Історія справи

Постанова КЦС ВП від 07.08.2023 року у справі №759/18960/19
Постанова КЦС ВП від 07.08.2023 року у справі №759/18960/19
Постанова КЦС ВП від 07.08.2023 року у справі №759/18960/19

Постанова

Іменем України

07 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 759/18960/19

провадження № 61-12417св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивачі (відповідачі за зустрічним позовом): ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_3 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування Суворовської районної у місті Херсоні ради,

третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_4 в особі законного представника ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 , яка діє через законного представника ОСОБА_3 , на ухвалу Святошинського районного суду

м. Києва від 23 вересня 2021 року у складі судді П`ятничук І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Болотова Є. В., Кулікової С. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування Суворовської районної у місті Херсоні ради, про усунення перешкод у спілкуванні з онукою та її вихованні, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування Суворовської районної у місті Херсоні ради, про встановлення способу спілкування та зобов`язання вчинити дії.

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися із позовом до

ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування Суворовської районної у місті Херсоні ради, у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просили суд визначити порядок спілкування онуки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , а саме: в літній період не менше 45 днів із червня до серпня та у зимовий період - 15 днів (у січні); зобов`язати ОСОБА_5 доставляти неповнолітню ОСОБА_4 у визначений час для спілкування за адресою:

АДРЕСА_1 .

У вересні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про встановлення порядку та способу спілкування з дитиною.

Також у вересні 2020 року третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , через законного представника ОСОБА_3 подала до суду позовну заяву, у якій просила суд:

- зобов`язати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не чинити дії щодо здійснення особистого контакту з нею, наближення на відстань не меншу

500 метрів, розшуку дитини особисто або через третіх осіб, розповсюдження інформації, що стосується особистого життя

ОСОБА_4 ;

- рекомендувати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 добровільно пройти Типову програму для кривдників та отримати позитивний висновок про повне її проходження;

- зобов`язати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримати письмовий висновок органу опіки та піклування Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про можливість здійснення телефонного спілкування з малолітньою ОСОБА_4 ;

- за наявності позитивного висновку органу опіки та піклування Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, без факторів психологічної травматизації, дозволити здійснювати телефонне спілкування зі ОСОБА_4 на особистий номер дитини з урахування її бажання на час здійснення такого спілкування;

- заборонити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 здійснювати телефонне спілкування з малолітньою ОСОБА_4 у випадку висновку органу опіки та піклування Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про неможливість здійснення чи продовження спілкування з дитиною.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 23 вересня 2021 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року, позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_4 , подану через законного представника - батька ОСОБА_6 , повернуто особі, якою вона була подана.

Повертаючи позовну заяву малолітньої ОСОБА_4 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що неповнолітня особа, зазначена як позивач в суб`єктному складі позовної заяви, не може особисто представляти свої інтереси у справі, оскільки така особа не має цивільної процесуальної дієздатності та не може самостійно здійснювати цивільні процесуальні права, а також виконувати свої обов`язки в суді.

Крім того, батько малолітньої ОСОБА_4 - ОСОБА_3 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про встановлення порядку та способу спілкування з дитиною, таким чином вчинивши дії щодо захисту прав дитини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій 12 грудня 2022 року до Верховного Суду,

ОСОБА_4 , яка діє через законного представника ОСОБА_3 , просить скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2022 року поновлено ОСОБА_4 , яка діє через законного представника ОСОБА_3 , строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її матеріали зі Святошинського районного суду м. Києва.

У січні 2023 року справа № 759/18960/19 у двох томах надійшла до Верховного Суду.

19 січня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

У червні 2023 року до Верховного Суду надійшли виділені матеріали справи № 759/18960/19.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі скаржник як на підставу касаційного оскарження судових рішень посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Зокрема, вказує, що третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - малолітньою ОСОБА_4 дотримано вимоги закону щодо форми та змісту позовної заяви, а повернення судом першої інстанції позовної заяви без вирішення її по суті порушує норми Конституції України та право особи доступу до суду, передбачене Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував правовий висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладений у постанові

від 23 червня 2022 року у справі № 490/1087/21 (провадження

№ 61-18232св21), відповідно до якого з позовом до суду має право звернутися не безпосередньо від свого імені малолітня особа, віком до 14 років,

а визначена законом особа, якій надано право на захист інтересів малолітньої дитини, ким у цій справі є батько - ОСОБА_3 .

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який

не суперечить закону.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).

Сімейний кодекс України (далі - СК України) регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір`ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання. СК України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком (частини перша, друга статті 2 СК України).

Відповідно до частини другої статті 6 СК України малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Згідно із частинами сьомої, восьмої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 152 СК України дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій.

Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.

Разом із тим, незважаючи на вікову категорію, неповну цивільну дієздатність, дитина є суб`єктом права, а в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними

чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, незважаючи на її процесуальний статус

у провадженні.

Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання,

у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).

Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Статтею 3 Європейської конвенції про здійснення прав дітей, ратифікованої

03 серпня 2006 року, передбачено, що дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами, використання яких вона може вимагати: a) отримувати всю відповідну інформацію;

b) отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки;

c) бути поінформованою про можливі наслідки реалізації цих думок та про можливі наслідки будь-якого рішення.

У статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей, якою регламентовано порядок прийняття рішення під час розгляду справи, що стосується дитини, визначено, що перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

Таким чином, при вирішенні спору, що безпосередньо стосується дитини, система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок

і гарантує, що інтереси дітей захищені. Належна увага повинна приділятися поглядам та думці дитини згідно з її віком і зрілістю.

У справі, що переглядається, спір стосується визначення порядку спілкування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з їх малолітньою онукою - ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до статті 257 СК України баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні. Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення.

Судами встановлено, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 24 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року, у справі № 759/16282/16-ц позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_7 , треті особи: орган опіки та піклування Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, служба у справах дітей Суворовської районної у м. Херсоні ради, про зміну місця проживання та відібрання дитини задоволено. Змінено місце проживання ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , з місця проживання з матір`ю

ОСОБА_7 на місце проживання з батьком ОСОБА_3 . Ухвалено відібрати дитину у матері та/або у інших осіб, з якими може знаходитися та/або проживає ОСОБА_4 , та передати батьку ОСОБА_3 .

Посилаючись на те, що за весь період проживання дитини з батьком дід та баба не мають можливості безперешкодного спілкування та зустрічей, позивачі звернулися до суду із позовом, у якому просили визначити порядок спілкування онуки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , а саме: в літній період не менше

45 днів із червня до серпня та зимовий період - 15 днів (у січні); зобов`язати ОСОБА_5 доставляти неповнолітню ОСОБА_4 у визначений час для спілкування за адресою: АДРЕСА_1 .

У вересні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про встановлення порядку та способу спілкування з дитиною.

Також у вересні 2020 року третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , через законного представника ОСОБА_3 подала до суду позовну заяву. Вказана позовна заява повернута заявнику ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 23 вересня 2021 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року.

Повертаючи позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - малолітньої ОСОБА_4 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що неповнолітня особа, зазначена як позивач в суб`єктному складі позовної заяви, не може особисто представляти свої інтереси у цій справі, оскільки така особа не має цивільної процесуальної дієздатності та не може самостійно здійснювати цивільні процесуальні права, а також виконувати свої обов`язки в суді.

Крім того, батько малолітньої ОСОБА_4 - ОСОБА_3 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про встановлення порядку та способу спілкування з дитиною, таким чином вчинивши дії щодо захисту прав дитини.

Колегія суддів із зазначеним висновком погоджується з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи. Сторонами

в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48

ЦПК України).

Здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність)

мають усі фізичні особи, яка виникає у момент народження (частина перша статті 25 ЦК України). Цивільну дієздатність має фізична особа,

яка усвідомлює значення своїх дій (частина перша статті 30 ЦК України).

ЦК України розрізняє такі види дієздатності фізичної особи: часткову -

до чотирнадцяти років (стаття 31), неповну - від чотирнадцяти

до вісімнадцяти років (стаття 32) та повну - яка досягла вісімнадцяти років (повноліття) (стаття 34).

За змістом частини першої статті 31 ЦК України фізична особа,

яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має право:

1) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини; 2) здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності,

що охороняються законом.

За статтею 46 ЦПК України цивільна процесуальна правоздатність -

це здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи; її мають усі фізичні і юридичні

особи.

Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша

статті 47 ЦПК України).

Малолітня фізична особа не володіє процесуальною дієздатністю.

Процесуальним засобом реалізації батьками права на судовий захист своєї дитини, гарантованим статтею 55 Конституції України, є процесуальне представництво. Воно забезпечує участь у цивільному процесі батьків, надає їм можливість використовувати всі передбачені законодавством юридичні можливості для ведення цивільних справ у суді та захисту суб`єктивних прав й інтересів дитини. Батьки мають право виступати представниками дитини, зокрема, у цивільному процесі.

Цивільне процесуальне представництво - це такі юридичні відносини,

за якими одна особа - представник - виконує на підставі повноваження, наданого йому, зокрема, законом, процесуальні дії в цивільному судочинстві на захист прав і охоронюваних законом інтересів іншої особи. Представник

у цивільному судочинстві покликаний виконувати дві функції - захищати права та інтереси осіб, які беруть участь у справі (здійснювати правозаступництво); представляти таких осіб, бути їх повіреними (здійснювати процесуальне представництво).

Процесуальний представник не заміщає сторону в цивільному судочинстві, а діє поряд з нею, на захист її суб`єктивних прав і охоронюваних законом інтересів. Особиста участь у справі дитини не є перешкодою для участі у цій справі батьків дитини як її законних представників.

У частині першій статті 242 ЦК України закріплено, що законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей є батьки (усиновлювачі).

Відповідно до частини другої статті 154 СК України батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники

без спеціальних на те повноважень.

Здійснювати захист прав дитини, в тому числі у судах, у першу чергу покликані її батьки. Захист прав та інтересів дитини здійснюється її батьками через відсутність у дитини цивільної процесуальної дієздатності (стаття 47, частина перша статті 59 ЦПК України).

Батьки, які представляють інтереси своєї дитини у суді, можуть вчиняти

від її імені усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти дитина як особа,

що бере участь у справі (стаття 64 ЦПК України). У цьому випадку батьки повинні захищати права і інтереси дітей, а не свої права і інтереси.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2023 року у справі № 761/19046/22 (провадження № 61-2959сво23), вирішуючи питання, чи може дитина до 14 років виступати у спорі про визначення місця проживання дитини позивачем чи третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, об`єднана палата з урахуванням положень статей 160 161 171 СК України, статті 12 Конвенції про права дитини, а також норм ЦК України та ЦПК України щодо цивільної дієздатності фізичних осіб у їх сукупності, зробила висновок, що у спорах між батьками про визначення місця проживання дитини до 14 років сама дитина через своїх батьків, усиновлювачів, опікунів чи інших осіб, визначених законом не може виступати позивачем чи третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, оскільки такі спори є спорами між батьками щодо визначення місця проживання дитини, при вирішенні яких дитина, яка може висловити свою думку, висловлює свою думку та бажання щодо проживання разом з одним із батьків.

Крім того, у вказаній постанові Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відступила від висновку колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 червня 2022 року у справі № 490/1087/21 (провадження № 61-18232св21) щодо можливості пред`явлення малолітньою особою через свого представника самостійного позову у спорах між її батьками.

Таким чином, доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від

23 червня 2022 року у справі № 490/1087/21 (провадження № 61-18232св21),

є безпідставними, оскільки від вказаного висновку здійснено відступ Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 31 липня 2023 року у справі № 761/19046/22 (провадження № 61-2959сво23).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі

№ 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18) зазначено, що незалежно

від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція,

від якої відступив Верховний Суд, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.

Колегія суддів також відхиляє доводи касаційної скарги про порушення судам права особи доступу до суду, передбаченого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки, як правильно зазначено судом першої інстанції, у контексті цієї справи батько малолітньої ОСОБА_4 - ОСОБА_3 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про встановлення порядку та способу спілкування з дитиною, таким чином вчинивши дії щодо захисту прав дитини.

Отже, Верховний Суд робить висновок, що у справах за позовом баби, діда про усунення перешкод у спілкуванні з внуками, та щодо участі у їх вихованні, малолітня дитина через своїх батьків, усиновлювачів, опікунів чи інших осіб, визначених законом не може виступати позивачем чи третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, оскільки такі спори є спорами між бабою, дідом та батьками дитини, при вирішенні яких дитина може висловити свою думку.

Вищевикладене свідчить про те, що наведені в касаційній скарзі доводи

не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 389 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 , яка діє через законного представника ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 23 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров