Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.08.2018 року у справі №751/90/17

Постанова

Іменем України

07 листопада 2018 року

місто Київ

справа № 751/90/17

провадження № 61-29020св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), СтупакО.В., УсикаГ.І.

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 07 червня 2017 року у складі судді Косач І. А. та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 19 липня 2017 року у складі колегії суддів: Висоцької Н. В., Бобрової І. О., Шитченко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»

(далі - ТОВ ФК «Європейська агенція з повернення боргів», фінансова компанія) звернулось до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 26 жовтня 2012 року № 104/6827LER1I в розмірі 23 371,77 грн.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що 26 жовтня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «ПЛАТИНУМ БАНК» (далі - ПАТ «ПЛАТИНУМ БАНК», банк) та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 104/6827LER1I на суму 12 574, 89 грн.

У подальшому між ПАТ «ПЛАТИНУМ БАНК» та ТОВ «ФК «БІЗНЕСФІНАНС» укладено договір про відступлення права вимоги, за яким право вимоги за згаданим кредитним договором відступлено останньому. 17 червня 2015 року між ТОВ «ФК «БІЗНЕСФІНАНС» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 1706/1, за умовами якого позивач отримав право вимоги до відповідача за кредитним договором від 26 жовтня 2012 року № 104/6827LER1I. Згідно з умовами договору факторингу

ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 23 371, 77 грн, з яких: 9 000, 89 грн - заборгованість за основною сумою боргу; 508, 57 грн - заборгованість за процентами та комісією; 13 862, 31 грн - пеня за порушення графіка погашення заборгованості.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 07 червня 2017 року позов ТОВ ФК «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ ФК «Європейська агенція з повернення боргів» суму заборгованості за кредитним договором від 26 жовтня 2012 року № 104/6827LER1I у сумі 9 509, 46 грн; у іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що в судовому засіданні знайшов підтвердження той факт, що у відповідача наявна заборгованість за кредитним договором від 26 жовтня 2012 року № 104/6827LER1I, проте вона підлягає частковому стягненню в сумі 9 509, 46 грн., з яких: 9 000, 89 грн - заборгованість за основною сумою боргу; 508, 57 грн - заборгованість за процентами та комісією.

У задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 13 862, 31 грн суд відмовив, оскільки згідно з розрахунком заборгованості внаслідок порушення відповідачем умов кредитного договору пеня почала нараховуватися з 03 грудня 2012 року, розрахунком заборгованості від 14 червня 2015 року визначено, що пеня станом на наведену дату становила 13 805, 26 грн, при цьому ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» звернулось до суду з цим позовом 03 січня 2017 року, тобто з пропуском спеціальної позовної давності в один рік, а тому ця позовна вимога задоволенню не підлягає.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 19 липня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду обґрунтовувалась тим, що судом першої інстанції встановлено та розрахунком заборгованості підтверджується, що відповідач зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала, заборгованість у належний спосіб не спростована, її посилання на погашення заборгованості за кредитним договором від 26 жовтня 2012 року №104/6827LER1I у період з 14 грудня 2012 року до 19 червня 2013 року на суму 4 548, 00 грн не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо наявності заборгованості як за основним боргом, так і за відсотками.

Судом апеляційної інстанції враховано, що під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідач зазначала, що припинила сплату кредитних коштів внаслідок фінансових труднощів, здійснивши останній платіж 19 червня 2013 року, проте нею не спростовано в належний спосіб обставини щодо здійснення платежу за кредитом 08 серпня 2014 року. Крім того, згідно з підпунктом «ж» пункту 1.2 кредитного договору строк повернення кредиту 03 листопада 2014 року, до суду позов пред'явлено 26 грудня 2016 року, а тому посилання заявника на пропуск позовної давності є необґрунтованим. Відповідач неодноразово зверталась до банку з пропозицією про реструктуризацію боргу, але банком їй було відмовлено.

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 просила скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості за основною сумою боргу, процентами та комісією й ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій.

Доводами касаційної скарги є те, що відповідач припинила виконувати щомісячні зобов'язання з погашення кредиту 19 червня 2013 року, дії щодо переривання позовної давності відповідачем здійснено не було. За змістом статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої особи права на позов, тобто захистити своє право у суді. Оскільки умовами договору встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником кожного чергового платежу, а відтак і перебіг позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається з наступного після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13. На переконання заявника, виходячи з трирічного строку позовної давності, строк пред'явлення до неї позову сплинув у липні 2016 року, проте банк звернувся до суду із цим позовом лише в січні 2017 року, що є підставою для відмови у його задоволенні.

ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що відповідно до наведеного заявником правового висновку Верховного Суду України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Таким чином, позовна давність починає обраховуватись з моменту відступлення права вимоги, а саме після укладення 17 червня 2015 року договору факторингу № 1706/1, оскільки з цього моменту позивач дізнався про порушення відповідачем кредитних зобов'язань.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Правильність висновків оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення сум пені Верховним Судом поза межами доводів касаційної скарги не перевірялася.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 26 жовтня 2012 року між ПАТ «ПЛАТИНУМ БАНК» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір зі страхуванням життя позичальника (рефінансування) № 104/6827LER1I, згідно з умовами якого сума кредиту становить 12 574, 89 грн; строк кредитування

24 місяці; фіксована процентна ставка за користування кредитом 0, 0001 %; комісія обслуговування кредиту 170, 00 грн; дата повернення кредиту - 03 листопада 2014 року.

Пунктом 2.3 кредитного договору визначено, що проценти за користування кредитом нараховуються банком з дати надання кредиту щомісячно на дату сплати поточної заборгованості за кредитом, виходячи із залишку непростроченої заборгованості за кредитом згідно з Додатком № 1. Для розрахунку використовується умовна кількість днів у році 360, у місяці 30. При цьому кількість днів у період з дати надання кредиту по першу дату сплати заборгованості умовно приймається за 30.

Відповідно до пункту 2.4 кредитного договору комісія за обслуговування кредиту нараховується та сплачується щомісяця, починаючи з першої дати сплати заборгованості разом зі сплатою процентів та заборгованості за кредитом у день сплати заборгованості.

У пункті 2.5 кредитного договору визначено, що погашення заборгованості за кредитом здійснюється позичальником в період з 25 до 30 числа кожного місяця включно. Перший платіж має бути сплачено не пізніше 30 листопада 2012 року.

Згідно з пунктом 2.8 кредитного договору погашення позичальником заборгованості за кредитом здійснюється щомісячно платежами в розмірі по 694, 00 грн, починаючи з першої дати сплати заборгованості.

Відповідно до пункту 2.9 договору реальна процентна ставка за кредитом становить 50,15 % річних; абсолютне значення подорожчання кредиту становить 5 593, 86 грн.

26 жовтня 2012 року між ПАТ «ПЛАТИНУМ БАНК» та ТОВ «ФК «БІЗНЕСФІНАНС» укладено договір про відступлення права вимоги за кредитним договором № 104/6827LER1I.

17 червня 2015 року між ТОВ «ФК «БІЗНЕСФІНАНС» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 1706/01, за умовами якого позивач отримав право вимоги до ОСОБА_3 за згаданим кредитним договором.

Згідно з довідкою адресно-довідкового підрозділу УДМС в Чернігівській області ОСОБА_3 змінила прізвище на ОСОБА_3.

Щодо норм права, які підлягають застосуванню

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом частини першої статті 553, частин першої та другої статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

За приписами частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що банк свої зобов'язання виконав у повному обсязі, надав відповідачу кредит у сумі та на умовах, визначених кредитним договором, проте позичальник свій обов'язок з повернення кредиту належним чином не виконує, у зв'язку із чим у неї утворилась заборгованість, яка згідно з розрахунком позивача становить 23 371, 77 грн, з яких: 9 000, 89 грн - заборгованість за основною сумою боргу; 508, 57 грн - заборгованість за процентами та комісією; 13 862, 31 грн - пеня за порушення графіка погашення заборгованості.

Щодо позовної давності

Поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).

Оскільки договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. Отже, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесеннячергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Аналогічні висновки сформульовані Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13, від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі

№ 6-167цс14, від 03 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16,

від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 і від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) длязабезпечення прогнозованості правозастосовної практики не встановила підстав для відступлення від наведених висновків, а тому вони підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

У справі, що переглядається, суди встановили, що за договором кредиту

(з урахуванням додаткових угод) строк виконання основного зобов'язання сторони визначили до 03 листопада 2014 року.

