Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.09.2018 року у справі №569/1322/18

Постанова

Іменем України

30 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 569/1322/18

провадження № 61-41648св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараш А. А., Мартєва С. Ю., Петров Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області в складі судді Куцоконя Ю. П. від 15 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Рівненської області вскладі суддів: Боймиструк С. В., Гордійчук С. О., Шимків С. С., від 27 червня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

В січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області про скасування наказу "Про звільнення ОСОБА_1" від 22 грудня 2017 року № 326-к, поновлення на роботі на посаді заступника начальника відділу фінансово-економічної діяльності, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 30 грудня 2017 року по день ухвалення рішення суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що відповідач не дотримав вимог статті 49-2 КЗпП України щодо попередження її про звільнення у зв'язку зі скорочення штату не пізніше ніж за два місяці, що вважає підставою для визнання звільнення незаконним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 15 березня 2018 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 з роботи на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України в повному обсязі були дотримані вимоги чинного трудового законодавства, а саме статей 40 43 49-2 КЗпП України, що свідчить про безпідставність та недоведеність позовних вимог. При цьому, указано на відсутність порушення відповідачем строків попередження позивача про наступне вивільнення, оскільки згідно попередження від 26 жовтня 2017 року № 02-01/1038-2, яке особисто отримано ОСОБА_1 під розписку 27 жовтня 2017 року, відповідач, зазначивши ряд постанов Фонду соціального страхування України, які стосуються змін в організації виробництва і праці, в тому числі, скорочення чисельності та штату працівників, попередив позивача як про такі зміни, так і про можливе майбутнє звільнення.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Рівненської області від 27 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 15 березня 2018 року залишено без зміни.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, не повно дослідили зібрані у справі докази та дійшли помилкових висновків про відмову у позові. Указано, що попередження від 26 жовтня 2017 року, на думку скаржника, стосувалося виключно змін істотних умов праці і не містило інформацію щодо скорочення її посади. Скаржник вважає звільнення незаконним, проведеним із порушенням статті 49-2 КЗпП України без попередження її про звільнення у зв'язку зі скорочення штату не пізніше ніж за два місяці.

Крім того, щодо позивача роботодавцем не вирішувалось питання про її переважне право на залишення на роботі.

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2018 року представник Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області - Колесник О., подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що обставини справи судами попередніх інстанцій встановлені повно та відповідають фактичними обставинам, які склалися між учасниками даної справи. Звільнення позивача з роботи було проведено у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому, на думку заявника, відсутні підстави для поновлення позивача на роботі. Чинне законодавство не визначає єдину форму повідомлення працівників про майбутнє звільнення. Позивач була попереджена про можливе майбутнє звільнення 27 жовтня 2017 року, тобто не пізніше ніж за два місяці до звільнення, що свідчить про дотримання відповідачем вимог статті 49-2 КЗпП України. У відзиві на касаційну скаргу заявник просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувані рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що наказом від 22 грудня 2017 року № 326-к "Про звільнення ОСОБА_1" позивач ОСОБА_1 була звільнена з посади заступника начальника відділу фінансово-економічної діяльності Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області 29 грудня 2017 року відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням чисельності та штату.

Згода на звільнення ОСОБА_1 була надана на засіданні профкому Первинної профспілкової організації Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області 20 грудня 2017 року.

Як зазначено у наказі від 22 грудня 2017 року № 326-к, підставою його видання були попередження про зменшення граничної чисельності працівників, зміни в організації виробництва і праці, зміни істотних умов праці та можливе майбутнє звільнення від 26 жовтня 2017 року № 02-01/1038-2 та погодження профкому від 22 грудня 2017 року № 102.

Із указаним попередження від 26 жовтня 2017 року № 02-01/1038-2 ОСОБА_1 особисто під розписку ознайомилась 27 жовтня 2017 року.

Попередження від 26 жовтня 2017 року № 02-01/1038-2 було мотивовано положеннями статті 32 КЗпП України, якою врегульовано переведення на іншу роботу та зміну істотних умов праці.

Із попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, що врегульовано положеннями пункту 1 статті 40 КЗпП України, яка стала підставою звільнення ОСОБА_1, остання повідомлена 21 грудня 2017 року.

Судами також установлено, що після змін в організації виробництва і праці вакантні посади, які б відповідали професії чи спеціальності ОСОБА_1 у роботодавця були відсутні.

Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1, розрахована відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати", складала ~money0~

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до частини 1 , 2 , 3 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному частини 1 , 2 , 3 та 5 статті 263 ЦПК України.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно вимог частини 2 статті 40 КЗпП України звільнення з підстави, зазначеної у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача були зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Статтею 43 КЗпП України встановлено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених Статтею 43 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим.

Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Згода на звільнення ОСОБА_1 на засіданні профкому Первинної профспілкової організації Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області була надана.

Разом з тим, згідно вимог статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

З урахуванням установлених судами попередніх інстанцій обставинами справи, Верховний Суд не погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 з роботи на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України в повному обсязі були дотримані вимоги чинного трудового законодавства.

21 грудня 2017 року ОСОБА_1 була попереджена про звільнення з роботи у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці (пункт 1 статті 40 КЗпП України).

Тому, звільнення ОСОБА_1 із дотриманням роботодавцем вимог закону мало відбутися 22 лютого 2018 року.

В усіх випадках звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою III КЗпП України. Чинне законодавство не передбачає виключення із строку попередження працівника про наступне звільнення (не менш ніж за 2 місяці) часу знаходження його у відпустці або тимчасової непрацездатності. При недодержанні строку попередження працівника про звільнення, якщо він не підлягає поновленню на роботі з інших підстав, суд змінює дату його звільнення, зарахувавши строк попередження, протягом якого він працював.

З метою забезпечення сталості та єдності судової практики, однакового застосування норм права, Верховний Суд під час ухвалення рішення у цій справі врахував правові висновки суду касаційної інстанції (ухвалені у подібних правовідносинах), наведені у постановах Верховного Суду в складі: Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2018 року у справі № 176/2597/15-ц (провадження № 61-4960св18); Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 504/3684/15-ц (провадження № 61-43155ск18); Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 листопада 2018 року у справі № 292/50/18 (провадження № 61-44153св18); Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року у справі № 676/2241/16-ц (провадження № 61-12169св18).

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

29 грудня 2017 року ОСОБА_1 була звільнена у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Тому, з метою відновлення порушених трудових прав позивачки, Верховний Суд вважає за необхідне змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу фінансово-економічної діяльності Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області та вважати її звільненою з 22 лютого 2018 року.

Щодо вимог позову про стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Оскільки порушення строку попередження позивача про наступне звільнення є підставою для зміни дати її звільнення з 29 грудня 2017 року на 22 лютого 2018 року, тому підлягає до стягнення також середній заробіток за дні вимушеного прогулу за вказаний період.

З урахуванням вихідних та неробочих днів у спірний період (30 грудня 2017 року, 31 грудня 2017 року - наступні за днем звільнення вихідні дні, а 01 січня 2018 року і 07 січня 2018 року - неробочі дні), з 02 січня 2017 року по 22 лютого 2018 року ОСОБА_1 перебувала у вимушеному прогулі, який складав 37 робочих днів.

Судами попередніх інстанцій установлено, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складала ~money1~

У зв'язку із зазначеним, з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню ~money2~ середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно вимог частин 1 та 3 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи зазначене, під час розгляду даного спору суди першої та апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернули, не врахували указані вище вимоги чинного трудового законодавства та порушення відповідачем відповідних трудових прав позивачки, у зв'язку із чим рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 15 березня 2018 року та постанова апеляційного суду Рівненської області від 27 червня 2018 року підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про часткове задоволення вимог позову ОСОБА_1, зміну дати звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу фінансово-економічної діяльності Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області та стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі ~money3~, з якої підлягають утриманню відповідні податки і збори.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400 409 412 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 15 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Рівненської області від 27 червня 2018 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу фінансово-економічної діяльності Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області з 29 грудня 2017 року на 22 лютого 2018 року.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі ~money4~, з якої підлягають утриманню відповідні податки і збори.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик