Главная Сервисы для юристов ... База решений “Протокол” Ухвала КЦС ВП від 28.04.2020 року у справі №727/898/19 Ухвала КЦС ВП від 28.04.2020 року у справі №727/89...
print
Друк
search Пошук

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Постанова

Іменем України

08 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 727/898/19

провадження № 61-7157св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 29 листопада 2019 року у складі судді Слободян Г. М. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 12 березня 2020 року у складі колегії суддів: Половінкіної Н. Ю., Кулянди М. І., Одинака О. О.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні майном.

Позов мотивований тим, що між публічним акціонерним товариством "Укрінбанк" (далі - ПАТ "Укрінбанк") та ОСОБА_1 укладений договір оренди нежитлових приміщень будівлі оздоровчого комплексу з кафе-баром, що розташована по АДРЕСА_1,06 березня 2012 року. Договір укладений на 1080 календарних днів з дати підписання. Позивач продовжує користуватись нежитловими приміщеннями будівлею оздоровчого комплексу з кафе-баром, що розташована по АДРЕСА_1, після закінчення строку договору оренди, тому договір вважається поновленим на строк, який був встановлений договором. ОСОБА_2 в 2017 році набуто право власності на спірні нежитлові приміщення. Відповідач чинить перешкоди у доступі до нежитлових приміщень будівлі оздоровчого комплексу з кафе-баром, що розташована по АДРЕСА_1, майна, що знаходиться у орендованому приміщенні, замінено замки.

ОСОБА_1 просив:

зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні нежитловими приміщеннями будівлею оздоровчого комплексу з кафе-баром, що розташована по АДРЕСА_1, надати доступ та передати ключі від нежитлових приміщень будівлі оздоровчого комплексу з кафе-баром, що розташована по АДРЕСА_1.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 29 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 12 березня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Зобов'язано ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні нежитловим приміщенням - будівлею оздоровчого комплексу з кафе-баром, що розташоване по АДРЕСА_1, надати доступ та передати ключі від нежитлового приміщення - будівлі оздоровчого комплексу з кафе-баром, що розташоване по АДРЕСА_1.

Судові рішення мотивовані тим, що договір оренди продовжений на новий строк, оскільки станом на 06 лютого 2018 року орендар ОСОБА_1 продовжував користуватися нежитловими приміщеннями будівлею оздоровчого комплексу з кафе-баром, що розташована по АДРЕСА_1, та були відсутні заперечення орендодавця. Водночас суд першої інстанції встановив порушення права орендаря ОСОБА_1 користування майном для здійснення господарської діяльності.

Апеляційний суд вказав, що 24 вересня 2019 року ОСОБА_2 повідомив орендаря ОСОБА_1 від про розірвання договору оренди з 01 листопада 2019 року на підставі пункту 4.1. договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. З аналізу статті 651 ЦК України вбачається, що договір не може бути розірваний в односторонньому порядку за ініціативою однієї із сторін за відсутності правових підстав, визначених ЦК України, в тому числі спеціально визначених умовами укладеного договору. На підставі пункту 11.1 договору від 6 березня 2012 року оренди від 06 березня 2012 року даний договір розірванню в односторонньому порядку не підлягає, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством, або якщо одна із сторін систематично порушує умови даного договору. Відповідно до пункту 11.2 правочину даний договір припиняється у випадку закінчення строку його дії; загибелі об'єкта, що орендується; викупу орендарем об'єкта, що орендується. Разом з тим пунктом 4.1 договору оренди нежитлових приміщень від 6 березня 2012 року оренди від 06 березня 2012 року, на який посилається ОСОБА_2 як на підставу розірвання договору, розташований в розділі 4 "Строк оренди" та визначає порядок відмови від продовження договору у разі закінчення строку договору, на який він був укладений, та не визначає процедуру розірвання договору в односторонньому порядку. Отже, договір між Публічним акціонерним товариством "Укрінбанк" та ОСОБА_1 оренди нежитлових приміщень від 6 березня 2012 року не припинений у зв'язку з його розірванням в односторонньому порядку за ініціативою ОСОБА_2.

Аргументи учасників справи

У квітні 2020 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій з урахуванням уточнень, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 29 листопада 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 12 березня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не врахував інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, не оцінив докази на їх підтвердження, що були надані відповідачем. Судом апеляційної інстанції фактично здійснено тлумачення умов договору (встановлено якісно новий зміст пункту 4.1 договору), тим самим суд апеляційної інстанції вийшов за межі апеляційної скарги. Положеннями частини 1 статті 637 ЦК України передбачено, що тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України.

Згідно частини 2 статті 213 ЦК України на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. Однак, жодною зі сторін справи не заявляється вимога про тлумачення змісту договору, як при розгляді спору в суді першої інстанції, так і при апеляційному провадженні щодо цієї ж справи.

Вказує, що суд апеляційної інстанції в порушення положень ЦК України ототожнив поняття відмови від договору із достроковим розірванням договору в односторонньому порядку. Спростовуючи доводи ОСОБА_2 про розірвання договору внаслідок відмови від нього шляхом надіслання відповідного повідомлення ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції використовує положення статей 525, 598, 653 ЦК України в частині неможливості односторонньої відмови, розірвання, зміни договірних зобов'язань. Однак при цьому судом не враховуються положення цих же статей, що передбачають відступлення від викладеної у них загальної заборони односторонньої відмови, розірвання, зміни договірних зобов'язань у разі, якщо інше встановлено самим договором. Тобто, судом апеляційної інстанції проігноровано свободу договору при вирішенні справи. ОСОБА_2 використано право на односторонню відмову від договірних зобов'язань, передбачену у пункті 4.1. договору як наслідок вияву свободи договору та волі сторін. Сторони на власний розсуд визначили даним пунктом порядок припинення договору шляхом відмови від нього, що не суперечить вимогам статей 6, 525, 598, 627, 651 ЦК України.

У липні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду відзив, в яких просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій захищено права позивача у встановлений законом спосіб на підставі вірно встановлених обставин справи. Рішення суду містить посилання на лист відповідача про розірвання договору. Разом з тим, судом перевірено доводи позивача про те, що ним 26 грудня 2018 року надсилались відповідачу вимога щодо припинення порушення умов договору оренди, проте вимога залишена відповідачем без задоволення.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2020 року: відкрито касаційне провадження; в задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення дії постанови Чернівецького апеляційного суду від 12 березня 2020 року відмовлено.

У листопаді 2020 року матеріали цивільної справи № 727/898/19 надійшли до Верховного Суду та 10 листопада 2020 року передані судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 8 статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини 1 статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 04 червня 2020 року зазначено, що судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України, а саме: суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 922/3249/18, від 26 лютого 2020 року у справі № 910/4391/19.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 06 березня 2012 року між ПАТ "Укрінбанк" (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) вчинено договір оренди нежитлових приміщень будівлі оздоровчого комплексу з кафе-баром, що розташована по АДРЕСА_1.

У договорі оренди від 06 березня 2012 року передбачено, що:

орендарем надано у тимчасове платне користування нежитлове приміщення будівлі оздоровчого комплексу з кафе-баром, що розташована по АДРЕСА_1 (пункт 1.1 договору);

договір укладається строком на 1080 календарних днів з дати підписання. Кожна із сторін договору оренди може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць. Якщо орендар продовжує користуватись майном після закінчення строку договору оренди, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (пункт 4.1 договору);

даний договір розірванню в односторонньому порядку не підлягає, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством, або якщо одна із сторін систематично порушує умови даного договору (пункт 11.1 договору);

даний договір припиняється у випадку закінчення строку його дії; загибелі об'єкта, що орендується; викупу орендарем об'єкта, що орендується (пункт 11.2 договору);

у разі зміни власника об'єкту нерухомості, до нового власника переходять права та обов'язки орендодавця (пункт 13.1 договору);

24 листопада 2017 року на підставі акту між ТОВ "Столицяінвест 2008" та ОСОБА_2 приймання-передачі нерухомого майна нежитлової будівлі оздоровчого комплексу з кафе-баром по АДРЕСА_1, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Київської області Чуловським В. А. 21 листопада 2017 року, зареєстрованого в реєстрі за №27266-27267, здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 державним реєстратором Жар І. Г. комунального підприємства "Бюро реєстрації нерухомості та бізнесу"

26 грудня 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 складено акт про неможливість доступу до нежитлових приміщень будівлі оздоровчого комплексу з кафе-баром, що розташовані по АДРЕСА_1, невиконання орендодавцем умов договору оренди.

Суди встановили, що остання пролонгація договору між ПАТ "Укрінбанк" та ОСОБА_1 оренди нежитлових приміщень від 06 березня 2012 року відбулась 06 лютого 2018 року.

Орендар ОСОБА_1 продовжував здійснення користування нежитловим приміщенням будівлею оздоровчого комплексу з кафе-баром, що розташована по АДРЕСА_1, після закінчення строку договору оренди.

Відповідно акту, складеного ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, орендодавцем ОСОБА_2 не виконуються зобов'язання з надання у користування нежитлових приміщень будівлі оздоровчого комплексу з кафе-баром, що розташована по АДРЕСА_1, з 16 грудня 2018 року.

З метою усунення порушень умов договору оренди ОСОБА_1, на адресу відповідача ОСОБА_2 надіслав вимогу № б/н від 26 грудня 2018 року щодо припинення порушення умов договору оренди, проте вимога залишена відповідачем без задоволення.

24 вересня 2019 року ОСОБА_2 направив орендарю ОСОБА_1 повідомлення про розірвання договору оренди з 1 листопада 2019 року на підставі пункту 4.1. договору.

Позиція Верховного Суду

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (частина 1 , 2 та 3 статті 202 ЦК України).

Правочин є найбільш розповсюдженим юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов'язки в учасників цивільних правовідносин. До односторонніх правочинів, зокрема, відноситься: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співласника на розпорядження спільним майном. При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) від однієї сторони. Між цим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може виступати видання довіреності двома та більше особами, спільний заповіт подружжя та ін. Аналіз розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб'єкта; вчиняються суб'єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов'язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15, частина 1 статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини 1 статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах 3 та 4 статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина 3 статті 651 ЦК України).

У цивільному законодавстві закріплено конструкцію "розірвання договору" (статті 651, 652, 653, 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання "відмова від договору" (наприклад, у статтях 665,739,766,782).

Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов'язків.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 лютого 2020 року у справі № 910/4391/19 вказано, що: "відмова від договору найму за своєю суттю є одностороннім правочином і, з огляду на підстави такої відмови, є способом захисту порушених прав наймодавця, а тому не вимагає згоди другої сторони. За змістом статті 782 ЦК України, а також виходячи з положень статей 205, 654 ЦК України, відмова від договору має вчинятися наймодавцем письмово. Відмова від договору вважається такою, що відбулася, якщо наймодавець направив наймачу відповідну заяву (лист, повідомлення), надавши суду докази такого направлення та отримання її наймачем".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року по справі № 456/2076/19 (провадження № 61-6357св21) вказано, що "договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

У справі, що переглядається:

суди не звернули увагу, що тлумачення змісту договору оренди від 06 березня 2012 року, зокрема шляхом порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, свідчить, що пункт 4.1 встановлює право на відмову від договору будь-якої із його сторін в будь-який час, а не тільки при продовженні строку договору;

суди не врахували, що односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов'язків. 24 вересня 2019 року ОСОБА_2 направив орендарю ОСОБА_1 повідомлення про розірвання договору оренди з 1 листопада 2019 року на підставі пункту 4.1. договору, тобто відмовився від договору;

суди не звернули увагу, що не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом;

за таких обставин, оскільки ОСОБА_2 відмовився від договору, то в позивача відсутнє суб'єктивне цивільне право, яке б підлягало захисту в судовому порядку.

Тому судові рішення належить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені ЦК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина 3 статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року по справі № 456/2076/19 (провадження № 61-6357св21), колегія суддів вважає, що оскаржені судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу необхідно задовольнити; оскаржені судові рішення скасувати; ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів "б ", "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; а також вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подання апеляційної скарги ОСОБА_2 сплачений судовий збір у розмірі 1152,60
грн
, а за подання касаційної скарги - 1494,80 грн. Тому з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню понесені судові витрати на сплату судового збору в розмірі 2647,40 грн.

Керуючись статями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 29 листопада 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 12 березня 2020 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні майном відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1152,60 грн понесених судових витрат за подання апеляційної скарги та 1494,80 грн понесених судових витрат за подання касаційної скарги, а всього - 2647,40 грн.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 29 листопада 2019 року та постанова Чернівецького апеляційного суду від 12 березня 2020 року втрачають законну силу і подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов
logo

Юридические оговорки

Protocol.ua обладает авторскими правами на информацию, размещенную на веб - страницах данного ресурса, если не указано иное. Под информацией понимаются тексты, комментарии, статьи, фотоизображения, рисунки, ящик-шота, сканы, видео, аудио, другие материалы. При использовании материалов, размещенных на веб - страницах «Протокол» наличие гиперссылки открытого для индексации поисковыми системами на protocol.ua обязательна. Под использованием понимается копирования, адаптация, рерайтинг, модификация и тому подобное.

Полный текст

Приймаємо до оплати