Історія справи

Постанова КЦС ВП від 07.05.2025 року у справі №127/15620/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2025 року

м. Київ

справа № 127/15620/24

провадження № 61-16853св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,

Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Слов`янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Муфазалов Сергій Рашитович, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 вересня 2024 року у складі судді Романюк Л. Ф. та постановe Вінницького апеляційного суду від 05 грудня 2024 року у складі суддів Панасюка О. С., Ковальчука О. В., Шемети Т. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду та просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позову посилається на те, що у шлюбі з

ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_3 . Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26 грудня

2022 року розірвано вказаний шлюб та визначено місце проживання малолітнього сина з батьком. Мати дитини ОСОБА_2 з лютого 2022 року не виконує батьківських обов`язків, не цікавиться духовним та фізичним розвитком сина, не забезпечує його матеріально.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23 вересня

2024 року, яке залишено без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 05 грудня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, керувався тим, щопозивач не довів, та не надав суду доказів ухилення

ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а тому суди вважали, що у цьому випадку в інтересах малолітнього сина буде збереження його зв`язків з матір`ю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

17 грудня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат

Муфазалов С. Р., засобами поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області

від 23 вересня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду

від 05 грудня 2024 року.

У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Муфазалов С. Р., на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 вересня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 05 грудня 2024 року, витребувано справу із суду першої інстанції.

07 лютого 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України та вказує, що суд першої інстанції, порушивши норми процесуального права, розглянув справу без виклику сторін у справі.

Також заявник вважає, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано

відхилив клопотання про витребування та дослідження доказів, зокрема листа Державної служби у справах дітей від 02 грудня 2024 року

№ 3077/07-18/О-286.

На думку заявника, суди під час прийняття оскаржуваних судових рішень, не врахували висновок органу опіки та піклування, а також пояснення малолітнього сина.

Позиція інших учасників справи

Інші особи, які беруть участь у справі, не скористалися своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2

у м. Горлівка Микитівського району Донецької області, батько -

ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 18 квітня 2012 року.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26 грудня

2022 року шлюб між сторонами розірвано і визначено місце проживання дитини з батьком.

Відповідно до довідки Комунального підприємства «Медичний центр з профілактики та лікування залежності м. Краматорськ» від 15 квітня

2024 року № 135/2 ОСОБА_2 перебуває на диспансерному обліку у лікаря - нарколога Комунального некомерційного підприємства «Медичний центр з профілактики лікування залежності у м. Краматорськ» диспансерному відділенні № 2, м. Бахмут, за медичною допомогою зверталася щодо лікування з 27 січня 2022 року, встановлено діагноз «Психічні та поведінкові розлади, спричинені вживанням алкоголю, синдром залежності».

Відповідно до довідки Слов`янського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 5 від 03 травня 2024 року вих. № 80 ОСОБА_3 дійсно навчається в 6-А класі Слов`янського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 5 Слов`янської міської ради Донецької області.

Згідно з характеристикою, наданою Слов`янським закладом загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 5 Слов`янської міської ради Донецької області від 03 травня 2024 року вих. № 51/02-14 на учня 6-А класу ОСОБА_3 , він навчається у цьому закладі з 2018 року. За час навчання зарекомендував себе як здібний, розумний учень. Має достатній рівень досягнень з усіх базових предметів. Роботи та домашні завдання виконує вчасно. Дружня, добра, комунікабельна дитина, має товариські стосунки з однолітками. Батько ОСОБА_1 приділяє велику увагу вихованню сина, створює умови для його навчання, цікавиться життям дитини, підтримує зв`язок з класним керівником, бере активну участь у житті класу, допомагає в організації позакласних заходів, регулярно відвідує батьківські збори, організовує правильне проведення вільного часу, перевіряє поводження дитини в мережі «Інтернет». Матеріально батько достатньо забезпечує дитину. Мати ОСОБА_2 із дитиною не спілкується, на зв`язок з класним керівником не виходить, батьківські збори не відвідує, навчанням сина не цікавиться. У вихованні дитини участі не бере.

Відповідно до висновку від 10 червня 2024 року № 01.01-14/641 Органу опіки та піклування Слов`янської міської військової адміністрації про позбавлення батьківських прав орган опіки та піклування вважає, що ОСОБА_2 доцільно позбавити батьківських прав стосовно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У висновку вказано, що мати ОСОБА_2 відповідно до довідки Комунального некомерційного підприємства «Медичний центр з профілактики та лікування залежності м. Краматорська», перебуває на обліку у лікаря-нарколога з 2022 року.

У матеріалах справи є нотаріально посвідчена заява ОСОБА_2 , відповідно до якої вона відмовляється від малолітнього сина та просить позбавити її батьківських прав.

Малолітній ОСОБА_3 на засіданні комісії з питань захисту прав дитини 04 червня 2024 року пояснив, що його мати ОСОБА_2 не спілкується з ним, не вітає з днем народження, вживає алкогольні напої.

Згідно з довідкою від 01 травня 2024 року Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області ОСОБА_1 призначено пенсію

з 15 серпня 2019 року. Станом на 01 травня 2024 року розмір пенсії становить 14 810, 68 грн.

До позовної заяви додано письмові пояснення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про те, що з кінця 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом не проживають, а з 2022 року їх шлюб розірвано. Із вказаного часу дитина

ОСОБА_3 проживає із батьком за адресою: АДРЕСА_1 , який постійно займається дитиною, утримує її та виховує. ОСОБА_2 проживає окремо, зловживає алкогольними напоями, не виконує батьківських обов`язків щодо сина.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження у справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини)).

Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частини друга та третя статті 51 Конституції України).

Відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 1 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III) забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

У частині першій статті 8 Закону № 2402-III передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону № 2402-III виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, повагу до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (частини друга та третя статті 150 СК України).

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (частини перша, друга та четверта статті 155 СК України).

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею (частина друга

статті 157 СК України).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років (частина перша статті 165 СК України).

Верховний Суд в оцінці обставин справи керується тим, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (постанова Верховного Суду

від 23 жовтня 2024 року в справі № 361/2014/22 (провадження № 61-9249св24)).

Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року в справі № 562/1686/18 (провадження № 61-16928св20) наголосив, що під час вирішення спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та їх сукупності.

Відмовляючи в позові, суди керувалися тим, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Із такими висновками Верховний Суд не погоджується, оскільки внаслідок неповного дослідження та оцінки зібраних доказів суди не встановили фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Як вже зазначалося, суд має діяти на забезпечення найкращих інтересів дитини.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 89 ЦПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів, з огляду на достатність та взаємозв`язок для прийняття відповідного процесуального рішення.

Таким вимогам судові рішення не відповідають.

Колегія суддів вважає, що в справі не надано належної оцінки доводам позивача щодо поведінки матері, не наведено відповідних мотивів та аргументів.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував, що відсутність протягом тривалого часу піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя; незабезпечення необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, що надалі може негативно вплинути на її фізичний розвиток як складову частину виховання; недостатнє спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; ненадання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; несприяння засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі є підставами для позбавлення батьків / одного з батьків батьківських прав (постанови від 26 січня 2022 року в справі № 203/3505/19, від 12 березня 2025 року в справі № 454/768/23).

У постанові від 26 квітня 2022 року в справі № 520/8264/19 (провадження № 61-19984св21) Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про позбавлення відповідача батьківських прав, керувався тим, що батько не виконував повноцінно свої батьківські обов`язки, періодичне спілкування за допомогою телекомунікаційних систем також не є таким виконанням обов`язків, а відтак особа, яка свідомо змінює країну проживання, не бере участі у вихованні дітей, несе відповідні ризики порушення нормальних життєвих зв`язків та передбачених законом наслідків невиконання батьківських обов`язків, що у цьому випадку і відбулось - малолітня дитина фактично залишилися без батьківського піклування.

Позивач у позовній заяві, апеляційній та касаційній скаргах зазначав, що відповідач з лютого 2022 року самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків, не цікавиться духовним та фізичним здоров`ям сина, не забезпечує його матеріально, зловживає алкогольними напоями. Більш того, відповідач надала нотаріально завірену заяву, в якій вона не заперечувала проти позбавлення її батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Спростувань такої поведінки з боку матері матеріали справи не містять.

Отже, колегія суддів Верховного Суду не може погодитися, що суди повно та всебічно встановили обставини справи.

Відповідач у справі відзивів ні на позовну заяву, ні на апеляційну чи касаційну скарги не подавала, мотиви, якими керувались суди під час постановлення оскаржуваних рішень, жодним чином не спростовують факту свідомого нехтування обов`язками матері щодо дитини.

Надаючи оцінку поясненням малолітнього ОСОБА_3 , наданим останнім на засіданні комісії з питань захисту прав дитини, суди висловили сумнів у їх об`єктивності.

У статті 171 СК України закріплено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Частина друга статті 171 СК України містить випадки, коли думка дитини має бути вислухана обов`язково. До таких випадків належить, зокрема вирішення питання про позбавлення батьківських прав.

Зважаючи на вікову категорію малолітньої дитини, бесіду з останньою має проводити психолог, головним завданням якого є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та отримання її думки. Коли суд бажає вислухати думку дитини та не травмувати психіку дитини і уникнути тиску на неї, суд доручає органам опіки та піклування провести невимушену бесіду з дитиною в домашніх або інших комфортних для неї умовах, та повідомити суд про результати цієї бесіди. Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності (постанови Верховного Суду від 17 липня 2019 року в справі № 185/6994/15-ц, від 18 грудня 2023 року в справі № 523/21283/21, від 31 липня 2024 року в справі № 752/13450/22 та ін.).

Верховний Суд зазначає, що належна увага повинна приділятись поглядам та думці дитини відповідно до її віку і зрілості. Право бути почутою є правом дитини, а не обов`язком. У кожній конкретній ситуації опитування дитини здійснюється із урахуванням її віку та можливості висловити її думку.

Суди залишили поза увагою те, що ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Слов`янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області пояснив, що його мати ОСОБА_2 з ним не спілкується, не вітає з днем народження, зловживає алкогольними напоями.

На час ухвалення рішень судами першої та апеляційної інстанцій

ОСОБА_3 виповнилося 12 років, проте суди не вжили заходів з метою заслухати думку дитини, зважаючи на той факт, що у рішенні суди висловили сумнів щодо об`єктивності пояснень дитини на засіданні комісії з питань захисту прав дитини.

У правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання слід вирішувати в контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

У зв`язку з наведеним не можна вважати, що в оскаржуваних судових рішеннях достатньою мірою викладено мотиви, на яких вони базуються, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

На підставі положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що внаслідок неповного дослідження та оцінки зібраних доказів суди не встановили фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

Суду належить розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, суди першої та апеляційної інстанцій не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Муфазалов Сергій Рашитович, задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 вересня

2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 05 грудня

2024 рокускасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

О. М. Ситнік