Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 31.07.2018 року у справі №336/709/18

Постанова

Іменем України

07 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 336/709/18-ц

провадження № 61-39374св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

представник заявника - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану її представником - ОСОБА_2, на ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя у складі судді Наумова О. О. від 13 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області у складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Подліянової Г .С., від 29 травня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення юридичного факту постійного проживання зі спадкодавцем.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 лютого 2018 року відмовлено у відкритті провадження у справі з підстав, передбачених частиною четвертою статті 315 ЦПК України.

Відмовляючи ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що зі змісту заяви вбачається спір про право, оскільки вимога про встановлення факту постійного проживання пов'язана з доведенням факту прийняття спадщини, на яку можуть мати права інші спадкоємці або Запорізька міська рада в порядку прийняття від померлого спадщини.

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 29 травня 2018 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 лютого 2018 рокузалишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін, погодився з висновком районного суду, зазначивши, що вирішення питання щодо встановлення юридичного факту проживання з померлим ОСОБА_1 необхідно для прийняття спадщини, що не заперечувалося заявником. Так, у видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_1 було відмовлено та нею не надано доказів на підтвердження того, що інший спадкоємець - ОСОБА_3, відмовився від права на спадщину за законом. Отже, наявний спір про право, що повинен вирішуватись у порядку позовного провадження, в якому буде встановлено спадкову масу та коло спадкоємців померлого.

У червні 2018 рокуОСОБА_1 в особі представника - ОСОБА_2, подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення, справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.

Наявність рішення суду про встановлення факту постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем на час відкриття спадщини (за відсутності спору про право на спадщину), є підставою, щоб звернутися до нотаріуса для оформлення свідоцтва про право на спадщину. У такому випадку суд не повинен визнавати право власності на спадкове майно, оскільки ЦК України передбачений інший порядок її оформлення.

Також суди не звернули уваги на те, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності, тому вона законодавчо позбавлена можливості подати позовну заяву.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що можуть бути порушені права інших спадкоємців або міської ради, однак положення статті 315 ЦПК України не передбачає такої підстави для відмови у відкритті провадження як можливе порушення прав третіх.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

13 серпня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Згідно зі статтею 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У частині четвертій статті 315 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Судом установлено, що ОСОБА_1 звернулась до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем - ОСОБА_4, який є її дідом і помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на належне йому на праві власності майно - квартиру АДРЕСА_1.

ОСОБА_1 зазначала, що з літа 2016 року доцього часу постійно проживає в квартирі АДРЕСА_1, однак внаслідок відсутності доказів її постійного проживання за вказаною адресою, нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті діда.

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз'яснено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо, зокрема, згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Згідно з пунктами 2, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року тощо.

Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Отже, для підтвердження прийняття спадщини має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Разом з тим незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Таким чином, спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Проте, відмовляючи у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 з підстав того, що із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, суд першої інстанції зазначеного до уваги не взяв, тому висновок суду є помилковим.

Крім того, районний суд не зазначив, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (норми ЦК України), який би оспорював право ОСОБА_1 на прийняття спадщини.

Апеляційний суду порушення вимог статей 367, 382 ЦПК України на викладене також уваги не звернув і залишив ухвалу суду першої інстанції без змін.

Отже, доводи, наведені в касаційній скарзі, підлягають перевірці, оскільки судові процедури повинні бути справедливими (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Ураховуючи викладене, оскаржувані судові рішення не можуть вважатись законними та підлягають скасуванню, а справа - передачі до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідно до частини третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

За таких обставин оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України, ухвалені з порушенням норм процесуального права, що в силу частини четвертої статті 406 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану її представником - ОСОБА_2, задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 29 травня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта