Історія справи

Постанова КЦС ВП від 06.11.2023 року у справі №463/1338/21
Постанова КЦС ВП від 06.11.2023 року у справі №463/1338/21
Постанова КЦС ВП від 06.11.2023 року у справі №463/1338/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 463/1338/21

провадження № 61-851св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - Львівська обласна прокуратура,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги Львівської обласної прокуратури та ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 17 жовтня 2022 року у складі судді Грицка Р. Р. та постанову Львівського апеляційного суду від 19 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Львівської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 29 листопада 2016 року до 28 листопада 2019 року, тобто протягом 36 місяців, незаконно перебувала під слідством і судом внаслідок її безпідставного звинувачення відповідачем у одержанні неправомірної вигоди. З 30 листопада 2016 року до 20 липня 2017 року вона була відсторонена від посади, а на все її майно накладено арешт.

28 листопада 2019 року прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення, а тому ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 29 липня 2019 року кримінальне провадження від 18 листопада 2016 року № 12016140000000991 стосовно вчинення нею кримінального правопорушення передбаченого частиною третьою Кримінального кодексу України (далі -

КК України) було закрито.

У результаті незаконних дій органів досудового розслідування та прокуратури позивачка 36 місяців незаконно перебувала під слідством та судом, у зв`язку з чим зазнала моральних страждань у вигляді психологічних страждань, перебування у стані безперервного нервового стресу через невизначеність, що підсилювався розумінням своєї невинуватості. Вона декілька днів перебувала під вартою, а після внесення застави була обмежена у пересуванні. Для збереження репутації вона була змушена доводити свою невинуватість перед друзями, рідними і колегами. Вона не могла займатися будь-якими звичними справами, почувала себе невпевненою, з`явилось відчуття неповноцінності.

Посилаючись на наведене, з урахуванням збільшених позовних вимог, позивачка просила стягнути з Державного бюджету України 50 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 17 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 19 грудня 2022 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 500 000,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Зазначена шкода відшкодовується у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Урахувавши ступінь душевних страждань ОСОБА_1 та їх тривалість, у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, а також принципів розумності та справедливості, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди у розмірі 500 000,00 грн, що є співмірним із душевними стражданнями, яких зазнала позивачка.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиція інших учасників справи

10 січня 2023 року Львівська обласна прокуратура із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 17 жовтня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 19 грудня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог та розподілу судових витрат скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Як на підставу касаційного оскарження Львівська обласна прокуратура посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2020 року у справі № 405/6920/16, від 05 серпня 2020 року у справі № 644/9923/18, від 14 січня 2021 року у справі № 466/2383/19, від 26 квітня

2022 року у справі № 461/1687/19, від 18 травня 2022 року у справі № 522/2493/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга обґрунтована тим, що визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди суди мають керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження того, що завдані позивачці моральні страждання призвели до погіршення стану її здоров`я, порушення стосунків з оточуючими людьми, а також суттєво обмежили її права та можливості, які потребують додаткових майнових витрат, а тому дійшли помилкового висновку, що завдана їй моральна шкода підлягає відшкодуванню у розмірі 500 000,00 грн.

Крім того, суд першої інстанції порушив норми процесуального права, не залучивши до участі у розгляді справи Головне управління Національної поліції у Львівській області, як співвідповідача та Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув.

24 січня 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мицик О. В. із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 17 жовтня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 19 грудня 2022 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов повністю.

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 22 квітня 2019 року у справі

№ 236/893/17, постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі

№ 610/3221/19-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 468/901/17-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 199/8734/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19, від 09 лютого 2022 року у справі № 757/6203/21-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга обґрунтована тим, що визначений судом першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, розмір відшкодування моральної шкоди не можна вважати справедливою сатисфакцією за обвинувачення та знищення репутації позивачки, яка тривалий час будувала свою кар`єру та репутацію.

Суди помилково не взяли до уваги висновок експерта-психолога від 04 лютого 2022 року, згідно з яким можливий розмір компенсації за спричинені ОСОБА_1 моральні страждання становить від 50 000 000,00 грн до 100 000 000,00 грн, що є значно більшим ніж встановлено судами.

13 лютого 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив від ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мицик О. В., мотивований тим, що касаційна скарга Львівської обласної прокуратури є необґрунтованою, викладені у ній доводи безпідставними. Позивачка надала належні докази на підтвердження, які підтверджують, що незаконними діями органів прокуратури їй було завдано моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню у значно більшому розмірі ніж встановлено судами.

21 лютого 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив від Львівської міської ради на касаційну скаргу ОСОБА_1 , мотивований тим, що касаційна скарга є необґрунтованою. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано не погодився з висновком експерта-психолога від 04 лютого 2022 року, оскільки експерт урахував виключно особисте ставлення позивачки до ситуації, що склалася. У матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження того, що завдані позивачці моральні страждання призвели до погіршення стану її здоров`я, порушення стосунків з оточуючими людьми, а також суттєво обмежили її права та можливості.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколами автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 17 січня 2023 року та від 27 січня 2023 року касаційні скарги Львівської обласної прокуратури та ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 17 жовтня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 19 грудня 2022 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Львівської обласної прокуратури з підстав визначених пунктом 1частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Личаківського районного суду м. Львова матеріали цивільної справи № 463/1338/21; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , з підстав визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У лютому 2023 року матеріали справи № 463/1338/21 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 29 квітня 2011 року ОСОБА_1 обіймалапосаду заступника головного лікаря з медичної частини Львівської обласної клінічної лікарні.

29 листопада 2016 року слідчим Слідчого управління Головного управління Національної поліції у Львівській області Мартинівим І. Я. повідомлено позивача про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.

Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 30 листопада 2016 року ОСОБА_1 відсторонено від посади заступника головного лікаря з медичної частини Львівської обласної клінічної лікарні на два місяці, тобто до 30 січня 2017 року.

Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 25 січня 2017 року продовжено відсторонення ОСОБА_1 від посади заступника головного лікаря з медичної частини Львівської обласної клінічної лікарні до 25 березня 2017 року.

27 січня 2017 року слідчим в особливо важливих справах другого слідчого відділу Слідчого управління прокуратури Львівської області Рубцовим В. В. повідомлено ОСОБА_1 про нову підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.

16 лютого 2017 року слідчим в особливо важливих справах другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Львівської області Рубцовим В. В. складено обвинувальний акт, який направлено до Личаківського районного суду м. Львова.

Згідно з обвинуваченням, ОСОБА_1 , обіймаючи посаду заступника головного лікаря з медичної частини Львівської обласної клінічної лікарні, будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище та на яку згідно з посадовою інструкцією покладено повноваження безпосереднього керівництва завідувачів відділення, діагностичними службами та лабораторіями лікарні, а також безпосереднього керівництва лікувально-діагностичним процесом, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою одержання неправомірної вигоди та незаконного збагачення, у період з 2014-2016 років вимагала та отримала неправомірну вигоду.

05 квітня 2014 року ОСОБА_1 вимагала та 12 травня 2014 року отримала від ОСОБА_2 неправомірну вигоду у розмірі 300,00 дол. США, що становить 3 480,0 гривень, за прийняття рішення про надання процедури гемодіалізу його матері ОСОБА_3 в денний час замість нічного режиму.

10 травня 2016 року ОСОБА_1 вимагала та 11 травня 2016 року отримала від ОСОБА_4 неправомірну вигоду у розмірі 5 000,00 грн за подання на розгляд комісії по відбору хворих для проведення ниркової замісної терапії питання про надання її батьку ОСОБА_5 процедури гемодіалізу.

18 листопада 2016 року ОСОБА_1 вимагала та 28 листопада 2016 року отримала від ОСОБА_6 неправомірну вигоду у розмірі 6 000,00 грн за прийняття рішення про госпіталізацію ОСОБА_7 у відділення хронічного гемодіалізу Львівської обласної клінічної лікарні.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 23 березня 2017 року продовжено строк відсторонення позивачки від посади заступника головного лікаря з медичної частини Львівської обласної клінічної лікарні на два місяці, тобто до 25 травня 2017 року. На виконання цієї ухвали, Львівською обласною клінічною лікарнею видано відповідний наказ від 27 березня 2017 року.

Надалі ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 15 травня 2017 року, строк відсторонення ОСОБА_1 від посади заступника головного лікаря з медичної частини Львівської обласної клінічної лікарні продовжено до 25 липня 2017 року.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 20 липня 2017 року відмовлено у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку відстороненняОСОБА_1 від посади.

Під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції прокурором прийнято постанову від 28 листопада 2019 року про відмову від підтримання державного обвинувачення у кримінальному провадженні від 18 листопада 2016 року за № 12016140000000991.

Відмова прокурора від обвинувачення обумовлена тим, що у ході судового розгляду не встановлені достатні докази для доведення вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 368 КК України і вичерпані можливості їх отримання.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 29 листопада 2019 року кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України закрито.

ОСОБА_1 перебувала під слідством і судом 36 місяців.

Згідно з висновком експерта-психолога від 04 лютого 2022 року, ситуація, яка досліджується у справі, дійсно є психотравмувальною для ОСОБА_1 , у неї наявні численні і різко виражені зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню її як особистості і виникли внаслідок певних обставин зокрема, безпідставного обвинувачення, перебування під слідством і судом, відсторонення від посади, незаконного позбавлення волі. ОСОБА_1 дійсно спричинено моральні страждання, а можливий розмір грошової компенсації становить від 50 000 000,00 грн до 100 000 000,00 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом положень статей 15 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди і відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Згідно із пунктом 1 статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає в тому числі і у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Частинами п`ятою, шостою статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до частин другої, третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Зазначене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі

№ 686/23731/15-ц зроблено висновок, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».

Врахувавши ступінь, глибину та характер душевних страждань позивачки, істотність вимушених змін у її житті, принципи поміркованості, розумності і справедливості, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про визначення відшкодування моральної шкоди у розмірі 500 000,00 грн, оскільки вказаний розмір не більший, ніж достатній для розумного задоволення потреб позивачки як особи, що має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та не призводить до її збагачення.

Щодо доводів касаційної скарги Львівської обласної прокуратури

Перевіривши доводи касаційної скарги Львівської обласної прокуратури про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, та постановах Верховного Суду від 24 лютого 2020 року у справі № 405/6920/16, від 05 серпня 2020 року у справі № 644/9923/18, від 14 січня 2021 року у справі № 466/2383/19, від 26 квітня 2022 року у справі № 461/1687/19, від 18 травня 2022 року у справі № 522/2493/18, колегія суддів виходить з такого.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц зазначено, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 461/1687/19, від 18 травня 2022 року у справі № 522/2493/18.

У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2020 року у справі № 405/6920/16 зазначено, що з урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.

Аналогічні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 644/9923/18, від 14 січня 2021 року у справі № 466/2383/19.

Аналізуючи наведене необхідно дійти висновку про те, що оскаржувані судові рішення не суперечать наведеним висновкам Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права: 23 1176 ЦК України, частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Водночас у справах, на які посилається заявник у касаційній скарзі, та у справі, яка переглядається, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Визначення розміру відшкодування моральної шкоди здійснюється судом у кожному випадку окремо із урахуванням усіх обставин справи.

Верховний Суд зауважує, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, зокрема представляти державу в суді (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункт 6.22); від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункт 4.20); від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 33),

від 26 червня 2019 року у справі 587/430/16-ц (пункт 26), від 18 грудня 2019 року у справі 688/2479/16-ц (пункт 22), від 18 березня 2020 року у справі № 553/2759/18 (пункт 35)). У справах про відшкодування шкоди державою остання бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого заподіяно шкоду.

Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до Держави України, не є обов`язковою (див. постанову Великої Палати Верховного Суду

від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 30)).

Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 44), від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (пункт 64), від 11 листопада 2020 року у справі № 9901/845/18 (пункт 38), від 09 грудня 2020 року у справі № 9901/613/18 (пункт 79)).

У контексті наведеного безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, не залучивши до участі у розгляді справи Головне управління Національної поліції у Львівській області та Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області.

Львівська обласна прокуратура є органом, який у спірних правовідносинах, наділений повноваженнями представляти державу в суді.

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат

Мицик О. В., про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 та Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 468/901/17-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 199/8734/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19, від 09 лютого 2022 року у справі № 757/6203/21-ц, є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, урахував викладені у вказаних постановах висновки щодо визначення поняття моральної шкоди, її розміру та меж відшкодування, про що навів відповідні мотиви у оскаржуваному судовому рішенні.

У постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 610/3221/19-ц, на яку посилається заявниця у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначив:

«За змістом пункту 1 пункту першого частини першої статті 1 Закону України

«Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» законодавцем визначено випадки, за наявності яких особа може вимагати відшкодування моральної шкоди, і такі випадки у наведеній статті закону перелічені через кому.

Виходячи із буквального тлумачення норми закону можна дійти висновку, що усі перелічені випадки, як то: незаконне засудження; незаконне повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення; незаконне взяття і тримання під вартою; незаконне проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки; незаконне накладення арешту на майно; незаконне відсторонення від роботи (посади), інші процесуальні дій, що обмежують права громадян - є самостійними підставами відшкодування моральної шкоди, тобто такими що не охоплюються їх початком, до прикладу - незаконне взяття під варту і їхнім закінченням- винесенням виправдувального вироку за реабілітуючих обставин».

За обставинами вказаної справи позивачка просила відшкодувати їй моральну шкоду за: тримання під вартою, притягнення до кримінальної відповідальності, пред`явлення обвинувачення, визнання підозрюваною, обвинуваченою, застосування міри запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд, накладення арешту на майно.

Натомість у справі, що переглядається ОСОБА_1 позовні вимоги обґрунтовувала тим, що в результаті незаконних дій органів досудового розслідування та прокуратури вона з 29 листопада 2016 року до 29 листопада 2019 року перебувала під судом і слідством, тобто 36 місяців. З урахуванням глибини її душевних страждань вважала, що відшкодуванню підлягає моральна шкода у розмірі 1 296 00,00 грн, тобто у шість разів більшому розмірі ніж гарантований законом мінімальний розмір такого відшкодування. Після надання висновку експертом-психологом від 04 лютого 2022 року, позивачка збільшила позовні вимоги та просила стягнути на відшкодування моральної шкоди 50 000 000,00 грн.

Верховний Суд зауважує, що визначення предмета та підстав позову є правом позивача. Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

Звертаючись до суду, ОСОБА_1 не просила відшкодувати їй моральну шкоду за кожну незаконну процесуальну дію органів досудового слідства та прокуратури, не визначила конкретного розміру такого відшкодування, тому із урахуванням принципу диспозитивності судового процесу у суду були відсутні правові підстави для вирішення питання щодо відшкодування позивачці моральної шкоди за кожну незаконну процесуальну дію.

На предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів (обставини, на які посилається сторона позивача) і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

Узагальнюючи наведене необхідно дійти висновку, що доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у вищевказаних постановах, не знайшли свого підтвердження.

У касаційній скарзі заявниця посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема суди не дослідили висновок експерта-психолога від 04 лютого 2022 року, згідно з яким можливий розмір компенсації за спричинені ОСОБА_1 моральні страждання становить від 50 000 000,00 грн до 100 000 000,00 грн, що є значно більшим ніж встановлено судами.

Відповідно до частин першої - третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Надаючи оцінку зібраним у справі доказам суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, не погодився з висновком експерта-психолога від 04 лютого 2022 року, оскільки його складено з урахуванням виключно особистої ситуації позивачки, без урахування інших обставин, що які підлягають врахуванню, а отже не може вважатися виваженим, розумним та справедливим.

Наведене свідчить, що фактично заявниця не погоджується із наданою судами оцінкою вказаному висновку експерта-психолога від 04 лютого 2022 року, водночас суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої органами досудового розслідування та прокуратури, суди попередніх інстанцій належно дослідили зібрані у справі докази, надали суди їм відповідну правову оцінку та правильно застосували норми матеріального права.

Діючи в межах наданих їм процесуальним законом повноважень, суди оцінили висновок експерта від 04 лютого 2022 року та дійшли висновку про його необґрунтованість.

Аргументи касаційних Львівської обласної прокуратури та ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мицик О. В., про те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази фактично зводяться до їх незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували, а тому не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Львівської обласної прокуратури та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 17 жовтня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 19 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак