Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.07.2018 року у справі №648/1284/17

Постанова

Іменем України

07 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 648/1284/17

провадження № 61-37601св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Благодатнівська сільська рада Білозерського району Херсонської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Благодатнівської сільської ради Білозерського району Херсонської області на постанову Апеляційного суду Херсонської області від 26 квітня 2018 року у складі суддів: Семиженка Г. В., Бугрика В. В., Чорної Т. Г.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Благодатнівської сільської ради Білозерського району Херсонської області про визнання недійсним трудового договору, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що на підставі розпорядження сільського голови Благодатної (Петрівської) сільської ради Білозерського району Херсонської області №5-ос від 01 лютого 2016 року та укладеного на його виконання трудового договору на період з 02 лютого 2016 року до 02 серпня 2016 року, її було прийнято на посаду директора комунального закладу «Благодатнівський (Петрівський) сільській будинок культури». В подальшому трудовий договір неодноразово переукладався, останній договір № 12 про тимчасове прийняття на посаду директора будинку культури укладено на період з 02 лютого 2017 року до 02 квітня 2017 року, а 03 квітня 2017 року її за розпорядженням сільського голови № 10-ос від 03 квітня 2017 року звільнено з займаної посади на підставі пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку трудового договору.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_4 посилалась на те, що при укладенні трудового договору № 12 про прийняття на посаду директора будинку культури на період з 02 лютого 2017 року до 02 квітня 2017 року її введено в оману щодо тимчасовості цього договору, такий договір та розпорядження сільського голови № 10-ос від 03 квітня 2017 року про звільнення у зв'язку із закінченням строку вказаного трудового договору не погоджені із начальником відділу культури і туризму районної державної адміністрації Білозерського району Херсонської області, крім того, через переукладення трудового договору на новий строк, він вважається таким, що укладений на невизначений строк, що свідчить про недійсність трудового договору № 12 про тимчасове прийняття на роботу та незаконність її звільнення з займаної посади директора будинку культури у зв'язку із закінченням строку цього договору.

У зв'язку з викладеним, ОСОБА_4 просила визнати недійсним трудовий договір № 12 про тимчасове прийняття її на посаду директора будинку культури на період з 02 лютого 2017 року до 02 квітня 2017 року, поновити її на роботі, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та 10 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Білозерського районного суду Херсонської області від 24 листопада 2017 року у складі судді-головуючого Сокирко Л. М. у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - відмовлено.

Додатковим рішенням цього ж суду від 06 лютого 2018 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про визнання недійсним трудового договору № 12 про тимчасове прийняття позивача на посаду директора будинку культури на період з 02 лютого 2017 року до 02 квітня 2017 року.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вимоги трудового законодавства при прийнятті позивача на роботу та її звільненні, відповідачем порушені не були.

Постановою Апеляційного суду Херсонської області від 26 квітня 2018 року апеляційні скарги представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 задоволено частково. Рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 24 листопада 2017 року та додаткове рішення цього ж суду від 06 лютого 2018 року скасовано, позов задоволено частково.

Визнано недійсним пункт 1 трудового договору від 02 лютого 2017 року, укладений між ОСОБА_4 та Петрівською сільською радою Білозерського району Херсонської області в особі сільського голови ЧубкаО.С. щодо тимчасовості дії цього договору з 02 лютого 2017 року до 02 квітня 2017 року.

Поновлено ОСОБА_4 на посаді директора комунального закладу «Благодатнівський (Петрівській) сільській будинок культури» Білозерського району Херсонської області.

Стягнуто з Благодатнівської (Петрівської) сільської ради Білозерського району Херсонської області на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03 квітня 2017 року до 01 квітня 2018 року в сумі 35 615,16 грн, без врахування утримання податку та інших обов'язкових платежів та 1 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позов, апеляційний суд виходив з того, що за відсутності передбачених частиною другою статті 23 КЗпП України підстав, укладений між сторонами трудовий договір в силу вимог статті 39-1 КЗпП України є таким, що укладений на невизначений строк, а пункт 1 договору № 12, яким визначено його тимчасовість є недійсним, унаслідок чого звільнення позивача у зв'язку із закінченням строку трудового договору проведено із порушенням вимог трудового законодавства, що є підставою для її поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

22 червня 2018 року Благодатнівська сільська рада Білозерського району Херсонської області подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що звільнення позивача у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору було проведено із дотриманням вимог чинного законодавства, оскільки останню було прийнято на роботу на умовах строкового трудового договору, отже висновки суду апеляційної інстанції про те, що трудовий договір укладено з позивачкою на невизначений термін є помилковим.

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та надано строк для надання відзиву.

Позивач не скористався правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направила.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Установлено, що розпорядженням сільського голови Петрівської (зараз назву змінено на Благодатнівську) сільської ради Білозерського району Херсонської області № 5-ос від 01 лютого 2016 року «Про прийняття на роботу» вирішено призначити ОСОБА_4 з 02 лютого 2016 року на посаду директора комунального закладу «Петрівський сільській будинок культури», укласти з нею з 02 лютого 2016 року трудову угоду, ознайомити з правилами та обов'язками, які покладаються на директора комунального закладу, встановити оплату праці згідно штатного розпису.

