Історія справи

Постанова

Іменем України

07 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 278/873/17

провадження № 61-10736св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач-ОСОБА_4,відповідач-Житомирська обласна рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову апеляційного суду Житомирської області у складі колегії суддів: Миніч Т. І., Павицької Т. М., Трояновської Г. С., від 27 грудня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_4 до Житомирської обласної ради про визнання незаконним та скасування рішення про розірвання контракту, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Встановив:

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Житомирської обласної ради про визнання незаконним та скасування рішення про розірвання контракту, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що з 16 травня 2000 року він перебував на посаді директора Комунального вищого навчального закладу «Бердичівський медичний коледж» Житомирської обласної ради (далі - КВНЗ «Бердичівський медичний коледж») на підставі укладеного з відповідачем контракту. Рішенням сесії Житомирської обласної ради від 06 квітня 2017 року достроково розірвано контракт з позивачем та звільнено його із вищевказаної займаної посади. Вважає оскаржуване рішення незаконним, адже підстав для таких дій з боку відповідача не було.

Таким чином, просив визнати незаконним та скасувати рішення Житомирської обласної ради від 06 квітня 2017 року про дострокове розірвання контракту та звільнення його з посади директора КВНЗ «Бердичівський медичний коледж»; поновити його на вказаній посаді з 06 квітня 2017 року; стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 30 червня 2017 року позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення десятої сесії сьомого скликання Житомирської обласної ради від 06 квітня 2017 року № 622 в частині дострокового розірвання контракту з ОСОБА_4 та звільнення його з посади директора КВНЗ «Бердичівський медичний коледж»; поновлено ОСОБА_4 з 06 квітня 2017 року на посаді директора КВНЗ «Бердичівський медичний коледж»; в задоволенні решти вимог відмовлено; допущено негайне виконання рішення суду; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_4 доведено належними та допустимими доказами правомірність своїх вимог, тому позов підлягає частковому задоволенню.

Постановою апеляційного суду Житомирської області від 27 грудня 2017 року рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 30 червня 2017 року в частині вимог про розірвання контракту, поновлення на роботі ОСОБА_4 та стягнення судових витрат скасовано та ухвалено в цій частині вимог нове судове рішення про відмову в позові. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судом першої інстанції неповно установлено фактичні обставини справи, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, тому судове рішення підлягає частковому скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції при розгляді справи дійшов односторонніх та передчасних висновків про відмову у задоволенні позову, оскільки такі висновки не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

23 лютого 2018 року вказана справа надійшла на розгляд Верховного Суду.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, Верховний Суд вважає, що відсутні підстави для скасування постанови апеляційного суду, доводи касаційної скарги не підтверджують неправильного застосування судом при розгляді справи норм матеріального права, порушення норм процесуального права з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню такі норми права.

Відповідно до частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

На контрактну форму трудового договору не поширюється положення статті9 КЗпП України про те, що умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством України про працю, є недійсними.

Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов'язки та відповідальність, зокрема, як передбачену нормами КЗпПУкраїни, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору.

Зміст поняття «розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу»розкрито законодавцем у пункті 4 частини першої статті36 КЗпП України, до якого віднесено лише звільнення з підстав, передбачених статтями40 41 КЗпП України. Це виключає охоплення змістом терміну «розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу»будь-якого іншого звільнення, підстава якого не зазначена в статтях40 41 КЗпП України, або яке законодавець спеціально не визначив як розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Судомустановлено, що зтравня 2000 року ОСОБА_4 обіймав посаду директора КВНЗ «Бердичівський медичний коледж» на підставі укладеного між ним та Житомирською обласною радою контракту, дія якого була продовжена 26 червня 2014 року на період з 30 липня 2014 року до 29 липня 2019 року. Діяльність навчального закладу урегульована статутом, затвердженим рішенням відповідача від 21 липня 2016 року, відповідно до пункту 1.1.5 якого названий заклад освіти заснований на спільній власності територіальних громад і перебуває в управлінні Житомирської обласної ради.

Рішенням десятої сесії сьомого скликання Житомирської обласної ради від 06 квітня 2017 року № 622 контракт з позивачем достроково розірвано та звільнено останнього із займаної посади згідно з підпунктом «в» пункту 22 та підпунктом «б» пункту 23 Контракту. Хід розгляду, зокрема, питання про розірвання контракту з позивачем та звільнення його із займаної посади зафіксований у відповідному протоколі.

Відповідно до підпункту «в» пункту 22 Контракту, укладеного між сторонами, Контракт припиняється до закінчення строку дії контракту у випадках, передбачених його пунктами 23, 24 .

Керівник може бути звільнений з посади, а цей контракт розірваний з ініціативи органу управління майном до закінчення строку його дії у разі одноразового грубого порушення керівником законодавства чи обов'язків, передбачених контрактом, у результаті чого для коледжу настали значні негативні наслідки (понесені збитки, виплачено штрафи тощо) (підпункт «б»пункту 23 Контракту).

Пункт 4.9 статуту коледжу, серед іншого, передбачає, що директор коледжу відповідає за провадження освітньої діяльності в коледжі, за результати фінансово-господарської діяльності, стан і збереження будівель та іншого майна, організацію бухгалтерського обліку. Директор коледжу може бути звільнений з посади у порядку, що встановлений Органом управління майном, тобто відповідачем, на підставах, визначених трудовим законодавством, а також за порушення статуту коледжу та умов контракту.

Підставою для звільнення позивача із займаної посади було: 1) порушення ОСОБА_4 законодавства та обов'язків, покладених на нього контрактом, у результаті чого для навчального закладу настали значні негативні наслідки, що підтверджено інформацією Державної фінансової інспекції в Житомирській області, яка за результатами перевірки встановила порушення, що призвели до фінансових втрат на загальну суму 685 500,00 грн, та інші порушення фінансової дисципліни, що призвели до втрат на суму 313 000,00 грн; 2) порушення позивачем обов'язків, передбачених пунктом 4.9 Статуту КВНЗ «Бердичівський медичний коледж», щодо здійснення контролю за організацією навчально-виховної роботи, що підтверджується фактом причетності однієї із студенток коледжу до розповсюдження наркотичних речовин; 3) порушення позивачем обов'язку, передбаченого Статутом коледжу, щодо ведення діловодства та архівної справи відповідно до законодавства, що підтверджено доповідною запискою працівників виконавчого апарату Житомирської обласної ради. Крім цього, згідно оскаржуваного рішення відповідача підставою для його прийняття стали також численні скарги щодо неналежної поведінки позивача, порушення останнім моральних норм поведінки тощо.

Зазначені порушення не усунуті, збитки коледжу не відшкодовані.

Висновками постійних комісій Житомирської обласної ради від 27, 29 березня та 03 квітня 2017 року підтримано ініціативу розірвання контракту з позивачем та внесено питання на сесію ради.

Звільнення позивача проведено на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України (з підстав, передбачених контрактом).

Доводи касаційної скарги вказаних висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 посилається на те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки ним неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Посилається на те, що судом безпідставно вказано на спричинення позивачем значних матеріальних втрат для коледжу, оскільки вказані обставини не доведені належними та допустимими доказами. Зазначає, що помилковим є висновок суду про відсутність проведення виховної роботи у коледжі, що дискредитує позивача як керівника.

Слід зазначити, що суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку вказаним доводам та обґрунтовано дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки діючим законодавством поняття «одноразового грубого» порушення трудових обов'язків не розкрите, тому вирішення питання про наявність в діях або бездіяльності певного працівника ознак саме одноразового грубого порушення трудових обов'язків віднесено на розсуд власника або уповноваженого ним органу.

Відмовляючи у задоволенні позову суд виходивз нормативного тлумачення пунктів4, 8 частини першої статті 36, статті 41 КЗпП України та ураховуючи те, що між сторонами виник спір із приводу припинення трудового договору з працівником з підстав, передбачених контрактом - пунктом 8 частини першої статті36 КЗпП України, а не у зв'язку зі звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, томунорми пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України на ці правовідносини не поширюються.

Крім того, рішення про звільнення позивача ухвалено колегіальним органом в межах наданих йому повноважень, цьому передувала тривала робота постійних комісій, а тому суд не може переоцінювати питання про достатність підстав для звільнення.

Так, позивач як педагог, керівник учбового закладу має бути гідним свого покликання у всіх проявах життя, дотримуватися високого рівня культури поведінки, поводитися стримано та тактовно, зберігати самоконтроль і витримку, слідкувати за своїм зовнішнім виглядом, уникати проявів негативних емоційних реакцій, які принижують його людську гідність та не допускати вчинків, які дискредитують його як працівника освіти.

Ухвалюючи рішення про дострокове розірвання контракту з позивачем, роботодавець виходив з того, що існування кримінальних проваджень за фактами виявлення наркотичних засобів у студентки очолюваного ОСОБА_4 навчального закладу та самогубства студентки цього коледжу дискредитують останнього як працівника освіти та із врахуванням особливих вимог до нього як до керівника навчального закладу та педагога, є несумісним із продовженням обіймати ним займану посаду.

Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, що не передбачено положеннями статті 400 ЦПК України, яким судами надана належна правова оцінка, на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Підстави для скасування судової постанови відсутні, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення без змін.

Враховуючи наведене, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судами попередніх інстанцій. Судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на особу, яка подала касаційну скаргу. Учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 та підпунктом 4 пункту 1 Розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України,

Постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Житомирської області від 27 грудня 2017 року залишити без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги покласти на ОСОБА_4.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Пророк

В.С. Висоцька

І.М. Фаловська