Постанова

Іменем України

06 червня 2019 року

м. Київ

справа № 495/2106/17

провадження № 61-592 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю. та Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом - ОСОБА_1

відповідач за первісним позовом - ОСОБА_2

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - служб виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, як орган опіки та піклування

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради Одеської області

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Одеської області від 20 листопада 2018 року (у складі суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С. Г. (головуючий суддя) та Таварткіладзе О. М.),

ВСТАНОВИВ :

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про встановлення місця проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 з батьком.

В обґрунтування позову посилався на те, що 11 серпня 2007 року сторони зареєстрували шлюб, який в подальшому, 30 жовтня 2014 року було розірвано рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.

Під час шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , актовий запис № 29. Після припинення шлюбних відносин та розлучення, сторони не змогли дійти згоди щодо визначення місця проживання дитини.

У травні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з матір`ю посилаючись на ті ж підстави, що і позивач - ОСОБА_1

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 02 липня 2018 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено. Встановлено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком - ОСОБА_1

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвалюючи судове рішення про задоволення первісних позовних вимог ОСОБА_1 та відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що батько має належні житлово-побутові умови для забезпечення дитини усім необхідним для її розвитку, має стабільний дохід, має можливість утримувати дитину матеріально, позитивно характеризуються за місцем роботи та проживання. У дитини з співмешканкою батька добрі відносини та дитина відчуває себе комфортно з ними.

Крім того, на думку суду першої інстанції, позивач створив належні умови для гармонійного розвитку, проживання, навчання та виховання сина, у зв`язку із чим дійшов до переконання про те, що на час розгляду справи існували обставини для визначення місця проживання дитини з батьком, а не з матір`ю, і що таке відповідатиме інтересам дитини, сприятиме належним умовам його проживання та належному матеріальному забезпеченню.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 20 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 02 липня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю задоволено.

Встановлено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю - ОСОБА_2

В задоволенні первісної позовної заяви ОСОБА_1 про встановлення місця проживання неповнолітньої дитини, з батьком - відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції і ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_1 , задовольняючи зустрічні вимоги ОСОБА_2 та визначаючи місце проживання дитини разом із матір`ю апеляційний суд виходив з того, що з урахуванням обставин справи та пояснень малолітнього ОСОБА_3 , для забезпечення прав та інтересів дитини, враховуючи, що ОСОБА_2 створено більш сприятливі умови для проживання дитини, оскільки в квартирі, у якій мешкає мати, є окрема облаштована кімната для сина, у якій він буде проживати сам. ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем, перебуває на обліку у ДПІ з 2008 року, дохід за 2017 рік склад 24 000 гривень, а батько - ОСОБА_1 в свою чергу, на час ухвалення оскаржуваного судового рішення, у ДПІ як фізична особа-підприємець зареєстрований не був, даних щодо його доходів матеріали справи не містять, проживає у квартирі, яка належить його співмешканці ОСОБА_6 , у якій також мешкає тринадцятирічний син його співмешканки.

Находження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

02 січня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Апеляційного суду Одеської області від 20 листопада 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано із Білгород-Дністровського районного суду Одеської області цивільну справу № 495/2106/17.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати постанову Апеляційного суду Одеської області від 20 листопада 2018 року та залишити в силі рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 02 липня 2018 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується із постановою суду апеляційної інстанції, оскільки на його думку в онову судового рішення було покладено думку дитини щодо його бажання проживати разом із матір`ю, але такі висновки суду є передчасними оскільки все, що говорив в апеляційному суді його син є надуманим та дитячими нісенітницями. Під час проживання сина з батьком між ними ніколи не було ніяких сварок. Крім того вважає, що причиною зміни думки сина є вплив матері на дитину, оскільки перед засіданням за два дні до слухання справи в суді, мати залишила сина у себе. Також посилався на те, що його співмешканка є педагогом та вчителем англійської мови, а отже може і приділяє увагу його сину з приводу домашнього завдання та шкільних уроків. Тоді, як мати постійно знаходиться на роботі до пізнього вечора, тобто ОСОБА_3 майже цілий день знаходиться один дома.

Відзив на касаційну скаргу

05 лютого 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просила залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Відзив мотивовано тим, що постанова Апеляційного суду Житомирської області від 12 листопада 2018 року є законною, обґрунтованою та прийнята на підставі наявних у справі доказів, відповідно до чинного законодавства та думки їх дитини. Посилається на те, що основним доводом касаційної скарги ОСОБА_1 є те, що в суді першої інстанції було допитано дитину, щодо його думки з ким він хоче проживати та син виявив бажання проживати разом з батьком. Однак цей допит проводився за відсутності ОСОБА_2 , у залі суду де знаходилось тільки оточення зі сторони батька, вважає такі умови щодо з`ясування думки сина некомфортними для дитини. Тоді, як в суді апеляційної інстанції дитина була допитана за відсутності обох батьків та інших осіб, у присутності соціального педагога. Крім того, в суді апеляційної інстанції бесіда з дитиною була більш насичена та ставилось набагато більше питань, з яких судом було з`ясовано не тільки бажання ОСОБА_3 з ким із батьків він хоче проживати, але й мотиви такого бажання, стосунки з іншими членами сім`ї та інших осіб з якими проживають обоє батьків. Також посилалась на те, що приймаючи рішення суд першої інстанції вказав на те, що визначення місця проживання дитини не може розумітись, як «розлучення із матір`ю», проте батько ОСОБА_1 після прийняття судового рішення почав використовувати його, як підставу для відмови у її зустрічах із сином, що є нічим іншим, як «розлучення із матір`ю».

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що 11 серпня 2007 року сторони зареєстрували шлюб.

30 жовтня 2014 року шлюб між сторонами було розірвано за рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області № 495/7814/14-ц.

Під час шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , актовий запис № 29.

Після припинення шлюбних відносин та розлучення сторони не можуть дійти згоди щодо місця проживання дитини.

Позивачка має постійне місце роботи та постійний дохід, за місцем проживання характеризується позитивно.

Відповідач постійного місця роботи не має, розмір доходу судом не встановлено. За місцем проживання характеризується позитивно.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Верховний Суд у складі колегії суддів вважає, що судове рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши доводи касаційної скарги ОСОБА_9 . Верховний Суд у складі колегії Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно із статтею 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства» наголошує, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей, однак предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Із системного тлумачення статей 3, 9 та 18 Конвенції про права дитини, частин другої та третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», слідує, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини.

Відповідно до Стаття 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (стаття 155 СК України).

Отже, батьки дитини не тільки мають право на виховання дитини та й обов`язок виховувати дитину у атмосфері поваги до її прав, її людської гідності, в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї родини , сім`ї, свого народу та Батьківщини .

За змістом статей 160-161 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, а місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Поведінка батьків, їх авторитет відіграє суттєву роль у вихованні дитини, адже дитина не має самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому успадковує досвід і поведінку авторитетних для неї батьків.

Отже, суд апеляційної інстанції в контексті першочергового врахування саме інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, дотримався норм матеріального права, урахувавши висновок виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради, як органу опіки та піклування від 22 червня 2017 року щодо неможливості визначення місця проживання ОСОБА_3 , 2008 року народження, з батьком чи з матір`ю оскільки обома батьками створено однакові умови для проживання дитини, ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, які є однаковим та однаковою прихильність дитини до обох з батьків та рекомендовано батькам вирішити питання місця проживання дитини мирним шляхом з урахуванням найкращих інтересів дитини.

Згідно зі статтею 160 СК України місце проживання дитини, по досягненню дитиною 10 років визначається зі спільної згоди батьків та самої дитини. По досягненні дитиною 14 років, коли батьки проживають окремо, місце проживання визначається дитиною.

Положення статті 171 Сімейного кодексу визначають, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

При цьому, питання про заслуховування думки дитини також було предметом оцінки апеляційного суду та з власної ініціативи, якого було прийнято рішення про виклик у судове засідання малолітнього ОСОБА_3 , для з`ясування думки останнього щодо визначення місця проживання з одним із батьків.

Ураховуючи наведене апеляційний суд за результатами психологічних досліджень та спостережень під час психокорекційної роботи з дитиною, практичним психологом ОСОБА_11 та за встановленою однаковою прихильність дитини до обох батьків, з урахуванням обставин справи та пояснень малолітнього ОСОБА_3 (у судових засіданнях обох інстанцій), для забезпечення прав та інтересів дитини, дійшов висновку що місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має бути визначено разом із матір`ю, тому, що ОСОБА_2 створено більш сприятливі умови для проживання дитини, оскільки в квартирі, у якій мешкає мати, є окрема облаштована кімната для сина, у якій він буде проживати сам.

З огляду на наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів вважає, що судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди із судовим рішенням.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Одеської області від 20 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Сімоненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров