Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.02.2019 року у справі №523/17998/17

Постанова

Іменем України

19 травня 2021 року

місто Київ

справа № 523/17998/17

провадження № 61-2406св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю, Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

заявник - ОСОБА_1,

суб'єкт оскарження - державний виконавець Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Шевчук Олена Юріївна,

заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-консалтингове бюро "Тріада", ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Одеської області від 26 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Дрішлюка А. І., Драгомерецького М. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції заявника

ОСОБА_1 у грудні 2017 року звернувся до суду із скаргою з вимогами про визнання неправомірними дій державного виконавця Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Шевчук О. Ю. (далі - державний виконавець) у виконавчому провадженні від 08 квітня 2016 року № 50760590 щодо визначення вартості майна відповідно до звіту про незалежну оцінку майна від 04 серпня 2017 року, складеного Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-консалтингове Бюро "Тріада" (далі - ТОВ "ІКБ "Тріада"); визнання протиправним та скасування зазначеного звіту; зобов'язання державного виконавця провести повторну оцінку майна у зазначеному виконавчому провадженні.

Заявник обґрунтовував вимоги скарги тим, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 09 лютого 2016 року у цивільній справі № 522/3725/15-ц з нього стягнуто заборгованість за договором позики у розмірі 744 048,20 грн. 08 квітня 2016 року Другим Суворовським відділом ДВС м. Одеси Головного управління юстиції в Одеській області (далі - ВДВС) відкрито виконавче провадження ВП № 50760590 за виконавчим листом Суворовського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2016 року № 523/3725/15-ц, під час виконавчого провадження він намагався погасити заборгованість, ним передано стягувачу ОСОБА_2 5 000,00 дол. США, що підтверджується розписками, гараж для автомобіля у кооперативі "Центральний - Дюковський", вартість якого на момент передачі становила 10 000,00 дол. США та у грудні 2017 року - 52 000,00 грн на рахунок ВДВС.

З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 стало відомо, що нерухоме майно, яке йому належить на праві власності, а саме садовий будинок, за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 54,9 кв. м, на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 07 грудня 2017 року, серія та номер № 8485, за рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Міглазової Ю. О. зареєстровано за ОСОБА_3. Також заявник зазначив, що 21 грудня 2017 року представник ОСОБА_1 ОСОБА_4 ознайомився з матеріалами виконавчого провадження ВП № 50760590 та йому стало відомо, що під час виконавчого провадження державним виконавцем 22 березня 2017 року винесено постанову про арешт майна боржника, а 07 червня 2017 року державним виконавцем винесено постанову про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні, ТОВ
"ІКБ "Тріада". Саме цей суб'єкт оціночної діяльності склав звіт про оцінку нерухомого майна 04 серпня 2017 року із визначенням вартості оцінки майна у розмірі 701 038,00 грн, що є значно заниженою у порівнянні з дійсною вартістю майна.

Стислий виклад заперечень інших учасників

Державний виконавець надав відзив на скаргу, в якому просив залишити її без задоволення.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 19 березня 2018 року скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано неправомірними дії державного виконавця у виконавчому провадженні від 08 квітня 2016 року № 50760590 щодо визначення вартості майна відповідно до звіту про незалежну оцінку майна від 04 серпня 2017 року, що належить ОСОБА_1, а саме садового буднику, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 54,9 кв. м, складеного ТОВ "ІКБ "Тріада". Визнано протиправним та скасовано звіт про незалежну оцінку майна ОСОБА_1, складеного ТОВ "ІКБ "Тріада", від 04 серпня 2017 року. Зобов'язано державного виконавця провести повторну оцінку майна у виконавчому проваджені № 50760590, а саме садового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 54,9 кв. м.

Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції посилався на те, що суб'єкт оскарження не надав суду доказів вручення боржникові відомостей про призначення оцінки та висновок про оцінку нерухомого майна, лист не містить повідомлення про результат визначення вартості чи оцінки майна і не є належним ознайомленням з результатом визначення вартості арештованого майна, тому боржник як власник нерухомого майна був позбавлений можливості скористатися правом на визначення вартості майна за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження чи оскаржити результат оцінки. Суд вважав, що вимоги заявника про скасування звіту про незалежну оцінку майна ОСОБА_1, складеного ТОВ "ІКБ "Тріада" 04 серпня 2017 року, є похідними від вимог про визнання незаконними дій державного виконавця та підлягають задоволенню.

Постановою апеляційного суду Одеської області від 26 грудня 2018 року ухвалу суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні скарги.

Суд апеляційної інстанції послався на те, що з постанови про відкриття виконавчого провадження № 50760590 випливає, що ОСОБА_1 надано відомості про реєстраційний номер виконавчого провадження: НОМЕР_1, та ідентифікатор доступу: 18А75Д4ДБА7Е, й роз'яснено його права щодо можливості ознайомлення з ходом виконавчого провадження та процесуальними діями виконавця. Тобто, скаржник протягом здійснення провадження ВП №50760590 не був позбавлений можливості ознайомитися з постановами, які мають публічний характер та знаходяться у доступі в Автоматизованій системі виконавчих проваджень, і своєчасно звернутися зі скаргою. На спростування власних доводів ОСОБА_1 як додаток до скарги на дії державного виконавця додано "копію інформації про виконавче провадження", яка сформована ним 15 грудня 2017 року. А отже, якщо не брати до уваги те, що ОСОБА_1, не користуючись власним законним правом протягом часу, який тривало виконавче провадження, знайомився з його ходом та винесеними процесуальними документами через автоматизовану систему виконавчого провадження, а скористався цим правом лише 15 грудня 2017 року, свідчить про те, що 10 денний термін на звернення зі скаргою до Суворовського районного суду м. Одеси сплинув 26 грудня 2017 року. Отже, ОСОБА_1 після ознайомлення в електронному варіанті з ходом виконавчого провадження ВП № 50760590 мав можливість звернутися до суду зі скаргою, що не було вчинено ним вчасно і було подано скаргу лише 29 грудня 2017 року, з пропуском строку подання скарги на 13 календарних днів (рахуючи з 16 грудня 2017 року).

Суд також послався на те, що ОСОБА_1 у клопотанні зазначені заздалегідь неправдиві факти щодо дати 21 грудня 2017 року, коли йому стало відомо про існування оскаржуваного звіту про незалежну оцінку майна у ВП № 50760590. Про наведене свідчить наявність ухвали Київського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2017 року у справі №520/15541/17, відповідно до якої 15 грудня 2017 року до Київського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби міста Територіального управління юстиції в Одеській області, Державного підприємства "Сетам" Міністерства юстиції України, ОСОБА_3 про визнання електронних торгів недійсними, скасування протоколу електронних торгів, визнання недійсним свідоцтва про нерухоме майно. У наведеному позові позивач посилався на ознайомлення в електронному варіанті з ходом виконавчого провадження ВП № 50760590 та про проведення електронних торгів з продажу нерухомого майна, внаслідок чого апеляційний суд зробив висновок, що позивач після ознайомлення в електронному варіанті із ходом виконавчого провадження мав можливість своєчасно звернутися із скаргою до суду.

З приводу пропуску строку на подання скарги у клопотанні ОСОБА_1 поважних причин не зазначено. Інших доводів та доказів щодо наявності причин пропуску процесуального строку з обґрунтуванням їх поважності, які б позбавляли ОСОБА_1 можливості подати скаргу у встановлений строк, що могло б бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку, заявлене ОСОБА_1 клопотання не містить, а тому поважних підстав для поновлення пропущеного строку суд не виявив.

Крім того, в оскаржуваній ухвалі, ані у вступній, ані у резолютивній частині, суд не зазначив, у чому саме полягає неправомірність дій державного виконавця з визначення вартості майна відповідно до звіту про незалежну оцінку майна від 04 серпня 2017 року, що належить ОСОБА_1

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у січні 2019 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Апеляційного суду Одеської області від 26 грудня 2018 року, залишити без змін ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 19 березня 2018 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції положень Закону України "Про виконавче провадження". Заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що державний виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згідні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Водночас судом не враховано, що державний виконавець не надсилав відповідно до вимог закону повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам. Заявник дізнався про результати оцінки тільки 21 грудня 2017 року після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження. Крім того, суд апеляційної інстанції не надав жодної оцінки доводам скарги щодо наявності порушень під час проведення оцінки, зокрема про те, що оцінювач провела оцінку майна без фактичного огляду майна, на підставі фото та без надання обґрунтування неможливості особистого огляду об'єкта.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_3 у листопаді та грудні 2019 року звернувся до Верховного Суду із поясненнями та додатковими поясненнями на касаційну скаргу, у яких просив відмовити у її задоволенні.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 07 квітня 2021 року справу призначено до розгляду у судовому порядку.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law14~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law15~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law16~.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у січні 2019 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law17~.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до якої судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 09 лютого 2016 року у цивільній справі № 523/3725/15-ц з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто заборгованість за договором позики у розмірі 744 048,20 грн.

08 квітня 2016 року ВДВС відкрито виконавче провадження ВП № 50760590 за виконавчим листом Суворовського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2016 року № 523/3725/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової суми у розмірі 744 048,20 грн.

Під час виконавчого провадження боржник ОСОБА_1 передав стягувачу ОСОБА_2 5 500,00 дол. США, що підтверджуються розписками, які є в матеріалах виконавчого провадження, та заявою представника стягувача.

Під час виконавчого провадження державним виконавцем 22 березня 2017 року на підставі постанови накладено арешт на майно боржника, а саме садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 54,9 кв. м, а 07 червня 2017 року державним виконавцем винесено постанову про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому проваджені, ТОВ
"ІКБ "Тріада".

Згаданий суб'єкт оціночної діяльності склав звіт про оцінку нерухомого майна 04 серпня 2017 року із визначенням вартості оцінки майна у розмірі 701 038,00 грн.

Нерухоме майно, яке належало на праві власності боржникові, на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 07 грудня 2017 року, серія та номер № 8485, за рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Міглазовою Ю. О., перереєстровано за ОСОБА_3.

Разом з тим матеріали виконавчого провадження не містять доказів повідомлення боржника про виконавчі дії, вручення йому відповідних постанов.

Так, у матеріалах виконавчого провадження міститься лист від 09 серпня 2017 року, який направлений на адресу ОСОБА_1, проте повернутий без вручення адресатові. У цьому листі державний виконавець зазначив про проведення оцінки майна без наведення результатів проведеної оцінки.

Оцінка аргументів касаційної скарги

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження", іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження", а також рішеннями, які відповідно до статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

За змістом частини 1 , пункту 1 частини 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених частини 1 , пункту 1 частини 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і частини 1 , пункту 1 частини 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до частин 3 -5 статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" у разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання. У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно, виконавець має право залучити суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для проведення оцінки майна.

Виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем. Оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом.

Щодо доводів про порушення законодавства під час проведення оцінки

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статтею 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Частиною 3 статті 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що акт оцінки майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання, звіт про оцінку такого майна додається до акта оцінки майна.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" для з'ясування та роз'яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, державний виконавець із власної ініціативи або за заявою сторін призначає своєю постановою експерта або спеціаліста (у разі необхідності - кількох експертів або спеціалістів), а для оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання.

Національний стандарт № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440 (далі - Національний стандарт № 1), є обов'язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав суб'єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна. Поняття, що вживаються у цьому Стандарті, використовуються в інших національних стандартах.

Національним стандартом № 1 (пункти 50-55), зокрема, визначені загальні вимоги до проведення незалежної оцінки майна.

Національний стандарт № 2 "Оцінка нерухомого майна", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1442

(далі - Національний стандарт № 2), є обов'язковим для застосування під час проведення оцінки нерухомого майна (нерухомості) суб'єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна та проводять державну експертизу звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності у разі їх продажу.

Частиною 6 статті 9 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" унормовано, що положення (національні стандарти) оцінки майна є обов'язковими до виконання суб'єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення.

Таким чином, оцінка нерухомого майна має здійснюватися відповідно до Національного стандарту № 2 та з урахуванням Національного стандарту № 1, яким визначено загальні засади.

Так, згідно з пунктом 50 Національного стандарту № 1 проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється, зокрема ознайомлення з об'єктом оцінки.

Відповідно до пункту 51 Національного стандарту № 1 незалежна оцінка майна проводиться у такій послідовності: укладення договору на проведення оцінки; ознайомлення з об'єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки; ідентифікація об'єкта оцінки та пов'язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів; вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеним у договорі на проведення оцінки, та їх застосування; узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів; складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об'єкта оцінки на дату оцінки; доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об'єкта оцінки на нову дату (у разі потреби).

Водночас згідно з пунктом 56 Національного стандарту № 1 звіт про оцінку майна, у тому числі, має містити письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об'єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду - відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження достовірності та об'єктивності оцінки майна і висновку про його вартість.

Крім того, статтею 11 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" визначено, що замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб'єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення оцінки.

Отже, виходячи з наведених норм, не зважаючи на вибір експертом методичного підходу до оцінки майна (дохідний, порівняльний), підготовці та проведенню незалежної експертизи майна передує, в будь-якому випадку, ознайомлення з об'єктом оцінки шляхом забезпечення доступу до нього.

Подібні за змістом висновки зробив Верховний Суд у постановах від 01 жовтня 2020 року у справі № 2-2394/10 (провадження № 61-19310св19), від 15 жовтня 2020 року у справі № 917/628/17, від 07 квітня 2021 року у справі № 753/3055/18 (провадження № 61-15879св20).

Відмовляючи у задоволенні скарги, апеляційний суд, зокрема, послався на те, що заявником не доведено, у чому саме полягає неправомірність дій державного виконавця з визначення вартості майна.

Відповідно до правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/4440/16 та постанові від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16-ц, визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним суб'єкт оціночної діяльності - здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання рішень відповідних органів, уповноважених осіб та суду. Тому оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців.

Отже, суд апеляційної інстанції, зосередившись на з'ясуванні протиправності чи правомірності дій саме державного виконавця, не з'ясував та не надав оцінки доводам щодо порушення спеціального законодавства оцінювачем під час проведення оцінки. Враховуючи, що оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців незалежно від того, чи сам державний виконавець здійснив таку оцінку, чи її здійснив залучений ним суб'єкт оціночної діяльності, необхідно досліджувати питання дотримання під час вчинення такої процесуальної дії норм спеціального законодавства, зокрема Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", Національних стандартів № 1,2.

Стосовно доводів про пропуск строків оскарження

Крім того, апеляційним судом не враховано, що відповідно до положення статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" початок перебігу строку на оскарження відповідної оцінки починається саме з моменту отримання повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, державний виконавець листом від 09 серпня 2017 року, направленим на адресу ОСОБА_1, повідомив його про проведення оцінки майна, проте без наведення відомостей про результати проведеної експертом оцінки майна.

З врахуванням наведеного неможливо стверджувати, що строки оскарження спірної оцінки розпочали свій перебіг незалежно від того, чи отримав заявник згаданий лист, оскільки в ньому були відсутні відомості про її результати. Є очевидним, що сторона виконавчого провадження може висловити свою згоду/незгоду із проведеною оцінкою тільки у разі ознайомлення із її результатами.

Посилання апеляційного суду в оскаржуваній постанові на те, що у заявника був ідентифікатор доступу до автоматизованої системи виконавчих проваджень і що заявник мав можливість самостійно отримати відповідну інформацію є необґрунтованими, оскільки у цій системі не міститься інформація про результати визначення вартості чи оцінки майна.

Отже, строки звернення зі скаргою з такими вимогами заявником не пропущено, відповідно, не підлягає вирішенню питання про їх поновлення.

Крім того, навіть у разі встановлення апеляційним судом факту пропуску строку на оскарження дій, суд мав би залишити касаційну скаргу без розгляду.

Щодо оцінки посилання на ухвалу Київського районного суду м. Одеси у справі від 19 грудня 2017 року № 520/15541/17

Верховним Судом враховано, що 15 грудня 2017 року до Київського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби міста Територіального управління юстиції в Одеській області, Державного підприємства "Сетам" Міністерства юстиції України, ОСОБА_3 про визнання електронних торгів недійсними, скасування протоколу електронних торгів, визнання недійсним свідоцтва про нерухоме майно.

На обґрунтування зазначеної заяви позивач посилається на те, що 11 грудня 2017 року він, отримавши інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, дізнався, що нерухоме майно - садовий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 54,9 кв. м, який йому належить на праві власності на підставі договору дарування, був перереєстрований за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів.

У наведеному позові ОСОБА_1 посилався на ознайомлення в електронному варіанті з ходом виконавчого провадження ВП № 50760590 та про проведення електронних торгів з продажу нерухомого майна, внаслідок чого апеляційний суд зробив висновок, що позивач після ознайомлення в електронному варіанті із ходом виконавчого провадження мав можливість своєчасно звернутися зі скаргою.

Такий висновок суду є помилковим та необґрунтованим, оскільки, як уже було зазначено, ця система не містить інформації про результати визначення вартості чи оцінки майна, протилежного судом у справі № 520/15541/17не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Таким чином, Верховним Судом враховано, що:

1) заявник не був повідомлений у встановленому законом порядку про результати проведеної оцінки;

2) у електронному реєстрі виконавчих проваджень відсутня інформація про результати проведеної оцінки;

3) під час розгляду справи № 520/15541/17 не встановлено обставин ознайомлення заявника із результатами оцінки належного заявникові майна;

4) судом апеляційної інстанції не надано оцінки доводам по суті щодо порушення спеціального законодавства під час проведення оцінки.

Отже, суд апеляційної інстанції, зробивши зазначені помилкові висновки, не надавши оцінку наявним у справі доказам, не навівши мотивів їх прийняття чи відхилення, фактично не здійснив належного апеляційного перегляду справи.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги чи відхилено судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої ухвалюється рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини

(далі - ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Suominen v. Finland" від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36,). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі

"Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30).

В оцінці доводів касаційної скарги, правильності оскаржуваних судових рішень Верховний Суд врахував, що основним завданням суду є вирішення спору між сторонами, тобто здійснення судом своєї базової функції - ухвалення обов'язкового рішення, яке безпосередньо припиняє спір, а не створює новий спір для цих самих сторін, які не можуть між собою дійти порозуміння у позасудовому порядку.

З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений можливості встановити ці обставини, то оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції належить урахувати наведені у цій постанові висновки суду касаційної інстанції, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Одеської області від 26 грудня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко