Історія справи

Постанова КЦС ВП від 06.12.2023 року у справі №522/12406/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 522/12406/22

провадження № 61-9569св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Одеська міська рада, Департамент транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мастістий Ілля Андрійович, та Одеської міської радина рішення Приморського районного суду

м. Одеси від 01 лютого 2023 року у складі судді Шестакової Я. В. тапостанову Одеського апеляційного суду від 22 травня 2023 року у складі колегії суддів: Базіль Л. В., Воронцової Л. П., Склярської І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

Одеської міської ради, Департамента транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради про стягнення втрат від інфляції та 3% річних, нарахованих на суму заборгованості.

Позовну заяву мотивовано тим, що рішенням Приморського районного суду

м. Одеси від 05 липня 2019 року у справі № 522/16617/18 стягнуто на його користь солідарно з Одеської міської ради, Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради 1 570 376,46 грн на відшкодування майнової шкоди. Зазначене судове рішення набрало законної сили 11 листопада 2021 року після його перегляду Одеським апеляційним судом.

Посилаючись на невиконання відповідачами грошового зобов`язання з відшкодування майнової шкоди, позивач просив стягнути солідарно з Одеської міської ради, Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради інфляційні втрати у розмірі 602 198,56 грн та три проценти річних у розмірі 141 462,91 грн за останні три роки, які передують зверненню до суду за період з 05 вересня 2019 року до 05 вересня 2022 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 01 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Одеської міської ради та Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради на користь ОСОБА_1

30 063,11 грн, з яких 22 060,65 грн - інфляційні втрати за час прострочення виконання рішення суду, а також 8 002,46 грн - 3% річних нарахованих на суму заборгованості за період з 11 листопада 2021 року до 11 січня 2022 року.

В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05 липня 2019 року з відповідачів у солідарному порядку стягнуто кошти у розмірі 1 570 376,46 грн, а відтак спір стосується порушення грошового зобов`язання, тому є підстави для стягнення інфляційних втрат і 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України.

Визначаючи час прострочення виконання грошового зобов`язання, суд першої інстанції виходив з того, що обов`язок зі сплати заборгованості у відповідачів виник з моменту набрання зазначеним рішенням законної сили - 11 листопада 2021 року, а не з моменту його ухвалення, як помилково вважає позивач, та тривав до 11 січня 2022 року, до моменту постановлення ухвали Верховним Судом про зупинення виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 липня 2019 року.

При цьому, незважаючи на те, що Верховний Суд прийняв постанову у справі

№ 522/16617/18 21 червня 2022 року, суд першої інстанції звільнив відповідачів від цивільної правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання, з огляду на оголошення в Україні воєнного стану.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 22 травня 2023 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 лютого 2023 року в частині задоволення позову змінено, збільшено суму інфляційних втрат за час прострочення виконання рішення суду з 22 060,65 грн до 122 489,33 грн, 3% річних нарахованих на суму заборгованості з 8 002,46 грн до 14 714,00 грн, та період

з 11 листопада 2021 року до 11 січня 2022 року на період з 15 квітня до 05 вересня 2022 року.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що у даній справі кошти в рахунок відшкодування шкоди позивачу стягнуто з бюджетних установ, а отже відповідно до частин другої, четвертої статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» таке рішення виконується органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у відповідності до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року

№ 845, на підставі звернення стягувача та на підставі наданих ним відповідно до вказаного порядку документів протягом тримісячного строку з дня надходження необхідних документів та відомостей.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач звернувся до Державної казначейської служби для стягнення коштів за судовим рішенням лише 14 січня 2022 року, а тримісячний строк, протягом якого Казначейство мало обов`язок перерахувати кошти, сплив 14 квітня 2022 року, тому прострочення виконання обов`язку настало з 15 квітня 2022 року, отже висновок суду першої інстанції про те, що відлік часу прострочення грошового зобов`язання у відповідачів починає перебіг з 11 листопада 2021 року є помилковим.

Апеляційний суд не погодився із висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для звільнення відповідачів від цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання у період дії воєнного стану, оскільки статтею 617 ЦК України встановлено загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок дії непереборної сили, у той час як норми статті 625 ЦК України, яка визначає відповідальність за порушення саме грошового зобов`язання незалежно від наявності чи відсутності вини боржника, є спеціальними, конкретизуючими і не передбачають жодних підстав звільнення від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання (частина перша статті 625 ЦК України).

Посилання відповідачів на неспроможність виконати грошове зобов`язання внаслідок запровадження воєнного стану не підтверджено належними та допустимими доказами.

