Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.01.2019 року у справі №753/15273/17

Постанова

Іменем України

06 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 753/15273/17-ц

провадження № 61-48829 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - Національний університет оборони України імені Івана Черняховського,

представник позивача - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,

третя особа - служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Національного університету оборони України імені Івана Черняховського на постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Махлай Л. Д., Мазурик О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року Національний університет оборони України імені Івана Черняховського звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, третя особа - служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про виселення.

Позовна заява мотивована тим, щоу 2003 році ОСОБА_5 разом з членами сім'ї на підставі листа-заселення начальника Національної академії оборони України, правонаступником якої є Національний університет оборони України імені ІванаЧерняховського, від 24 липня 2003 року вселився до кімнати АДРЕСА_1, яка знаходиться у гуртожитку Національного університету оборони України імені Івана Черняховського.

Відповідачам ордер на вселення до гуртожитку не видавався, договір найму не укладався, рішення житлової комісії про виділення кімнати у гуртожитку не приймалось, відповідачі в університеті (академії) не навчались, не працювали та військову службу не проходили. Отже, оскільки відповідачам з цих підстав житлове приміщення не надавалось, тому вважав, що останні підлягають виселенню з нього.

З урахуванням викладеного Національний університет оборони України імені Івана Черняховського на підставі частини третьої статті 116 ЖК УРСР просив суд виселити ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 з кімнати АДРЕСА_1без надання іншого жилого приміщення, як осіб, які самоправно зайняли житлове приміщення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 03 вересня 2018 року позов Національного університету оборони України імені Івана Черняховського задоволено. Виселено ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 з кімнати АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки ордер на вселення у гуртожиток відповідачам не надавався, договір найму не укладався, рішення житлової комісії про виділення кімнати у гуртожитку не приймалося, на час вселення останні в університеті не навчались, не працювали та не проходили військову службу, тобто на час їх вселення між сторонами жодних правовідносин не існувало. Отже, відповідачі самоправно зайняли спірне житлове приміщення, що згідно з частиною третьою статті 116 ЖК УРСР є підставою для виселення без надання іншого житлового приміщення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року апеляційна скарга ОСОБА_5 задоволена, рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову Національного університету оборони України імені Івана Черняховського відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_5 разом з сім'єю вселився до спірного житлового приміщення з підстав, що не суперечать положенням законодавства, не самоправно, тривалий час користувався цим житлом - протягом 14 років, перебував на квартирному обліку та станом на час вселення був військовослужбовцем, який проходив службу у Збройних силах України. Таким чином, вимоги позивача про виселення відповідачів зі спірної житлової кімнати є невиправданим втручанням у їх право на повагу до житла, що відповідає сталій практиці Європейського суду з прав людини (рішення Європейського суду з прав людини від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України»).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Національний університет оборони України імені Івана Черняховського просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 753/15273/17-ц з Дарницького районного суду м. Києва.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У січні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2019 року справу за позовом Національного університету оборони України імені Івана Черняховського до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про виселення призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення про вселення відповідачів приймалось одноособово колишнім керівником навчального закладу, хоча такі дії нормативно-правовими актами не передбачені та є неправомірними. Оскільки спеціального ордеру на вселення відповідачам не видавалося, спільного рішення також не приймалось, то їх вселення у це житлове приміщення є неправомірним, унаслідок чого вони підлягають виселенню на підставі частини третьої статті 116 ЖК УРСР. Факт того, що ОСОБА_5 перебував на службі у Збройних силах України немає правового значення для цієї справи, так як відповідно до положень закону, чинного на час виникнення спірних правовідносин, жилі приміщення військовослужбовцям надаються за рішенням житлової комісії військової частини, погодженим з начальником квартирно-експлуатаційної частини району. На підставі рішення про надання житлового приміщення виконавчий комітет ради народних депутатів, а у закритих військових містечках квартирно-експлуатаційні частини району, видають ордер на вселення в надане жиле приміщення. Усі питання пов'язані з забезпеченням жилою площею військовослужбовців, вирішуються за місцем проходження військової служби. Отже, питання щодо поліпшення своїх житлових умов ОСОБА_5 мав вирішувати у головному фінансово-економічному управлінні Міністерства оборони України, а не за особистою домовленістю між керівниками установ.

Доводи особи, яка подала відзив

У січні 2019 року ОСОБА_7 подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, ОСОБА_5 станом на час вселення, разом з сім'єю, до спірного житлового приміщення був військовослужбовцем, який проходив службу у Збройних силах України, таке вселення відбулось з підстав, що не суперечать положенням законодавства, останній тривалий час користувався цим житлом.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з витягом з наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 14 березня 2003 року № 62 майора ОСОБА_5, начальника групи (військово-економічного аналізу) відділу фінансового планування та фінансування фінансово-економічного управління командування Військово-повітряних сил Збройних сил України призначено начальником групи (грошового забезпечення військовослужбовців, праці та заробітної плати працівників) 27 управління (по фінансуванню військових частин та установ центрального підпорядкування), ВОС-3101012.

03 червня 2003 року начальник Головного фінансово-економічного управління Міністерства оборони України звернувся до начальника Національної академії оборони України з листом про виділення тимчасового житла для сім'ї майора ОСОБА_5, який прибув для подальшого проходження служби з Головного командування Військово-повітряних сил Збройних сил України до Головного фінансово-економічного управління Міністерства оборони України (а.с. 79, т. 1).

Відповідно до листа-заселення начальника Національної академії оборони України від 24 липня 2003 року підполковнику ОСОБА_5 дозволено заселення у гуртожиток, а саме у кімнату АДРЕСА_1, склад сім'ї - 4 особи (а.с. 78, т. 1).

У липні 2003 року на підставі вищевказаного листа-заселення відповідачі вселились у спірне житлове приміщення.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1089 «Про реорганізацію Національної академії оборони України» правонаступником Національної академії оборони України є Національний університет оборони України.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Статтею 47 Конституції Українипередбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 118 ЖК УРСР службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

За правилами частин першої, другої статті 64 ЖК УРСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Статтею 124 ЖК УРСР передбачено, що робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до положень статті 132 ЖК УРСР сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв'язку з роботою чи навчанням. Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

Статтею 125 ЖК УРСР передбачено, що без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено: осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.

Таким чином, не може бути виселено без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, зокрема, сім'ї осіб, які перебували на військовій службі або працювали у системі Збройних Сил України не менш як десять років (стаття 125 ЖК УРСР).

Ураховуючи викладене, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що на час вселення у спірне житлове приміщення ОСОБА_5 був офіцером Збройних сил України, перебував на квартирному обліку з 01 серпня 1992 року та у списках осіб, які користуються правом першочергового одержання житла з 12 травня 2005 року і позачергового одержання житла з 11 жовтня 2010 року, що підтверджується рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 27 червня 2018 року.

Таким чином, апеляційний суд дійшов вірного висновку про те, що вселення ОСОБА_5, який проходив службу у Головному фінансово-економічному управлінні Міністерства оборони України, на підставі листа-заселення начальника Національної академії оборони України, відбулось правомірно на підставі положень закону, вселення у гуртожиток без дозволу підприємства-роботодавця ним не вчинялось, а, отже, доводи позивача про вселення ОСОБА_5 у спірне житлове приміщення самоправно (частина третя статті 116 ЖК УРСР) є безпідставними.

У пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 17 травня 2018 року у справі «Садов'як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що ОСОБА_5 разом з сім'єю вселився до спірного житлового приміщення з підстав, що не суперечать положенням законодавства, тривалий час користувався цим житлом - протягом 14 років, тобто при вирішенні цієї справи апеляційним судом дотримано пропорційності, а вимоги позивача про виселення відповідачів зі спірної житлової кімнати є невиправданим втручанням у їх право на повагу до житла, що відповідає сталій практиці Європейського суду з прав людини (рішення Європейського суду з прав людини від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України»).

Доводи касаційної скарги про те, що оскільки спеціального ордеру на вселення відповідачам не видавалося, спільного рішення також не приймалось, то їх вселення у спірне житлове приміщення є неправомірним, безпідставні, так як спростовуються вищевказаними встановленими апеляційним судом обставинами.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Національного університету оборони України імені Івана Черняховського залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є.В. Синельников

Ю.В. Черняк