Історія справи

Постанова КЦС ВП від 06.11.2024 року у справі №359/6714/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 359/6714/23

провадження № 61-8920св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Клубань Марія Володимирівна, на постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2024 року в складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Немировської О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця») про визнання незаконним наказу, поновлення дії трудового договору та стягнення заробітної плати.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона перебуває з відповідачем у трудових правовідносинах. Указом Президента України № 64/2002 від 24 лютого 2022 року на території України був введений воєнний стан, який на день звернення до суду із позовом скасований не був.

З відповіді на запит адвоката їй стало відомо, що дію трудового договору з нею було припинено з 01 квітня 2022 року. Уповноважені особи АТ «Укрзалізниця» не повідомляли її про призупинення дії договору в передбаченому законодавством порядку. Натомість згідно із роз`ясненнями Міністерства економіки України, якщо працівник бажає та може виконувати роботу, роботодавець може надавати таку роботу, призупинення дії трудового договору з працівниками у місті, де не ведуться бойові дії, є неможливим.

Вважала, що наказ № 389/ос від 01 квітня 2022 року та додаток до нього не відповідають вимогам частини другої статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», оскільки відсутній реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта. Також відсутня інформація про погодження з військовою адміністрацією, яка здійснює свої повноваження на відповідній території наказу (розпорядження) про призупинення дії трудового договору. Оспорюваний наказ та витяг з додатку до нього роботодавець направив цінним листом на адресу Адвокатського бюро «КИРИЧЕНКО», який був отриманий 19 червня 2023 року. Разом із тим згідно із нормами трудового законодавства працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про призупинення дії трудового договору.

За таких обставин позивач просила суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ АТ «Укрзалізниця» і додаток до нього від 01 квітня 2022 року № 389/ос щодо ОСОБА_1 ;

- поновити дію трудового договору з ОСОБА_1 ;

- стягнути з АТ «Укрзалізниця» на її користь суму заробітної плати та інших виплат за період дії наказу від 01 квітня 2022 року № 389/ос.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 23 листопада 2023 року в складі судді Керекези Я. І. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ АТ «Укрзалізниця» від 01 квітня 2022 року № 389/ос в частині призупинення дії трудового договору із ОСОБА_1 .

Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 382 337,67 грн.

Установивши, що позивач виявляла бажання та мала об`єктивну можливість працювати та виконувати свої трудові обов`язки, а відповідач належним чином не довів, що на час видання оскаржуваного наказу існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором, тобто, що існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а у працівника її виконувати, суд дійшов висновку, що наказ АТ «Укрзалізниця» № 389/ос від 01 квітня 2022 року в частині призупинення дії трудового договору з позивачем слід визнати протиправним та скасувати.

Крім того, суд констатував ненадання відповідачем належних та допустимих доказів того, що позивач дізналася про оскаржуваний наказ раніше, ніж 19 червня 2023 року (дата отримання відповіді на адвокатський запит).

Суд також виснував, що позовна вимога про поновлення дії трудового договору задоволенню не підлягає, оскільки є похідною від задоволення вимоги про визнання протиправним та скасування наказу про призупинення його дії.

При визначені розміру середнього заробітку позивача суд узяв до уваги розмір її заробітної плати за лютий-березень 2022 року згідно із довідкою від 29 серпня 2023 року № 347 та погодився із визначеним розміром середньоденної заробітної плати - 891,23 грн.Водночас суд установив, що період вимушеного прогулу тривав з дати призупинення дії трудового договору (01 квітня 2022 року) до дня розгляду справи судом (23 листопада 2023 року) - 429 робочих днів.

Постановою Київського апеляційного суду від 04 червня 2024 року скасовано рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 23 листопада 2023 року та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Погодившись з висновком місцевого суду щодо доведення позивачем порушення її трудових прав, апеляційний суд вважав обґрунтованими доводи відповідача щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки судом першої інстанції було ухвалено рішення без додержання норм матеріального права, якими визначено строк звернення до суду з позовом за захистом порушеного трудового права.

Установивши, що на особисту електронну адресу ОСОБА_1 з квітня 2022 року до серпня 2022 року під час закриття розрахунку заробітної плати в автоматизованому режимі направлялися розрахункові листки за відповідні місяці, з яких вбачається, що позивач не отримувала заробітну плату, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 була обізнана щодо порушення її права на належну оплату праці з квітня 2022 року, проте звернулася до суду з цим позовом у липні 2023 року, тобто з пропуском строку, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України.

Водночас суд вказав на те, що позивач не зверталася ані до суду першої інстанції, ані до апеляційного суд з клопотанням про поновлення строку на звернення до суду з поважних причин.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

21 червня 2024 року через підсистему «Електронний суд» адвокат Клубань М. В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просила її скасувати та змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 382 337,67 грн до 592 350,33 грн, в іншій частині - залишити без змін.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 240/5105/23, від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 27 квітня 2023 року у справі № 420/14777/22, від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22, від 28 вересня 2023 року у справі № 140/2168/23, від 14 лютого 2024 року у справі № 464/2944/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 465/3919/22, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що на момент призупинення трудових відносин позивача з АТ «Укрзалізниця» (01 квітня 2022 року) частина друга статті 233 КЗпП України діяла у редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

Вказуючи про те, що навесні 2022 року ознайомлення працівників АТ «Укрзалізниця» з наказом про призупинення дії трудових договорів проводилося альтернативними способами з використанням особистих засобів електронних комунікацій, у тому числі шляхом здійснення телефонних дзвінків, суд апеляційної інстанції не зазначив конкретної дати, коли саме позивача було ознайомлено із оскаржуваним наказом. Разом із тим матеріали справи не містять дати ознайомлення позивача з оскаржуваним наказом, у тому числі отримання нею відповідних письмових чи електронних повідомлень від роботодавця. З відповіді на запит адвоката, отриманої адвокатом позивача 19 червня 2023 року, останній стало відомо, що дію трудового договору з нею було припинено з 01 квітня 2022 року. З огляду на зазначене висновок апеляційного суду про ознайомлення позивача із оскаржуваним наказом навесні 2022 року ґрунтується на припущеннях.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідно до пункту 1 глави XIXПрикінцевих положень КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, датою закінчення якого визначено 30 червня 2023 року.

За таких обставин позивач звернулась до суду із цим позовом із дотриманням строку, визначеного статтею 233 КЗпП України.

З приводу середнього заробітку за час вимушеного прогулу заявник вказала, що суд першої інстанції помилково узяв для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу відомості щодо заробітної плати позивача за лютий та березень 2022 року, оскільки відповідно до Наказів від 24 лютого 2022 року № Ц-42/6-В та від 24 березня 2023 року № Ц-42/12-В, що містяться у матеріалах справи, на підприємстві було встановлено режим простою з 24 лютого 2022 року до 31 березня 2022 року. При цьому період простою не є відпрацьованим періодом, а тому до розрахунку середньоденної зарплати останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням, що охоплювали період простою, до уваги не беруться.

У серпні 2024 року АТ «Укрзалізниця» подало відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваного судового рішення.

В обґрунтування доводів відзиву заявник вказав, що надані позивачем для порівняння постанови Верховного Суду є нерелевантними до оскаржуваної постанови апеляційного суду, оскільки у вказаних справах позовні заяви були подані до суду до закінчення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, а у справі, що переглядається, - після закінчення дії карантину.

У справі, що переглядається, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є не основною, а похідною вимогою, і її слід вирішувати лише після вирішення основної вимоги - скасування наказу про призупинення дії трудового договору. У випадку застосування строку звернення до суду відносно основної вимоги, вирішення додаткової вимоги або вирішення питання застосування щодо неї строку відпадає.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Позивач ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) працювала на посаді старшого ревізора Відділу внутрішнього аудиту Управління аудиту та контролю регіональної філії «Південна залізниця» Департаменту аудиту та контролю ПАТ «Українська залізниця» з 01 грудня 2016 року.

З 30 серпня 2017 року ОСОБА_1 переведена на посаду старшого ревізора Відділу внутрішнього аудиту Управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії «Південна залізниця» Департаменту внутрішнього аудиту та контролю ПАТ «Українська залізниця».

Відповідно до витягу із наказу № Ц-42/6-В від 24 лютого 2022 року було встановлено режим простою з 24 лютого 2022 року до його відміни, для працівників апарату управління АТ «Укрзалізниця», зокрема і відносно ОСОБА_1 . Період простою тривав з 24 лютого 2022 року до 28 лютого 2022 року.

Актом простою від 24 лютого 2022 року було засвідчено зупинення з 24 лютого 2022 року роботи структурних підрозділів апарату управління АТ «Укрзалізниця», що не виконують критично важливих завдань.

Наказом № Ц-42/12-В від 24 березня 2022 року було внесено зміни до вищезазначеного наказу, якими період простою продовжено з 01 березня 2022 року до 31 березня 2022 року.