За викладених обставин суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції в частині визначення часу порушення грошового зобов`язання не можна визнати законним та обґрунтованим, а відтак і суми визначені судом до стягнення, а тому рішення суду в зазначених частинах змінив, як в частині періоду невиконання, так і в частині стягнення інфляційних втрат за час прострочення виконання рішення суду та 3% річних нарахованих на суму заборгованості.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та аргументи учасників справи

У касаційній скарзі Одеська міська рада просить скасувати судові рішення частині задоволення позову та ухвалити нове рішення в цій частині про відмову у позові, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставами касаційного оскарження Одеська міська радазазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 лютого 2021 року справа

№ 200/7261/13-ц, від 26 листопада 2021 року справа № 208/3651/18, від 11 січня 2022 року справа № 522/16617/18, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 625 ЦК України у подібних правовідносинах, а саме можливості/неможливості нарахування штрафних санкцій у випадку зупинення рішення суду про стягнення основного грошового зобов`язання (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що на момент звернення позивача до Державної казначейської служби для стягнення коштів за судовим рішенням (14 січня 2022 року), виконання цього судового рішення було зупинено ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2022 року до 21 червня 2022 року, отже тримісячний строк для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету розпочався для Казначейства тільки

21 червня 2022 року і закінчився 21 вересня 2022 року, отже саме з цієї дати виникло прострочення грошового зобов`язання, яке виконано боржниками

28 грудня 2022 року. Таким чином, судом неправильно визначено період прострочення боржниками грошового зобов`язання, відповідно й розмір інфляційних втрат та трьох процентів річних.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить змінити судові рішеннята задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року справа № 910/14341/18,

від 19 червня 2019 року справа № 646/14523/15-ц, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що моментом виникнення зобов`язання відшкодувати завдану майнову шкоду є момент завдання такої шкоди потерпілій стороні (ДТП сталася 17 грудня 2017 року), в свою чергу моментом прострочення боржника виконати зобов`язання з відшкодування шкоди є конкретизація її розміру договором або судовим рішенням, тому саме з моменту ухвалення Приморським районним судом м. Одеси рішення від 05 липня 2019 року почався строк прострочення виконання обов`язку з виплати зазначених у резолютивній частині коштів.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить відступити від правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 16 червня 2021 року у справі

№ 910/14341/18 в частині конкретизації моменту грошового зобов`язання з відшкодування майнової шкоди (а відтак і моменту початку періоду нарахування інфляційних збитків та трьох процентів річних), а саме з моменту ухвалення судового рішення про таке відшкодування, а не з моменту набрання цим рішенням законної сили.

Відзиви на касаційні скарги

У вересні 2023 року від відповідачів надійшли відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в яких вони посилаються на необґрунтованість доводів скарги. Аргументи відзивів є аналогічними доводам касаційної скарги Одеської міської ради. При цьому Одеська міська рада вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 підлягає закриттю, з огляду на те, що висновки Верховного Суду, на які посилається позивач як на підставу касаційного оскарження судових рішень, є нерелевантними до обставин справи, яка переглядається.

У вересні 2023 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу Одеської міської ради, в якому позивач посилається на те, що наведені відповідачем висновки Верховного Суду, які на його думку не застосовані судами попередніх інстанцій, є нерелевантними до справи, яка переглядається. Крім того, вважає помилковими посилання відповідача на відсутність висновку Верховного Суду щодо нарахування сум, передбачених статтею 625 ЦК України, у випадку зупинення виконання судового рішення про стягнення основного боргу, оскільки наявний Висновок Суду з цього питання, зокрема у постанові від 19 червня

2019 року справі № 646/14523/15. Таким чином, ОСОБА_1 у відзиві ставить питання про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Одеської міської ради на підставі пунктів 4, 5 частини першої статті 396 ЦПК України.

Також у вересні 2023 року від Одеської міської ради надійшли пояснення на касаційну скаргу, в яких відповідач наголошує на тому, що запроваджений в Україні воєнний стан є об`єктивною підставою для звільнення від цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язань.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

06 вересня 2023 року справу передано судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05 липня 2019 року у справі № 522/16617/18 позовну заяву ОСОБА_1 до Одеської міської ради, ТОВ «Жилстройсервис-2», Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради, Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради про відшкодування шкоди задоволено частково.

Стягнуто солідарно з Одеської міської ради, Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради на користь ОСОБА_1 відшкодування шкоди у розмірі 1 570 376,46 грн. В частині позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Жилстройсевис-2» та Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради відмовлено (а. с. 14-24).

Постановою Одеського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року апеляційні скарги Одеської міської ради, Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради залишено без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 липня 2019 року залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2022 року зупинено виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 липня 2019 року.

Постановою Верховного Суду від 21 червня 2022 року касаційні скарги Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради та Одеської міської ради залишено без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 липня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 11.11.2021 року залишено без змін.

14 січня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до органів казначейства із заявою про виконання вказаного рішення суду.

28 грудня 2022 року на виконання рішення суду відповідачами здійснено безготівковий перерахунок грошових коштів на банківський рахунок позивача, а саме 1 580 646, 46 грн.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга статті 509 ЦК України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, але також завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі й інші юридичні факти (частина друга статті 11 ЦК України).

Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між суб`єктом, який таку шкоду завдав, і потерпілим. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Судове рішення про стягнення таких коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України)/

Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідачі мають перед позивачем грошове зобов`язання, що підтверджується рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05 липня 2019 року, яке набрало законної сили 11 листопада 2021 року, після його перегляду в апеляційному порядку, про стягнення з відповідачів в солідарному порядку на користь позивача 1 570 376,46 грн.

Фактично рішення суду виконано 28 грудня 2022 року, що не заперечується сторонами.

Отже, суди дійшли правильного висновку про те, що відповідачі допустили прострочення виконання грошового зобов`язання, а тому у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України.

Щодо періоду прострочення виконання грошового зобов`язання слід зазначити таке.

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, згідно з статтею 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

По своїй суті зобов`язання про відшкодування майнової шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру відшкодування.

Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала шкоди, може бути:

1) договір особи, що завдала шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки відшкодування шкоди; 2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір відшкодування шкоди.

Тільки після конкретизації змісту зобов`язання про відшкодування шкоди за допомогою рішення суду або договору про відшкодування шкоди, те чи інше зобов`язання може бути кваліфіковане як грошове, і відповідно може відбутися прострочення боржника (особи, що завдала шкоди) щодо його виконання (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду 03 квітня 2019 року у справі № 757/3725/15-ц,

від 04 грудня 2019 року у справі № 463/389/14-ц, від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц).

Підставою виникнення зобов`язання про відшкодування шкоди між сторонами є факт її завдання позивачу, а рішенням суду від 05 липня 2019 у справі

№ 522/16617/18 конкретизовано її розмір та визначено спосіб відшкодування (грошові кошти). Зазначене судове рішення набрало законної сили 11 листопада 2019 року.

При цьому Верховний Суд враховує, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (частина друга та четверта статті 6 Закону України «Про виконавче провадження»).

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 р оку № 845 (далі - Порядок № 845).

Висновок про застосування Порядку № 845 викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 200/7261/13.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Пунктом 26 Порядку № 845 передбачено, що безспірне списання коштів з рахунків розпорядників (бюджетних установ) та одержувачів бюджетних коштів, на яких обліковуються кошти загального та спеціального фондів відповідного бюджету, здійснюється в межах бюджетних асигнувань, передбачених у затвердженому кошторисі або плані використання бюджетних коштів, та у разі наявності на його рахунках для обліку відкритих асигнувань (залишків коштів на рахунках).

За змістом пункту 41 Порядку № 845 (розділ «Безспірне списання коштів місцевих бюджетів для відшкодування шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам») орган казначейства здійснює безспірне списання коштів місцевих бюджетів для відшкодування шкоди, зокрема, шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

За пунктом 42 Порядку № 845 у разі здійснення безспірного списання коштів місцевих бюджетів згідно з пунктом 41 цього Порядку стягувачі подають документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку до органу казначейства за місцезнаходженням органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, внаслідок незаконного прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду.

Орган Казначейства повідомляє зазначеному органу протягом п`яти робочих днів після надходження документів про їх надходження.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей (абзац 2 пункту

48 Порядку № 845).

У даній справі кошти в рахунок відшкодування шкоди позивачу стягнуто з місцевого бюджету, а отже відповідно до статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» таке рішення виконується органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у відповідності до Порядку №845 на підставі звернення стягувача та на підставі наданих ним відповідно до вказаного порядку документів.

З огляду на вказаний припис абзацу 2 пункту 48 Порядку № 845 Порядку прострочення боржника у спірних правовідносинах настає за сукупності таких юридичних фактів: (1) стягувач подав до органу казначейства документи, визначені пунктом 6 Порядку; (2) Казначейство за виконавчим документом не перерахувало кошти протягом трьох місяців з дня надходження поданих стягувачем документів. Отже, припис частини другої статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником за рахунок коштів місцевого бюджету поширюється на випадки порушення підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання з відшкодування завданої цим органом місцевого самоврядування шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення стягувачем до органу казначейства відповідних документів і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.

Установивши, що позивач звернувся до Казначейства для стягнення коштів за судовим рішенням лише 14 січня 2022 року, а тримісячний строк, протягом якого Казначейство мало обов`язок перерахувати кошти, сплив 14 квітня 2022 року, то суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що прострочення виконання обов`язку з виплати належних позивачу коштів настало з 15 квітня 2022 року і закінчилось 28 грудня 2022 року.

Разом з тим, у позовній заяві позивач просив стягнути кошти, передбачені статтею 625 ЦК України, до 05 вересня 2022 року.

Таким чином апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про наявність підстав, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, для стягнення з відповідачів на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат у сумі 122 489,33 грн і трьох процентів річних у сумі 14 714 грн за період з дня закінчення строку на добровільне виконання судового рішення Казначейством до 05 вересня

2022 року (в межах заявлених позовних вимог) із застосуванням принципу диспозитивності цивільного процесу, передбаченого статтею 13 ЦПК України.

Зазначений висновок узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21.

Щодо доводів касаційних скарг

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про визначення судом апеляційної інстанції неправильного періоду прострочення виконання зобов`язань спростовуються вищевикладеним. Суд враховує, що виконання судового рішення про стягнення коштів з місцевого бюджету здійснюється органами Казначейства на підставі звернення стягувача та на підставі наданих ним відповідно до вказаного порядку документів протягом тримісячного строку з дня надходження необхідних документів та відомостей, а тому саме з моменту звернення стягувача із заявою про виконання судового рішення та зі спливом тримісячного строку з дня надходження такої заяви та необхідних документів виникає прострочення виконання зобов`язань з виплати коштів, стягнутих судовим рішенням.

Посилання ОСОБА_1 на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 19 червня

2019 року у справі № 646/14523/15, оскільки від цих висновків відступила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2023 року у справі

№ 686/7081/21.

Доводи позивача про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не знайшли свого підтвердження, оскільки у цій справі судами правильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин, а підстав, визначених статтею 403 ЦПК України, для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не вбачається, у зв`язку з чим, клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволенню не підлягає.

У схожих правовідносинах про стягнення сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що припис цієї статті щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення (пункт 94 постанови від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21).

Посилання у касаційній скарзі Одеської міської ради на зупинення виконання рішення Приморського районного суду від 05 липня 2019 року ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2022 року, є помилковими, оскільки позивач не повинен нести збитків від знецінення грошових коштів, які стягнуті на його користь на захист порушеного права. При цьому, хоча у Порядку № 845 й передбачено зупинення безспірного списання коштів у разі зупинення судом виконання виконавчого документа (пункт 13), однак не позбавляє права стягувача нараховувати суми, передбачені статтею 625 ЦК України.

Верховний Суд зазначає, що зупинення виконання рішення не впливає на реалізацію особою права за захист майнового інтересу, оскільки за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов`язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Схожий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15.

Слід зазначити, що відповідна особа, на користь якої постановлено ухвалу про зупинення виконання судового рішення, повинна усвідомлювати і ті негативні наслідки, які пов`язані з невиконанням такого, що набрало законної сили, судового рішення, зокрема застосування цивільно-правової відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, за прострочення виконання зобов`язання.

Посилання у касаційній скарзі Одеської міської ради на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 10 лютого 2021 року у справі № 200/7261/13-ц є помилковими, оскільки висновки у справі, яка переглядається, не суперечить висновками Верховного Суду, зробленим у зазначеній справі.

Крім того, у відзиві на касаційну скаргу Одеської міської ради Келоєв М. М. ставить питання про закриття касаційного провадження, посилаючись на те, що правові висновки щодо застосування норм права, які викладено у постановах Верховного Суду та на які посилається Одеська міська рада, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, яка переглядається. Крім того, у цьому ж відзиві ОСОБА_1 просить закрити касаційне провадження, оскільки вважає помилковими посилання відповідача на відсутність висновку Верховного Суду щодо нарахування сум, передбачених статтею 625 ЦК України, у випадку зупинення виконання судового рішення про стягнення основного боргу, оскільки наявний Висновок Суду з цього питання, зокрема у постанові від 19 червня 2019 року справі № 646/14523/15.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини першої статті 396 ЦПК України).

Разом із цим, колегія суддів вважає, що відповідним правовим висновкам Верховного Суду, на які посилається заявник касаційної скарги та які стали підставою для відкриття касаційного провадження, необхідно дати правову оцінку під час касаційного перегляду справи, як і дати оцінку доводам скарги щодо відсутності відповідного висновку Верховного Суду щодо нарахування сум, передбачених статтею 625 ЦК України, у випадку зупинення виконання судового рішення про стягнення основного боргу.

Отже, Верховний Суд відмовляє у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Одеської міської ради.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мастістий Ілля Андрійович, та Одеської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 лютого 2023 року у незміненій судом апеляційної інстанції частині тапостанову Одеського апеляційного суду від 22 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович