Історія справи

Постанова КЦС ВП від 11.09.2018 року у справі №243/3587/17

Постанова

Іменем України

06 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 243/3587/17

провадження № 61-32102св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: Головне управління Національної поліції в Донецькій області в особі Слов?янського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області, Державна казначейська служба України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 11 жовтня 2017 року у складі судді Сидоренко І. О. та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 02 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Санікової О. С., Будулуци М. С., Канурної О. Д.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області в особі Слов'янського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди завданої бездіяльністю органів досудового розслідування.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до Указу президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», з

14 квітня 2014 року в Донецькій області було розпочато проведення антитерористичної операції (далі - АТО) із залученням Збройних Сил України. Територією проведення АТО, було у тому числі і місто Слов'янськ Донецької області.

03 червня 2014 року під час активної фази проведення АТО, мав місце факт артилерійського обстрілу житлового приміщення будинку АДРЕСА_1, в результаті якого була смертельно травмована мати позивача - громадянка ОСОБА_6.

Згідно довідки про причину смерті, причиною смерті громадянки

ОСОБА_6 є травматичний гемопневмоторакс. Вогнепальне поранення грудної клітки.

Даний факт загибелі громадянки ОСОБА_6 Слов'янським міським відділом ГУ МВС України в Донецькій області був внесений до журналу єдиного обліку № 7042 від 03 червня 2014 року та приєднаний до матеріалів Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12014050511595 за пунктом 1 частини другої статті 115 КК України.

Згідно листа Слов'янського відділення поліції від 19 лютого 2016 року у теперішній час продовжуються оперативно-пошукові заходи щодо встановлення свідків та очевидців скоєного кримінального правопорушення, та встановлення безпосередньо особи причетної до вчинення даного кримінального правопорушення.

З приводу загибелі матері позивача, її жодного разу не було запрошено до Слов'янського відділення поліції та не залучено правоохоронними органами до кримінального провадження у якості потерпілої особи.

09 березня 2016 року позивачем до Слов'янського відділення поліції була подана заява про залучення до кримінального провадження у якості потерпілого від кримінального правопорушення внесеного до ЄРДР за

№ 12014050511595 за пунктом 1 частиною другою статті 115 КК України, та з цього часу в розумінні частини другої статті 55 КПК України в неї виникли права та обов'язки потерпілого.

Компетентні органи влади не проводячи ефективного розслідування за фактом загибелі її матері, допускають бездіяльність.

Протягом майже трьох років з часу загибелі матері позивача - ОСОБА_6, органами досудового слідства не було докладено розумних зусиль для встановлення істини, як цього вимагає стаття 2 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, що ратифікована Україною. Неефективність та бездіяльність правоохоронних органів по розслідуванню кримінального провадження завдають позивачеві моральної шкоди.

Втрата рідної людини - рідної матері, спричинила позивачеві моральні та фізичні страждання.

Неспроможність, неефективність та бездіяльність правоохоронних органів по розслідуванню кримінального правопорушення, встановленню винних у його скоєнні осіб для їх подальшого покарання, завдають позивачці додатково душевних і фізичних страждань та порушують як Конституційні принципи так і права як потерпілої від злочини особи.

За наслідками бездіяльності правоохоронних органів та порушення її цивільних прав позивач стала дратівливою. В неї з'явилися головні болі та запаморочення. З'явилося безсоння та почуття зневіри до правоохоронних органів, хвилювання. Від уяви того, що злочинці винні у смерті її матері можуть лишитися непокараними позивач постійно перебуває у стані депресії.

Постійне хвилювання, депресія та знаходження у пригніченому стані стали наслідком її захворювання, у зв'язку із яким з 03 серпня 2015 року по

10 серпня 2015 року вона знаходилася на стаціонарному лікуванні в гінекологічному відділенні КМУ «Міська лікарня № 1» міста Краматорська, а з 11 серпня 2015 року по 26 серпня 2015 року перебувала на лікарняному.

Бездіяльність з боку правоохоронних органів вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя, яке полягає у тому, що для захисту своїх порушених прав як потерпілої від злочину особи вона вимушена звертатися за відповідною юридичною допомогою, яка у свою чергу вимагає додаткових матеріальних витрат з її боку.

Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості вважає, що розмір завданої їй моральної шкоди бездіяльністю правоохоронних органів складає 100 000,00 грн, які мають бути відшкодовані їй за рахунок коштів державного бюджету.

В зв'язку з викладеним, ОСОБА_4 просила стягнути з Державної Казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на свою користь моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн.

Рішенням Слов?янського міськрайонного суду Донецької області від 11 жовтня 2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження винної поведінки слідчих під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні, які б знаходилася у причинно-наслідковому зв'язку з негативними наслідками для позивача.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 02 листопада 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 відхилено.

Рішення Слов?янського міськрайонного суду Донецької області від 11 жовтня 2017 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

21 листопада 2017 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 через засоби поштового зв?язку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 11 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 02 листопада 2017 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що при прийнятті оскаржуваних рішень про відмову у задоволенні позовних вимог, суди помилково послалися на положення статті 1176 ЦК України. При цьому нормою матеріального права якою позивач обґрунтовував свої позовні вимоги була стаття 1173 ЦК України, яка і підлягала застосуванню до спірних правовідносин.

04 січня 2018 року Головне управління Національної поліції в Донецькій області через засоби поштового зв?язку подало до Верховного Суду відзив, в якому просить касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 11 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 02 листопада 2017 року залишити без змін.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року касаційна скарга разом з матеріалами цивільної справи надійшла до Верховного Суду.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 55 Конституції Україниправа і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Частиною другою статті 16 ЦК Українивстановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом, до яких належать й інші способи відшкодування шкоди.

Відповідно до статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтею 1174 ЦК України.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування вказаної норми закону в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Статтею 1174 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичні особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової особи або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Звертаючись до суду з даними позовними вимогами, ОСОБА_4 не надала доказів про те, що моральна шкода спричинена їй бездіяльністю органу розслідування Слов'янського відділення поліції. При цьому позовних вимог про визнання неправомірною бездіяльність Слов'янського відділення поліції не заявляла.

За таких обставин, виходячи з предмету позову та доказів, які містяться в матеріалах справи, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4

Аргументи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржені судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 11 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 02 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В. М. Коротун

М. Є. Червинська