Наказом АТ «Українська залізниця» 389/ОС від 01 квітня 2022 року припинено з 01 квітня 2022 року простій, введений наказом № Ц-42/6 від 24 лютого 2022 року, працівникам, зазначеним у додатку, зокрема і ОСОБА_1 , та до припинення або скасування воєнного стану в Україні було призупинено дію трудового договору. В наказі зазначено, що призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України, у порядку та строки, передбачені чинним законодавством України.

19 червня 2023 року представник позивача - адвокат Кириченко Р. Ю. отримав відповідь на запит від 19 травня 2023 року № 2190, адресований АТ «Укрзалізниця», у якому підприємство повідомило, що Наказом АТ «Укрзалізниця» від 01 квітня 2022 рок № 389/ос ОСОБА_3 призупинено дію трудового договору з 01 квітня 2022 року (а. с. 17, т.1).

Як вбачається із витягу з протоколу засідання Наглядової ради АТ «Укрзалізниця» від 23 лютого 2023 року було ліквідовано структурний підрозділ Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «Українська залізниця» (а. с. 142).

21 серпня 2023 року старшому ревізору ОСОБА_1 було винесено попередження про наступне вивільнення з доданим списком вакантних посад (а.с.143-152).

21 серпня 2023 року лист із вищезазначеним попередженням був направлений на адресу ОСОБА_4 (а.с.153-154) за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно із розрахунками заробітної плати позивача за період із квітня 2022 року до серпня 2022 року за даний період заробітна плата їй нарахована не була у зв`язку із призупиненням дії трудового договору (а. с. 84-88, т.1).

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає з таких підстав.

Щодо призупинення дії трудового договору

Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.

Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34 38 39 41-44 53 Конституції України.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Частинами першою та другою статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (тут і далі в редакції на час винесення оспорюваного наказу від 01 квітня 2022 року) встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Відповідно до статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором.

Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.

Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.

Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 149/1089/22 (провадження № 61-292св23).

Судом установлено, що позивач обіймає посаду старшого ревізора Відділу внутрішнього аудиту Управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії «Південна залізниця» Департаменту внутрішнього аудиту та контролю ПАТ «Українська залізниця».

Факт введення в Україні з 24 лютого 2022 року воєнного стану є загальновідомим.

АТ «Українська залізниця» обґрунтовувало неможливість надання роботи позивачу тим, що обсяги господарської діяльності товариства у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України, зменшилися, тому відсутня можливість надати роботу та повноцінно організувати процеси діяльності товариства.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що як на час видачі оспорюваного наказу про призупинення дії трудового договору, так і на час розгляду справи, АТ «Українська залізниця» здійснювало свій основний вид діяльності та надавало послуги, як національний перевізник вантажів та пасажирів.

Дію трудових договорів відповідач призупинив вибірково з окремими працівниками, у тому числі з позивачем, але не з усіма працівниками. Із переважною більшістю колективу АТ «Українська залізниця» дію трудових договорів не було призупинено.

Сама по собі обставина зменшення замовлень послуг відповідача після введення воєнного стану на території України не свідчить про неможливість роботодавця забезпечити позивача, який обіймає посадустаршого ревізора Відділу внутрішнього аудиту Управління внутрішнього аудиту та контролю, роботою.

Установивши, що позивач виявляла бажання та мала об`єктивну можливість працювати та виконувати свої трудові обов`язки, а відповідач належним чином не довів, що на час видання оскаржуваного наказу існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором, тобто, що існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а у працівника її виконувати, суди дійшли обґрунтованого висновку, що наказ АТ «Укрзалізниця» № 389/ос від 01 квітня 2022 року в частині призупинення дії трудового договору з позивачем є протиправним та підлягає скасуванню.

Таким чином, оскільки у справі не встановлено обставин неможливості надання відповідачем АТ «Укрзалізниця» позивачу ОСОБА_1 роботи у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, а позивачу - її виконувати, тому суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли обґрунтованого висновку про те, що призупинення дії трудового договору з позивачем є незаконним.

Щодо строку, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі. Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права. Положення частини другої статті 233 КЗпП України деталізує це правило стосовно випадків звільнення працівника. У такому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення. Тобто для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обчислення початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов`язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права. Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18 (провадження № 61-5845св19), від 03 жовтня 2022 року у справі № 204/1724/20 (провадження № 61-18714св20), від 08 травня 2024 року у справі № 593/1161/21 (провадження № 61-14077св23).

Пунктом 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Такий самий правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі № 947/8885/21 (провадження № 61-7480сво22).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин.

Надалі постановами Кабінету Міністрів України цей карантин на території України продовжувався та був відмінений з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що оскаржуваний наказ був винесений відповідачем під час дії карантину (01 квітня 2022 року), встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), який перебігав безперервно та завершився 30 червня 2023 року, врахував тримісячний строк, визначений частиною першою статті 233 цього Кодексу, відтак дійшов правильного висновку, що звернувшись до суду 06 липня 2023 року, позивач не пропустила строк на звернення до суду з цим позовом.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20 вересня 2024 року

в справі № 444/2538/23 (провадження № 61-7113св24).

З огляду на вказане, висновок суду апеляційної інстанції щодо застосування до спірних правовідносин частини першої статті 233 КЗпП України та пропуск позивачем строку звернення до суду є помилковим.

Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час призупинення дії трудового договору

Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

У КЗпП України відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, так як це не є ні простоєм, ні звільненням працівника.

Водночас частиною дев`ятою статті 10 ЦПК України передбачено, що якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Враховуючи, що незаконні дії відповідача позбавили ОСОБА_1 можливості працювати та призвели до порушення її конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю, суд першої інстанції обґрунтовано застосував до спірних правовідносин норму частини другої статті 235 КЗпП України, яка регулює подібні за змістом відносини, та поклав на відповідача обов`язок відшкодувати позивачу середній заробіток за час її перебування у вимушеному прогулі.

Такий висновок суду узгоджується з висновком, викладеним Верховним Судом у постановах від 21 червня 2023 року в справі № 149/1089/22, від 31 січня 2024 року в справі № 161/8196/22, від 27 березня 2024 року № 753/12518/22.

Проте Верховний Суд не погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача, з огляду на таке.

Обчислюючи середній заробіток за час перебування позивача у вимушеному прогулі, суд апеляційної інстанції вважав, що середньоденна заробітна плата позивача становила 891,23 грн, з огляду на розмір заробітної плати, виплаченої позивачу у лютому, березні 2022 року.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин)).

Згідно з пунктом 5 розділу IV Порядку № 100 основною для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього-п`ятого пункту 4 цього Порядку, а саме з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Установлено, що дію трудового договору з позивачем було призупинено з 01 квітня 2022 року.

Тобто, розрахунковим періодом є лютий та березень 2022 року. У цей час позивач перебував у простої.

Матеріали справи не містять доказів про те, що ОСОБА_1 в період простою була залучена до роботи.

Таким чином, оскільки позивач перебувала у простої, матеріали справи не містять даних про середній заробіток позивача за два місяці, що передують події, тому при визначенні розміру середньої заробітної плати, за обставин цієї справи, необхідно виходити із встановленого їй посадового окладу, що узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 27 березня 2024 року у справах № 753/12518/22 та № 507/1435/22.

Відповідно до розрахункових листів за грудень 2021 року та січень 2022 року розмір посадового окладу позивача складав 13 661 грн (а. с. 24, 25, т. 1). Отже, середньоденна заробітна плата позивача складала 719 грн (13 661 грн : 19 робочих днів в місяці).

Вимушений прогул позивача тривав з 01 квітня 2022 року (день призупинення дії договору) до 23 листопада 2023 року (день розгляду справи судом), тобто 429 робочих днів.

Отже, середній заробіток за час призупинення дії трудового договору, який підлягає стягненню з відповідача АТ «Укрзалізниця» на користь позивача, повинен становити 308 451,00 грн (429 робочих днів *719 грн).

У постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2024 року справа № 757/27799/21-ц (провадження № 61-11515св24) викладено правовий висновок про те, що податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та вираховуються при виплаті працівнику. Отже, присуджена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів при її виплаті.

З огляду на зазначене із присудженої позивачу сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід утримати установлені законодавством України податки і збори.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Установлено, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, а тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню. Разом із тим рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід змінити. В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити в силі як законне і обґрунтоване.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подання касаційної скарги сплатив судовий збір у розмірі 2 147,20 грн, а тому зАТ «Укрзалізниця» на користь позивача підлягають стягненню понесені нею судові витрати на сплату судового збору.

Керуючись статтями 400 409 412 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2024 року скасувати.

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 23 листопада 2023 року залишити в силі, змінивши в частині розміру стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Стягнути з Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 308 451,00 гривень з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

Стягнути з Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 понесені в суді касаційної інстанції витрати на сплату судового збору в сумі 2 147,20 гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович