно неблагополучною для виховання дитини, тому Верховний Суд зауважує, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили судові рішення у вказаній справ з урахуванням основних інтересів дитини, зокрема з умовою збереження її зв'язку із рідним батьком.

Згідно із статтею 400 ЦПК України установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду.

З огляду на встановлені фактичні обставини справи, Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином дослідили й оцінили подані сторонами докази, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_5 крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав щодо дитини.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Заочне рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 21 травня 2018 рокута постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 21 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

В.О. Кузнєцов

Г.І. Усик