Історія справи

Постанова КЦС ВП від 31.03.2019 року у справі №0814/4189/2012

Постанова

Іменем України

06 березня 2019 року

м. Київ

справа № 0814/4189/2012

провадження № 61-5761св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В. (суддя- доповідач),

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2016 року у складі судді Нікітенко Н. П. та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 04 серпня 2016 року у складі колегії суддів: Бондаря М. С., Бєлки В. Ю., Онищенка Е. А.,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 30 липня 2007 року між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № CL-201/383/2007, згідно з яким ОСОБА_1 надано у борг 37 408,00 швейцарських франків, зі сплатою 9,94 % річних та кінцевим терміном повернення 30 липня 2013 року.

З метою забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору, 30 липня 2007 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладений договір поруки № SR-CL-201/383/2007, відповідно до якого ОСОБА_2 зобов'язався відповідати за повне та своєчасне виконання боржником боргових зобов'язань за кредитним договором № CL-201/383/2007.

26 листопада 2010 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ПАТ «ОТП Банк» укладений договір купівлі-продажу портфеля, згідно з яким банк продав (переуступив) товариству право на кредитний портфель, який включає в себе кредитний договір від 30 липня 2007 року № CL-201/383/2007.

У жовтні 2011 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» направило боржнику та поручителю вимогу про дострокове повернення кредитних коштів, яка залишилася без виконання.

У зв'язку із неналежним виконанням умов кредитного договору утворилась заборгованість у розмірі 28 675,31 швейцарських франків, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 27 016,80 швейцарських франків, процентів за користування кредитом - 1 658,51 швейцарських франків та пені - 911 012 грн 05 коп.

На підставі викладеного та з урахуванням уточнених позовних вимог (а. с. 34), ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просило стягнути з боржника та поручителя заборгованість за кредитним договором у розмірі 28 675,31 швейцарських франків і пеню у розмірі 911 012 грн 05 коп.

Справа переглядалась судами неодноразово.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Останнім рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2016 року позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором від 30 липня 2007 року № CL?201/383/2007 у розмірі 1 159 922 грн 46 коп., яка складається із заборгованості за основним зобов'язанням - 27 016,80 швейцарських франків, що в еквіваленті 234 514 грн 04 коп., процентів за користування кредитними коштами - 1 658,51 швейцарських франків, що в еквіваленті 14 396 грн 37 коп., та пені за період з 10 квітня 2011 року по 09 квітня 2012 року - 104 951,63 швейцарських франків, що в еквіваленті 911 012 грн 05 коп.

У іншій частині заявлених вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник належним чином не виконував умови кредитного договору, у зв'язку із чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню на користь нового кредитора. Разом з тим, звертаючись із позовними вимогами до поручителя, позивач пропустив шестимісячний строк пред'явлення таких вимог, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, а тому у цій частині заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 04 серпня 2016 року апеляційні скарги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг» задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором у розмірі 483 424 грн 52 коп., яка складається із заборгованості за основним зобов'язанням у розмірі 27 016,80 швейцарських франків, що в еквіваленті 234 514 грн 04 коп., процентів за користування кредитними коштами - 1 658,51 швейцарських франків, що в еквіваленті 14 396 грн 37 коп. та пені за період з 10 квітня 2011 року по 09 квітня 2012 року у розмірі 234 514 грн 04 коп.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що строк дії кредитного договору закінчується 30 липня 2013 року, кредитор звернувся до суду із позовом у квітні 2012 року, тобто у межах трирічного строку пред'явлення вимог до боржника та у межах шестимісячного строку пред'явлення вимог до поручителя, у зв'язку із чим заборгованість за кредитним договором підлягає солідарному стягненню з боржника та поручителя. Вирішуючи спір у частині неустойки, яку позивач просив стягнути на свою користь з відповідачів, суд встановив, що її розмір значно перевищує розмір основного зобов'язання, а тому відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України зменшив її розмір до 234 514 грн 04 коп.

Короткий зміст доводів касаційної скарги та їх вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити товариству у позові, рішення суду апеляційної інстанції просив скасувати у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували право позивача пред'являти вимоги до боржника та поручителя за кредитними зобов'язаннями, які виникли між відповідачами та ПАТ «ОТП Банк». Крім того, умовами кредитного договору сторони погодили строк його дії - 30 липня 2013 року та строки обов'язкових періодичних платежів - до 25 числа кожного календарного місяця. За загальним правилом, перебіг загальної та спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Ураховуючи, що умовами договору погашення кредитної заборгованості повинно здійснюватися черговими платежами, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів має обчислюватися із моменту невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. Однак суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та не застосував наслідки спливу строку позовної давності, про застосування якого просили відповідачі. Апеляційний суд, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, не звернув увагу на те, що позивач пропустив передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, шестимісячний строк пред'явлення вимог до поручителя, а тому порука є припиненою.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом подати відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Ленінського районного суду м. Запоріжжя.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 липня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанції

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30 липня 2007 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № CL?201/383/2007, згідно з яким банк надав ОСОБА_1 у борг 37 408,00 швейцарських франків, зі сплатою 9,94 % річних та кінцевим терміном повернення 30 липня 2013 року.

З метою забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору, 30 липня 2007 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладений договір поруки № SR-CL-201/383/2007, відповідно до якого ОСОБА_2 зобов'язався відповідати за повне та своєчасне виконання позичальником боргових зобов'язань за кредитним договором № CL-201/383/2007.

26 листопада 2010 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ПАТ «ОТП Банк» укладений договір купівлі-продажу кредитного портфеля, згідно з яким банк продав (переуступив) товариству право на кредитний портфель, до складу якого також входить кредитний договір від 30 липня 2007 року № CL?201/383/2007.

У жовтні 2011 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» направило боржнику та поручителю вимогу про дострокове повернення заборгованості за кредитом, яка залишилася без виконання.

ОСОБА_1 не виконувала належним чином узятих на себе зобов'язань за кредитним договором, здійснивши останній платіж 30 квітня 2009 року, у зв'язку із чим у неї станом на 09 квітня 2012 року утворилась заборгованість у розмірі 28 675,31 швейцарських франків, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 27 016,80 швейцарських франків, процентів за користування кредитом - 1 658,51 швейцарських франків, пені за період з 10 квітня 2011 року по 09 квітня 2012 року - 911 012 грн 05 коп.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно із статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У статті 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У пункті 2 кредитного договору сторони погодили, що погашення кредитної заборгованості здійснюється 25 числа кожного календарного місяця.

Отже, суд апеляційної інстанцій, встановивши, що кредитний договір діє до 30 липня 2013 року, останній платіж на погашення кредитної заборгованості ОСОБА_1 здійснила 30 квітня 2009 року, а в суд із позовом про стягнення кредитної заборгованості ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося 11 квітня 2012 року, то трирічний строк пред'явлення позовних вимог до боржника про стягнення кредитної заборгованості позивачем не пропущено, а тому обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна», заявлені до боржника ОСОБА_1, про стягнення кредитної заборгованості за основним зобов'язанням у розмірі 27 016,80 швейцарських франків, що в еквіваленті 234 514 грн 04 коп., та процентів за користування кредитними коштами у розмірі 1 658,51 швейцарських франків, що в еквіваленті 14 396 грн 37 коп.

Крім того, за змістом статей 546, 548, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися відповідно до вимог закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі порушення зобов'язання.

Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини перша, друга статті 551 ЦК України).

У разі, якщо розмір неустойки перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, суд може його зменшити (частина третя статті 551 ЦК України).

Отже, положення частини третьої статті 551 ЦК України, з урахуванням загальних засад цивільного судочинства, дають право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Апеляційний суд, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідачів пені, встановивши, що її розмір значно перевищує суму кредитної заборгованості, правильно зменшив її розмір з 911 012 грн 05 коп. до 234 514 грн 04 коп.

Однак, вирішуючи спір у частині позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про стягнення заборгованості за кредитом з поручителя, апеляційний суд не звернув увагу на таке.

Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.

Частиною четвертою статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Таким чином, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.

Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення виконання зобов'язання.

Відповідно, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як і сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, у разі пред'явлення вимоги до поручителя більше, ніж через шість місяців після настання строку виконання відповідної частини основного зобов'язання, в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України, у редакції, чинній, на час виникнення спірних правовідносин, порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Такий правовий висновок узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18).

Оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати 25 числа кожного календарного місяця, а відповідальність поручителя наступає з наступного дня за датою платежу, яка передбачена кредитним договором, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника, та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя.

За таких обставин, апеляційний суд не перевірив наявність кредитної заборгованості, яка підлягає стягненню з поручителя з урахуванням строку, визначеного частиною четвертою статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням; не звернув увагу на те, що у разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

З урахуванням порушень судом апеляційної інстанції норм процесуального права під час розгляду цієї справи, зокрема нез'ясування часу, з якого необхідно обчислювати строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, та невстановлення періоду, протягом якого порука може бути припиненою в частині періодичних платежів, та прийнявши до уваги те, що позивач заявив позовні вимоги про солідарне стягнення кредитної заборгованості з боржника та поручителя, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення про солідарне стягнення кредитної заборгованості не є законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В силу вищенаведених положень статті 400 ЦПК України у Верховного Суду відсутні процесуальні можливості з'ясувати дійсні обставини справи та оцінити докази, які не були досліджені судами попередніх інстанцій, що перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове судове рішення.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Запорізької області від 04 серпня 2016 року скасувати та справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

Ю. В. Черняк