Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.02.2020 року у справі №527/1977/18

Постанова

Іменем України

06 липня 2020 року

м. Київ

справа № 527/1977/18

провадження № 61-2665св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Глобинська центральна районна лікарня,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 02 січня 2020 року у складі колегії суддів: Карпушина Г. Л., Дорош А. І., Триголова В. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Глобинська центральна районна лікарня, про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з вказаним позовом до суду, в якому просила визнати недостовірною та такою, що принижує честь і гідність та порушує право на недоторканість ділової репутації ОСОБА_1 інформацію, поширену ОСОБА_2 в заяві, адресованій Глобинській центральній районній лікарні щодо проведення психічного обстеження ОСОБА_1, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 000 грн моральної шкоди.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що в травні 2018 року їй стало відомо про поширення стосовно неї недостовірної інформації шляхом подання головою Манжеліївської сільської ради Глобинського району Полтавської області ОСОБА_2 заяви до Глобинської центральної районної лікарні. Також, звернувшись до Глобинської центральної районної лікарні ОСОБА_2 розповсюдив серед територіальної громади с. Манжелія Глобинського району Полтавської області неправдиву та недостовірну інформацію щодо неї. Подавши неправдиву інформацію, яка була викладена у заяві щодо проведення психічного огляду позивача лікарями Глобинської центральної районної лікарні та розповсюджуючи цей факт серед населення с. Манжелія Глобинського району Полтавської області, відповідач створив негативну соціальну оцінку її особи в очах оточуючих, порушивши честь позивача.

Вважала, що такими діями порушено її немайнові права на честь, гідність і ділову репутацію. Відповідно до статті 23 ЦК України внаслідок порушення її прав вважала, що має право на відшкодування моральної шкоди, яку виразила у сумі 10
000 грн, як мінімальну для відшкодування її душевних страждань, яка є розумною і справедливою.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 23 серпня 2019 року у складі судді Павлічук А. В. позов задоволено частково.

Визнано недостовірною та такою що принижує честь та гідність та порушує право на недоторканість ділової репутації ОСОБА_1 інформацію, поширену ОСОБА_2 в заяві, адресованій Глобинській центральній районній лікарні щодо проведення психічного обстеження ОСОБА_1.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 000 грн моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору 1409,60
грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що оспорювана інформація була поширена саме відповідачем, шляхом звернення із заявою до Глобинської центральної районної лікарні, доведена до відома інших осіб та стосується позивача, що підтверджується показаннями свідків. Аналізуючи викладену відповідачем у оскаржуваній заяві інформацію, суд дійшов висновку, що така містить чіткі твердження про факти, які можуть бути перевірені на предмет їх достовірності.

Разом із тим, місцевий суд зазначив, що діями відповідача заподіяно моральну шкоду позивачу внаслідок поширення недостовірної інформації, що ганьбить її честь та гідність, внаслідок чого вона перенесла душевні страждання, а тому суд прийшов до висновку про стягнення із відповідача на користь позивача 3 000 грн у відшкодування завданої моральної шкоди.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 02 січня 2020 року рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 23 серпня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції, мотивована тим, що дії відповідача ОСОБА_2 були вчинені в межах реалізації права на звернення згідно чинного законодавства та не є підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди на підставі статті 23 ЦК України внаслідок відсутності порушеного права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її з Глобинського районного суду Полтавської області.

16 червня 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не повно досліджено обставини справи. Заявник зазначає, що відповідач своєю поведінкою принизив її честь і гідність та ділову репутацію. Звертаючись до Глобинської центральної лікарні із заявою про психіатричний огляд відповідач описав факти, які не відповідають дійсності.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є депутатом сьомого скликання Манжеліївської сільської ради Глобинського району Полтавської області, а відповідач ОСОБА_2 - сільським головою Манжеліївської сільської ради Глобинського району Полтавської області (т. 1 а. с. 109).

15 травня 2018 року голова Манжеліївської сільської ради Глобинського району Полтавської області ОСОБА_2 від імені жителів, в інтересах громади с. Манжелії Глобинського району Полтавської області, звернувся до головного лікаря Глобинської центральної районної лікарні ОСОБА_8. із заявою про обстеження психічного стану жительки с. Манжелія Глобинського району Полтавської області громадянки ОСОБА_1, оскільки вона неправильно сприймає, усвідомлює навколишні події, що спричиняє втрату пристосованості до реалій життя, до умов навколишнього середовища, негативного та агресивного ставлення до людей, що проживають у селі. В заяві зазначає, що ОСОБА_1 як депутат Манжеліївської сільської ради Глобинського району Полтавської області систематично порушує регламент засідань сесії сільської ради, ображає голову села та депутатів, розповсюджує серед населення села неправдиву інформацію відносно питань, що розглядалися на сесії. 09 травня 2018 року у с. Манжелія Глобинського району Полтавської області, після урочистого мітингу з нагоди Дня Перемоги, ОСОБА_1 блокувала виїзд сільського голови до с. Ламане, де повинен був відбутися мітинг, тим самим заважала ОСОБА_2 виконувати свої посадові обов'язки, стосовно цієї події подана заява до Глобинського ВП ГУНП в Полтавській області. Також, 11 травня 2018 року була направлена заява щодо поведінки ОСОБА_1, бо вона у приміщенні сільської ради в присутності депутатів знову ображала голову сільської ради ОСОБА_2 та депутата сільської ради ОСОБА_6 тим, самим видаючи надумане за дійсність. 11 травня 2018 року ОСОБА_1 під час навчального процесу, який відбувався в Манжеліївській загальноосвітній школі, прийшла з лайкою, криками та агресивними висловами в адресу органу місцевого самоврядування с.

Манжелія Глобинського району Полтавської області. Також, зі слів жителів с.

Манжелія Глобинського району Полтавської області, 14 травня 2018 року ОСОБА_1 перешкоджала їм вчасно потрапити до лікаря на прийом. У Манжеліївській АЗПСМ, в кабінеті завідуючого ОСОБА_7 майже годину грубо себе поводила, виступаючи з погрозами. 14 травня 2018 року влаштувала лайку серед однієї з вулиць с.

Манжелія Глобинського району Полтавської області із жителькою села, вела себе неврівноважено та агресивно, ображаючи її лайливими словами. Поведінка ОСОБА_1 вносить дисбаланс у суспільне життя села. У минулому стосовно її неадекватної поведінки були направлені заяви депутатів сільської ради та сільського голови до поліції про те, що ОСОБА_1 вчиняє дії, що являють собою безпосередню небезпеку для оточуючих, цим самим може завдати значної шкоди своєму здоров'ю у зв'язку з погіршенням психічного стану у разі ненадання їй психіатричної допомоги (т. 1 а. с. 35-36).

Вказана заява підписана особисто сільським головою Манжеліївської сільської ради Глобинського району Полтавської області ОСОБА_2 та містить анкетні дані та підписи ще 13 осіб.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі-Закон № 460-IX).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" ~law37~ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law38~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law39~.

Отже, розгляд касаційної скарги у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною 1 статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статей 12, 81 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статей 28, 68 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності та ніхто не може бути підданий такому поводженню, що принижує його гідність. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Згідно зі статтями 94, 277 ЦК України, частиною 4 статті 32 Конституції України кожному гарантується право на захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.

Відповідно до статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України, є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Під поширенням інформації слід розуміти опублікування її у пресі, передавання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення у мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно з частиною 1 статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності, честі чи ділової репутації, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Згідно із частиною 2 статті 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

За приписами статті 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

При поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

Зокрема, у згаданій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

Зі змісту статей 3,4,6 Декларації вбачається, що, оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і вона користується майже абсолютним захистом у тому сенсі, що можливі обмеження, закладені в пункті 2 цієї статті. Крім того, поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

Європейський суд з прав людини 02 червня 2016 року (остаточне 17 жовтня 2016 року) ухвалив рішення у справі № 61561/08 "Інститут економічних реформ проти України", де розглядаючи питання забезпечення балансу між свободою вираження поглядів та захистом репутації особи, зазначив, що відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції, існує мало можливостей для обмеження політичних висловлювань чи дебатів з питань, що становлять суспільний інтерес, при цьому високий рівень захисту свободи вираження поглядів буде надаватися у випадках, коли висловлювання стосуються питання, що становить суспільний інтерес.

У цьому рішенні суд проводить відмінність між твердженнями про факти і оціночними судженнями. Існування фактів можна довести, тоді як правдивість оціночних суджень не підлягає доведенню. Оціночне судження не може бути доведене, це порушує саму свободу думки, яка є основною частиною права, гарантованого статтею 10 Конвенції.

Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацію фактів.

Відповідно до статті 11 Закону України "Про психіатричну допомогу" психіатричний огляд проводиться з метою з'ясування: наявності чи відсутності в особи психічного розладу, потреби в наданні їй психіатричної допомоги, а також для вирішення питання про вид такої допомоги та порядок її надання. Рішення про проведення психіатричного огляду особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника приймається лікарем-психіатром за заявою, яка містить відомості, що дають достатні підстави для такого огляду. Із заявою можуть звернутися родичі особи, яка підлягає психіатричному огляду, лікар, який має будь-яку медичну спеціальність, інші особи.

Згідно статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Тлумачення статті 40 Конституції України свідчить, що у випадку, коли особа звертається до органів державної влади, органів місцевого самоврядування із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

Схожі висновки зробив Верховний Суд у постанові від 10 червня 2020 року у справі № 404/3230/16-ц.

Заява щодо проведення обстеження психічного стану позивача ОСОБА_1 була складена відповідачем ОСОБА_2 як головою Манжеліївської сільської ради Глобинського району Полтавської області, за результатами колективного звернення групи мешканців села, а тому відсутні підстави вважати, що ця заява направлялася з метою поширення недостовірної інформації чи приниження честі і гідності позивача.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог апеляційний суд визначившись правильно з характером спірних правовідносин, встановивши в повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові.

Ухвалюючи рішення про відмову у позові, суд апеляційної інстанції проаналізувавши інформацію, яку позивач просив визнати недостовірною та спростувати, врахував, що відповідач правомірно звернувся до органу, який законом уповноважений на вирішення його звернення, а докази того, що метою звернення було приниження честі, гідності та ділової репутації позивача у справі відсутні.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України ", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 02 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко І. М. Фаловська