На виконання цього розпорядження 02 лютого 2016 року з ОСОБА_4 було укладено трудовий договір № 3 на термін з 02 лютого 2016 року до 02 серпня 2016 року.

Розпорядженням сільського голови Петрівської (зараз назву змінено на Благодатнівську) сільської ради Білозерського району Херсонської області № 42.1-ос від 01 серпня 2016 року вирішено продовжити термін дії трудового договору, укладеного з директором будинку культури ОСОБА_4 з 02 серпня 2016 року до 02 лютого 2017 року, на виконання якого між сторонами укладеного трудовий договір № 8 на термін з 02 серпня 2016 року до 02 лютого 2017 року.

Згідно розпорядження сільського голови Петрівської (зараз назву змінено на Благодатнівську) сільської ради Білозерського району Херсонської області №3.1-ос від 02 лютого 2017 року продовжено термін дії трудового договору до 02 квітня 2017 року, того ж дня між сторонами укладено трудовий договір № 12 на термін з 02 лютого 2017 року до 02 квітня 2017 року, за яким ОСОБА_4 прийнято на посаду директора будинку культури на випробувальний термін на період з 02 лютого 2017 року до 02 квітня 2017 року.

Відповідно до розпорядження сільського голови Петрівської (зараз назву змінено на Благодатнівську) сільської ради Білозерського району Херсонської області № 10-ос від 03 квітня 2017 року ОСОБА_4 звільнено з займаної посади директора будинку культури з 03 квітня 2017 року на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку трудового договору.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Чинним законодавством передбачена особлива форма трудового договору - контракт.

За змістом частини третьої статті 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України від 09 липня 1998 року № 12-рп/98 роз'яснено, що контрактна форма трудового договору може впроваджуватись лише законом. Контракт, як особлива форма трудового договору повинен спрямовуватися на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівника, враховуючи його індивідуальні здібності й професійні навички, його правову і соціальну захищеність. Умови контракту, які погіршують становище працівника порівняно з чинним законодавством, угодами і колективним договором, вважаються недійсними (стаття 9 КЗпП України) (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини).

Отже, сфера застосування контракту визначається законами України.

Статтею 21 Закону України «Про культуру» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) керівники закладів культури призначаються на посаду шляхом укладення з ними трудового договору (контракту), укладення контракту регулюється виключно законами України.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури», який набрав чинності 24 лютого 2016 року, внесено зміни до статті 21 Закону України «Про культуру», згідно яких керівники державних та комунальних закладів культури призначаються на посаду шляхом укладення з ними контракту строком на п'ять років за результатами конкурсу.

Установивши, що прийняття ОСОБА_4 на роботу до відповідача здійснювалося не в порядку, визначеному Законом України «Про культуру», передбачений статтею 21 цього Закону, контракт з нею не укладався, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про застосування до спірних правовідносин положень КЗпП України.

Так, за приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк, на визначений строк, встановлений за погодженням сторін та таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Згідно із статтею 39-1 КЗпП України, якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Абзацом третім пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»передбачено, що оскільки згідно з частиною другою статті 23 КЗпП трудовий договір на визначений строк укладається лише у разі, коли трудові відносини на невизначений строк не може бути встановлено з урахуванням характеру роботи або умов її виконання, або інтересів працівника (наприклад, його бажання), або в інших випадках, передбачених законодавчими актами, укладення трудового договору на визначений строк при відсутності зазначених умов є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач перебувала у трудових відносинах з відповідачем за безстроковим трудовим договором, а відтак її звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку трудового договору проведено у порушення вимог чинного трудового законодавства, що є підставою для поновлення її на роботі, стягнення на підставі статті 235 КЗпП України середнього заробітку за час вимушеного прогулу у відповідності до наданого розрахунку, який не спростовано відповідачем та відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням законних прав позивача, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагає додаткових зусиль для організації свого життя, у розмірі 1 тис. грн, визначеному з урахуванням засад розумності і справедливості.

Такі висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, доказам у справі надана належна правова оцінка.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що відповідно до Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» конкурсна процедура може не застосовуватися для призначення керівників комунальних закладів культури у територіальних громадах з населенням до 5 тисяч жителів, підтверджують висновки апеляційного суду про відсутність підстав для укладення строкового трудового договору з позивачем.

Доводи касаційної скарги щодо строковості трудового договору, укладеного із позивачем зводяться до незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Аргументи касаційної скарги про безпідставне поновлення позивачу строку апеляційного оскарження спростовуються тим, що згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року таке конституційне право повинно бути забезпечено судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Касаційна скарга не містить доводів щодо незгоди з розміром середнього заробітку за час вимушеного прогулу, морального відшкодування та судових витрат, які підлягають стягненню на користь позивача.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04)

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Оскільки виконання постанови апеляційного суду Херсонської області від 26 квітня 2018 року було зупинено ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2018 року, у зв'язку із залишенням судового рішення без змін необхідно поновити його виконання.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Благодатнівської сільської ради Білозерського району Херсонської області залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Херсонської області від 26 квітня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Апеляційного суду Херсонської області від 26 квітня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов А. С. Олійник Г. І. Усик