Постанова

Іменем України

01 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 759/18917/17

провадження № 61-12894св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - державний нотаріус Вишневої міської державної нотаріальної контори Михальчук Лідія Володимирівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 20 липня 2020 року у складі колегії суддів: Лівінського С. В., Березовенко Р. В., Нежури В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - державний нотаріус Вишневої міської державної нотаріальної контори Михальчук Л. В. (далі - державний нотаріус), про усунення від права на спадкування за законом.

Позов обгрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько сторін у справі ОСОБА_3, який був особою похилого віку, часто хворів, у червні 2015 року переніс операцію із заміни тазостегнового суглобу, через деякий час у нього виявили онкологічне захворювання (пухлину нирок), операцію з видалення якої провели 23 грудня 2015 року. Після проведення операції стан здоров'я погіршився. У січні 2017 року після падіння ОСОБА_3 зламав хребець, після чого він потребував постійного стороннього догляду, який надавав йому тільки позивач, а саме купував ліки, продукти харчування, обслуговував батька. Відповідач допомогу не надавав, про стан здоров'я батька був обізнаний.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, похованням батька займався позивач. З 2015 року відповідач постійно вимагав від батька складання заповіту на його ім'я, погрожував. Такі дії відповідач вчиняв також щодо їх матері ОСОБА_4, оскільки у січні-лютому 2012 року здійснив незаконне проникнення до квартири, в якій вона проживала та викрав ювелірні вироби, у зв'язку з чим був засуджений відповідно до вироку Святошинського районного суду м. Києва. Відповідач самоухилився від надання будь-якої матеріальної та моральної допомоги своєму батьку.

Просив усунути ОСОБА_2 від права спадкування за законом на спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 31 січня 2020 року позов задоволено. Усунено ОСОБА_2 від права на спадкування за законом на спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції, виходив з того, що позивач довів факт ухилення відповідача від виконання свого обов'язку щодо утримання спадкодавця та врахував поведінку ОСОБА_2, розуміння ним свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для життєдіяльності спадкодавця, наявність можливості для цього та свідоме невиконання ним такого обов'язку.

Суд першої інстанції виходив з того, що відповідачу було відомо про існування хвороби у батька, про його стан здоров'я, який потребував його допомоги як матеріальної так і фізичної.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 20 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану через адвоката Хомича І. О., задоволено. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 31 січня 2020 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Скасувавши рішення суду першої інстанції та відмовивши у позові, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що факти ухилення відповідача від утримання батька та надання йому допомоги як особі, яка через похилий вік і тяжку хворобу була у безпорадному стані, не доведені.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не надав належні та допустимі докази на підтвердження обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог: винної поведінки відповідача та обставин свідомого його ухилення від надання допомоги померлому ОСОБА_3; померлий потребував допомоги саме від відповідача, оскільки позивач визнав та матеріалами справи підтверджено отримання померлим допомоги від позивача.

Суд апеляційної інстанції також надав оцінку таким обставинам, що відповідач з 1 липня 2011 року звільнений та на час розгляду справи ніде офіційно не працює, має на утриманні малолітню дитину. Допитані в суді першої інстанції свідкине підтвердили винної поведінки відповідача та про його можливості надавати допомогу ОСОБА_3, батькові.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 20 липня 2020 року, просив скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особа, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції не застосував статтю 51 Конституції України, статтю 202 СК України, згідно з якиминеобхідною умовою для виникнення обов'язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є наявність двох підстав: непрацездатність батьків та їх потреба у матеріальній допомозі.

Суд апеляційної інстанції помилково застосував статтю 1224 ЦК України, статті 12, 13, 89, 263 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції помилково взяв до уваги непрацездатність відповідача та його неможливість надавати допомогу батькові, оскільки обов'язок повнолітніх дітей не пов'язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу.

У матеріалах справи є належні докази на підтвердження безпораднього стану спадкодавця та винну поведінку відповідача, пов'язану із ухиленням забезпечити підтримку та допомогу батькові.

Відповідач, стверджуючи, що з 2011 року був безробітним, ввів суд апеляційної інстанції в оману, оскільки в суді першої інстанції він пояснював, що працював водієм у службі таксі, з 2011 до 2016 року займався підприємницькою діяльністю.

Суд першої інстанції досліджував факт того, що відповідач в період хвороби батька і до його смерті займався підприємницькою діяльністю, що також підтверджується показаннями свідків та випискою із Державної фіскальної служби України.

Суд першої інстанції встановив, що спадкодавець отримував допомогу від позивача та рідної сестри, але їхньої допомоги було недостатньо для лікування хворого батька, йому була необхідна фізична допомога саме відповідача. Спадкодавцю необхідна була в першу черга фізична допомога саме відповідача, який на прохання батька не звільнив належну йому на праві власності кваритру з метою вирішити питання розпорядження нею для отримання коштів на лікування.

Суд апеляційної інстанції не застосував правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2019 року у справі № 752/12158/14-ц, провадження № 61-3197св19, від 25 березня 2019 року у справі № 766/810/17, провадження № 61-37615св18, від 11 лютого 2019 року у справі № 756/11676/16-ц, провадження № 61-34600св18, від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц, провадження № 61-1302св 18, від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц, провадження № 61-15926св18.

Суд апеляційної інстанції згідно з напрацьованим шаблоном у такій категорії справ скасував законне по суті рішення суду першої інстанції.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2020 року відкритокасаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи.

У грудні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_3 з червня 2015 року перебував у лікарні, де йому зробили операцію із заміни тазостегнового суглобу.

Відповідно до виписного епікриза з медичної картки стаціонарного хворого № 16417/15 ОСОБА_3 проходив стаціонарне лікування в Національному інституті раку з 23 грудня 2015 року до 12 січня 2016 року.

Згідно з випискою від 01 березня 2017 року № 5222 ОСОБА_3 перебував на стаціонарному лікуванні з 22 лютого 2017 року до 01 березня 2017 року з приводу компресійного перелому хребця.

Відповідно до трудової книжки ОСОБА_3 він звільнений за власним бажанням з Кафедри регіональної економіки і туризму Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана з 17 березня 2015 року. З січня 2014 року ОСОБА_3 знаходився на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України Київської області та одержував пенсію (середній розмір 6 500,00 грн).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_3 звернулись до Вишневої міської державної нотаріальної контори з заявами про відкриття спадщини.

26 вересня 2017 року державний нотаріус вніс реєстраційний запис про реєстрацію спадкової справи за № 61286907 у спадковому реєстрі.

Суд першої інстанції встановив, що позивач ОСОБА_1 займався похованням батька, організовував та оплатив ритуальні послуги, що підтверджується довідкою Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 19 травня 2017 року № 687.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2019 року у справі № 752/12158/14-ц, провадження № 61-3197св19, від 25 березня 2019 року у справі № 766/810/17, провадження № 61-37615св18, від 11 лютого 2019 року у справі № 756/11676/16-ц, провадження № 61-34600св18, від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц, провадження № 61-1302св 18, від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц, провадження № 61-15926св18; суд апеляційної інстанції не з'ясував усі обставини у справі.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (статті 1216, 1217 ЦК України).

Згідно з абзацом 2 частини 3 статті 1224 ЦК України не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

Відповідно до частини 5 статті 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Верховний Суд зауважує, що стандарт доказування залежить від специфіки обставин, які необхідно довести у конкретній справі, тому доводи касаційної скарги оцінює з урахуванням предмета доказування у цій справі, встановлених судами обставин та їх правової оцінки відповідно до наданих сторонами доказів.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд зазначає, що у справах про усунення від права на спадкування, відповідно до частини 5 статті 1224 ЦК України, суд має встановити сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності в сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Безпорадним необхідно розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. Тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Крім цього, суд має з'ясувати, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2019 року у справі № 752/12158/14-ц, провадження № 61-3197св19, від 25 березня 2019 року у справі № 766/810/17, провадження № 61-37615св18, від 11 лютого 2019 року у справі № 756/11676/16-ц, провадження № 61-34600св18, від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц, провадження № 61-1302св 18, від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц, провадження № 61-15926св18, на які посилається заявник у касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження постанови апеляційного суду у справі.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статей 12, 81 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Відповідно до частин 1 -3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд зауважує, що реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Верховний Суд оцінює доводи касаційної скарги в контексті, чи на рівних засадах заслуховувалися судом аргументи обох сторін та надавалася їм можливість надати докази суду, а також брати участь у справі.

Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції, в межах своїх повноважень, повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Досліджуючи обставини, які входять до предмета доказування, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 не довів винної поведінки відповідача та обставин свідомого ухилення ОСОБА_2 від надання допомоги померлому ОСОБА_3.

Оцінюючи матеріальну змогу відповідача надавати допомогу спадкодавцю, суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_2 з 01 липня 2011 року звільнений та на час розгляду справи офіційно не працевлаштований, утримує малолітню дитину, у зав'язку з чим був позбавлений можливості надавати матеріальну допомогу спадкодавцю, який отримував пенсію.

Отже, суд апеляційної інстанції, надавши належну оцінки доводам сторін, зокрема, показанням свідків, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не надав належних, допустимих та безспірних доказів на підтвердження одночасного настання всіх передбачених частиною 5 статті 1224 ЦК України обставин, що є його процесуальним обов'язком, тому відсутні підстави для застосування такого крайнього заходу як усунення відповідача від права на спадкування після смерті їх батька ОСОБА_3.

Доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції не застосував статтю 51 Конституції України, статтю 202 СК України, згідно з якими необхідною умовою для виникнення обов'язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є наявність двох підстав: непрацездатність батьків та їх потреба у матеріальній допомозі, не спростовують висновки суду апеляційної інстанції, оскільки обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги, не є абсолютним. Крім того, предметом позову є усунення від права на спадкування, а не про стягнення аліментів на утримання непрацездатного батька.

Доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції помилково застосував статтю 1224 ЦК України, статті 12, 13, 89, 263 ЦПК України, є безпідставними з урахуванням предмета та підстав позову.

Не заслуговують на увагу твердження в касаційній скарзі, що суд апеляційної інстанції помилково взяв до уваги непрацездатність відповідача та його неможливість надавати допомогу батькові, оскільки обов'язок повнолітніх дітей не пов'язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу, з огляду на таке.

При встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність у матеріальній допомозі. Отримання матір'ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.

Доводи касаційної скарги, що у матеріалах справи є належні докази на підтвердження безпораднього стану спадкодавця та винну поведінку відповідача, пов'язану із ухиленням забезпечити підтримку та допомогу батькові, є безпідставними, оскільки позивач не надав належних, допустимих та безспірних доказів на підтвердження одночасного настання всіх передбачених частиною 5 статті 1224 ЦК України обставин.

Доводи касаційної скарги, що відповідач, стверджуючи, що з 2011 року був безробітним, ввів суд апеляційної інстанції в оману, оскільки в суді першої інстанції пояснював, що працював водієм у службі таксі, з 2011 до 2016 року займався підприємницькою діяльністю, що також підтверджується показаннями свідків та випискою із Державної фіскальної служби України, є необгрунтованими, оскільки показання свідків оцінюються судом в сукупності з іншими доказами у справі.

Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків з першого кварталу 2016 року до третього кварталу 2017 року щодо ОСОБА_2 відсутня інформація про доходи (т. 1, а. с. 75).

Доводи касаційної скарги, що батько потребував фізичної допомоги саме відповідача, а допомоги позивача та рідної сестри було недостатньо для лікування хворого батька без обгрунтування порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права (стаття 411 ЦПК України) не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Крім того, ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначав, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2019 року у справі № 752/12158/14-ц, провадження № 61-3197св19, від 25 березня 2019 року у справі № 766/810/17, провадження № 61-37615св18, від 11 лютого 2019 року у справі № 756/11676/16-ц, провадження № 61-34600св18, від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц, провадження № 61-1302св 18, від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц, провадження № 61-15926св18.

У постановах Верховного Суду від 11 лютого 2019 року у справі № 756/11676/16-ц, провадження № 61-34600св18, від 25 березня 2019 року у справі № 766/810/17, провадження № 61-37615св18, зазначено, що тлумачення норми частини 5 статті 1224 ЦК України свідчить, що усунення від права на спадкування за законом можливе за наявності таких умов: ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві при наявності у нього можливості її надання; перебування спадкодавця у безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

У постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц, провадження № 61-15926св18, зазначено, що підлягає з'ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.

У постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц, провадження № 61-1302св 18, від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц, провадження № 61-15926св18, зроблено висновок, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Отже, ухилення характеризується умисною формою вини.

Верховний Суд у постанові від 01 квітня 2019 року у справі № 752/12158/14-ц, провадження № 61-3197св19, дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції, правильно застосувавши статтю 1224 ЦК України, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не довів факт ухилення ОСОБА_5 від надання допомоги батькові, винної поведінки останньої (зокрема, відмова від надання допомоги батькові), постійну потребу спадкодавця у допомозі саме відповідача, що згідно зі статтею 81 ЦПК України є її процесуальним обов'язком. Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач, яка постійно проживає за межами України, раз на рік відвідувала свого батька, який отримував належний догляд та допомогу від своєї дружини.

У наведених справах Верховний Суд погодився із висновками судів про відмову у позові, посилаючись на те, що позивач не надав належних, допустимих та безспірних доказів щодо ухилення відповідача від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання та потреби спадкодавця в допомозі саме відповідача.

Як встанов суд апеляційної інстанції, позивач не навів переконливих доказів на підтвердження нагальної потреби спадкодавця в отриманні допомоги саме відповідача за умови її надання іншими особами, а також можливість відповідача надавати таку допомогу батькові. Відмовивши у позові, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач з 01 липня 2011 року звільнений та на час розгляду справи офіційно не працює, має на утриманні малолітню дитину, а тому недоведеними є обставини, що ОСОБА_2 мав змогу надавати майнову та фізичну допомогу спадкодавцю.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у наведених постановах, є безпідставними, оскільки мотивувальна частина оскаржуваної постанови аргументована посиланням на те, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Верховний Суд зауважує, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec. ); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2), § 41).

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та преоцінивши докази у справі відповідно до статті 367 ЦПК України, мав викласти мотиви щодо переконливості всіх доказів у справі, які стосуються предмета спору.

Суд апеляційної інстанції виклав мотиви щодо питань права, що лежать в основі спору, щодо оцінки доказів обмежився узагальненими мотивами і висновками.

Проте зазначене не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення у справі, оскільки доводи та аргументи касаційної скарги не спростовують висновок суду апеляційної інстанції про відсутність належних, достовірних, достатніх доказів у справі для усунення відповідача від права на спадкування за законом.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгодиз судовим рішенням у справі та необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 20 липня 2020 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко