Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.08.2019 року у справі №306/747/18

Постанова

Іменем України

23 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 306/747/18

провадження № 61-14815св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_2, на постанову Закарпатського апеляційного суду від 25 червня 2019 року у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Кожух О. А., Собослоя Г. Г.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (змінено найменування на Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" далі - ПАТ КБ "ПриватБанк ", АТ КБ "ПриватБанк", банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір від 14 квітня 2011 року №б/н, згідно умов якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 4 400,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків

у розмірі 30% на рік з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом

з "Умовами та правилами надання банківських послуг", "Правилами користування платіжною карткою", та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті, складає договір, що підтверджується підписом відповідача

у заяві. Договір, укладений з відповідачем є договором приєднання, порядок укладення якого передбачений статтею 634 ЦК України.

У зв'язку з неналежним виконання умов договору станом на 28 лютого

2018 року у відповідача виникла заборгованість на загальну суму 33 695,15 грн, з яких 4192,41 грн - тіло кредиту; 25 322,02 грн - відсотки за користування кредитом; 2 100,00 грн - пеня; 500,00 грн - штраф (фіксована частина);

1 580,72 грн - штраф (процентна складова).

Ураховуючи наведене, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором від 14 квітня 2011 року №б/н у розмірі 33 695,15 грн та судові витрати у справі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 05 жовтня 2018 року у задоволенні позову - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач звернувся до суду

з пропуском строку на звернення до суду, що виключає можливість судового захисту порушеного права позивача відповідно до статті 267 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 25 червня 2019 року рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 05 жовтня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 14 квітня 2011 року у розмірі 32 590,15 грн № б/н,

з яких 4 192,41 грн - тіло кредиту; 25 322,02 грн - відсотки за користування кредитом; 1 100,00 грн - пеня, 500,00 грн - штраф (фіксована частина);

1 475,72 грн - штраф (процентна складова) та судовий збір в розмірі 4 259,63
грн.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що згідно з довідкою банку відповідачу видано кредитну картку, яка була перевипущена з терміном дії до 11/18, заборгованість за кредитним договором банком визначена станом на

28 лютого 2018 року, з позовом до суду банк звернувся 24 квітня 2018 року, тобто позовна давність по вимогам про стягнення заборгованості по тілу кредиту та відсоткам не пропущена.

Аргументи учасників справи

У липні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржене рішення суду апеляційної інстанції та ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції правильно застосував строк позовної давності, оскільки відсутні докази отримання відповідачем кредитної картки після закінчення строку її дії, а перевипуск картки

є односторонньою дією банку, яка підтверджується лише його довідкою, тому не може братися судом до уваги. Крім того, до позовної заяви не додано договору від 14 квітня 2011 року №б/н. Відповідно до виписки про стан рахунку, яку надав позивач, банк самовільно з кредитної картки проводив списання коштів

і нараховував на них проценти, пеню та інші штрафні санкції, а відповідач жодного разу не знімав готівку з карткового рахунку. Картку видано 14 квітня 2011 року строком на один рік, тобто до 14 квітня 2012 року. Строк позовної давності про звернення до суду обчислюється з дати останнього платежу

13 січня 2015 року і закінчується 13 січня 2018 року. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року (справа № 6-14цс14). З позовом банк звернувся у квітня 2018 року, тобто

з пропуском позовної давності.

У жовтні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив АТ КБ "ПриватБанк" на касаційну скаргу, в якому зазначає, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції є законними і обґрунтованими, а тому підстав для його скасування немає.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у малозначній справі, оскільки касаційна скарга може стосуватися питання права, яке має значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив, щовідповідно до укладеного договору б/н від

14 квітня 2011 року ОСОБА_3 отримала кредит ПАТ КБ "Приватбанк" у розмірі 4
400,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок

у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку.

Кредитні відносини оформлені у вигляді заповнення анкети-заяви, в якій процентна ставка та умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання не зазначені.

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованість за договором станом на станом на 28 лютого 2018 року становить - 33 695,15 грн, з яких 4192,41 грн - тіло кредиту; 25 322,02 грн - відсотки за користування кредитом; 2 100,00 грн - пеня, а також штрафи: 500,00 грн - штраф (фіксована частина);

1 580,72 грн - штраф (процентна складова).

Згідно з частиною 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності

є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93,

§ 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE ( №o. 2), № 66610/09,

§ 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Судом першої інстанції встановлено, що картку видано 14 квітня 2011 року строком на один рік. Строк дії картки закінчився 13 квітня 2015 року.

24 квітня 2018 року банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 14 квітня 2011 року, тобто

з пропуском позовної давності.

Відповідач подав до суду заяву про застосування позовної давності.

Встановивши, що позивачем пропущена позовна давність, про застосування якої заявив відповідач, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову про стягнення основної заборгованості за кредитом в розмірі 4192,41 грн.

Разом з цим відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18) зроблено висновок, "що виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові

з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє

в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв'язку

з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності не відповідає вимогам закону".

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У частині 1 статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 207 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із частиною 1 та 2 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

У частині 1 статті 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня

2014 року (провадження № 6-144цс14) та зроблено висновок, що "без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання,

з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред'явив. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ "ПриватБанк" дотримав вимог, передбачених ~law18~ про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору".

Судові рішення не містять висновків по суті спору щодо позовних вимог про стягнення процентів, пені та штрафів, заявлених позивачем з посиланням на Умови і правила надання банківських послуг. Проте за встановлених судами обставин справи та враховуючи, що узаяві позичальника процентна ставка та умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання не зазначені, в задоволенні позовних вимог в цій частині судам належало відмовити за безпідставністю.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду та частково рішення суду першої інстанції ухвалені з порушенням норм матеріального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині - залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 412, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 25 червня 2019 року скасувати.

Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 05 жовтня

2018 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції постанова Закарпатського апеляційного суду від 25 червня 2019 рокувтрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук