Історія справи

Постанова КЦС ВП від 08.02.2023 року у справі №405/3993/17
Ухвала КЦС ВП від 13.11.2018 року у справі №405/3993/17

Постанова

Іменем України

08 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 405/3993/17

провадження № 61-12740св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідач - ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду

м. Кіровограда від 16 червня 2022 року у складі судді Шевченко І. М. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 29 листопада 2022 року

у складі колегії суддів: Чельник О. І., Єгорової С. М., Мурашка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення.

Позовну заяву мотивовано тим, що їм на праві спільної часткової власності належить чотирикімнатна квартира АДРЕСА_1 . У зазначеній квартирі зареєстровані та проживають позивачі та їх мати - ОСОБА_5 . Також у квартирі без реєстрації проживає відповідач. Зазначають, що 14 липня

2017 року між позивачами як співвласниками квартири був укладений договір про порядок володіння та користування спільним житлом, а саме ОСОБА_1 володіє і користується кімнатою площею 12,63 кв. м та балконом площею 0,64 кв. м; ОСОБА_2 володіє і користується кімнатою площею 11,93 кв. м; ОСОБА_3 володіє і користується кімнатою площею 13,16 кв. м. У пункті 2 цього договору сторони погодили між собою, що кімната площею 9,64 кв. м знаходиться у спільному користуванні сторін і має цільове призначення для проживання в ній матері - ОСОБА_5 . Кухня, вбиральня, ванна кімната, коридор, комора залишаються у спільному користуванні сторін.

Вказували, що виконати умови договору між співвласниками є неможливим, оскільки відповідач ОСОБА_1 проживає з 2009 року без згоди позивачів в квартирі та займає кімнату площею 12,63 кв. м з виходом на балкон. Проживання відповідача порушує їх права співвласників, оскільки вони не можуть вільно користуватися кімнатами відповідно до умов договору про порядок володіння та користування майном. Зазначали, що 14 липня 2017 року відповідачеві у порядку досудового врегулювання спору була направлена вимога про звільнення житлового приміщення, однак вказана вимога залишена ним без відповіді та без виконання.

Посилаючись на викладене, позивачі просили суд усунути їм перешкоди в користуванні квартирою шляхом виселення з неї відповідача.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 16 червня

2022 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 29 листопада 2022 року, позов задоволено.

Усунуто ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом примусового виселення ОСОБА_1 із вказаної квартири без надання іншого житлового приміщення.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідач жодних правомочностей щодо квартири не має, зареєстрований за іншим місцем проживання та у разі виселення із спірної квартири може претендувати на житло, у якому він зареєстрований.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не звернули уваги на те, що він як член сім`ї ОСОБА_5 вселився у спірну квартиру ще 1990 році зі згоди останньої, як наймача квартири, а тому у законному порядку набув право користування житлом. Зазначені обставини підтверджуються довідкою

від 20 січня 1990 року про те, що позивач з 21 серпня 1982 року до 20 січня 1990 року відбував покарання, звільнений з місць позбавлення волі 20 січня 1990 року у зв`язку з відбуттям покарання, та відбуває до місця проживання: АДРЕСА_2 . Таке право проживання зберіглося за позивачем і після повторного перебування у місцях позбавлення волі з 29 лютого 1994 року до 28 лютого 2009 року, після якого він за згодою всіх співвласників вселився у спірну квартиру, що також підтверджується рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області

від 24 січня 2012 року, ухваленим у справі № 1190/430/12, яке є преюдиційним відповідно до статті 82 ЦПК України. Зазначає, що реєстрація його місця проживання за іншою адресою не є підставою для виселення, оскільки за місцем реєстрації житлом він не забезпечений.

Відзиви на касаційну скаргу

У січні 2023 року від ОСОБА_3 та ОСОБА_1 надійшли відзиви на касаційну скаргу, в якому позивачі посилаються на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених судових рішень. Зазначають, що відповідач не довів, що він пов`язаний спільним побутом з позивачами, а тому його право користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власників цього майна.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 01 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_5 є матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

З 1982 року ОСОБА_5 , прибиральниця ЖЕІ-І, перебувала на квартирному обліку, черга № 1, як багатодітна сім`я.

У період взяття ОСОБА_5 на облік з поліпшення житлових умов, ОСОБА_1 досяг 20 річного віку, а 20 червня 1978 року був засуджений за частиною третьою статті 206 КК УРСР, статтею 42 КК УРСР до 4 років позбавлення волі, тобто до 20 червня 1982 року.

З 28 липня 1982 року ОСОБА_4 зареєстрований та проживав по АДРЕСА_3 .

Рішенням Ленінської районної ради народних депутатів від 19 лютого

1986 року № 76 «Про надання квартир громадянам району» погоджено спільне рішення адміністрацій та профкомів підприємств і організацій району про надання квартир громадянам, згідно додатків 1 та 2 - списку на надання житлової площі громадянам району, серед яких, ОСОБА_5 , прибиральниці ЖЄI-І, та її багатодітній сім`ї, до складу якої входять: ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , надана житлова площа за адресою: АДРЕСА_4 (службова).

Під час перебування ОСОБА_4 в місцях позбавлення волі, в період з 19 листопада 1982 року до 20 січня 1990 року

ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а також ОСОБА_7 , вселилися до квартири АДРЕСА_1 на підставі ордеру виданого на ім`я наймача ОСОБА_5 .

На час прийняття рішення виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів м. Кіровограда № 76 від 19 лютого 1986 року позивач ОСОБА_4 був засуджений за частиною третьою

статті 81 КК УРСР до 10 років позбавлення волі.

Відповідно до довідки від 20 січня 1990 року ОСОБА_4 з звільнений з місць позбавлення волі 20 січня 1990 року у зв`язку з відбуттям покарання та відбуває до місця проживання: АДРЕСА_2 .

З 29 лютого 1994 року до 28 лютого 2009 року повторного перебував у місцях позбавлення волі.

Відповідно до розпорядження керівника органу приватизації Кіровоградської міської ради від 13 лютого 2009 року № 48219 було видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , власниками якої є ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

19 червня 2013 року ОСОБА_5 за договором дарування подарувала ОСОБА_1 , ОСОБА_2 належну їй частку належної квартири.

14 лютого 2017 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір про порядок володіння та користування майном. За умовами договору сторони домовилися встановити між собою порядок володіння та користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 , що є їхньою спільною частковою власністю.

Згідно з пунктом 2 договору сторони домовилися між собою встановити порядок володіння та користування кожною зі сторін частиною майна в натурі, а саме: ОСОБА_1 володіє і користується кімнатою площею 12,63 кв. м та балконом площею 0, 64 кв. м; ОСОБА_2 володіє і користується кімнатою площею 11,93 кв. м; ОСОБА_3 володіє і користується кімнатою площею 13, 16 кв. м. Кімната площею 9,64 кв. м знаходься у спільному користуванні сторін і має цільове призначення для проживання в ній матері - ОСОБА_5 .. Кухня, вбиральня, ванна кімната, коридор, комора залишаються у спільному користуванні сторін.

Встановлено, що відповідач має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується копією паспорта відповідача.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах

2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

При вирішенні спору щодо позбавлення особи права користування житловим приміщенням необхідно встановлювати характер спірних правовідносин, відрізняти норми, які регулюють різні за змістом відносини та застосовувати норми права, які регулюють саме цей вид правовідносин. У випадках коли спір стосується права користування державним чи комунальним житловим фондом, то ці правовідносини регулюються нормами ЖК Української РСР, а коли спір стосується права користування приватним житлом, то такі відносини регулюються також цивільним законодавством.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 316 ЦК України визначено, що право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За приписами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Установивши, що позивачі є співвласниками квартири АДРЕСА_1 , а відповідач, який не є членом сім`ї позивачів, чинить перешкоди у користуванні їх власністю, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про усунення позивачам перешкод у користуванні належним їм майном та виселення відповідача із вказаної квартири.

Посилання у касаційній скарзі на те, що він має право користуватися спірною квартирою як член сім`ї ОСОБА_5 є помилковими, оскільки право члена сім`ї власника квартири користуватися житловим приміщенням нарівні з власником свідчить про похідний характер права користування члена сім`ї від прав власника, отже з припиненням права власності у особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї.

Оскільки ОСОБА_5 19 червня 2013 року подарувала свою частку квартири позивачам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , то з припиненням її права власності, відповідач втратив право користування спірною квартирою. Таким чином, позивачі, як співвласники майна, мають право вимагати усунення перешкод у здійсненні ними права користування та розпоряджання своїм майном на підставі положення статті 391 ЦК України у будь-який час.

Отже, у даному випадку права позивачів як співвласника спірної квартири захищені положеннями статті 391 ЦК України.

Крім того, рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 04 жовтня 2016 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 23 квітня

2018 року (справа № 405/6504/15), відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , зокрема, про визнання права користування спірною квартирою.

Також рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 07 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 16 січня 2020 року та постановою Верховного Суду від 09 вересня 2020 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору про порядок володіння і користування майном між співвласниками від 14 липня 2017 року, оскільки права позивача оспорюваним правочином порушені не були.

Отже, позивач не має ні права власності, ні права користування цим житлом.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року пункт 50, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, що її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Разом з тим Верховний Суд звертає увагу на те, що у спірних правовідносинах права позивача як власника спірного майна захищені статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

ЄСПЛ у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Колегія суддів, оцінивши виселення відповідача із спірної квартири на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції, дійшла висновку, що виселення відповідає принципу пропорційності, з огляду на те, що між сторонами спору склалися вкрай неприязні стосунки, позивачі як співвласники спірної квартири не мають можливості реалізувати досягнуту між собою домовленість щодо порядку володіння та користування квартирою, зокрема відповідач ОСОБА_1 зайняв кімнату площею 12,63 кв. м з виходом на балкон, однак за укладеним між позивачами договором від 14 лютого 2017 року цією кімнатою повинен користуватися ОСОБА_3 , отже відповідач чинить перешкоди позивачам у користуванні належним їм майном. При цьому відповідач має зареєстроване місце проживання за адресою:

АДРЕСА_3 , що підтверджується копією паспорта відповідача. Слід зазначити, що реєстрація місця проживання особи тісно пов`язана з її правами на володіння та користування житлом, а тому відповідач не є тією особою, що може стати безхатченком.

Таке виселення відповідача переслідує легітимну мету, зазначену у частині другій статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, - захист права власності на спірне майно позивачів. Отже виселення відповідача із спірної квартири не є надмірним втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції.

Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення прав на житло спростовується вищевикладеним.

Посилання відповідача на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року справа № 405/8534/16, від 05 жовтня 2022 року справа № 405/3889/20, від 04 липня 2018 року справа № 686/11463/16 є необґрунтованими, оскільки зроблені судами попередніх інстанцій висновки не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 16 червня

2022 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 29 листопада 2022 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта