Історія справи

Постанова КЦС ВП від 08.03.2023 року у справі №755/21298/21
Постанова КЦС ВП від 08.03.2023 року у справі №755/21298/21
Постанова КЦС ВП від 08.03.2023 року у справі №755/21298/21

Постанова

Іменем України

08 березня 2023 року

м. Київ

справа № 755/21298/21

провадження № 61-8154св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: державний нотаріус Десятої державної нотаріальної контори Давидова Тетяна Миколаївна, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 22 грудня 2021 року, ухваленим у складі судді Катющенко В. П., та постанову Київського апеляційного суду від 14 червня 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заяви

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

Заява ОСОБА_1 мотивована тим, що згідно з договором купівлі-продажу від 19 квітня 2001 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , неповнолітні ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , законним представником яких є їх мати ОСОБА_4 , купили ( ОСОБА_2 - 2/5 частини, ОСОБА_1 - 2/5 частини, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 - 1/5 частини в рівних частинах кожний) квартиру АДРЕСА_1 .

З липня 2001 року у вказаній квартирі постійно сумісно проживали ОСОБА_3 зі свою дружиною ОСОБА_5 , їх дочка ОСОБА_4 зі своїми неповнолітніми дітьми - ОСОБА_1 та ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 помер його дід ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_3 померла його баба ОСОБА_5 .

ОСОБА_5 проживала та була зареєстрована у вказаній квартирі з 17 липня 2001 року.

У березні 2019 року він та його брат ОСОБА_6 як спадкоємці першої черги звернулися із заявами до державного нотаріуса Десятої Київської державної нотаріальної контори Давиденко Т. М. про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на частину спадщини після смерті їх баби ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3

Державний нотаріус Десятої київської державної нотаріальної контори Давиденко Т. М. відкрив спадкову справу № 264/2019, а 19 березня 2019 року відмовив йому у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки він не був зареєстрований за однією адресою з спадкодавцем та у встановлений законом шестимісячний строк заяву про прийняття спадщини не подав. З тих же підстав державний нотаріус відмовив у вчиненні нотаріальної дії його брату ОСОБА_6 .

Вказував на те, що з 18 березня 2004 року по 12 квітня 2019 року він був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , однак фактично з 2001 року постійно проживає за адресою: АДРЕСА_3 , тобто за однією адресою зі спадкодавцем.

ОСОБА_6 з 2004 року разом зі своєю родиною мешкає за адресою: АДРЕСА_4 , та після відмови йому у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, не оспорював його право на прийняття частки спадщини.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просиввстановити факт постійного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 22 грудня 2021 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 червня 2022 року, відмовлено у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: державний нотаріус Десятої державної нотаріальної контори Давидова Т. М., ОСОБА_7 , про встановлення юридичного факту простійного проживання зі спадкодавцем.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, оскільки вбачається спір про право, а саме, виникнення у заявника права на спадкування за законом майна померлого спадкодавця, що є окремим предметом доказування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що будь-яких об`єктивних даних з приводу оспорювання його права на прийняття частки спадщини, ані з боку органів територіальної громади, ані з боку інших осіб, як зі змісту поданої заяви, так і з доданих до неї матеріалів, не вбачається. Спір про право це спір, що пов`язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також не доведенням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 336/709/18-ц (провадження № 61-39374св18).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2022 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому вказував на те, що між ним та його братом ОСОБА_1 не існує спору за спадщину. Зазначав, що він не пропустив строк для прийняття спадщини, не проживав зі спадкодавцем та не претендує на спадщину, яка залишилась після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У жовтні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).

Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року тощо.

Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження з`ясується, що має місце спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз`яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.

Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Верховний Суд зазначає, що наявність спору про право повинне встановлюватись за ознакою можливого заперечення суб`єктивного права особи, щодо якого виникає спір, у цій справі - майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 .

У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) вказано, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів».

Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

У справі, яка переглядається, встановлено, що метою звернення ОСОБА_1 із заявою про встановлення факту проживання з ОСОБА_5 , на час відкриття спадщини, є встановлення в судовому порядку обставин, необхідних для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , зокрема з метою наступного вирішення питання про право власності на спадкове майно, яке залишилось після смерті останньої.

Згідно з постановою державного нотаріуса Десятої Київської державної нотаріальної контори Давиденко Т. М. від 19 березня 2019 року державний нотаріус відмовив ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом з причин пропущення установленого законом строку для прийняття спадщини.

У вказаній постанові державний нотаріус також зазначив, що є ще спадкоємець першої черги - ОСОБА_6 , онук померлої.

Таким чином, факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , не підлягає встановленню у порядку окремого провадження, оскільки існує спір про право, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження.

За таких обставин, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження у справі, оскільки з заяви ОСОБА_1 убачається, що інший спадкоємець також звертався до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, а отже є спір про право, який має вирішуватися в порядку позовного, а не окремого провадження.

Колегія суддів зазначає, що відмова у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту проживання зі спадкодавцем не позбавляє права останнього звернутися до суду для вирішення цього питання в порядку позовного провадження.

Доводи заявника, наведені в касаційній скарзі, висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, вказують на особисте тлумачення заявником норм права та в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 22 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець