Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.07.2018 року у справі №569/1568/17

Постанова

Іменем України

06 липня 2020 року

м. Київ

справа № 569/1568/17

провадження № 61-39420св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: начальник 4 Територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, 4 Територіальний вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, виконавчий комітет Рівненської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області у складі судді Бердія М. А. від 22 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області у складі колегії суддів: Боймиструк С. В., Гордійчук С. О., Шимків С. С., від 30 травня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до начальника 4 Територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (далі - 4 ТВУЗ, Держспецзв'язок), 4 ТВУЗ, виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання протиправним та скасування пункту п'ятого рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради, визнання протиправним та скасування наказу в частині надання двокімнатних квартир, визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії.

В обґрунтування позову вказала, що вона та члени її сім'ї знаходяться у списку осіб, які перебувають на квартирному обліку в загальній черзі на одержання житлових приміщень 4 ТВУЗ за № 76, та у списку осіб, які користуються правом першочергового одержання житлових приміщень за № 1.

Однак, листом начальника 4 ТВУЗ від 08 липня 2016 року № 55/03-987 її було повідомлено, що їй та членам її сім'ї житлове приміщення в житловому будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1, не може бути надано, оскільки це житло включено до числа службового, і ним забезпечуються тільки військовослужбовці, які проходять дійсну військову службу. 4 ТВУЗ не потребував забезпечення службовим житлом, жодного обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов за рахунок службового, не велось.

Рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради "Про розгляд звернень громадян, підприємств та організацій міста з житлових питань" від 11 жовтня 2016 року № 115 (про реєстрацію квартир АДРЕСА_1 як службових квартири 4 ТВУЗ) спрямовано на позбавлення осіб, які перебувають в черзі на отримання житла, в тому числі її та членів її родини в порядку черговості, а сам наказ від 28 листопада 2016 року № 32 в частині надання двокімнатних квартир АДРЕСА_2, є таким, що не відповідає вимогам закону.

За таких обставин позивач просила суд визнати протиправним та скасувати пункт 5 рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради "Про розгляд звернень громадян, підприємств та організацій міста з житлових питань" від 11 жовтня 2016 року № 115; визнати протиправним та скасувати наказ від 28 листопада 2016 року № 32 "Про надання службового житла" в частині надання двокімнатних квартир АДРЕСА_2; визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо ухилення від розподілу державного житла, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, в порядку черговості, у зв'язку з чим зобов'язати відповідачів організувати розподіл отриманого ними житла, у відповідності до вимог чинного законодавства; зобов'язати 4 ТВУЗ, виконавчий комітет Рівненської міської ради надати їй житло у вигляді двокімнатної квартири на склад сім'ї з чотирьох чоловік у межах норми житлової площі, що відповідає встановленим санітарним та технічним нормам з урахуванням 10 кв. м додаткової площі в буд. АДРЕСА_1.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 22 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Рівненської області від 30 травня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що при розподілі житла, переведення його в статус службового та надання військовослужбовцям, що проходять дійсну військову службу в 4 ТВУЗ, відповідачами було дотримано вимоги житлового законодавства.

Першочерговим є забезпечення службовим житлом військовослужбовців, які несуть службу, а вже потім надання військовослужбовцям, в тому числі тим хто перебуває на пенсії, житла для постійного проживання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до норм статей 42, 47, 48 ЖК України саме позивач має бути забезпечена житлом у першочерговому порядку. У порушення вимог закону відповідач не визначив обсяг службових житлових приміщень та потребу у забезпеченні житлом співробітників 4 ТВУЗ. Відповідачем порушено порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, оскільки начальник 4 ТВУЗ звернувся з питанням включення зазначених квартир до службового житла до голови Рівненської міської ради, а не до виконавчого комітету цієї ради, та не погодив вказану заяву з квартирно-експлуатаційним відділом м. Рівне.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У серпні 2018 року 4 ВТУЗ подано відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю ухвалених у справі судових рішень.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 16 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Позивач ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку 4 ТВУЗ складом сім'ї 4 особи в загальній черзі за № 76 у списку осіб, які користуються правом першочергового одержання житлових приміщень 4 ТВУЗ за номером 1, однак на зазначені черги житло не розподілялося.

4 ТВУЗ було здійснено реконструкцію гуртожитку під житловий будинок по АДРЕСА_1, оперативне управління за 4 ТВУЗ зареєстроване в реєстрі 23 березня 2016 року, зокрема зареєстровано у кількості: однокімнатні квартири - 15, двокімнатні - 5, трикімнатні - 5.

Як вбачається з протоколу засідання житлово-побутової комісії 4 ТВУЗ від 23 травня 2016 року № 4 було вирішено клопотати перед начальником 4 ТВУЗ про прийняття рішення та погодження його з адміністрацією Держспецзв'язку щодо розподілу житлового фонду: 24 квартири виділити для потреб 4 ТВУЗ та включити до фонду службових приміщень (а. с. 36).

23 травня 2016 року начальник 4 ТВУЗ звернувся з проханням до голови Держспецзв'язку за погодженням рішення про включення 24 квартир до службового фонду, яке було погоджено листом № 61/02/01/-1413 від 31 травня 2016 року (а. с. 37,39).

Листом № 5503-832 від 2 червня 2016 року начальник 4 ТВУЗ звернувся до голови Рівненської міської ради про включення 24 квартир до числа службового житла (а. с. 40).

На підставі звернення начальника 4 ТВУЗ та відповідно до пункту 5 рішення № 115 виконкому Рівненської міської ради від 11 жовтня 2016 року було вирішено зареєстровати 24 квартири в будинку АДРЕСА_1, як службові квартири 4 ТВУЗ (а. с.41.)

Як вбачається з протоколу засідання житлово-побутової комісії 4 ТВУЗ від 28 листопада 2016 року № 10 24 службові квартири в будинку АДРЕСА_1 було розподілено військовослужбовцям 4 ТВУЗ (а. с. 42-49).

Проведений розподіл службового житла було затверджено наказом № 32 від 28 листопада 2016 року і цей наказ було погоджено адміністрацією Держспецзв'язку в листі від 05 грудня 2016 року за № 61/03-2989 (а. с. 63-64,66).

Зазначений наказ в частині надання службових квартир військовослужбовцям 4 ТВУЗ згідно списку було погоджено також рішенням виконавчого комітету Рівненської міської ради № 15 від 14 лютого 2017 року (а. с. 68).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону Украйни "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення, держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до положень статей 118, 121 ЖК УРСР порядок надання службових жилих приміщень установлюється законодавством Союзу РСР, статей 118, 121 ЖК УРСР та іншими актами законодавства Української РСР. Службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації. Службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього.

Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Статтею 42 ЖК УРСР передбачено, що жилі приміщення надаються тільки громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов та внесені до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, крім випадків, передбачених Статтею 42 ЖК УРСР, а також інших випадків, передбачених законодавством України.

Відповідно пункту 15 до Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081, службове житлове приміщення надається незалежно від перебування військовослужбовця на квартирному обліку, без урахування пільг, передбачених для забезпечення громадян житлом.

Згідно із пунктом 4.3 розділу ІІ Концепції розвитку сектору безпеки і оборони України, яку затверджено рішенням Ради нацбезпеки і оборони України від 04 березня 2016 року та введено в дію Указом Президента України від 14 березня 2016 року № 92/2016, складовою частиною забезпечення розвитку систем сектору безпеки і оборони зазначено кадрове забезпечення сектору безпеки і оборони, яке включатиме в тому числі створення умов для забезпечення військовослужбовців і працівників правоохоронних органів та членів їхніх сімей житлом, насамперед службовим.

Пунктом 2 розділу 4 Інструкції про організацію забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України і членів їх сімей, затвердженої наказом адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України № 3 від 05 січня 2016 року (далі - Інструкція) передбачено, що житлове приміщення включається (виключається) до (із) числа службового згідно з рішенням виконавчих органів на загальних підставах відповідно до вимог законодавства за клопотанням Голови Держспецзв'язку (начальника підрозділу Держспецзв'язку).

Клопотання начальника підрозділу Держспецзв'язку про включення (виключення) житлового приміщення до (із) числа службового погоджується з Адміністрацією Держспецзв'язку. До числа службового може бути включене тільки вільне житлове приміщення. Під службові житлові приміщення виділяються окремі квартири.

Житлове приміщення виключається із числа службового, якщо відпала потреба в його використанні, а також якщо в установленому порядку його виключено із числа житлових приміщень.

Таким чином, цією Інструкцією надано право начальнику підрозділу Держспецзв'язку, за погодженням із Адміністрацією Держспецзв'язку вирішувати питання щодо включення (виключення) житлового приміщення до (із) числа службового.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про державну службу спеціального зв'язку" 4 ТВУЗ є територіальним підрозділом Держспецзв'язку.

За наведеного, начальник 4 ТВУЗ, отримавши погодження Адміністрації Держспецзв'язку, звернувся до виконкому Рівненської міськради із клопотанням про включення 24 квартири в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1, до числа службових, тобто діяв у межах наданих йому повноважень.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керуючись статтею 121 ЖК України, пунктом 8 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 04 лютого 1988 року № 37, пунктом 15 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081, дійшов обґрунтованого висновку про те, що при розподілі житла, переведення його в статус службового та надання військовослужбовцям, що проходять дійсну військову службу в 4 ТВУЗ, відповідачами було дотримано вимоги житлового законодавства.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, як з таким, що відповідає наведеним вище вимогам закону та обставинам справи.

Доводи касаційної скарги про те, що 4 ТВУЗ не потребував службового житла, оскільки не велось відповідного обліку, є безпідставними. Так, на квартирному обліку у загальній черзі перебувало 152 особи, статус службового житла надано 24 квартирам. Разом із статті 9 Закону України "Про державну службу спеціального зв'язку"одавством не визначено обов'язку створювати список осіб, які потребують службового житла, а співвідношення кількості службових квартир і загальної кількості квартир визначаються Адміністрацією Держспецзв'язку залежно від потреби у такому житлі та виходячи з кількості військовослужбовців Держспецзв'язку, які потребують одержання житлових приміщень.

Крім того, безпідставними є доводи касаційної скарги щодо порушення відповідачами порядку наданню вказаним квартирам статусу службового житла.

Судами попередніх інстанцій була надана належна правова оцінка цим доводам позивача та встановлені обставини дотримання начальником 4 ТВУЗ та Адміністрацією Держспецзв'язку Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями та вимог Інструкції під час надання 24 квартирам у житловому будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1, статусу службового житла.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Доводи касаційної скарги щодо недотримання відповідачами щорічного визначення обсягів службових житлових приміщень та відсутність у 4 ТВУЗ потреби у фонді службового житла не впливають на правильність висновків судів щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки положеннями чинного законодавства не передбачено обмеження кількості службового житла, необхідного для задоволення потреб військовослужбовців, які несуть військову службу.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 30 травня 2018 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара