Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.03.2019 року у справі №296/5094/17

Постанова

Іменем України

02 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 296/5094/17

провадження № 61-5816св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Центр професійно-технічної освіти міста Житомира,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Талько О. Б., Шевчук А. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Центру професійно-технічної освіти міста Житомира (далі - Центр ПТО) про скасування дисциплінарного стягнення та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що з 23 червня 2004 року вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем та з 01 лютого 2007 року обіймала посаду заступника директора з навчально-виробничої роботи. 16 березня 2016 року вона приступила до виконання обов'язків директора Центру ПТОта перебувала на цій посаді до 21 лютого 2017 року. Наказом відповідача від 31 березня 2017 року № 47-к на неї було накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани за неналежне виконання покладених на неї обов'язків у частині здійснення ліцензування та акредитування. Вважає, що її незаконно притягнуто до відповідальності, оскільки вона не вчиняла жодних дисциплінарних проступків, не порушувала трудової дисципліни та належним чином і в повному обсязі виконувала всі обов'язки, визначені посадовою інструкцією заступника директора з навчально-виробничої роботи (далі - Посадова інструкція).

Крім того, до застосування дисциплінарного стягнення в неї не були відібрані письмові пояснення. Також роботодавцем не враховано її попередню роботу, трудові досягнення, фаховий рівень, позитивну характеристику та відзнаки. В оспорюваному наказі не вказано, що стало приводом для притягнення її до дисциплінарної відповідальності, які пункти Посадової інструкції вона порушила, дати вчинення проступку та його суті, конкретної дії або бездіяльності. Відповідач пропустив передбачені статтею 148 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) строки для застосування дисциплінарного стягнення. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила скасувати наказ про оголошення їй догани та стягнути з Центру ПТО на свою користь 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 30 жовтня 2018 року у складі судді Рожкової О. С. позов задоволено частково. Скасовано наказ директора Центру ПТОвід 31 березня 2017 року № 47-к "Про оголошення догани", яким оголошено догану заступнику директора ОСОБА_1. Стягнуто з Центру ПТОна користь ОСОБА_1 300 грн на відшкодування моральної шкоди. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що відповідачем не дотримано вимог щодо форми та змісту наказу про накладення дисциплінарного стягнення. Зокрема, оспорюваний наказ не містить описової частини із зазначенням відомостей про працівника (його посади, дати прийняття на роботу тощо) та обставин, які вказують на вчинення дисциплінарного проступку. В мотивувальній частині наказу не наведено обґрунтування прийнятого відповідачем рішення про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та відсутня інформація про відібрання в неї письмових пояснень з приводу вчиненого проступку. Зазначення відповідачем такої підстави для застосування дисциплінарного стягнення, як несвоєчасне проходження акредитації підготовки водіїв транспортних засобів, є загальним, не конкретизованим. Крім того, в наказі не наведено, яку норму закону чи іншого нормативно-правового акта порушено працівником. Посилання відповідача на те, що оспорюваний наказ видано на підставі акта перевірки від 30 березня 2017 року, не підтверджено змістом самого наказу. Зокрема, в акті зазначено про порушення ОСОБА_1 пунктів 2.3,3.12,3.13 Посадової інструкції в частині несвоєчасного проходження атестації майстрами практичного водіння, а догану оголошено за несвоєчасне проходження акредитації підготовки водіїв транспортних засобів.

Встановлені в акті порушення щодо несвоєчасної реєстрації учнів у територіальному сервісному центрі Міністерства внутрішніх справ (далі - МВС) не відповідають висновку в резолютивній частині наказу, за змістом якої догана оголошена за неналежне виконання обов'язків у частині ліцензування та акредитування. Крім того, дисциплінарне стягнення може бути застосоване власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення. 27 лютого 2017 року ОСОБА_1 повідомила директора Центру ПТО про обставини неможливості реєстрації певної кількості учнів в електронній базі, що пов'язано з відсутністю атестації майстрів практичного водіння. Таким чином, відповідач пропустив визначений статтею 148 КЗпП України строк для застосування дисциплінарного стягнення, оскільки виніс оспорюваний наказ лише 31 березня 2017 року, тобто більш ніж через місяць після виявлення проступку. З урахуванням глибини та характеру душевних страждань, яких зазнала ОСОБА_1 внаслідок порушення її трудових прав, засад розумності, виваженості і справедливості, суд оцінив моральну шкоду в розмірі 300 грн.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року апеляційну скаргу Центру ПТО задоволено. Рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 30 жовтня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що перевіривши оспорюваний наказ лише на відповідність формі та змісту, суд першої інстанції не встановив обставин справи щодо наявності у роботодавця підстав для накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1. Відсутність в наказі про накладення дисциплінарного стягнення всіх необхідних реквізитів не спростовує сам факт вчинення працівником проступку, який зафіксований в акті комісії від 30 березня 2017 року, а отже, є доведеним і встановленим відповідно до вимог чинного законодавства. Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим невиконання власником або уповноваженим ним органом обов'язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами. Крім того, 27 лютого та 13 березня 2017 року позивач надала директору Центру ПТО пояснення з приводу вчинення дисциплінарного проступку. Під час розгляду справи ОСОБА_1 не доведено відсутності її вини у скоєнні протиправного діяння, яке виразилося в порушенні трудових обов'язків, передбачених Посадовою інструкцією, та призвело до негативних наслідків.

Посилання місцевого суду на пропуск роботодавцем строків для застосування дисциплінарного стягнення не відповідає дійсності та спростовується матеріалами справи. Так, факт порушення позивачем трудової дисципліни було встановлено під час засідання комісії, що відображено в акті від 30 березня 2017 року, а оспорюваний наказ винесено 31 березня 2017 року, тобто в межах визначеного статтею 148 КЗпП України місячного строку.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У березні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року, а рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 30 жовтня 2018 року залишити в силі.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що відповідачем не дотримано вимог щодо форми та змісту наказу про накладення дисциплінарного стягнення. Встановлені комісією в акті перевірки від 30 березня 2017 року порушення щодо несвоєчасної реєстрації учнів у територіальному сервісному центрі МВС не відповідають висновку в резолютивній частині оспорюваного наказу, за змістом якої догана оголошена за неналежне виконання обов'язків щодо ліцензування та акредитування.

Посадова інструкція не покладає на неї такого обов'язку як забезпечення проходження акредитації водіїв транспортних засобів. До застосування дисциплінарного стягнення в неї не були відібрані письмові пояснення. В акті комісії зазначено про порушення нею пунктів 2.3,3.12,3.13,3.16 Посадової інструкції, які фактично стосуються проведення атестації педагогічних працівників та підготовки матеріалів ліцензування освітньої діяльності. Однак, не дослідивши та не надавши будь-якої оцінки вказаній інструкції, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що майстри практичного водіння та водії транспортних засобів не відносяться до педагогічних працівників. Долучені до матеріалів справи доповідні записки від 27 лютого та від 13 березня 2017 року не є відібраними від працівника письмовими поясненнями, оскільки були подані нею до проведення службової перевірки. Крім того, не встановивши день вчинення інкримінованих їй проступків, апеляційний суд безпідставно вказав на дотримання відповідачем передбачених статтею 148 КЗпП України строків застосування дисциплінарного стягнення.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 22 березня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Корольовського районного суду міста Житомира.

10 квітня 2019 року справа № 296/5094/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 367, частини 1 статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає.

Судами встановлено, щоз01 лютого 2007 року по 31 березня 2017 року ОСОБА_1 працювала на посаді заступника директора з навчально-виробничої роботи Центру ПТО.

Обов'язки заступника директора з навчально-виробничої роботи визначені Посадовою інструкцією.

Наказом Міністерства освіти і науки України від 03 березня 2016 року № 81-к на ОСОБА_1 також були покладені обов'язки директора Центру ПТО, які вона виконувала в період з 16 березня 2016 року по 21 лютого 2017 року включно.

22 лютого 2017 року директором Центру ПТО був призначений ОСОБА_2.

Доповідною запискою від 27 лютого 2017 року позивач повідомила директора Центру ПТО про обставини неможливості реєстрації певної кількості учнів в електронній базі, що пов'язано з відсутністю атестації майстрів практичного водіння.

15 березня 2017 року директор Центру ПТО ОСОБА_2 видав наказ № 39-д про проведення внутрішньої перевірки професійної діяльності заступника директора з навчально-виробничої роботи, в. о. директора Центру ПТО ОСОБА_1 щодо невидачі учням свідоцтв про закінчення навчального закладу з підготовки водіїв транспортних засобів. З метою проведення перевірки було створено комісію.

За результатами вказаної перевірки комісією був складений акт від 30 березня 2017 року, в якому зазначено про порушення позивачем:

- пункту 2.3 Посадової інструкції щодо несвоєчасної реєстрації учнів Центру ПТО, які навчалися в період з 01 вересня 2015 року по 24 лютого 2017 року, в територіальному сервісному центрі МВС, у зв'язку з чим вони не отримали свідоцтва про закінчення навчального закладу з підготовки водіїв транспортних засобів;

- пунктів 2.3,3.12,3.13 Посадової інструкції в частині несвоєчасного проходження атестації майстрами практичного водіння, неповідомлення протягом 10-ти днів Регіонального сервісного центру МВС України в Житомирській області про проходження переатестації водіїв згідно з пунктом 4.4 Інструкції "Про порядок організації роботи територіальних органів з надання сервісних послуг МВС України щодо державної акредитації закладів, які проводять підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, та атестації їх спеціалістів";

- пункту 3.16 Посадової інструкції щодо несвоєчасної підготовки матеріалів для отримання Сертифіката про державну акредитацію, термін дії якого закінчився 30 серпня 2016 року.

Наказом директора Центру ПТО ОСОБА_2 від 31 березня 2017 року № 47-к у зв'язку з несвоєчасним проходженням акредитації підготовки водіїв транспортних засобів, що призвело до неможливості видачі учням-випускникам груп № 16,24,25,26,29 свідоцтв про закінчення закладу з підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв, заступнику директора з навчально-виробничої роботи ОСОБА_1 було оголошено догану за неналежне виконання посадових обов'язків у частині ліцензування та акредитування.

Згідно зі статтею 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов'язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов'язків.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один із заходів стягнення, якими є догана і звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Згідно зі статтею 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

У постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801цс15 наведено правовий висновок про те, що пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим, правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з'ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов'язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов'язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов'язків; вина працівника; наявність причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов'язків.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Разом з тим саме на роботодавця покладається обов'язок доказування фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов'язковому порядку має бути встановлена вина як одна з важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відсутність в наказі про накладення дисциплінарного стягнення всіх необхідних реквізитів не спростовує сам факт вчинення позивачем проступку, який зафіксований в акті комісії від 30 березня 2017 року, а отже, є встановленим відповідно до вимог чинного законодавства. Під час розгляду справи ОСОБА_1 не доведено відсутності її вини у скоєнні протиправного діяння, яке виразилося в порушенні трудових обов'язків, передбачених Посадовою інструкцією, та призвело до негативних наслідків. При цьому застосоване до позивача дисциплінарне стягнення у вигляді догани накладене в межах встановленого статтею 148 КЗпП України строку.

Однак вказані висновки апеляційного суду ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблені з порушенням норм процесуального права.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частин 1 , 3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - акт комісії від 30 березня 2017 року), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов'язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами 1 -3 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частинами 1 -3 статті 12 ЦПК України.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76, 77, 78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263, 264, 265 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 22 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", при розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з'ясовувати, в чому конкретно проявилось порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок, ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Відповідно до частини 1 статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року у справі № 718/801/17 (провадження № 61-28428св18) наведено правовий висновок про те, що частина 1 статті 148 КЗпП України передбачає обчислення місячного строку для застосування дисциплінарного стягнення з дня виявлення саме проступку як такого. Тобто під виявленням проступку розуміється не лише виявлення факту (певного діяння), а й встановлення працівника, який учинив ці діяння, протиправність цих діянь, вину працівника, наявність шкідливих наслідків, причинного зв'язку між правопорушенням та шкідливими наслідками.

Разом з тим частиною 2 статті 148 КЗпП Українипередбачено, що дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Однак, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції взагалі не встановив, коли мало місце вчинення проступків, за які позивачу було оголошену догану, а отже, дійшов передчасного висновку про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення в межах визначених статтею 148 КЗпП України строків.

Зокрема, судом не встановлено: коли мали бути зареєстровані учні Центру ПТО у територіальному сервісному центрі МВС; протягом якого часу необхідно було підготувати матеріали для отримання Сертифіката про державну акредитацію навчального закладу та пройти атестацію майстрам практичного водіння.

Вказуючи на те, що ОСОБА_1 не доведено відсутність її вини у скоєнні протиправного діяння, яке виразилося в порушенні трудових обов'язків, апеляційний суд залишив поза увагою, що саме на роботодавцеві лежить обов'язок довести факти винного вчинення працівником дисциплінарного проступку.

Дисциплінарним проступком визнаються діяння, що пов'язуються з невиконанням чи неналежним виконанням працівником своїх обов'язків без поважних причин. Тобто наявність поважних причин у такому разі свідчить про відсутність вини працівника.

Однак апеляційний суд не дослідив та не дав оцінки доповідній записці позивача від 27 лютого 2017 року, в якій вона вказувала на обставини, за яких неможливо було своєчасно зареєструвати учнів навчального закладу в електронній базі та провести атестацію майстрів практичного водіння.

Крім того, в оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції не виклав мотивів та не спростував доводів заявника про те, що до її обов'язків, закріплених Посадовою інструкцією, не входить проведення атестації майстрів практичного водіння (водіїв транспортних засобів) та підготовка матеріалів для державної акредитації закладу.

Таким чином, в порушення наведених вище норм процесуального законодавства апеляційний суд не встановив обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову з наведених в оскаржуваній постанові підстав.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Серявін та інші проти України ", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції не виклав у достатній мірі мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах "Мала проти України"; "Суомінен проти Фінляндії").

Оцінюючи правомірність оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд виходить з того, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суди зобов'язані власні процесуальні дії належним чином мотивувати, враховуючи при цьому, що доказування не може ґрунтуватися виключно на припущеннях. Процес доведення полягає в обґрунтуванні того, що певні дії або події неодмінно мають своїми наслідками настання інших дій або подій, а обставини вважатимуться встановленими за умови, що настання таких наслідків не є вірогідним, а є обов'язковим за таких обставин та за таких умов.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання названого принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Судом апеляційної інстанції не дано належної оцінки доводам позивача щодо незаконності притягнення її до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до пункту 1 частини 3 , частини 4 статті 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом встановлення фактичних обставин справи, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції Верховного Суду, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотриманняпринципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина 3 статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об'єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко М.

Ю. Тітов