Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.07.2019 року у справі №161/20334/18

Постанова

Іменем України

07 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 161/20334/18

провадження № 61-13077св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 13 червня 2019 року у складі колегії суддів: Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І., та ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 квітня 2019 року в складі судді Філюк Т. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 13 червня 2019 року у складі колегії суддів: Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3

03 лютого 1984 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Луцького міського управління юстиції Волинської області зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 15 липня 1986 року Луцькою міською радою народних депутатів відповідачу видано ордер № 273 на право зайняття жилого приміщення площею 29,37 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , на сім`ю, до складу якої входив батько позивача - ОСОБА_3 . В період зареєстрованого шлюбу, протягом 1985 - 1992 років, батько позивача - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 спільно сплачували пайові внески за квартиру.

Квартира належить до квартир житлово-будівельних кооперативів, пай виплачувався у шлюбі, тому квартира є спільною сумісною власністю подружжя. Однак, відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 17 квітня 2007 року, власником квартири зазначено лише ОСОБА_2

15 січня 2018 року позивач подала заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини, однак їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину в зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно. Крім позивача, спадкоємцем першої черги є дружина її батька - відповідач ОСОБА_2 .

З огляду на викладені обставини, позивач просила суд визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування право власності на ј частину спірної квартири.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 квітня 2019 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно, що залишилось після смерті ОСОБА_1 , а саме ј частину квартири, що знаходиться за адресою: адресою: АДРЕСА_1 .

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з рівності часток спадкодавця та відповідача ОСОБА_2 в кооперативній квартирі, оскільки відповідач, будучи членом кооперативу, сплачувала пайові внески за квартиру у період шлюбу із спадкодавцем ОСОБА_3 за спільні кошти подружжя.

Постановою Волинського апеляційного суду від 13 червня 2019 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 квітня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 19/100 частки квартири АДРЕСА_1 , як на спадкове майно після смерті ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Апеляційний суд дійшов висновку, що позивач як одна із двох спадкоємців після смерті ОСОБА_1 має право на 19/100 частин спірної квартири, оскільки право власності спадкодавця ОСОБА_3 на кооперативну квартиру становило частку, яка пропорційна 2 742,52 крб внесеного паю від загальної вартості квартири - 7 290,52 крб.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

У липні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована тим, що суд першої інстанцій дійшов правильного висновку про задоволення позову, оскільки спірна квартира є спільною сумісною власністю, пай за неї внесений подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в житлово-будівельний кооператив у період сумісного проживання та за рахунок спільних коштів. Тому з урахуванням приписів статті 28 Кодексу про шлюб та сім`ю України та статті 70 Сімейного кодексу України, ОСОБА_3 на момент смерті мав право на Ѕ частку спірної квартири.

Оскільки встановити паєнагромадження не можливо, сім`я мала спільний бюджет, паї вносились за рахунок коштів, одержаних внаслідок сумісної праці членів подружжя, то висновок апеляційного суду, що спадкове майно після смерті ОСОБА_3 складає лише 19/100 частки спірної квартири є помилковим.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що вона як член житлово-будівельного кооперативу, пайові внески за спірну квартиру вносила за рахунок коштів, які належали їй особисто. Відтак, спірна квартира належить їй на праві приватної власності, не є спільним майном подружжя та не входить до складу спадкового майна після смерті ОСОБА_3 . На вказані обставини суди попередніх інстанцій уваги не звернули, тому дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2019 року на адресу суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 . У зазначеному відзиві позивач просить суд касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

У серпні 2019 року від представника ОСОБА_2 на адресу суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 . У вказаному відзиві викладено доводи аналогічні тим, які містяться у касаційній скарзі. Відповідач просить суд касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано справу № 161/20334/18 з Луцького міськрайонного суду Волинської області.

Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для їх задоволення.

Суди встановили, що 03 лютого 1984 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2. ( ОСОБА_2 прізвище після реєстрації шлюбу) відділом державної реєстрації актів цивільного стану Луцького міського управління юстиції Волинської області зареєстровано шлюб.

Відповідно до копії свідоцтва про народження № 1289 від 24 липня 1973 року, ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_1

ОСОБА_1 внаслідок шлюбу змінила прізвище з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_2 », а після державної реєстрації розірвання шлюбу залишила за собою прізвище « ОСОБА_2 ».

15 липня 1986 року Луцькою міською радою народних депутатів ОСОБА_2 , з сім`єю із двох осіб, видано ордер № 273 на право зайняття жилого приміщення площею 29,37 кв. м, що складається з двох кімнат за адресою: АДРЕСА_1 . До складу сім`ї на вселення в цю квартиру включено чоловіка ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .

Згідно з довідкою Житлово - експлуатаційної контори № 8 житлово-будівельних кооперативів від 05 квітня 2018 року, на час будівництва вартість квартири АДРЕСА_1 , становить 7 290,52 крб. Перший оплачений внесок складає 2 500,00 крб. Пайові внески сплачувались ОСОБА_2 поквартально: з І кварталу 1987 року по І квартал 1992 року в сумі 4 790,52 крб. Відповідно до даних з книги обліку балансової вартості квартир по ЖБК № 49 відображено оплату коштів в розмірі 5 % від вартості першого внеску даної квартири в березні 1987 року в сумі 125,00 крб. Матеріальна допомога, яка надавалась за місцем роботи ОСОБА_2 в червні 1990 року складала 2 030,00 крб.

Станом на 31 січня 1984 року, до укладення шлюбу із спадкодавцем ОСОБА_3 , на рахунку відповідача знаходились кошти у розмірі 1 805,49 крб. ОСОБА_2 для сплати першого внеску за кооперативну квартиру у розмірі 2 500,00 крб використано особисті кошти в розмірі 1 804,49 крб, які знаходились на її рахунку.

Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцевих положень» Сімейного кодексу України (далі - СК України) зазначений кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.

З огляду на вказані правові норми порядок набуття спільного майна та його правовий режим у цій справі повинен визначатися Кодексом про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України), який був чинним на час набуття спірного нерухомого майна.

Згідно з частиною першою статті 22 КпШС України (в редакції, чинній на час набуття майна) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Оскільки внески сплачувались до 1992 року, при вирішенні цього спору підлягають застосуванню і норми Закону України «Про власність», який набув чинності з 15 квітня 1991 року. Зокрема, статтею 16 Закону України «Про власність» було визначено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб і сім`ю України.

Частиною першою статті 17 Закону України "Про власність" передбачалось, що кооперативна квартира набуває статусу спільної сумісної власності лише за умови внесення паю в ЖБК за рахунок спільних коштів члена ЖБК та членів його сім`ї, яким ця квартира надана.

Відповідно до статті 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші.

Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Апеляційним судом встановлено, що для сплати першого внеску за кооперативну квартиру у розмірі 2 500,00 крб були використані особисті кошти відповідача в розмірі 1 805,49 крб, які знаходились на її рахунку до укладення шлюбу. У подальшому сплата пайових внесків на загальну суму 7 290,52 крб здійснювалась у період шлюбу із спадкодавцем ОСОБА_3 , доказів того, що відповідач витрачала для сплати паю особисті кошті, суду не надано.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що решта паєнагромадження у розмірі 5 485,03 крб (7 290,52 - 1 805,49) до повної сплати вартості квартири здійснена за рахунок коштів, належних ОСОБА_2 та спадкодавцю ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності як подружжю.

Встановивши, що ОСОБА_2 сплатила частину пайових внесків за рахунок особистих коштів, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що її частка та частка спадкодавця ОСОБА_3 у паєнагромадженні були різними, отже, і права власності на квартиру вони набули пропорційно до часток внесеного паю.

Виходячи із загальної вартості квартири 7 290,52 крб, та враховуючи вклад відповідача ОСОБА_2 особистих коштів у розмірі 1 805,49 крб, розмір паєнагромадження за спільні кошти подружжя становив 5 482,03 крб (7 290,52 - 1 805,49 ), по 2 742,52 крб вартості квартири на кожного. Відтак, після внесення паю у повному обсязі відповідач ОСОБА_2 набула права власності на квартиру у частці, яка пропорційна внесеному паю у розмірі 4 548,01 крб (1 805,49 + 2 742,52), а частка спадкодавця ОСОБА_3 у праві власності на кооперативну квартиру пропорційна 2 742,52 крб (половина від спільно внесеного паю), і саме на відповідну цій сумі частку квартири, а не на Ѕ її частку, відкрилась спадщина після смерті ОСОБА_3 .

Судами встановлено, що відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заповіту на випадок своєї смерті ОСОБА_3 не складав.

Згідно зі статтею 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу, право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив.

Позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 як донька спадкодавця. Також спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 є його дружина ОСОБА_2

ОСОБА_1 прийняла спадщину, що залишилась після смерті ОСОБА_3 , подавши в установлений законом строк заяву про прийняття спадщини. Однак ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ОСОБА_3 нотаріусом відмовлено у зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно та роз`яснено право на звернення до суду.

Виходячи із частки спадкодавця ОСОБА_3 у праві власності на кооперативну квартиру, пропорційній 2 742,52 крб внесеного паю, ураховуючи, що спадщину прийняли двоє спадкоємців, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що частка позивача як однієї із двох спадкоємців після смерті ОСОБА_1 становить 18,808 % від цілої квартири (1 371,26 / 7 290,52 х 100 %), що при перетворенні у найбільш наближений звичайний дріб становитиме 19/100 частин цієї квартири.

Відтак, апеляційний суд обґрунтовано задовольнив позов ОСОБА_1 частково та визнав за нею право власності на 19/100 частин квартири АДРЕСА_1 як на спадкове майно після смерті батька ОСОБА_3 .

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що спірна квартира є її особистою власністю, оскільки членом кооперативу була вона, і пайові внески вносила за рахунок коштів, які належали їй особисто, є необґрунтованими.

Норми статті 24 КпШС України (в редакції, чинній на час сплати пайових внесків та набуття майна), не передбачали віднесення заробітної плати, інших виплат, одержаних за місцем роботи особи, у період перебування у шлюбі, до роздільного майна подружжя. Тому, внески за кооперативну квартиру, яка була виділена для сім`ї, сплачені відповідачем ОСОБА_2 за рахунок заробітної плати та матеріальної допомоги, за винятком коштів, які набуті відповідачем до шлюбу, належали до спільної сумісної власності подружжя. Відтак і та частка квартири, яка відповідає розміру сплачених спільних коштів, є спільною сумісною власністю подружжя.

Твердження ОСОБА_1 про те, що вся спірна квартира є спільною сумісною власністю, оскільки пай за неї внесений подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в житлово-будівельний кооператив у період сумісного проживання та за рахунок спільних коштів, тому з урахуванням приписів статті 28 КпШС України та статті 70 СК України, ОСОБА_3 на момент смерті мав у власності Ѕ частку спірної квартири є безпідставними, оскільки, як встановлено апеляційним судом, частина пайових внесків у розмірі 1 805,49 крб сплачено відповідачем за рахунок особистих коштів, які були в неї до укладення шлюбу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржене рішення апеляційного суду, яким скасовано рішення суду першої інстанції, ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права, доводи касаційних скарг є необґрунтованими. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а судового рішення апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Волинського апеляційного суду від 13 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді М. М. Русинчук

Н. О. Антоненко

В. І. Журавель