Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.06.2018 року у справі №753/2362/17

Постанова

Іменем України

06 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 753/2362/17

провадження № 61-36266св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Коротуна В. М., Крата В. І. (суддя-доповідач), Курило В.П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 жовтня 2017 року у складі судді: Вовка Є. І., та постанову Апеляційного суду м. Києва від 11 квітня 2018 року у складі суддів: Оніщук М. І., Українець Л. Д., Шебуєвої В. А.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2014 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 01 липня 2011 року між сторонами був укладений договір позики у простій письмовій формі, згідно з яким позивач передав відповідачу 5 000 доларів США. Відповідач борг не повертає, уникає зустрічей з позивачем. На підставі викладеного, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь борг за договором позики у розмірі 59 100,00 грн, що еквівалентно 5 000 доларів США та проценти за користування грошовими коштами на рівні облікової ставки НБУ у розмірі 13 200 грн.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Під час нового розгляду справи позивач подав заяву про зміну (збільшення) позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача борг за договором позики у розмірі 134 060,29 грн, що еквівалентно 5 000 доларів США, проценти за користування грошовими коштами на рівні облікової ставки НБУ у розмірі 100 253 грн, інфляційні втрати у розмірі 117 096,16 грн та три відсотки річних у розмірі 11 261,06 грн з 01 липня 2014 року (дати пред'явлення позову) до 18 квітня 2017 року із розрахунку за 1022 дні прострочки.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 06 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою апеляційного судум. Києва від 11 квітня 2018 року, позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в сумі 133 998,42 грн та три проценти річних в сумі 10 925,43 грн, а всього 144 923,85 грн. У задоволенні іншої частини заявлених вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що відповідно до договору позики, відповідач отримав від позивача як позику грошові кошти, що підтверджується розпискою, які відповідно до вимог статей 526, 530, 1046, 1049 ЦК України зобов'язаний повернути. Оскільки позивач має право вимагати повернення позики у будь-який час та звернутися за захистом свого порушеного права шляхом пред'явлення відповідного позову до суду, то суд першої інстанції зробив висновок про наявність правових підстав для стягнення суми позики. Апеляційним судом вказано, що посилання відповідача на фактичне укладення між сторонами договору доручення і його виконання (внесення одержаних від позивача коштів в якості його внеску до ОСББ «Баранова-23») не узгоджуються зі змістом розписки (укладеного між сторонами договору позики) і не виключають необхідність виконання відповідачем обов'язку повернення коштів. Позивач реалізував своє право та подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, яка була прийнята до розгляду судом першої інстанції, при цьому позивачем не було змінено ні предмет, ні підставу позову. Позивач пред'явив вимогу до відповідача про повернення позики шляхом пред'явлення цього позову, то у відповідача, відповідно, з цього часу виник обов'язок з повернення позики, який ним досі не виконано, а відтак суд першої інстанції правомірно зробив висновок про наявність підстав для стягнення з відповідача трьох відсотків річних з дати пред'явлення вимоги по 18 квітня 2017 року (в межах заявлених позивачем вимог).

Аргументи учасників справи

У травні 2018 року ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині стягнення 144 923,85 грн і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. При цьому посилався на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що чинним на час ухвалення оскаржуваного рішення суду цивільно-процесуальним законодавством не будо передбачено такого права позивача, як заявлення нових позовних вимог після відкриття провадження у справі. Окрім цього, сторона відповідача наполягала на тому, що ОСОБА_3 був уповноважений приймати від імені ОСББ «Баранова-23» грошові кошти в якості сплати цільового внеску, тобто позивач передавав йому, як уповноваженій особі ОСББ «Баранова-23», грошові кошти за рахунок сплати ним цільового внеску. Суди не визначилися з справжньою правовою природою укладеного договору, оскільки договір позики сторонами не укладався та не підписувався, а надана позивачем розписка не містить зобов'язання відповідача повернути грошові кошти. Окрім цього, судами неправильно було визначено строк виконання зобов'язання, початок перебігу строку порушення виконання зобов'язання, строк прострочення виконання та, відповідно, і розмір суми 3 % річних. ОСОБА_3 зазначає, що судом не було досліджено та не встановлено того, яким був строк повернення позики, чи вже настав цей строк повернення позики та чи було порушено право позивача на повернення позики, адже в тексті розписки не міститься ні зобов'язання з повернення коштів, ані строку їх повернення. Позивач жодного разу із вимогою про повернення коштів до відповідача не звертався та, відповідно, не надав суду жодних доказів на підтвердження ні того, що він звертався до відповідача, ні того, що строк повернення «позики» настав, ані того, що такий строк та, відповідно, права позивача були порушені.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються лише в частині задоволених позовних вимог. У іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій не оскаржуються, а тому у касаційному порядку не переглядаються.

У січні 2019 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін. Відзив мотивований тим, що у судовому засіданні 27 листопада 2014 року відповідач визнав факт надання ним розписки позивачу про отримання як позики від позивача 5 000 доларів США, а також підтвердив, що розумів та усвідомлював що надає розписку про позику грошових коштів та розуміє значення поняття позика. Будь-яка правова підстава для внесення ОСОБА_3 грошових коштів від імені ОСОБА_2 до цільового фонду ОСББ «Баранова-23» відсутня. Кошти відповідач отримав у борг, що підтверджує розписка. Відповідні кошти передавалися із умовою повернення. Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2018 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2019 року справу призначено до судового розгляду та зупинено виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 жовтня 2017 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2019 року поновлено касаційне провадження у справі.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Згідно статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов'язку в натурі.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Такий же висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та постанові від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16.

Тлумачення частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.

Згідно абзацу 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Встановивши, що розписка від 01 липня 2011 року підтверджує не лише укладення договору позики, а й отримання ОСОБА_3 від ОСОБА_2 грошових коштів в борг і не повернення отриманої грошової суми, суди зробили правильний висновок про часткове задоволення позову.

Аргумент касаційної скарги про те, що позивач передав відповідачу як уповноваженій особі ОСББ «Баранова-23» грошові кошти в рахунок сплати ним цільового внеску необґрунтований. Оскільки, врахувавши зміст розписки від 01 липня 2011 року, зокрема загальноприйняті значення термінів, суди зробили обґрунтований висновок, що, по своїй сутності між сторонами був укладений договір позики, а тому під час вирішення спору необхідно керуватися положеннями ЦК України, що регулюють правовідносини, які виникли з договору позики.

Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги проте, що станом на день ухвалення судом першої інстанції рішення позивачем не було пред'явлено вимоги про повернення суми боргу.

У постанові Верховного Суду України від 28 листопада 2011 року у справі № 3-127гс11 зроблено висновок, що «оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту».

Разом із тим, суди при обчисленні суми позики та 3% річних у гривні суди визначили суму стягнення на підставі курсу долара США встановленого НБУ на день ухвалення рішення (06 жовтня 2017 року).

Колегія суддів не погоджується із таким висновком судів з таких підстав.

Тлумачення абзацу 1 частини першої статті 1046, абзацу 1 частини першої статті 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством покладається обов'язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики. Це підтверджується використанням таких формулювань: «зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості» (абзац 1 частини першої статті 1046 ЦК України); «позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)» (абзац 1 частини першої статті 1049 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року в справі № 6-79цс14, а також у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року в справі № 308/3824/16-ц.

У постанові ВеликоїПалати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) зроблено висновок, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом. Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

У постанові ВеликоїПалати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) також зроблено висновок, що передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. 3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).

Таким чином суди зробили обґрунтований висновок про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у валюті, визначеній договором, тобто 5 000 доларів США.

Проте Верховний Суд не погоджується із висновком суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про необхідність визначення суми позики у гривні, на підставі курсу долара США, встановленого НБУ на день ухвалення рішення, а також обчислення 3 % річних від простроченої суми у гривні по курсу долара США, встановленого НБУ на день ухвалення рішення.

Отже, 3 % річних слід розраховувати з урахуванням боргу у розмірі 5 000,00 доларів США, помноженого на кількість днів прострочення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).

Тобто 5 000,00 доларів США х 1022 день х 3 : 100 : 365 = 420,00 доларів США.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення постановлено частково без додержання норм матеріального права. У зв'язку із наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково. Оскаржені рішення у частині стягнення 133 998,42 грн заборгованості за договором позики змінити, а оскаржені рішення в частині стягнення 3 % річних скасувати, та ухвалити в цій частині нове рішення.

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2019 року зупинено виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 жовтня 2017 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку. Оскільки оскаржені рішення скасовано та змінено в частині задоволених позовних вимог, то виконання слід поновити в частині стягнення боргу за договором позики в розмірі 5000 доларів США, а в іншій частині підстави для поновлення виконання відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 11 квітня 2018 року у частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення 133 998,42 грн заборгованості за договором позики змінити.

Резолютивну частину рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 жовтня 2017 року викласти в такій редакції: «Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики від 01 липня 2011 року у розмірі 5 000 доларів США».

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 11 квітня 2018 року у частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення 3 % річних 10 925,43 грн скасувати.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 в частині стягнення 3 % річних боргу задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 3 % річних в розмірі 420 доларів США.

Поновити виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 жовтня 2017 року в частині стягнення боргу за договором позики від 01 липня 2011 року у розмірі 5 000 доларів США.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 жовтня 2017 року та постанова Апеляційного суду м. Києва від 11 квітня 2018 року у частині стягнення 3 % річних в розмірі 10 925,43 грн втрачають законну силу і подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В.М. Коротун

В.І. Крат

В.П. Курило