Історія справи

Постанова КЦС ВП від 11.02.2018 року у справі №1522/22076/12

Постанова

Іменем України

07 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 1522/22076/12

провадження № 61-5778св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»

третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Чорномор'є Плюс»

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси в складі судді Кравчук Т. С. від 23 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області в складі суддів Гірняк Л. А. Заїкін А. А., Калараш А. А. від 17 жовтня 2016 року

В С Т А Н О В И В

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У вересні 2012 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк» про розірвання кредитного договору, посилаючись на те, що 28 грудня 2007 року між нею та банком було укладено договір кредиту, згідно умов якого їй були надані грошові кошти на цілі фінансування інвестування житла на підставі договору про співробітництво щодо інвестування будівництва жилого будинку від 13 січня 2006 року, укладеного між нею та товариством з обмеженою відповідальністю «Чорномор'є Плюс» (далі - ТОВ «Чорномор'є Плюс» ) в загальній сумі 29 тис. дол. США, які після підписання кредитного договору були конвертовані і перераховані на розрахунковий рахунок ТОВ «Чорномор'є Плюс» в сумі 146 450 грн.

Позивач зазначала, що з моменту укладення кредитного договору вона належним чином виконувала свої зобов'язання, вчасно щомісячно сплачувала суму антуїтентного платежу в розмірі 314,69 дол. США й у загальному розмірі сплатила 14 485,49 дол. США. Проте з причин невиконання ТОВ «Чорномор'є Плюс» умов договору інвестування рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 28 листопада 2011 року (яке набрало законної сили), договір інвестування було розірвано. Після ухвалення зазначеного рішення вона припинила виплату банку ануїтентних платежів за кредитним договором у зв'язку із істотною зміною обставин, про що письмово повідомила банк. Вона вважає, що істотність зміни обставин обумовлюється тим, що розірвання договору інвестування тягне за собою втрату цільового призначення кредитних грошових коштів, отриманих нею на підставі кредитного договору. На її пропозицію про розірвання кредитного договору в добровільному порядку, банк відмовив. Просила суд розірвати кредитний договір на підставі частини другої статті 652 ЦК України.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23 червня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що умови кредитного договору не пов'язують його зміну чи розірвання з виконанням/невиконанням договору інвестування.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 17 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 червня 2016 року залишено без змін.

Апеляційний суд, погоджуючись з рішенням місцевого суду, зазначив про те, що позивачем не доведено наявності всіх умов, передбачених частиною другою статті 652 ЦК України, за якими встановлена можливість розірвання договору за рішення суду, тому місцевий суд прийшов до правильного висновку щодо відмови в заявлених вимогах так як цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором (статті 525, 526, 629 ЦК України). Суд вважав є твердження позивача про те, що між сторонами відбулася трьохстороння угода, так як між ПАТ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Чорномор'є Плюс» укладено генеральний договір про співробітництво, оскільки зазначений договір не регулює правовідносини з надання кредиту ОСОБА_4

У листопаді 2016 року ОСОБА_4 подала касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 17 жовтня 2016 року, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що наявні в матеріалах справи докази у сукупності підтверджують наявність усіх чотирьох умов, передбачених статтею 652 ЦК України, оскільки в момент укладення кредитного договору сторони виходили із того, що зміна істотних обставин не настане, однак вона належним чином сплачувала кредитні кошти, житло вона не отримала через причини, які від неї не залежали, й до цього часу будівництво житлового будинку не звершено й на сьогоднішній день не ведеться. Також заявник зазначала про те, що судами не враховано те, що спірні правовідносини мають тристоронній характер.

У грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення від ПАТ «Укрсоцбанк» на касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 17 жовтня 2016 року, у яких банк указує на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, оскільки позивачем не доведено наявності всіх чотирьох умов, необхідних для розірвання кредитного договору у зв'язку із істотною зміною обставин, якими сторони керувались при укладенні договору.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У січні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судами встановлено, що 28 грудня 2007 року між ПАТ «Укрсоцбанк», як кредитором, та ОСОБА_4, як позичальником, було укладено договір кредиту, за умовами якого остання отримала кредит в розмірі 29 тис. дол. США, які після укладення кредитного договору були конвертовані і перераховані позивачем на рахунок третьої особи ТОВ «Чорномор'є Плюс» в сумі 146 450 грн, з яким позивач уклала 13 січня 2006 року договір про співробітництво з інвестування будівництва однокімнатної квартири зі строком будівництва та здачі житлового будинку в експлуатацію в 2-му кварталі 2008 року.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 28 листопада 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 05 квітня 2012 року, розірвано договір від 13 січня 2006 року про співробітництво з інвестування будівництва житлового будинку між ОСОБА_4 та ТОВ «Чорномор'є Плюс», для якого надавались кредитні кошти. При цьому, судом стягнуто з ТОВ «Чорномор'є Плюс» на користь ОСОБА_4 173 050 грн 87 коп. ПАТ «Укрсоцбанк» не було стороною інвестиційного договору.

Обґрунтовуючи під ставність позову, ОСОБА_4 зазначила про те, що ухвалення зазначених судових рішень потягло за собою втрату цільового призначення кредитних коштів, отриманих нею за кредитним договором, а тому наявні підстави для його розірвання в судовому порядку.

Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статтей 525, 526, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

За умовами статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною статті 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за угодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Частиною другою статті 652 ЦК України передбачено, що якби сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна не настане; обставин зумовлених причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Ураховуючи зазначені норми матеріального права та посилання ОСОБА_4 на обставини розірвання договору інвестування, як на підставу припинення кредитного договору, суди дійшли правильного висновку про те, що умови кредитного договору не пов'язують його зміну чи розірвання з виконанням/невиконанням договору інвестування. При цьому, позивачу було повернуто сплачені нею кошти за інвестиційним договором, який було розірвано у судовому порядку, що виключає порушення майнових прав позивача.

При цьому, уклавши кредитний договір, ОСОБА_4 та ПАТ «Укрсоцбанк» погодили усі його істотні умови, у тому числі щодо строку, суми кредитування, процентної ставки тощо, й не визначили таку істотну обставину зміни чи розірвання договору, як невиконання (розірвання) договору про співробітництво з інвестування будівництва.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 17 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

В. М. Коротун

В. П. Курило