Судом першої інстанції встановлено, й це не спростовано під час апеляційного розгляду, що останній платіж за кредитним договором позичальником вчинено 19 червня 2013 року, тобто право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем строку внесення чергового платежу, а з урахуванням графіка платежів та пункту 2.5 кредитного договору - з 31 червня 2013 року, після якого починає перебіг позовна давність щодо вимог про стягнення кожного такого щомісячного платежу.

Разом з тим цей строк обраховується та спливає стосовно кожного щомісячного платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу, а не стосовно заборгованості за кредитом в цілому. В такому разі кредитна заборгованість підлягає стягненню в межах позовної давності.

Щодо переривання позовної давності

Верховний Суд вважає необґрунтованими посилання апеляційного суду на те, що відповідач у судовому засіданні апеляційного суду зазначала, що вона неодноразово зверталась до банку з пропозицією про реструктуризацію боргу, але банком їй відмовлено. Оскільки ці твердження не підтверджені належними доказами, тому не можуть вважатися обґрунтованими, а відповідно до частини четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою. Не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього, або без його схвалення.

Такі правові висновки викладені Верховним Судом України у постанові від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16 та Верховним Судом у постанові від 12 квітня 2018 року у справі № 191/2478/15-ц (провадження № 61-2501св18). Підстав відступити від таких правових висновків Верховний Суд не встановив.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Апеляційний суд, зазначаючи, що відповідач не спростувала в належний спосіб встановлені обставини здійснення нею 08 серпня 2014 року платежу у розмірі 1, 43 грн у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, не дослідив зібрані у справі докази на предмет того, чи відбулось таке перерахування коштів з одного рахунка на інший за волевиявленням чи схваленням позичальника, що має суттєве значення для вирішення спору по суті.

Висновки за наслідком розгляду касаційної скарги

За правилами пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

За правилами пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

За змістом частини четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року та частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Апеляційний суд обмежився формальним висновком про те, що відповідач неодноразово зверталась до банку з пропозицією про реструктуризацію боргу та 08 серпня 2014 року вчинила платіж у розмірі 1, 43 грн у рахунок погашення кредитної заборгованості та не дослідив наявні у справі докази на предмет того, коли востаннє вона сплатила кредитну заборгованість, що має істотне значення для правильного вирішення спору по суті, адже з цього моменту розпочинає перебіг позовна давність та строк пред'явлення вимоги до позичальника щодо кожного простроченого платежу.

Враховуючи те, що визначення моменту, починаючи від якого позичальник припинив виконувати умови кредитного договору, об'єктивно має значення для правильного вирішення спору по суті, касаційний суд у силу обмежень процесуального закону позбавлений можливості встановлювати такі обставини справи самостійно, Верховний Суд зробив висновок, що рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалюючи рішення про направлення справи на новий розгляд до апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що апеляційний суд зробив висновки з приводу вирішення позовних вимог без дослідження доказів та без встановлення фактичних обставин справи, що мало передувати таким висновкам.

Під час нового розгляду суд зобов'язаний визначити час, коли відбувся останній платіж з виплати заборгованості за кредитним договором від 26 жовтня 2012 року № 104/6827LER1I; дослідити розрахунок заборгованості за кредитним договором у межах строку позовної давності (загальної та спеціальної щодо кожного виду нарахувань) з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням; встановити, чи відбулось списання коштів з рахунку боржника 08 серпня 2014 року у розмірі 1, 43 грн за її волевиявленням або схваленням.

Рішення судів у частині вирішення позовних вимог про стягнення пені за межами доводів касаційної скарги Верховним Судом відповідно до статті 400 ЦПК України не перевіряються. Неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судових рішень, у наведеній частині не виявлено.

Твердження ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» у відзиві на касаційну скаргу про те, що позовна давність почала перебіг з моменту відступлення права вимоги, а саме після укладення 17 червня 2015 року договору факторингу № 1706/1, оскільки з цього моменту позивач дізнався про порушення відповідачем кредитних зобов'язань, позбавлені правового значення, адже відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи наведене, Верховний Суд визнає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, оскільки для постановлення нового рішення у справі суд має встановити обставини на підставі доказів, що не були досліджені судами.

За правилами частини другої статті 419 ЦПК України з моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнані нечинними рішення, постанови та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Скасувати ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 19 липня 2017 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованості за основною сумою боргу та заборгованості за процентами і комісією, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді В. О. Кузнєцов

С.О.Погрібний

О.В.Ступак

Г.І.Усик