Історія справи

Постанова КЦС ВП від 07.12.2023 року у справі №548/2415/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2023 року

місто Київ

справа № 548/2415/21

провадження № 61-6134св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Лубенського районного нотаріального округу Горбань Владислав Володимирович,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 14 червня 2022 року, постановлене суддею Старокожком В. П., та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 березня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Триголова В. М., Дорош А. І., Лобова О. А.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у жовтні 2021 року звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Лубенського районного нотаріального округу Горбань В. В. (далі - приватний нотаріус), у якому просив визначити йому додатковий строк для прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тривалістю у два місяці.

Позивач обґрунтовував пред`явлений ним позов тим, що він та ОСОБА_2 є синами ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після смерті батьків відкрилася спадщина на належне їм майно, проте він як спадкоємець першої черги за законом, який не проживав разом зі спадкодавцем, пропустив шестимісячний строк для прийняття спадщини.

ОСОБА_1 зазначав, що пропустив цей строк з поважних причин, оскільки у період часу з 18 вересня 2020 року до 31 серпня 2021 року перебував за межами України на роботі у плаванні на наливному танкері «Пріам» в Тихому океані, Охотському, Беринговому та Японському морях і не міг зійти на берег у порту через протипандемічні заходи у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби.

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

ОСОБА_2 заперечував проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 14 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 01 березня 2023 року, Хорольський районний суд Полтавської області залишив без задоволення позов ОСОБА_1 .

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов переконання, що необізнаність спадкоємця про смерть спадкодавця не є підставою для визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Також позивач не довів, у чому саме полягали тяжкі умови праці, які перешкоджали йому вчиняти дії щодо прийняття спадщини, а також того, що на морському судні були створені такі умови праці, які позбавляли його можливості зійти на берег чи повернутися в Україну. Суд зауважив, що позивач не мав перешкод направити поштою в Україну заяву про прийняття спадщини з поштового відділення у портовому місті на території іноземної держави. Також у період часу з 16 листопада 2020 року до 16 травня 2021 року на території України вже не діяли жорсткі карантинні обмеження, оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 на території України запроваджено адаптивний карантин, що є загальновідомим фактом.

З наведених підстав суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зробив висновок, що позивач не надав переконливих доказів існування об`єктивних та непереборних перешкод для вчинення дій з прийняття спадщини після смерті його матері.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 24 квітня 2023 року із використанням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 14 червня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 березня 2023 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, визначити ОСОБА_1 додатковий строк для прийняття спадщини строком у два місяці.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначив те, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), від 20 вересня 2021 року у справі № 206/3473/20 (провадження № 61-10735св21), від 12 жовтня 2021 року у справі № 953/8112/20 (провадження № 61-10272св21), від 08 грудня 2021 року у справі № 205/3310/20 (провадження № 61-2087св21), щодо застосування статті 1272 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 200/17947/16-ц (провадження № 61-11275св19), щодо особливостей проведення допиту свідків;

- суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили докази та обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_2 у липні 2023 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної

інстанції - без змін.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 25 травня 2023 року Верховний Суд поновив ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 14 червня 2022 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 01 березня 2023 року, відкрив касаційне провадження у справі, відмовив у задоволенні клопотання про зупинення дії оскаржуваних судових рішень.

За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є синами ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Копіями довідок Хорольської міської лікарні від 16 грудня 2020 року № 499 та від 16 грудня 2021 року № 32 підтверджується той факт, що ОСОБА_3 перебувала на лікуванні в неврологічному відділенні Хорольської районної лікарні з 15 вересня до 16 жовтня 2020 року у зв`язку з церебральним атеросклерозом, а ОСОБА_4 знаходився на лікуванні в Хорольській районній лікарні з 12 до 26 жовтня 2020 року у зв`язку з гнійними, некротичними флегмонами правого та лівого передпліччя.

Відповідно до довідки Відділу «Центр надання адміністративних послуг» Виконавчого комітету Хорольської міської ради від 27 вересня 2021 року № 9105/03-18, на момент смерті ОСОБА_3 , яка проживала за адресою: АДРЕСА_1 , з нею ніхто не проживав та не був зареєстрований.

Згідно з матеріалами спадкової справи № 50/2020 із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 23 грудня 2020 року звернувся відповідач ОСОБА_2 , якому 28 травня 2021 року приватний нотаріус видав свідоцтва про право на спадщину за законом на земельні ділянки та на кошти, які знаходяться на банківських рахунках.

Суди встановили, що строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 закінчився 16 травня 2021 року.

Приватний нотаріус у листі від 21 жовтня 2021 року № 191/01-16 роз`яснив позивачу ОСОБА_1 , що він пропустив шестимісячний строк для прийняття спадщини померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 , тому йому потрібно звернутися до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

У довідках Товариства з обмеженою відповідальністю «Морський Стандарт-Бункер» (далі - ТОВ «Морський Стандарт-Бункер») від 31 серпня та 22 жовтня 2021 року, а також у морехідній книжці ОСОБА_1 зазначено, що він працював на посаді моториста-донкермана на нафтоналивному судні з 18 вересня 2020 року до 31 серпня 2021 року; райони плавання: Тихий океан, Охотське, Берингове, Японське моря, порт Петропавловськ-Камчатський, порт Находка, порт Владивосток,

м/т Северо-Курильськ, м/т Тиличики, м/т Озерновський.

Право, застосоване судом

Відповідно до статей 1216 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви та ці обставини визнані судом поважними.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, незнання приписів закону тощо, то немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15 та від 23 серпня 2017 року

у справі № 6-1320цс17, а також у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19).

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема тривала хвороба спадкоємців; велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Подібний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17 (провадження № 61-17764св20).

Отже, практика суду касаційної інстанції у цій категорії справ є сталою та незмінною.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку для подання такої заяви.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна передусім стосуватися періоду часу від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом згаданого шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року

у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Верховний Суд наголошує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 у позовній заяві просив визначити йому додатковий строк для прийняття спадщини, посилаючись на те, що він пропустив цей строк з поважних причин, оскільки у період часу з 18 вересня 2020 року до 31 серпня 2021 року перебував далеко за межами України на роботі у плаванні на наливному танкері «Пріам» в Тихому океані, Охотському, Беринговому та Японському морях і не міг зійти на берег у порту через протипандемічні заходи

у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби.

У відповіді на відзив на позов ОСОБА_1 також зазначив, що йому тривалий час не було відомо про смерть батьків. Лише 01 вересня 2021 року після того, як він зійшов на берег, його дружина ОСОБА_5 повідомила про смерть батька та матері.

Суди першої та апеляційної інстанцій врахували усталену практику Верховного Суду та зробили обґрунтовані висновки про те, що ОСОБА_1 не довів існування об`єктивних та непереборних перешкод на вчинення ним своєчасних дій щодо прийняття спадщини після смерті матері.

У такому висновку суди керувалися тим, що позивач не надав належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження доводів про те, що під час перебування на роботі у плаванні на морському судні він не мав можливості зійти на берег у порту через протипандемічні заходи у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби або ж не міг відправити заяву поштою в паперовому чи в електронному вигляді.

Довідки ТОВ «Морський Стандарт-Бункер» від 31 серпня та від 22 жовтня 2021 року доводить лише те, що позивач дійсно працював на посаді моториста-донкермана на нафтоналивному судні з 18 вересня 2020 року до 31 серпня 2021 року, проте у них не зазначено відомостей про умови та характер праці, режим роботи.

Верховний Суд погоджується з наведеними висновками судів, оскільки саме лише перебування за межами країни не є поважною причиною пропуску строку для подання спадкоємцем заяви про прийняття спадщини, яка унеможливила чи в інший спосіб перешкодила йому вчасно здійснити таку дію.

Процедура подання заяви про прийняття спадщини визначена пунктом 3 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595

(далі - Порядок № 296/5), відповідно до пункту 3.5 глави 10 якого якщо заява, на якій справжність підпису спадкоємця не засвідчена, надійшла поштою, вона приймається нотаріусом, заводиться спадкова справа, а спадкоємцю повідомляється про заведення спадкової справи та необхідність надіслати заяву, оформлену належним способом (справжність підпису на таких заявах має бути нотаріально засвідченою), або особисто прибути до нотаріуса за місцем відкриття спадщини.

Згідно з підпунктами 3.11.3, 3.11.6 пункту 3.11 глави 3 Положення про порядок вчинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України, затвердженого спільним наказом Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України від 27 грудня 2004 року № 142/5/310, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2004 року за № 1649/10248, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати консулу заяву про прийняття спадщини. Письмова заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто консулу. Справжність підпису на таких заявах має бути нотаріально засвідченою. Якщо заява, на якій справжність підпису спадкоємця не засвідчена, надійшла поштою, вона приймається консулом, заводиться спадкова справа, а спадкоємцю пропонується надіслати заяву, оформлену належним способом, або прибути особисто до консула.

У постанові від 13 квітня 2023 року у справі № 607/13549/21

(провадження № 61-562св23) Верховний Суд виснував, що в екстрених випадках, коли існує ризик пропущення строку для прийняття спадщини, спадкоємець має право направити нотаріусу за місцем відкриття спадщини електронне повідомлення (аналог телеграми), в якому зазначити про прийняття спадщини, що узгоджується з пунктом 2.1 глави 10 Порядку № 296/5. Відтак законодавство України передбачає альтернативні варіанти процедури прийняття спадщини, що спрощує процес реалізації прав спадкоємців.

Отже, позивач не був позбавлений можливості звернутися із відповідною заявою про прийняття спадщини до посольства України в іноземній країні, яке виконує консульські функції, або подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини через засоби поштового чи електронного зв`язку.

Доказів, які б свідчили про наявність перешкод для подання такої заяви, позивач до суду не подав.

Також потрібно наголосити на тому, що позивач в позовній заяві навів одні обставини, які, за його твердженням, зумовили пропуск строку для прийняття спадщини, зокрема, перебування на роботі за межами України та неможливість зійти на берег з морського судна через карантинні обмеження. Втім, у відповіді на відзив на позовну заяву ОСОБА_1 також послався на те, що він не знав про смерть батьків до 01 вересня 2021 року. Ці обставини є взаємовиключними, оскільки необізнаність про факт смерті спадкодавців є першопричиною пропуску строку й унеможливлює свідоме існування у спадкоємця інших перешкод у прийнятті спадщині, зокрема, характер та віддаленість роботи.

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно врахували, що необізнаність спадкоємця про факт смерті батьків не є об`єктивними та непереборними труднощами, з якими закон пов`язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини.

Такі висновки судів узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними

у постановах від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17

(провадження № 61-17764св20) та від 28 березня 2022 року у справі № 750/2158/21 (провадження № 61-753св22), відповідно до яких суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини, зокрема, через відсутність інформації про смерть спадкодавця, тоді правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини немає.

До того ж у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17

(провадження № 61-22315сво18) міститься висновок про те, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) базується на римській правовій максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

У справі, що переглядається, різні пояснення позивача про взаємовиключні обставини, які зумовили пропуск строку для прийняття спадщини, наведені у позовній заяві та відповіді на відзив на позовну заяву, свідчать про його суперечливу та не цілком добросовісну поведінку.

Верховний Суд, враховуючи, що тривалість пропуску строку для прийняття спадщини становить понад п`ять місяців, а також встановлені судами обставини, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач не довів існування об`єктивних та неподоланних перешкод для прийняття спадщини у встановлений законом строк, а отже, не довів, що пропуск строку відбувся з поважних причин.

Безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента верховенства права та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у випадку відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.

Установивши, що ОСОБА_1 пропустив строк для прийняття спадщини, не навівши обставин, що створювали об`єктивні та непереборні труднощі для нього щодо подання такої заяви, суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права, частину третю статті 1272 ЦК України, за змістом якої підлягає визначенню додатковий строк для прийняття спадщини лише за наявності поважної причини, а тому дійшли обґрунтованих висновків про відсутність підстав для надання ОСОБА_1 додаткового строку для прийняття спадщини.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), від 20 вересня 2021 року у справі № 206/3473/20 (провадження № 61-10735св21), від 12 жовтня 2021 року у справі № 953/8112/20 (провадження № 61-10272св21), від 08 грудня 2021 року у справі № 205/3310/20 (провадження № 61-2087св21).

У постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18) звернуто увагу на те, що, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Потрібно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема, тривала хвороба спадкоємців; велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

За обставинами цієї справи, спадкоємець був необізнаний про наявність заповіту, складеного на його користь, оскільки спадкова справа після смерті спадкодавця не заводилася, й відповідно не були здійснені повідомлення та виклик спадкоємця за заповітом, тому Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про поважність причин пропуску позивачем строку для прийняття спадщини.

У постановах від 20 вересня 2021 року у справі № 206/3473/20

(провадження № 61-10735св21) та від 12 жовтня 2021 року у справі № 953/8112/20 (провадження № 61-10272св21) Верховний Суд виснував, що правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо:

1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними. Якщо ж у спадкоємця об`єктивних перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини не було.

У справі № 206/3473/20 (провадження № 61-10735св21) Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції про задоволення позову, оскільки за обставинами справи позивач з незалежних від нього причин не подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини (за місцем відкриття спадщини м. Дніпро), оскільки з 15 грудня 2018 року до 15 грудня 2020 року проживав у м. Києві. У зв`язку із запровадженням карантину з 12 березня до 31 серпня 2020 року в Україні діяли певні обмеження, внаслідок чого було зупинено рух громадського транспорту, обмежено пересування громадян, обмежено прийом громадян державними нотаріальними конторами, що вплинуло на пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до державного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті його батька. Обов`язковість дотримання карантинних обмежень і запобігання зараженню й поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) створили позивачу перешкоди у тому, щоб своєчасно подати до державного нотаріуса заяву про прийняття спадщини після смерті батька. Також враховано, що пропуск є незначним (із заявою про прийняття спадщини позивач звернувся через два місця після закінчення шестимісячного терміну, на які, зокрема, припадали карантинні обмеження).

Верховний Суд у справі № 953/8112/20 (провадження № 61-10272св21) погодився з висновками апеляційного суду про задоволення позову, який керувався тим, що пропущений позивачем строк для подання заяви про прийняття спадщини є незначним та складає лише два робочі дні. Також суди врахували обмеження, які діяли в Україні з 12 березня до 31 серпня 2020 року у зв`язку із запровадженням карантину, внаслідок чого було обмежено прийом громадян державними нотаріальними конторами й приватними нотаріусами, що створило позивачу перешкоди у тому, щоб своєчасно подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини після смерті матері. Також за обставинами цієї справи позивач є єдиним спадкоємцем матері, яка за життя склала заповіт на його ім`я.

Подібні висновки щодо застосування частини третьої статті 1270

ЦК України Верховний Суд зробив і в постанові від 08 грудня 2021 року

у справі № 205/3310/20 (провадження № 61-2087св21). У цій постанові Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували обмеження, запроваджені через введення карантину, а також те, що пропуск такого строку є незначним за тривалістю (із заявою про прийняття спадщини позивач через 21 день після закінчення шестимісячного терміну, на які, зокрема припадали карантинні обмеження). Верховний Суд виснував, що запроваджені в Україні карантинні обмеження, що підлягають врахуванню разом з особливостями трудової діяльності позивача, який є водієм автомобіля далекого слідування та виконує рейси не лише Україною, а й за її межами, свідчать про наявність об`єктивних істотних труднощів у позивача для своєчасного подання заяви про прийняття спадщини після смерті матері. Також за обставинами цієї справи інших спадкоємців окрім позивача не було.

В оцінці доводів касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій наведених висновків, Верховний Суд врахував, що вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються індивідуально в кожному конкретному випадку з огляду на обставини кожної справи, про що наголошено у постанові Верховного Суду від 13 березня 2020 року у справі № 314/2550/17 (провадження № 61-41480св18).

З урахуванням обставин справи, що переглядається, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать загальним правовим висновкам, викладеним у наведених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, тому доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними. Інші висновки, викладені в згаданих постановах, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної із цих справ та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності, тобто їх сформульовано у справах, фактичні обставини яких є відмінними від обставин справи, що переглядається.

Так, у справі, що переглядається, ОСОБА_1 не надав доказів того, що під час перебування на роботі у плаванні на морському судні він не мав можливості зійти на берег у порту через протипандемічні заходи у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби, або ж не міг відправити заяву поштою в паперовому чи в електронному вигляді, а незнання про смерть спадкодавця не створює передумов для визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Отже, у цій справі позивач не надав безспірних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини, не довів наявності об`єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджали поданню цієї заяви у встановлений законом строк, що згідно статті 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком, тому оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в позові є законними й обґрунтованими.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не дослідили докази та обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не підтвердилися. Інші доводи касаційної скарги зводяться до непогодження з ухваленими судами першої та апеляційної інстанцій судовими рішеннями, а також до необхідності здійснення переоцінки досліджених судами доказів.

Також у касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 200/17947/16-ц (провадження № 61-11275св19).

У зазначеній постанові Верховний Суд скасував оскаржувані судові рішення та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції з тих підстав, що суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Також Верховний Суд звернув увагу на те, що в основу своїх висновків суди поклали показання свідків, посвідчені нотаріусом, проте такого порядку надання показань свідків цивільним процесуальним законодавством України не передбачено. Надання до суду нотаріально посвідчених показань свідків не сприяє всебічному забезпеченню права учасників справи на задання питань свідкам стосовно обставин справи.

У справі, що переглядається, відповідач подав до суду першої інстанції заяву свідка ОСОБА_6 від 13 грудня 2021 року, посвідчену приватним нотаріусом та зареєстровану в реєстрі за № 1517, а також заяву свідка ОСОБА_7 від 06 січня 2022 року, посвідчену приватним нотаріусом та зареєстровану в реєстрі за № 5.

Суд першої інстанції долучив до матеріалів справи та врахував їх під час ухвалення рішення по суті спору, що певною мірою суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 200/17947/16-ц (провадження № 61-11275св19).

Проте, згідно з частиною третьою статті 411 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування судового рішення лише у випадку, якщо таке порушення унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до частини другої статті 411 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

З огляду на наведене, Верховний Суд вважає, що врахування судами нотаріально посвідчених заяв свідків не призвело до неправильного вирішення спору по суті та до ухвалення незаконних судових рішень, оскільки саме позивач мав довести існування у нього об`єктивних перешкод для реалізації права на прийняття спадщини у встановлений шестимісячний строк, проте він не надав до суду безспірних, належних та достатніх доказів на підтвердження поважності причин пропуску цього строку.

У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій з`ясували фактичні обставини справи, надали оцінку зібраним доказам, правильно застосували норми матеріального права та ухвалили рішення відповідно до вимог статті 263 ЦПК України.

Також за приписами частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Верховний Суд є судом права, а не факту. Встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів факту, в той час, як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, що переглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин. Доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій, спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.

Щодо клопотання про розгляд справи з участю відповідача та його представника

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 просив повідомити його та представника про місце, дату та час розгляду справи.

Розгляд цієї справи здійснюється Верховним Судом в попередньому судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Тобто попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Верховний Суд є судом права, а не факту, і, діючи в межах повноважень та порядку, визначених частиною першою статті 400 ЦПК України, не може встановлювати обставини справи, які можуть додатково пояснити її учасники, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Верховний Суд створює учасникам справи належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Кожен із учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Згідно із частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) однією з істотних гарантій справедливого судового розгляду є публічний судовий розгляд.

Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження в судових органах у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі Axen v. Germany, заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі Varela Assalino contre le Portugal, заява № 64336/01). Так, у випадках коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

ЄСПЛ у рішенні від 26 травня 1988 року у справі Ekbatani v. Sweden, заява № 10563/83,зазначив, що якщо розгляд справи в суді першої інстанції був публічним, відсутність «публічності» при розгляді справи в другій і третій інстанціях може бути виправданою особливостями процедури в цій справі. Якщо апеляційна скарга стосується виключно питання права, залишаючи осторонь фактичні обставини справи, то вимоги статті 6 Конвенції можуть бути дотримані і тоді, коли заявнику не було надано можливості бути заслуханим в апеляційному чи касаційному суді особисто.

Оскільки попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, Верховний Суд у справі, що переглядається, не встановив потреби викликати учасників справи з метою надання ними пояснень, тому у задоволенні відповідного клопотання варто відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд встановив, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають. Доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами першої та апеляційної інстанцій, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваного судового рішення. Повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Підстави для нового розподілу судових витрат не встановлені.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про розгляд справи з його участю відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 14 червня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак