Історія справи

Постанова

Іменем України

06 січня 2023 року

м. Київ

справа № 335/736/17

провадження № 61-10247св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі:публічне акціонерне товариство «Неос Банк», акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду у складі колегії суддів: Кримської О. М., Дашковської А. В., Кочеткової І. В., від 16 серпня 2022 року, і виходив з наступного.

Зміст заявлених позовних вимог

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного банку «АвтоЗАЗбанк», правонаступником якого є ПАТ «Неос Банк», про визнання недійсним кредитного договору.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що 14 серпня 2008 року між ним та АБ «АвтоЗАЗбанк» було підписано кредитний договір від 14 серпня 2008 року № 84/08, за умовами якого АБ «АвтоЗАЗбанк» зобов`язався надати йому кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування грошових коштів з позичкового рахунку на строк з 14 серпня 2008 року по 13 серпня 2018 року, у вигляді кредитної лінії на поточні потреби у сумі 65 000,00 дол. США зі сплатою процентів у розмірі 14,5 % річних.

Позивач вважав, що умови пунктів 2.1.1, 2.1.2, 2.2.5 кредитного договору, суперечать встановленому чинним законодавством порядку видачі та повернення кредитів, порядку здійснення касових операцій з готівковою іноземною валютою, порядку відображення операцій з готівковою іноземною валютою в бухгалтерському обліку, Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», і є недійсними, оскільки не відповідають вимогам статті 203 Цивільного кодексу України.

Зосереджував увагу на тому, що поточний рахунок для надання кредиту йому не було відкрито, при цьому він не має жодного відношення до внутрішньобанківського рахунку, зазначеного у кредитному договорі, та не має права ініціювати з нього будь-який платіж.

Додатково зазначав, що перед підписанням кредитного договору банк не повідомив його належним чином про особу кредитодавця, відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», чим ввів його в оману щодо права банку на проведення операцій з готівкою іноземною валютою на умовах, вказаних в договорі.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним кредитний договір від 14 серпня 2008 року № 84/08, підписаний між ним та АБ «АвтоЗАЗбанк».

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30 жовтня

2017 року до участі у справі залучено в якості співвідповідача АТ «Альфа-Банк».

Стислий виклад позиції відповідача

АТ «Альфа-Банк» заперечувало проти задоволення позову, посилаючись на безпідставність доводів ОСОБА_1 . Зазначало, що позивач отримав кредитні кошти, частково виконував взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, звертався до кредитора з заявами про зменшення розміру відсоткової ставки, реструктуризацію кредитної заборгованості, зміну періодичності виконання зобов`язання та укладав з новим кредитором (АТ «Альфа-Банк») договори про внесення змін і доповнень до спірного кредитного договору, а відтак погоджувався і частково виконував оспорюваний ним кредитний договір. При цьому указаний в умовах договору рахунок, на який відбувається перерахування коштів, є позичковим рахунком клієнта.

Додатково посилалося на пропуск позивачем позовної давності при зверненні до суду з цим позовом, оскільки з моменту укладення спірного кредитного договору пройшло більш ніж сім років та відсутні жодні поважні причини такого тривалого пропуску. Вважало, що зазначений позов є спробою позичальника ухилитися від виконання взятих на себе кредитних зобов`язань.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя від 10 січня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано кредитний договір № 84/08 від 14 серпня 2008 року, підписаний ОСОБА_1 та АБ «АвтоЗАЗбанк», недійсним.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивачу не було надано кредитних коштів з операційної каси філії АБ «АвтоЗАЗбанк», оскільки відсутні бухгалтерські документи на підтвердження надання кредиту, а у спірному договорі відсутня його істотна умова - особовий поточний рахунок позивача, з якого надаються (перераховуються) грошові кошти та видаються з операційної каси банку. Крім того, реальна процентна ставка є відмінною від погодженої сторонами у кредитному договорі, а розмір заборгованості позичальника не підтверджений належними доказами.

Суд першої інстанції послався на висновки експертиз №4/04-17 та №72/73-18, в яких експерти документально обґрунтовано не підтверджують видачу ОСОБА_1 кредитних коштів за кредитним договором №84/08 від 14 серпня 2008 року з операційної каси філії АБ «АвтоЗАЗбанк» в м. Запоріжжя в сумі 65 000 доларів США, а також не підтверджують документально операції зі сплати кредиту та відсотків ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором.

Відхиляючи доводи відповідача про пропуск позовної давності, суд першої інстанції зазначав, що її перебіг розпочався з моменту отримання позивачем у січні 2016 року відповіді від Інспекції з захисту прав споживачів у Запорізькій області із відповідними роз`ясненнями щодо наявності у спірному кредитному договорі порушень його прав.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою Запорізького апеляційного суду від 16 серпня 2022 року апеляційну скаргу АТ «Альфа-Банк» задоволено, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 січня 2022 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована помилковістю висновку суду першої інстанції щодо неотримання позивачем кредитних коштів, який ґрунтується лише на висновках судових експертиз, без оцінки інших наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності (обізнаності позивача з усіма умовами договору та погодження із ними, не відкликання своєї згоди на укладення кредитного договору, не звернення до банку з вимогою про виконання умов договору та надання кредитних коштів або з заявою про роз`яснення умов договору і отримання кредитних коштів, укладення ним у 2009 році та у 2015 році додаткових угод до спірного кредитного договору, звернення до банку у 2010 році та 2013 році із заявами щодо зміни умов кредитного договору, наявність відкритого поточного рахунку в іноземній валюті, докази зарахування кредитних коштів на особовий рахунок позивача).

Крім того апеляційний суд виходив із того, що наведені позивачем обставини не можуть бути підставою для визнання спірного кредитного договору недійсним, а є предметом доказування при вирішенні питання про стягнення кредитної заборгованості.

Узагальнені доводи касаційної скарги

14 жовтня 2022 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 16 серпня 2022 року, а рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 січня 2022 року залишити без змін.

Підставами касаційного оскарження судового рішення апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року у справі № 6-52цс13, постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 725/6810/14, від 15 березня 2018 року у справі № 212/1106/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 539/1582/16-ц,

від 06 травня 2020 року у справі № 372/223/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції не урахував безгрошовість спірного кредитного договору, відсутність належних письмових доказів надання йому кредитних коштів, не дотримання кредитором вимог Закону України «Про захист прав споживачів».

ОСОБА_1 посилається на те, що саме банк розробляв умови спірного кредитного договору та спонукав його до підписання договору на завідомо невигідних для нього умовах.

Вважає, що суд першої інстанції правильно взяв до уваги висновки судових експертиз, проведених у цій справі, при цьому суд апеляційної інстанції не мотивував належним чином підстав їх неприйняття.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Запорізького апеляційного суду від 16 серпня 2022 року, відкрито касаційне провадження у справі № 335/736/17, витребувано матеріали цивільної справи з суду першої інстанції.

У листопаді 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу АТ «Сенс Банк» (попереднє найменування - АТ «Альфа-Банк») посилається на безпідставність та необґрунтованість доводів касаційної скарги ОСОБА_1 . Зазначає, що суд апеляційної інстанції правильно встановив обставини справи, надав оцінку поданим доказам та дійшов законного і обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог. Зосереджує увагу на тому, що спірний кредитний договір укладений у письмовій формі, спрямований на реальне настання правових наслідків, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а факт отримання позивачем кредитних коштів, багаторазове погашення ним заборгованості протягом багатьох років та укладення додаткових угод до спірного договору є беззаперечним доказом укладення між сторонами договору на умовах, обумовлених у ньому.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

14 серпня 2008 року між АБ «АвтоЗАЗбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 84/08, за умовами якого банк відкриває позичальнику кредитну лінію на поточні потреби в сумі 65 000, 00 дол. США, строком з 14 серпня 2008 року до 13 серпня 2018 року зі сплатою 14,5 % річних.

Відповідно до пунктів 2.1.1, 2.1.2 кредитного договору банк зобов`язується відкрити позичальнику позичковий рахунок № НОМЕР_1 для надання кредиту, надати кредит шляхом видачі готівкових коштів з каси банку (або шляхом перерахування грошових коштів з позичкового рахунку).

21 жовтня 2009 року між ВАТ «Банк Кіпру» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до кредитного договору № 84/08 від 14 серпня 2008 року, за умовами якої, у зв`язку зі зміною найменування АБ «АвтоЗАЗбанк» на ВАТ «Банк Кіпру», який є правонаступником всіх прав та обов`язків зазначеного банку, кредитний договір від 14 серпня 2008 року № 84/08, який укладений раніше з АБ «АвтоЗАЗбанк», зберігає свою силу для ВАТ «Банк Кіпру». Сторонами внесено зміни до кредитного договору та викладено пункти 2.2.3, 2.2.5, 2.2.6, 2.2.8, 2.2.10, 2.3.4, 3.7 в новій редакції.

21 липня 2014 року між ПАТ «Неос Банк», як правонаступником ПАТ «Банк Кіпру», та ПАТ «Альфа-Банк» укладено договір факторингу № 1, за умовами якого до ПАТ «Альфа-Банк» перейшло право вимоги за кредитним договором від 14 серпня 2008 року № 84/08.

13 травня 2015 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін і доповнень до кредитного договору від 14 серпня 2008 року № 84/08.

28 липня 2015 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін і доповнень до кредитного договору від 14 серпня 2008 року № 84/08.

У висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи № 4/04-17 від 30 червня 2017 року, яка виконана приватним судовим експертом Євдокіменко С. В., зазначено, що в об`ємі наданих на дослідження документів експерту не надається за можливе підтвердити відображення на відповідних рахунках і субрахунках видачу ОСОБА_1 кредитних коштів з операційної каси філії АБ «АвтоЗАЗбанк» в м. Запоріжжя в сумі 65 000, 00 доларів США; не надається за можливе підтвердити операції зі сплати кредиту та відсотків ОСОБА_1 за кредитним договором; реальна орієнтовна відсоткова ставка складає 15,82 % за весь строк користування кредитом, а сукупна вартість кредиту 116 824, 88 грн; розмір щомісячного платежу буде відповідати відсотковій ставці, яка була визначена в кредитному договорі, за умови відсутності інших документальних витрат, які повинен нести ОСОБА_1 .

У висновку експерта за результатами проведення додаткової судово-економічної експертизи № 72/73-18 від 20 грудня 2020 року, яка виконана судовим експертом Запорізького відділення Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Доброхотовим О. В., зазначено, що експертом не підтверджується операція з видачі ОСОБА_1 кредитних коштів за кредитним договором з каси філії АБ «АвтоЗАЗбанк» в м. Запоріжжя в сумі 65 000, 00 доларів США; експертом не підтверджуються операції зі сплати кредиту та відсотків ОСОБА_1 за кредитним договором; реальна процентна ставка кредиту складає 16,06 % та абсолютне значення подорожчання кредиту 53 045, 34 дол. США; експертом не підтверджується погашення ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором та існування заборгованості у вказаному розмірі

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

Згідно з положеннями пункту 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку та якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України)

Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 сформульовано висновок, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Встановивши, що спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, позивач на час укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо його умов, не відкликав своєї згоди на укладення кредитного договору, протягом тривалого часу не звертався до банку з приводу невиконання умов кредитного договору, натомість звертався до банку із заявами щодо зміни умов кредитного договору, укладав договори про внесення змін і доповнень до кредитного договору, у тому числі з новим кредитором АТ «Альфа-Банк» (після зміни назви АТ «Сенс Банк»), суд апеляційної інстанції дійшов загалом правильного висновку про відсутність підстав для визнання недійсним спірного кредитного договору.

Судом апеляційної інстанції також взято до уваги наявність у позивача відкритого поточного банківського рахунку в іноземній валюті (№ НОМЕР_2 ), а також відомості, відображені у виписці по особовому рахунку ОСОБА_1 (№ НОМЕР_1 ).

У цьому аспекті колегія суддів також звертає увагу на суперечливу поведінку позичальника, який протягом 7 років з дня укладення спірного кредитного договору не заявляв про порушення зобов`язань з боку банку, у зв`язку з погіршенням майнового стану звертався до кредитора із заявами про зміну процентної ставки, реструктуризацію боргу, укладав додаткові угоди до кредитного договору та лише у 2015 році подав позов про визнання кредитного договору недійсним.

Доктрина заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium) ґрунтується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), яка базується на принципі добросовісності.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17).

Законним та обґрунтованим слід визнати висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для визнання кредитного договору недійсним з підстав не надання позичальнику інформації про особу кредитодавця (пункт 1 частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), оскільки сторони погодили усі істотні умови кредитного договору, вносили до нього зміни та доповнення, а посилання позичальника на введення його в оману щодо наявності у кредитора права на проведення операцій з готівковою іноземною валютою на умовах, вказаних в договорі, є необґрунтованими.

У той же час суд апеляційної інстанції слушно зауважив, що доводи позивача значною мірою стосуються порядку виконання зобов`язань за кредитним договором, а не свідчать про наявність підстав для визнання цього договору недійсним.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, зводяться значною мірою до переоцінки доказів, зокрема необхідності урахування висновків судової економічної експертизи у справі, яким апеляційний суд надав належну правову оцінку, зазначивши підстави неприйняття указаних письмових доказів, оцінивши усі наявні у матеріалах справи докази, їх достатність і взаємний зв`язоку сукупності, з урахуванням положень статті 89 ЦПК України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскарженому судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному аспектах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Посилання касаційної скарги на невідповідність висновків суду апеляційної інстанції висновкам Верховного Суду України та Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі, є необґрунтованими. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та оцінки наданих сторонами доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 16 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович